Росіяни в Рудому лісі та повторні аварії: спростовуємо популярні міфи про Чорнобильську катастрофу

РБК-Україна (проєкт Styler) зібрав найпопулярніші вигадки про ЧАЕС і спростовує їх.

Під час написання матеріалу використовувалися джерела: Вікіпедія, інформація Генштабу, Український інститут національної пам'яті, YouTube-канал "Цікава наука", електронний архів Українського визвольного руху, коментар експерта з атомної енергетики.

Міф 1 - в аварії винен лише персонал

Державна комісія СРСР, яку створили для розслідування аварії, та КДБ покладали провину тільки на персонал. Загалом ця причина є найбільш поширеною відповіддю на запитання, чому сталася аварія.

25 квітня 1986 року зупинили четвертий енергоблок для обслуговування та проведення певних випробувань. Це мало статися на потужності 700 МВт, але за наказом Анатолія Дятлова потужність знизили до 200 МВт, і вона впала до 30.

У цей момент почалося отруєння активної зони реактора ізотопом ксенону-135. О пів на другу ночі розпочався експеримент. Жодних сигналів про несправності чи нестабільний стан реактора не було.

Оператор натиснув кнопку аварійного захисту. Достеменно невідомо, навіщо, але існує думка, що якраз у відповідь на швидке зростання потужності.

Той самий Анатолій Дятлов у своїй книзі стверджує, що це було передбачено раніше на інструктажі та зроблено в штатному, а не аварійному, режимі.

Керувальні й аварійні стрижні почали рухатися донизу, занурюючись в активну зону реактора, але за декілька секунд теплова потужність реактора стрибком зросла до невідомо великої величини попри те, що мала спадати.

Що було далі - відомо всім. Сталися два вибухи з проміжком в декілька секунд, які зруйнували реактор. Про точну послідовність дій, які призвели до вибухів, досі не існує однозначних даних.

Однак до 2000-х експерти переглянули ймовірні причини вибуху та дійшли до такого:

• реактор був неправильно спроєктований і небезпечний
• персонал не був проінформований про ці небезпеки
• робітники АЕС припустилися низки помилок і ненавмисно порушили затверджені настанови

Фахівці МАГАТЕ вважають, що реактор мав низку вад у конструкції, які й стали головною причиною аварії. У ході проведеного експерименту виникли саме ті умови, за яких ці недоліки проявилися на найвищому рівні.

Коли потужність реактора опускали до низьких показників, як і було в цьому випадку, з'являвся додатний зворотний зв'язок, тобто потужність зростала все більше і більше. Це й робило реактор нестабільним і небезпечним. Водночас операторів не попередили про це.

Зрештою МАГАТЕ визнало, що більшість дій операторів насправді відповідали тодішнім правилам або не спричинили жодного впливу на розвиток аварії.

Міф 2 - на ЧАЕС не було жодних передвісників біди

Ні, аварія 1986 року була не першою. Цілком імовірно, що якби на першу звернули більше уваги, то масштабної катастрофи могло б і не бути.

14 вересня 1982 року внаслідок аварії на першому енергоблоці ЧАЕС радіоактивне паливо випало у графітову кладку. Тоді сталося підвищення рівня гамма-випромінювань до 1 000 мікрорентгенів на секунду. Це перевищення допустимої межі в 100 разів.

Крім того, через викид радіоактивної пари під час дощу сталося локальне забруднення території радіусом близько 250 метрів.

Забруднені ділянки промили водою, засипали ґрунтом і листям, після чого радіаційний фон нібито знизився до норми.

"УКДБ здійснюються заходи щодо недопущення розповсюдження панічних, провокаційних чуток і інших негативних проявів у зв'язку з цією подією. КДБ СРСР повідомлено", - йшлося в повідомленні радянської спецслужби.

За два роки, у 1984 році, повідомили вже про загрозу аварійних ситуацій на 3 та 4 енергоблоках ЧАЕС. Там зафіксували руйнування несучих конструкцій у реакторних відділеннях. Зрештою 26 квітня 1986 року аварія сталася якраз на 4 енергоблоці.

Міф 3 - більшість інформації про ЧАЕС була у вільному доступі

Якраз навпаки. Радянський Союз намагався приховати все, що сталося на ЧАЕС. Насамперед про небезпеку не попереджали місцевих мешканців та українців загалом.

Ані 26, ані 27 квітня людям не повідомили про витік радіоактивних речовин. Хоча 27 квітня все ж почали проводити евакуацію населення нібито на три дні. Їм радили брати лише документи, їжу та інші вкрай необхідні речі. Усе решта, у тому числі свійських тварин, не дозволяли вивозити.

Першою країною, яка офіційно повідомила про ЧАЕС, стала Швеція. Їхні фахівці встановили час, місце та дату аварії, вказавши на територію України. Про цей факт повідомила російськомовна редакція "Радіо Швеція".

І лише після цього 28 квітня по телебаченню СРСР прозвучало коротке повідомлення.

А ще 8 липня 1986 року КДБ видав перелік відомостей про аварію на ЧАЕС, які необхідно було засекретити. Серед 26 пунктів були такі:

• справжні причини аварії на енергоблоці
• інформація про кількість і склад речовин, які виділялися під час аварії
• про забруднення 30-кілометрової зони, а ще води, ґрунту тощо. Ця інформація була секретною по всій області, країні, республіці тощо.

Проте західні журналісти все-таки намагалися докопатися до істини. Головною ціллю радянських спецслужб став американський кореспондент Стівен Страссер.

Він приїхав до Києва до того, як з'явився документ про засекречені відомості. І його відразу взяли в кільце.

Сам Стівен розповідав в інтерв'ю, що доїхати до зони відчуження йому так і не вдалося, проте спостережень у Києві було цілком достатньо. Вулиці постійно поливали водою, у приміщеннях часто мили підлогу, а продукти на базарах накривали пластиком.

"Я міг дивитися на всі боки, і моїм найсильнішим враженням на той момент була вода. Вода, вода, вода... Все поливали зі шлангів, все змивали, все мили... Навколо були поливальні машини. Потім я побачив хлопця зі шлангом, пішов до нього, сказав буквально пару слів, він кинув на мене погляд і побіг геть. Тоді я розвернувся і пішов назад у готель, розуміючи, що з натовпом агентів довкола працювати я не можу", - казав він.

У звіті КДБ йдеться про те, що джерела журналіста вдалося замкнути на самих співробітників КДБ. Тобто Стівен думав, що спілкується з місцевими, а насправді це могли бути співробітники спецслужб. Але Страссер із цим не згоден.

Міф 4 - аварія на ЧАЕС стала першою в СРСР

Якщо сотні журналістів говорять про ЧАЕС, приховати її таки не вдалося, але от Киштимська аварія не така відома.

Так, Чорнобиль не був першим. 29 вересня 1957 року відбулася перша в СРСР радіаційна надзвичайна ситуація техногенного характеру на хімкомбінаті "Маяк" у російському місті Киштим.

Офіційна версія аварії - вихід з ладу системи охолодження. У зоні радіаційного забруднення опинилася територія площею 23 000 квадратних кілометрів з населенням 270 000 людей.

За кордоном про аварію на Уралі стало відомо досить швидко. Першою про неї повідомила копенгагенська газета. Але це повідомлення було неточним. У Радянському Союзі факт вибуху на хімкомбінаті "Маяк" вперше підтвердили в липні 1989 року на сесії Верховної Ради СРСР.

У 90-х роках на поверхню також вийшла найбільш незвичайна історія, пов'язана з "Маяком" про киштимського карлика Альошеньку. Найпоширеніша версія говорить про те, що це передчасно народжена дитина жіночої статі з багатьма мутаціями через аварію на станції.

Звісно, побутували версії й про те, що це інопланетна істота. Однак тіло створіння так і не дослідили, а згодом останки просто втратили.

Міф 5 - окупанти в Рудому лісі отримали смертельну дозу радіації

У лютому 2022 року росіяни наступали на столицю через Чорнобиль у тому числі. Коли мрії про "Кієв за трі дня" розвіялися, вони вирішили зупинитися в зоні відчуження. І не просто зупинитися, а окопатися в Рудому лісі.

Відомо, що це була найбільш забруднена точка навколо реактора. І не дивно, адже посеред шаленої весни та зелені від радіації дерева стали рудими.

Коли ж військові та співробітники ЧАЕС побачили вириті ями, були шоковані дурістю окупантів. У деяких місцях Рудого лісу забрудненість радіаційного фону перевищувала норму в 3 000 разів!

Однак експерт з атомної енергетики Людвиг Литвинський вважає небезпеку перебільшеною.

"Річ у тому, що за цей час все-таки більшість радіоактивності виявилася не небезпечною. Ну хіба що вони ту землю їли. А загалом великої шкоди для організму вона не містила", - каже він.

Ще на початку квітня 2022 року український Генштаб повідомляв про одного загиблого росіянина внаслідок променевої хвороби. Стосовно інших окупантів припускали, що вони отримали щонайменше другий ступінь захворювання.

Однак експерт переконаний у зворотному.

"Навіть якщо хтось із них і схопив ту "гарячу" частинку, то дійсно можливі радіаційні наслідки, можливі ушкодження внутрішніх органів, але то не летальні прояви, і наслідки теж не летальні. На жаль, то було перебільшення, якого припустилися наші фахівці", - вважає він.

До речі, раніше в інтерв'ю РБК-Україна Людвиг Литвинський розповів про те, чи може стати диверсія на ЗАЕС "другим Чорнобилем" і чи треба населенню скуповувати дозиметри та протигази, аби захиститись від радіації.