"Кулічів у нас точно не було". Інтерв'ю з етнологом про Великодні заборони, традиції і Паску Мертвих

Українські традиції святкування Великодня мають тисячолітню історію. Це підтверджується археологічними артефактами - найдавнішу писанку, яку знайшли на території України, датують ІХ століттям.

Ми розпитали етнологиню Анастасію Кривенко про те, як колись святкували Великдень, якими були паски, писанки і крашанки, чим відрізнявся вміст традиційного кошика від сучасного, та чи зможуть українці відродити забуті звичаї.

– Святкування Великодня здавна супроводжується багатьма обрядами. Які народні звичаї уже втрачені?

– Насправді є багато звичаїв і традицій, які вже втратилися. І це пов'язано зі зміною господарювання та способу життя. Коли говоримо про традиційну культуру, то це йдеться про той час, коли було зафіксовано найбільше матеріалів, а це ХІХ- початок ХХ століття. Зараз ми живемо в технологічному суспільстві, а 100 років тому все відбувалося абсолютно інакше. Наприклад, зараз є багато підприємств, які випікають паски на продаж, колись кожна господиня готувала їх сама.

В давнину на Волині, Поділлі і центральній та північній частині України у Чистий четвер освячували свічки, тоді входили у домівку і ставили кіптявою на дверях хрестики. Це був охоронний засіб від усього нечистого. Подекуди по селах цей звичай зберігся. Але зараз в містах такого не роблять, бо це псує інтер'єр.

Також колись в ніч з суботи на неділю біля церкви розпалювали вогнище. Хлопці для нього збирали старі вози, колеса, могли навіть брати хрести із цвинтарів, які вже були непридатні, і спалювали їх у вогні. Іноді викрадали старі речі із дворів і також кидали у вогнище.

З релігійної точки зору - це було чергування біля гробу Господнього, а з народної - усі жителі села мали бути присутні - хтось у церкві, хтось біля вогню. Якщо якась жінка туди не прийде, то інші підозрювали її в тому, що вона відьма.

Радянська влада забороняла і боролася з цими великодніми традиціями, тому багато з них вже відійшли.

Зараз втрачаються оберегові обряди. Якщо майже 100 років тому всі тримали корову чи інших домашніх тварин, то цього зараз вже нема. Колись на Великдень пекли спеціальну пасочку для худоби, якою годували її. Зберігали кришки від паски, а як йшли в поле, то засівали ними.

Могли дати корові переступити через великодній рушник, щоб потім хвороби її не зачіпали. А зараз відповідно в кого нема корови - нема сенсу це робити.

– Чи можна відродити давні традиції?

– У деяких місцевостях з відновленням незалежності України деякі традиції почали відроджувати. Є колективи, які намагаються повернути до життя гаївки і веснянки, але повною мірою це вже не вдасться зробити.

Обрядовий фольклор дуже постраждав. Веснянки колись співали з початку березня і аж до Зелених свят. Зараз термін виконання дуже скоротився - в основному це тільки Великодні свята. Багато фольклору заборонялося, забулося. Пісні, які колись мали сакральне значення і були приурочені, щоб закликати весну, зараз втратили сенс, і перетворилися на дитячі ігри, забавки.

– Великодню передувала довга підготовка до свята, яку треба було завершити у Чистий четвер. Яких заборон дотримувались у цей день?

– Треба було прибрати домівку, усе мало бути чистим. Господиня могла обмітати хату ще до схід сонця. Дехто казав, що це слід робити голяка, щоб відвернути від хати не тільки нечисту силу, а й жаб, гадюк, мишей. Обов'язково треба було помитися. Дівчата йшли до річки, бо вірили, якщо хтось мав шкірні хвороби, то ця цілюща вода очистить тіло і душу від всього бруду і всіх хвороб.

Також у четвер могли виготовляти свічки, а ввечері з ними йшли до церкви і запалювали під час служби. Повертались додому, обходили хату, ставили кіптявою зі свічки хрестики над дверима і навіть вікнами.

На Житомирщині вірили, що з цією свічкою можна побачити домовика. З нею вилазили на горище і намагались намацати його. Якщо домовик має шерсть - це ознака, що рік буде вдалим і багатим, а якщо він лисий - то рік буде бідним.

У багатьох регіонах вірили, що саме в Чистий четвер душі померлих з'являються на землі. На Поліссі влаштовували поминальну вечерю. Але цей звичай вже мало де зберігся.

Також треба було в четвер себе належно поводити, не шуміти. Готувати себе і домівку до свята.

Особливо багато заборон було у п'ятницю. Це був траурний день, бо розіп'яли Ісуса Христа. У церкві виносили плащаницю. Треба було строго дотримуватись посту і молитися. Не можна було навіть пекти паски. Хто не встиг це зробити в четвер, допікав їх у суботу.

Колись пасок готували багато, щоб роздавати після Великодня - діти ходили до хресних батьків, повитухи, родичів і завжди несли з собою частування. Також, коли йшли на могили, то роздавали паски бідним. Люди вірили, що так їхня молитва за померлих буде дієва і її почує Господь.

– Чому процесу випікання паски надавали великого значення? Якими обрядами це супроводжувалося?

– Випікання паски - це сакральний момент. Паска - це не тільки атрибут Великодня, вона ще й пов'язана із родючістю і поминанням померлих. Від того, чи вдасться паска, залежала доля сім'ї. Тому, коли бралися за випікання обрядової випічки, то підходили до цього дуже серйозно.

Було багато звичаїв, які мали сприяти тому, щоб паска вдалася і була великою. Господиня обов'язково вмивалася перед приготуванням, вдягалася у нову сорочку. Паску випікали або в четвер, або в суботу. Дуже рідко готували її у п'ятницю, бо казали, що тоді розіп'яли Ісуса Христа і не можна нічого робити.

Тісто для паски освячували. Вимішували його в ночвах - це посудина, в якій купали немовлят. Це теж сакральний момент, бо потім ті ночви мали захищати дитинку. Вимішувати тісто треба було, аж поки піт з чола господині не скапував.

Коли випікали паску, то не можна було сідати. Господиня все робила стоячи, щоб паска, не дай Бог, не осіла, щоб тісто в печі не опустилося. Якщо так ставалося - це була погана ознака, що віщувала нещастя та біди в родині. Колись на одну паску, яку несли святити, йшло до 10 кілограмів борошна.

Перед тим, як запихати паску у піч, паску хрестили, дехто молився, також могли трохи покропити свяченою водою. Ще клали вербову гілочку - не тільки для того, щоб паска була рум'яна, але щоб й очистити простір від усього лихого.

У Житомирському районі перед випікання паски, говорили: "Тікай сатана з хати, бо я буду паску саджати". Дехто говорив: "Ростіть рослини на полі такі великі, як і паска велика".

На Жовківщині, запихаючи паску у піч, господиня перед випікання брала лопату для печі і вдаряла нею об стелю, цмокала, щоб паска не впала, щоб була високою. Дехто замикався на ключ, щоб ніхто не заходив до хати у той момент, бо це віщувало лихо. Але це мало і раціональне пояснення, бо якщо хтось заходив, двері могли гримнути, міг подути вітер і паска могла запастися. Предки вірили, що як господині випікають паски, то тільки відьми приходять в хату, бо хочуть нашкодити.

Процес випікання паски був, як імітативна магія. Якщо паска буде великою, то і урожай добре вродить. Якщо паска буде великою, то і дітки будуть здоровими. Як паска буде велика і гарна - то родина буде багата і щаслива.

Як вдома були незаміжні дівчата, то казали: "Хай паска вдасться велика і гарна, то наступного року й доньки повиходять заміж".

Пасці надавали сакральні властивості. Якщо вона, не дай Бог, не вдалася, тріснула чи запалася - це віщувало лихо, недолю, смерть, бідність цій родині.

– Зараз нерідко у великодніх кошиках можна побачити сирну паску. А чи була вона характерною для наших предків?

– Етнографічні джерела у ХІХ століття свідчать, що сирна паска була, але не у всіх регіонах. Її готували на Полтавщині, на сході України, але у Львові і Покутті - ні.

Її виготовляли по-різному: могли запікати, могли варити, могли просто сир розмішати з маслом, додати яєць, щось солодке і зробити форму зрізаної піраміди. Це називали сирна паска або сирна бабка.

– Яким було традиційне оздоблення великодньої випічки? І чи правда, що біла глазур - це запозичення з Росії?

– У деяких місцевостях паски оздоблювали як короваї, бо вони за символікою теж подібні. У Карпатах і на Буковині любили виліплювати з тіста квіти та інші рослини. Обов’язково з тіста робили хрест. Щоб випічка була рум'яна, могли змастити яйцем, але не давали глазурі - це вже сучасний тренд.

Чи це прийшло з Росії - питання не однозначне. Це могло виникнути внаслідок комерціалізації. А от кулічів у нас точно не було - це російське, бо в українській мові такого слова взагалі не вживали. У нас казали - паска, або бабка.

– Чим відрізняється традиційний кошик від сучасного?

– Вміст не сильно відрізняється, але не завжди паску святили у кошику - це новіший звичай. Раніше могли нести паску у ночвах, або ж у сівалці - це такий кошик, з якого потім на полі сіяли зерно. Іноді паска була такою великою, що доводилося розбирати отвір в печі, щоб її вийняти. Таку господар брав на плечі в скатертину і ніс до церкви. Відповідно, усі інші продукти несла господиня.

Освячували писанки і крашанки. Яйця - основна страва, з якої починали трапезу. Його ділили між усіма членами сім'ї і кожен мав з'їсти, бо це символ світотворення, початку життя, відродження і воскресіння.

Також несли м'ясні страви - ковбаси, шинки, сало. До речі, сало потім зберігали і могли ним змащувати косу чи ніж, щоб він був гострий і добре працював. Сіль освячували. Її зберігали і коли підозрювали, що нечиста сила в хату рветься, то нею обсипали оселю, або навіть могилу обсипали чи брали сіль з собою в дорогу. Вона була дуже сильним була оберегом.

Ще освячували запечене порося і хрін. Рештки великодніх страв не можна було викидати - їх або спалювали, або закопували в городі. Вірили, що закопані кістки порося відвернуть бурю, град і все краще ростиме на цьому полі.

Шкаралупи від крашанок могли дати склювати курям, щоб ті мали здорових курчат. Їх, а також кістки від поросяти, могли закопати десь в городі. Предки вірили, що з них виросте квітка марена чи маруна, яка вважалась сильним оберегом від нечистої сили. А ще вірили, що великодньою крашанкою можна загасити пожежу.

Багато людей зберігали ці шкаралупи із крихтами від паски на покутті біля образів. Як були якісь небезпеки чи хвороби, крихти їли, ними обсипали хату, або згодовували корові, щоб та була здорова і її відьма не чіпалася.

Деколи освячували мак на Великдень, який потім теж використовували, як оберіг від нечистої сили. Ним обсипали навколо стайню і корову. Казали образно до відьми: "Тоді до моєї корови підступиш, як цей мак визбираєш".

На Великдень, крім паски, могла бути й інша випічка - сирні бабки, калачі чи мазурки. Останні робили на Волині - це такі три булочки, разом сплетені.

Бабку і паску відрізняли. Паска пеклася із прісного тіста - вона не була здобною, до неї не давали яєць, дріжджів, цукру. Вона виглядала колись як звичайний кругленький хліб. А бабка - це вже здобна, рум'яна, бо багато яєць, цукру, могли мед давати, родзинки.

Бабку і паску пов'язують із померлими предками. На Бойківщині, коли паску витягали з печі, то поливали водою і з неї йшла пара. Казали, що душі померлих предків нею харчуються. Деколи брали паску, яку першою пекли, освячували в церкві і саме її клали на могили родичів на проводи. Це був частунок для померлих.

– Зараз у великодніх кошиках можна побачити ніж та алкоголь... У давнину їх теж освячували?

– Є три варіанти, чому освячували ніж. Дехто казав, що все свячене на великодньому столі, то й ніж має бути освяченим, щоб порізати все. Дехто казав, що тільки відьми освячують ніж і потім використовують для своїх чарувань. Також ніж освячували, як оберіг - ним могли відігнати і чорта, і вихор. Освячений ніж могли класти у ліжечко до немовляти, щоб відвернути нечисту силу. Ним лікували недуги баби-шептухи, знахарі.

Алкоголь також дехто освячував, але повсюдного звичаю не було. В основному це робили ті, хто вдома виготовляв напої - горілку чи якісь настоянки.

Дехто навіть освячував ключі від хати, щоб ніколи їх не загубити і щоб злодії не потрапили до хати. Часто освячували монети, щоб бути багатим. Дехто освячений рушник використовував для відведення граду, давали його корові, щоб переступила і відьма не зіпсувала її молока.

І навіть зелень, якою прикрашали кошик - барвінок, шпарагу, потім також використовували для купання дітей, або могли покласти покійнику в могилу. Все освячене в кошику мало оберегове значення.

– Паску колись освячували в суботу ввечері чи все-таки у неділю вранці?

– Це залежало від регіону і місцевих традицій. У деяких регіонах священник мав парафії у двох-трьох селах, тому в одному селі освячували ввечері в суботу, в іншому - в неділю вранці.

Зазвичай, заведено було службу Божу відправляти в суботу вночі і вона могла тривати до ранку і вже тоді освячували паску. Але споживати її можна було тільки після недільної служби, коли вже скажуть, що Христос Воскрес.

– Як відбувалася трапеза на Великдень?

– Трапезу починали з яйця - його ділили між усіма і вважалося, що як на Різдво, так і на Великдень мусить бути присутня вся родина. Якщо когось не було, це вважалося небажаною ознакою.

Після яйця споживали паску, ковбасу та інші страви. Під час застілля не можна було себе голосно поводити, не бажано було вставати з-за столу під час трапези. Дітям не дозволяли махати ногами, бо казали, що так колишуть чорта. Не можна було голосно сміятися і свистіти, бо це все прикличе нечисту силу.

Після трапези не збирали страви зі столу аж до вечора - їжу залишали для душ померлих родичів. Також казали, що вже після заходу сонця не можна їсти, бо щось не вдасться по господарству.

Вважалось, що цей день треба провести вдома разом із родиною, а вже наступні дні йшли по гостях. У деяких місцевостях йшли на гроби.

– Писанки і крашанки в давнину мали різне обрядове значення? Яка між ними відмінність?

– Крашанки фарбували в один колір. До води додавали лушпиння цибулі, чи звіробій, шкаралупу буряка або інші природні фарбники. А писанки - це яйця, з яких видували білок і жовток, розписували тільки шкаралупу. Це робили лише дівчата і жінки, процес вимагав великої майстерності.

Дуже часто їх робили наодинці в великодню п'ятницю, а потім дарували хлопцям, які пригощали їх на Масницю. Це було ознакою взаємної симпатії. Після свят багато з цих пар вже готувалися до весілля на осінь.

Крашанок намагались зробити якомога більше. Їх потім зберігали і шкаралупу використовували у різних обрядах. А от писанку берегли як зіницю ока, щоб вона, не дай Бог, не розбилась - бо це був витвір мистецтва.

– Останніми роками на Великдень почали прикрашати дерева писанками. Це наша традиція чи запозичення із Заходу?

– Це вже сучасний тренд, який поширився у процесі комерціалізації. Він прийшов із західної Європи, швидше за все з Німеччини. У нас такого не було. Предки переважно тримали писанки вдома, могли використовувати у якихось магічних цілях, але не прикрашали дерева.

– Іноді виникають суперечки щодо того, чи українською є традиція їсти паски на гробках на поминальну неділю. Чи є етнографічні свідчення про цей звичай?

– Це дуже давня поминальна традиція. Є підстави вважати, що вона була ще до християнства. На провідну неділю люди на могили несли паски, крашанки, ковбасу, влаштовували там спільну гостину і поминали померлих, навіть могли випивати чарку горілки. Це все було пов'язано із вшануванням померлих.

У греко-католицькій церкві такої традиції не було. Але у деяких районах Львівщини на могили несли крашанки. Це можна вважати відгомоном давнього звичаю частувати померлих. Бо якраз вірили, що у цей період їхні душі присутні на Землі і їх треба пригостити, щоб вони були добрими до живих і сприяли їм у всьому.

На Поліссі навіть робили спеціальні лавки для трапези. Колись навіть на могилах розстилати скатертину і звідти пригощались.

Останні роками священники проти цієї традиції, хоча все залежить від регіону.

– Знаю, що існував також і Мертвецький Великдень, або як його ще називали - Навський. Розкажіть про нього.

– Назва походить від староукраїнського слова "нав" - мрець, домовина. Предки вірили, що у четвер після Великодня - це день мертвих. Покійники виходять із могил і святкують свій Великдень. Є ще назви - Мертвецький Великдень, Мертвих Паска.

У цей день не можна ходити на цвинтар, особливо ввечері, або навіть до церкви, бо там начебто правлять мертві і вони можуть людину покарати за це або навіть роздерти.

Розповідали, що люди, які хотіли побачити своїх померлих родичів, виходили на дзвіницю і бачили, як покійники йдуть із померлим священником в церкву і він править їм великодню службу.

Кажуть, що у цей день можна почути дзвони з-під землі - це мерці святкують Великдень. Досі є поширений забобон, що у цей день, не дай Боже, щось копати у землі, бо це тривожить померлих і тій людині виросте навська кістка. Це такий наріст, якого потім неможливо позбутися - треба йти до знахарок, або потертися нею до мерця - і тільки тоді наріст зійде.

– Тобто попри те, що Великдень - велике свято, нечиста сила у цей період все одно бушувала на землі?

– Період великодніх свят, починаючи з передвеликоднього четверга і аж до провідної неділі, інколи навіть до Вознесіння - це час, який вважається дуже небезпечним, бо тоді нібито нечиста сила присутня на землі і вона полює на людей.

Предки вірили, що нечисть присутня і в церкві. Вона собі записує грішників і переслідує їх після церковної служби. Наприклад, якщо людина займається якоюсь магічною діяльністю під час служби. Люди, які хотіли стати багатими, могли на привітання "Христос Воскрес" відповісти "А я гроші маю", або щось подібне. Так часто робили відьми, промовляючи: "А я корови дою". Це вважалося великим гріхом, але вірили, що так здійсниться те бажання, яке промовили. Таку людину після церкви переслідуватиме чорт, пропонуватиме укласти угоду, сприятиме у багатстві, але потім забере душу.

Ще є вірування, що ввечері нечиста сила на містках і дорогах лякає чи переслідує людей. Відьми у цей час ходять по хатах, хочуть щось поробити, щось підкидають, позичають.

Також у цей період виходять мертві. Вони можуть бути добрими і корисними, якщо їх частувати. А можуть бути і злими, якщо їм чимось не вгодити. Тоді вони будуть шкодити, мстити і карати.

У Тернопільській та Хмельницькій областях мені розповідали, що мавки у цей період з'являються на могилах і танцюють, можуть людині теж нашкодити.

Ці всі уявлення пов'язані із тим, що Великдень вважається одним із календарних переломів - перехідних періодів, коли закінчуються один сезон і розпочинається інший.

Воскресіння Христове в давнину пов'язувалось зі зміною господарської діяльності, коли люди остаточно святкували перемогу тепла, відродження природи і всього живого. У цей період відбувається злам. Відкривається межі між світами і присутні потойбічні істоти на землі.

– Багато українців після початку повномасштабного вторгнення Росії почали більше цікавитись народними традиціями. Чому це зараз особливо важливо для нас?

– Росіяни знищують не тільки людей, а й мову та інші прояви нашої культури. У такі критичні моменти, коли є реальна загроза фізичному виживанню українців, а ще духовному і культурному, загострюється бажання зберегти своє. Посилюється бажання зрозуміти себе, свою самобутність, ідентичність.

І це дуже яскраво зараз проявляється у ході повномасштабного вторгнення. Люди цікавляться і хочуть знати, чим вони відрізняються від росіян. Це такий опір тій окупації та асиміляції, яку намагаються скоїти окупанти.

Зараз великодні символи набувають нового значення. Ми бачимо фото із фронту, де нашим військовим привозять паски і вони теж мають великодню службу. І ця святкова трапеза відбувається, як символ єднання, віри в перемогу, нагадування про те, що вдома їх чекають. Що ця пасочка, відродження, воскресіння зміцнить їм віру в перемогу, яка точно настане.