Захист традиційних цінностей: як Росія виправдовує свою агресію “мораллю”

“Захист традиційних цінностей” став таким кліше кремлівської пропаганди, що навіть у промові 24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення до України, Путін згадував про них: мовляв, “колективний Захід” прагне зруйнувати російські традиційні цінності та нав’язати власні псевдоцінності, які “роз’їдають” народ, ведуть до “деградації та виродження, оскільки суперечать самій природі людини”. Пише ТСН. 

Попри те, що поняттям “традиційних цінностей” у Росії спекулюють часто, саме визначення їх сформульоване доволі загально та розмито. Ймовірно, це зробили навмисно, щоб кожного разу тлумачити цінності “по-своєму” та маніпулювати суспільною свідомістю. На практиці ж пропаганда “традиційних цінностей” найчастіше проявляється в таких випадках:

• Просування патріархальних цінностей, приниження ролі жінки як у Росії, так і за кордоном.
• Поширення фейків і мови ненависті щодо ЛГБТК+ спільноти.
• Возвеличення російської церкви та створення фейків про “переслідування православних в Україні”.

Ціль поширення таких наративів стандартна для Росії. Таким чином у Кремлі прагнуть сформувати образ Росії як поборниці “правильних” цінностей на відміну від “хибних”, які поширюються на Заході та в Україні. Відтак з цього погляду, вторгнення до України – це спроба Росії не лише захопити території, а й насадити на окупованих територіях російський світогляд і тим самим послабити вплив демократичних цінностей.

Які саме тези російська пропаганда використовує, щоб маніпулювати темою “захисту традиційних цінностей”, та як захиститися від “моральності” країни-агресора, говоримо в новому сюжеті проєкту “Бувай, фейк” з головним редактором VoxCheck Кирилом Перевощиковим.

“Власне росіяни самі не приховують, що це їхня ідеологія, їхня основа та база, тому що у своїх головних політичних документах вони декларують захист “традиційних цінностей”, хоча вони їх трактують доволі розмито, щоб потім тлумачити по-своєму. Вони дійсно стверджують, що традиційні цінності, як-от цінність сім'ї, так званих традиційних відносин, цінність церкви, православної віри – це основа їхньої ідеології. Але з іншого боку, все нове – це добре забуте старе. І насправді в радянській ідеології також були елементи традиційних цінностей”, – пояснює Кирило Перевощиков, головний редактор VoxCheck.

Фейки та мова ворожнечі про українських жінок

В російському суспільстві жінка займає нижчу роль, ніж в Україні. Це можна помітити навіть у медіапросторі: якщо голос українських політикинь, військовослужбовиць, волонтерок помітний, то в Росії головними спікерами й, відповідно, пропагандистами також є чоловіки.

Захищаючи “традиційні цінності” російського світу, а в цьому контексті йдеться про гендерну нерівність, Кремль не втрачає можливості дискредитувати українок. Зокрема, чи не найбільше дістається першій леді Олені Зеленській. Роспропаганда, серед іншого, стверджує, що вона, мовляв, продає через власний фонд українських дітей за кордон або витрачає мільйони на придбання дорогоцінних прикрас під час закордонних поїздок. Такими вкидами ворог прагне підірвати довіру або сформувати негативний образ відомих українок – мовляв, вони захищають лише свої інтереси та наживаються на стражданнях населення.

Крім того, росіяни влаштовують інформаційні атаки навіть проти колишніх українських посадовиць, як-от проти колишньої міністерки охорони здоров’я Уляни Супрун. Для окупантів вона є уособленням “вбивчої” медичної реформи в Україні.

Також особливо улюбленою темою для Кремля є добровільна мобілізація жінок в Україні до Сил оборони. Українських жінок залякують вкидами про масову та примусову мобілізацію та “інсайдами” про те, як у медичних закладах працівниць звільняють і відправляють на фронт. Звісно ж, жодні з таких чуток не підтверджуються. Це частина великої ІПСО для зриву мобілізації в Україні, щоб ані чоловіки, ані жінки навіть і не думали про підтримку Сил оборони.

“В Росії жінка перебуває у приниженому становищі, і це поширюється не лише на російських жінок, а також на жінок в Україні та західних країнах. Як саме відбивається цей образ жінки в російській пропаганді? Тут варто відрізняти, що є фейки про жінок, а є мова ворожнечі. Мова ворожнечі – це слова та вирази, які принижують людину, висміюють, а у своїй найвищій формі заохочують до насильства. Натомість фейки – це просто неправдива інформація. Щодо жінок, більше зустрічається мова ворожнечі. До прикладу, щодо Олени Зеленської, проти відомих військовослужбовиць. Росіяни використовують вислови, картинки, меми, карикатури, які висміюють людину, принижують її людські та моральні якості, зневажають її та в очах аудиторії, ця людина, а в нашому випадку жінка, видається негідницею”, – каже Кирило Перевощиков.

Фейки та мова ворожнечі про ЛГБТК+ спільноту в Україні

Дестабілізувати ситуацію в Україні, нібито захищаючи “традиційні цінності”, росіяни також намагаються, поширюючи фейки та мову ворожнечі про представників ЛГБТК+ спільноти. За задумом Кремля, аудиторія має побачити: замість вирішення "по-справжньому важливих проблем" Україна займається захистом "непотрібних меншин".

Кремлівська пропаганда тут перевершує сама себе. Найабсурдніший фейк про ЛГБТК+ спільноту росіяни опублікували на початку цього року. Губернатор Санкт-Петербурга Александр Бєглов у своєму телеграм-каналі повідомив, нібито в українських школах на Донбасі, окрім стандартних чоловічих і жіночих вбиралень, є треті – гендерно-нейтральні. Цей факт нібито “доводить”, що Росія має відстоювати “традиційні цінності”, які Захід намагається знищити.

Іншим не менш разючим фейком РФ на цю тему була нещодавня інформація про “насадження ЛГБТ-пропаганди” в Міноборони України. Пропагандисти посилалися на вакансію, розміщену Міноборони, на посаду офіцера відділу з питань гендерної рівності. В українській армії справді впроваджують політику гендерної рівності, проте вона не означає “просування ЛГБТ-пропаганди”. Натомість мета цієї політики – створити рівні можливості для чоловіків і жінок у війську, побороти стереотипи, що “жінка не може воювати або командувати” тощо.

“Нещодавно також виник вкид, де трапилися класичні “труднощі перекладу”. Пропагандисти розповіли, що нібито у квітні цього року готується проведення ЛГБТ-параду в Києві й, мовляв, на цьому параді СБУ та інші спецслужби планують провести так звані провокації, тобто вбити цивільних і звинуватити потім у цьому Росію. Можна навіть не коментувати тези про провокації, а щодо параду вони неправильно переклали новину або вигадали її з нуля, бо оригінальна новина була про те, що в Києві кінофестиваль, на якому будуть показувати фільми про ЛГБТ”, – зазначає головний редактор VoxCheck.

Варто наголосити, що й сама фраза “ЛГБТ-пропаганда” є суто пропагандистською. Сексуальна орієнтація визначається, серед інших факторів, біологічними чинниками, на які ми не можемо впливати. Інакше кажучи, сексуальну або гендерну ідентичність не можна нав’язати як, наприклад, політичну ідеологію. Мета руху за права ЛГБТК+ – не збільшити кількість людей, яку мають таку ж саму ідентичність, а надати ЛГБТК+ представникам ті ж самі права, якими володіє решта населення.

Фейки про православну церкву в Україні

Несучи “добро, світло та традиційні цінності” у світ, росіяни також не цураються використовувати наратив про “придушення релігійних свобод в Україні”. Наратив Кремля про нібито пригнічення віри в Україні складається щонайменше з двох частин – просування впливу російської православної церкви та дискредитація української церкви, її вірян. Ціль зрозуміла – дискредитувати Україну в очах християнських країн і показати, що вона не дотримується навіть базових прав людини.

Так, останнім часом масово поширюються фейки про Києво-Печерську лавру: за однією версією, Україна планує повністю передати її Константинопольському патріархату, а за іншою – продає культурні цінності з лаври за кордоном. Обидві версії, як можна легко здогадатися, хибні. Іноді Україна справді демонструє експонати з лЛаври на міжнародних виставках, але немає жодних підтверджених даних про їх продаж і тим більше про передавання всієї лаври в підпорядкуванні іншому патріархату.

Інша ж популярна тема Z-пропагандистів – це “гоніння на православних в Україні” та “заборона православної віри”. Часто інфоприводом для подібних фейків є обшуки в єпархіях УПЦ МП. Однак роблячи це, українська влада не порушує релігійні свободи. Згадані обшуки відбуваються в рамках безпекових заходів для розкриття підривної діяльності на користь Росії. Ще 2 грудня 2022 року Володимир Зеленський увів у дію рішення РНБО про санкції щодо афілійованих з центрами впливу в Росії релігійних організацій. В документі також пропонують заходи з виявлення та протидії підривній діяльності російських спецслужб у релігійному середовищі України. Проте в ньому взагалі не йдеться про заборону чи обмеження на сповідання громадянами православ’я. Тобто російські пропагандисти плутають два поняття: звичайна релігійна діяльність і протизаконні дії на користь ворога. В Україні якраз борються з останнім, тобто з російськими агентами впливу, які працюють в УПЦ МП.

“Цей наратив почався щонайменше з отримання томоса Україною, тобто ще до повномасштабного вторгнення Росія почала створювати враження, ніби в Україні є серйозний церковний розкол, що російську православну церкву, тобто УПЦ МП, нібито зневажають, а православна церква України є нелегітимною та фейковою. На основі цих ідей і будується вся церковна риторика Росії проти України останніми роками. Насправді варто розуміти відмінність між двома поняттями – релігійною свободою, яка не заперечується в Україні, ніхто не забороняє будь-якому українцеві сповідувати ту релігію, яку він вважає прийнятною, та поняття національної безпеки. Коли ми говоримо про затримання певних священників УПЦ МП, обшуки в храмах російської церкви в Україні, ми говоримо саме про національну безпеку, бо так історично вийшло, що серед цих священників було чимало колаборантів, держзрадників чи просто людей, які російську пропаганду в Україні поширювали серед вірян”, – розповідає Перевощиков.

Як розпізнати фейки про “традиційні цінності” та не потрапити на гачок маніпуляцій

Російська пропаганда щодня старанно працює над створенням нових фейків, продукуванням меседжів мови ворожнечі та над поширенням свого контенту, щоб маніпулювати якомога більшою кількістю людей не тільки на території РФ, а в Україні та на Заході. Відтак кожен з нас перебуває в зоні ризику та має вміти відрізнити інформаційні кампанії Кремля.

“Найбільша група ризику – це українці на тимчасово окупованих територіях,  тому що вони мають обмежений доступ до інформації, є чинник тиску на них. Щодо впливу на українців на підконтрольній території, якщо вірити статистиці, вони почали споживати менше російського та російськомовного контенту, тому більшість цих вкидів Росії не сильно впливають на українців. Однак варто також пам'ятати, що схожі ідеї, лише адаптовані до українських реалій, також можуть поширювати й самі українці. Якщо згадати період до повномасштабного вторгнення, ми мали різні маніпуляції та фейки з боку деяких блогерів. До прикладу, коли Україна прийняла Стамбульську конвенцію, яка, зокрема, удосконалює законодавство у сфері боротьби з домашнім насильством, деякі недостовірні джерела поширювали інформацію, що в Україні дозволили створювати третю стать, що українці будуть змінювати стать, сексуальну орієнтацію, що в школах будуть нав’язувати ці цінності. Насправді це також вигадки, проте в Україні лишається частка людей, які не прийматимуть ліберальні цінності, які, зокрема, впроваджують у рамках євроінтеграції та інтеграції з НАТО. Все ж таки українці опиняються в зоні ризику, тому що різні популісти, фейкороби, як-от конспірологи, антивакцинатори, залишаються в Україні і є загрозою для інформаційної безпеки”, – коментує експерт.

Щоб несвідомо не стати прихильником фейкових “традиційних цінностей” Росії, важливо дотримуватися правил медіаграмотності.

По-перше, дослухайтеся до фактів, а не емоцій. Зазвичай у фейках про “традиційні цінності” забагато емоцій, мови ненависті і, навпаки, замало фактів. Якщо бачите подібне повідомлення – найімовірніше, вами хочуть зманіпулювати. Неупередженість, збалансованість, перевірені факти – все це має бути у правдивій новині. Якщо цього немає, варто відписатися від каналів, де регулярно бачите “гру на емоціях”.

По-друге, перевіряйте першоджерела. В новині обов’язково має бути посилання на першоджерело, тобто на джерело, яке першим повідомило про інформацію. Якщо ж першоджерела в новині немає, як і взагалі будь-яких посилань, – це ознака, що факти могли перекрутити.

“Пропаганда часто апелює до емоцій, а не фактів. Емоції продаються краще, ніж факти. І звісно, люди схильні споживати більш емоційну інформацію, більш коротку, швидку, спрощену. Якщо ми впадаємо в цю упередженість, віримо більше емоціям, ніж фактам, ми справді можемо піддатися впливу пропаганди. Також в Україні є багато джерел, які регулярно поширюють недостовірну інформацію. Необов'язково йдеться про війну, це може бути медична тематика, народна медицина, заклики не вакцинуватися, теорії змови. На жаль, через те, що в будь-якому суспільстві є люди, які поширюють дезінформацію, в Україні є проблема з пропагандою, зокрема, “традиційних цінностей”, – констатує Кирило Перевощиков, головний редактор VoxCheck.

Щоб зменшити цю проблему, крім попередніх правил, також надважливо не поширювати інформацію, в якій ви не впевнені. Якщо вам не вдалося перевірити повідомлення з новини і ви не впевнені в якості джерела – не взаємодійте з цієї новиною, тобто не робіть жодних вподобайок чи поширень. Пропагандисти мріють про те, щоб ви підхопили фейк і стали “носієм” дезінформації. Однак ігнорування ворожих вкидів – це один зі способів знизити охоплення неправдивої інформації та вберегти себе та оточення від ворожих маніпуляції.

Тож пам'ятайте про основні правила медіаграмотності, будьте уважними до інформації, яку споживаєте, та поширюйте освітній контент про безпеку в медіасередовищі, а не ворожу дезінформацію. Бережіть себе та читайте якісні новини.

Цей матеріал підготовлено в рамках «Всеохопної інформаційно-просвітницької кампанії з протидії дезінформації», що впроваджується 1+1 медіа та Smart Angel у співпраці з експертними організаціями за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю редакції й не обов'язково відображає позицію ЄС.