Суперники відмовлялися виходити з ним на ринг. Хто такий Ігор Вовчанчин, якого Усик зіграє в кіно

В Японії Вовчанчина називали "Досконалою зброєю з Півночі", у США - "Осою". Такі прізвиська з'явилися через його абсолютно непередбачувану тактику ведення бою. 

РБК-Україна (проєкт Styler) розповідає, хто такий Ігор Вовчанчин та як він прославився у світі спорту. Про це повідомляє КОНТРАКТИ.UA.

Хлопець, який любив битися: історія успіху

Ігор Вовчанчин - це професійний кікбоксер і спеціаліст зі змішаних бойових мистецтв. За свою кар'єру він здобув не одне чемпіонське звання.

Спортсмен родом із села Феськи Харківської області. Почавши займатися спортом ще зі шкільної парти, Ігор розумів, що пов'яже своє життя саме з цією діяльністю. Раніше Ігор розповідав, що багато бився в школі.

"У дитинстві я весь час бився. Їв - бився, спав - бився. Бився вдома, на вулиці, на уроках... Директор школи не раз тягав мене за вуха - Вовчанчин, кричав він, що ти собі дозволяєш?" - пригадував Ігор.

Так тренери запросили його на заняття з кікбоксингу, адже хлопець мав хороший рівень фізичної підготовки. Перші успіхи не забарилися: у 20 років Вовчанчин став чемпіоном світу з кікбоксингу за версією IAKSA та чемпіоном з кікбоксингу в СНД.

Можна припустити, що велика перевага Ігоря над іншими спортсменами - це бажання вивчати нове. Одного разу, коли його переміг опонент із навичками боротьби, Вовчанчин опанував їх також.

Вже на наступному чемпіонаті світу зі змішаних бойових мистецтв спортсмен здобув три перемоги. До речі, одну з них - у спарингу з росіянином Сергієм Акінєном.

Четверту перемогу на цьому чемпіонаті Ігор не отримав, адже зазнав поразки у двобої з іншим росіянином Михайлом Ілюхіним. Однак його перемогу не всі вважають однозначною через удушення, яке намагався зробити Ілюхін. Річ у тому, що воно супроводжувалось тиском підборіддя на око. І хоча цей факт не помітив рефері, його зафіксували у статистиках і Вовчанчина, й Ілюхіна.

У січні 1996 року Ігор Вовчанчин взяв участь у третьому турнірі у своїй кар'єрі. За один день він переміг одразу трьох суперників: українця Сергія Бондаровича, білорусів Романа Тікунова і Миколу Яцука. Це була перша перемога кікбоксера у професійному турнірі зі змішаних бойових мистецтв.

Рік великих перемог

"Тут важливо все - потрібно вміти боксувати та боротися, тримати удар та прораховувати ходи супротивника. Але головне це твій дух, якщо ти зламався, краще на ринг не виходити. А взагалі, все як у житті, ти просто маєш вистояти", - розповідав кікбоксер.

У 1996 році Ігор Вовчанчин здобув найбільшу кількість перемогу у своїй кар'єрі. На одних із таких змагань спортсмен став у двобій з американськими бійцями, які переважали його у вазі та зрості. Усіх опонентів Вовчанчин здолав, однак не отримав призових коштів за турнір.

Під час турніру у 1997 році Ігор ламає праву руку. Проте вже за три місяці спортсмен повертається на ринг. На Кубку Росії 1997 року він автоматично пройшов у фінал, тому що суперники відмовилися виходити на ринг.

Надалі впродовж 1997 року Вовчанчин здобуває ще низку перемог, частину з яких нокаутом суперників.

"Трибуни зустріли Ігоря оваціями такої сили, що, здавалося, повітря на майданчику можна різати ножем, такої щільності воно стало. У таких умовах у Сергія не було шансу перемогти, однак варто віддати належне цьому бійцю (...) А Ігор... Спокійний контроль суперника, вивірені, хірургічної точності, удари руками, коліньми та ногами, контроль дистанції, могутні удари. На майданчику був майстер, а зал насолоджувався видовищем", - так у спортивних журналах описували бої за участю Ігоря Вовчанчина.

Найпрестижніші змагання в історії

11 жовтня 1998 року Вовчанчин дебютує в Бійцівському чемпіонаті PRIDE. Це міжнародна спортивна організація, яка займається підготовкою та проведенням боїв змішаного стилю в Японії. Свого часу PRIDE була однією із найбільших спортивних організацій азійського регіону.

Першим опонентом Вовчанчина стає досвідчений кікбоксер і зірка східних чемпіонатів з бойових мистецтв Гері Ґудрідж. Здогадалися, за ким була перемога? Так, Ігор здобув її технічним нокаутом на шостій хвилині першого раунду.

Так розпочалася регулярна кар'єра Вовчанчина в PRIDE. Зокрема, він виходив на рингу із Марком Керром - чемпіоном США з вільної боротьби, триразовим чемпіоном світу з греплінгу за версією ADCC, чемпіоном світового турніру з валетудо у важкій ваговій категорії.

Результати бою з Керром анулювали судді. Причиною стали нібито заборонені удари Вовчанчина. Бій зарахували як такий, що не відбувся.

Згодом бій відбувся знову, де українець таки переміг Керра.

Після бою з Франціско Буено у PRIDE президент іншої міжнародної організації з бойових мистецтв нагородив Ігоря тисячею доларів за нокаут, тому що, за його словами, не бачив подібних.

Завершення кар'єри

У 2005 році Ігор Вовчанчин завершує спортивну кар'єру в бойових мистецтвах. Цьому слугували кілька причин.

По-перше, він програв чемпіону світу з дзюдо. По-друге, на одному з тренувань в Ігоря стався рецидив перелому правої руки. Йому потрібно було робити операцію та проходити курс реабілітації.

Чим Ігор Вовчанчин займається сьогодні

Ігор Вовчанчин одружений і виховує доньку. Після спорту він пішов у бізнес, відкрив власний ресторан та охоронну компанію в Харкові.

З початком повномасштабної війни Ігор заснував власний благодійний фонд для допомоги Харківщині та ЗСУ, а також проводить благодійні майстер-класи з ММА.

Про фільм "Розгромна машина"

Це спортивна драма, де бере участь Олександр Усик у ролі Ігоря Вовчанчина та Двейн Джонсон у ролі Марка Керра.

Стрічка розповідає історію бійця ММА Марка Керра. Оскільки Ігор Вовчанчин двічі виходив на ринг із Керром, режисери вирішили додати цей фрагмент до сценарію.

Знімання вже стартували, їх планують завершити 1 серпня 2024 року. До акторського складу також увійшли Емілі Блант, Ліндсі Гевін, Раян Бейдер і Зої Косович.

Наразі деталей щодо створення стрічки не повідомляють.

Раніше ми розповідали, як український снайпер встановив світовий рекорд зі стрільби під час війни.

Дивіться також, який змінилися діти Олександра та Катерини Усик.

Під час написання матеріалу використовувалися джерела: Вікіпедія, інстаграм-сторінка Ігоря Вовчанчина, інтерв’ю для журналу "ХайВей", спортивний журнал "Star Free Fight".