Що далі після Швейцарії: чотири основні фактори, які визначать шлях до миру та закінчення війни

Місцем проведення найчастіше називають Саудівську Аравію. Заступник очільника ОПУ Ігор Жовква зазначив, що другий саміт має закласти основи тривалого й справедливого миру. Проте навряд чи Путін погодиться на українське бачення закінчення війни. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.

Підсумовуючи перший Саміт миру у Швейцарії, ТСН.ua вже писав, що багато його учасників наголошували на необхідності долучення Росії на певному етапі. Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан заявив, що "цей саміт міг би бути більш результативним, якби була присутня Росія". Аналогічну думку висловлювала й Індія. Міністр закордонних справ Саудівської Аравії, яка не доєдналася до підсумкового комюніке саміту, проте була присутня у Швейцарії, теж наголошував на важливості присутності Росії, додавши, що "шлях до миру вимагатиме складних компромісів".

Не кажучи вже про Китай, який взагалі відмовився від участі у швейцарському саміті. Тож, як бачимо, далеко не всі в світі поділяють українське бачення закінчення війни, як би нам цього не хотілося. До того ж зовсім не обовʼязково, що саме саміти формули миру стануть тим майданчиком, де рано чи пізно відбудуться справжні переговори про закінчення війни.

По-перше, Путін навряд чи стане говорити з Україною, яку не визнає як державу, вже не кажучи про українську владу, яку вважає нелегітимною.

По-друге, шлях до миру та закінчення війни, як і майбутні переговори про справедливий мир, залежать від багатьох факторів. Два головні — це результати виборів у США (що завадить Трампу після перемоги організувати саміт із Путіним?) та тиск країн Заходу на Китай — чи не єдину країну, яка зараз має найбільший вплив на Росію.

Тому в цьому тексті ТСН.ua проаналізує подальші сценарії розвитку подій після першого Саміту миру в Швейцарії, які залежать від чотирьох основних факторів.

Що після Швейцарії: шлях до миру

За словами Володимира Зеленського, Росія хоч завтра може розпочати переговори з Україною, якщо її війська вийдуть зі всіх українських територій. Це одна з передумов саме справедливого шляху до миру, на якому наполягає Київ. Москва натомість, як ми почули від Путіна напередодні саміту в Швейцарії, вимагає виходу української армії з чотирьох українських областей, причому в їхніх адміністративних межах, які Путін незаконно записав до російської конституції. На додачу до відмови України стати членом НАТО та закріплення всього цього в якихось міжнародних договорах.

Очільник Пентагона Ллойд Остін заявив, що Путін не в тому становищі, щоб диктувати Україні якісь умови. Канцлер Німеччини Олаф Шольц підкреслив, що "припинення вогню без серйозних переговорів і плану досягнення справедливого й довготривалого миру лише на основі так званих "нових реалій" легітимізує територіальні загарбання Росії". А прем’єрка Італії Джорджа Мелоні назвала "мирні" пропозиції Путіна пропагандою. Тож, як бачимо, західні лідери та очільники розуміють, що Кремль зацікавлений у продовженні війни, а не в переговорах і дипломатичному врегулюванні.

Разом із цим вони пропонують запросити Путіна на другий мирний саміт, імовірно в Саудівській Аравії. У ключових західних столицях вважають, особливо після невдалого українського контрнаступу 2023 року, що ситуація на полі бою в глухому куті, коли жодна зі сторін не здатна на великий прорив, тому, рано чи пізно, треба буде починати переговори. Тобто, більшість наших союзників не вважають, що перетворення повномасштабного російського вторгнення на довгу війну на виснаження сталося саме через їхні помилки, головна з яких – запізніле надання Україні зброї, яка на певному етапі стала "геймченджером" й переламала ситуацію на полі бою.

Такими свого часу стали HIMARS, системи ППО Patriot, далекобійні ракети ATACMS. Зараз ми чекаємо на перші F-16. Проте цих винищувачів, як й інших видів зброї, недостатньо, щоб переломити ситуацію на полі бою на користь України. В експертному середовищі, особливо в таких країнах, як Індія, Саудівська Аравія, ПАР, Бразилія, Туреччина, не кажучи вже про Китай, переконують у необхідності негайних переговорів і безумовного припинення вогню. І такі ідеї знаходять підтримку в ключових західних столицях, які бояться бути безпосередньо втягнутими у війну.

Хоча, навіть якщо уявити, що Путін чи хтось із російських представників приїде на другий саміт миру, ультиматуми Кремля на адресу України та Заходу навряд чи зміняться без серйозного погіршення становища російської армії на полі бою. Недарма днями кремлівський "фюрер" вперше за 24 роки відвідав Пхеньян, де уклав угоду про стратегічне партнерство та взаємну допомогу в разі нападу. Захід має нарешті зрозуміти, що його стратегія керування ескалацією (надання Україні дозованої збройної підтримки, щоб не спровокувати Путіна) вже розпалила конфлікт на Близькому Сході в жовтні 2023 року й, цілком вірогідно, може спровокувати ще одну війну між двома Кореями.

Саміт НАТО: торги з Путіним

Вільнюський саміт 2023 року чітко засвідчив: поки війна не закінчиться, бажано нашою перемогою, членство України в НАТО неможливе. Минулого року ТСН.ua вже писав, що в умовах, коли Захід не робить ставку на деокупацію всіх українських територій, — це формула вічної війни та запрошення для Путіна продовжувати її нескінченно довго. Для США та ключових європейських столиць – це повільне послаблення Росії та стримування від поширення військових дій на країни НАТО. Проте Україна не має стільки людських ресурсів, як Росія, щоб продовжувати цю війну роками.

До того ж саме членство України в Альянсі стало б справжньою гарантією неповторення чергової російської агресії в майбутньому. "Але прикрою реальністю є те, що на сьогодні в НАТО немає консенсусу для надання Україні членства. На саміті НАТО у Вільнюсі 2023 року цього консенсусу було ледве досягнуто, коли США та Німеччина заблокували зусилля широкої коаліції союзників надіслати Києву (політичне — ред.) запрошення до членства", — пише у своїй статті для Atlantic Council Ян Бжезінський, колишній заступник помічника міністра оборони США з питань Європи та політики НАТО.

До того ж нещодавно Джо Байден в інтерв’ю журналу Time заявив, що "не готовий підтримати Україну в НАТО". Хоча, і це цілком логічно, що наш вступ до Альянсу якраз у національних інтересах США як запорука стабільності в регіоні. Тоді Вашингтон вивільнить свої ресурси для інших стратегічних зовнішньополітичних напрямків. Наприклад, сфокусується на Азійсько-Тихоокеанському регіоні, де напруга продовжує зростати. Разом із тим багато експертів наголошують, що небажання надати Україні навіть політичне запрошення до членства в НАТО (а це не означає, що вже умовно завтра Альянс має задіяти свою статтю 5 про колективну оборону проти Росії) може бути пов’язане з намаганням передовсім США та Німеччини використати позаблоковий чи нейтральний статус України на майбутніх переговорах із Росією.

Чого хоче Китай: війна і санкції

Ще кілька місяців тому як Україна, так і Захід намагалися зберігати діалог із Китаєм, переконуючи Сі Цзіньпіна натиснути на Путіна. Дійсно, Пекін чи не єдиний, хто реально може вплинути на Москву. Особливо після нещодавніх американських санкцій, які вдарили по Мосбіржі, заблокувавши торгівлю доларами та євро. Центробанк РФ заявив, що тепер основною валютою розрахунків буде юань, що поглибило залежність Росії від Китаю. Проте, навряд чи Пекін дійсно хоче вплинути на Москву щодо припинення війни.

За словами генсека НАТО Єнса Столтенберга, який скоро поступиться своєю посадою на користь прем’єра Нідерландів Марка Рютте, Китай має заплатити за підтримку Росії та війни проти України.

"Лідер КНР намагався створити враження, що відходить на задній план у цьому конфлікті, щоб уникнути санкцій і зберегти торгівлю. Реальність така, що Китай підживлює найбільший збройний конфлікт в Європі від часів Другої світової, і водночас хоче підтримувати хороші відносини із Заходом. Пекін не може мати й те, й інше. В якийсь момент, якщо Китай не змінить курс, союзники повинні змусити його заплатити. Мають бути наслідки", – зазначив Столтенберг.

У Китаї натомість різко відповіли НАТО, закликавши "не перекладати провину за війну, сіючи розбрат, а зайнятися самоаналізом". "Ми радимо НАТО припинити перекладати провину, не підливати масла у вогонь і не розпалювати конфронтацію, а зробити щось практичне для політичного врегулювання кризи", – сказав речник Міністерства закордонних справ Китаю Лінь Цзянь.

Риторика Заходу, насамперед США, щодо Китаю останнім часом дуже загострилася, особливо після запроваджених Вашингтоном 100% мит на китайські електромобілі, до яких доєднався й ЄС, схваливши майже 40% мита. Все через недобросовісну конкуренцію, адже КПК дотує місцевих виробників електрокарів. Через це їхня ціна нижча за європейські аналоги, що робить останні неконкурентоспроможними на ринку. До того ж саме завдяки Китаю російський ОПК досі функціонує. За словами держсекретаря США Ентоні Блінкена, 70% верстатів, які імпортує Росія, надходять з Китаю, як і 90% мікроелектроніки.

Китаю, який відмовився приїхати на перший Саміт миру у Швейцарії, бо туди не покликали Росію, невигідна перемога України, бо це також буде і перемога Заходу. Разом із цим економіка Китаю дуже тісно зав’язана на торгівлю з ЄС та США. ТСН.ua вже писав, що 2023 року об’єм торгівлі КНР з Америкою та Євросоюзом склав $1,3 трлн. Для порівняння, об’єм взаємної торгівлі Китаю та Росії за минулий рік — $240 млрд. Тому навряд чи Москва допоможе Пекіну перекрити втрату американського та європейських ринків. А це точно буде, якщо Китай не припинить підтримку російської оборонки.

Вибори в США: страх перемоги Трампа

Але найбільше невизначеностей і небезпек, авжеж, ховається за можливою перемогою Дональда Трампа на виборах у США в листопаді цього року. ТСН.ua вже повідомляв, що під час першого Саміту миру у Швейцарії на одному з передвиборчих мітингів Трамп заявив, що вирішить питання допомоги Україні. І, звичайно ж, не на користь Києва, бо, за словами Трампа, Зеленський просить багато грошей. Із цієї заяви можна було б вкотре посміятися, адже наступного дня у штабі Трампа її спростували, заявивши, що підтримка України не припиниться. Проте, правда в тому, що ніхто не знає, чого очікувати від Трампа в разі його другого "пришестя" до Білого дому.

Експерти радять готуватися до американських гірок. З одного боку, навряд чи політика США щодо України істотно зміниться. Надто, якщо демократи збережуть більшість у Сенаті, та ще й здобудуть перевагу у Палаті представників. З іншого боку, з огляду на бажання Трампа порозумітися з диктаторами (під час свого першого терміну він двічі зустрічався з Кім Чен Ином, якого називав "людиною-ракетою"), не можна виключати, що він організує саміт із Путіним.

До того ж багато буде залежати від впливу на Трампа відверто проросійських республіканців, як-от конгресвумен Марджорі Тейлор Грін, які вимагають зупинити будь-яку американську допомогу Україні. Можливо, й деякі американські експерти вже вголос це озвучують — у разі перемоги Трампа на виборах подальша американська допомога Україні буде прив’язана до умови початку переговорів між Києвом та Москвою. Ще один не менш важливий фактор — це Китай. У штабі Трампа є дуже багато людей, які радять йому сфокусуватися саме на протистоянні з КНР під час його другого президентського терміну. Бо, дуже часто доводиться чути, особливо від трампістів, що "війну" на кілька фронтів США не витримають.