Як операція ЗСУ на Курщині вдарила по Путіну: Захід не відмовляється від переговорів, хоч у Москві це заперечують

Проте всі вони так чи інакше зводяться до одного – неминучості переговорів. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.

Найбільше обговорюють дві статті. Перша – The Washington Post, де йшлося про буцімто зірвані між Україною та Росією переговори щодо угоди про взаємне припинення ударів по енергетичних об’єктах, які мали відбутися ще в серпні в Катарі. А друга – The Economist, де наводяться подробиці планування головкомом ЗСУ Сирським удару по російському прикордонню, "щоб відвести ворожі війська від Донбасу й мати козир для майбутніх переговорів", не попереджаючи водночас Захід. Бо дві попередні операції, як стверджує видання, не вдалося втілити через злив росіянам і блокування Заходом.

Що з цього правда, а що ні – дізнаємося ми не скоро, адже операція Сил оборони України на Курщині ще триває. До того ж переговори щодо енергетичної безпеки в Катарі дійсно планувалися, але без участі Росії, у межах підготовки до другого Саміту миру, яку, як говорив сам президент Зеленський, мають завершити до листопада 2024 року. Чому саме такий дедлайн? Вочевидь, горизонт планування зводиться до американських виборів 5 листопада, коли стане відоме прізвище наступного президента США. Адже теза про схиляння України до переговорів з Росією скрізь звучить у контексті можливого другого "пришестя" Дональда Трампа до Білого дому.

Прив’язуються до цієї дати і в Кремлі. Вже всім очевидно, що Росія стикається з браком ліквідності, мобілізаційного ресурсу та зброї. А українська операція на Курщині лише оголила ці проблеми, зробивши їх очевидними для Заходу. Можливо саме тому в нових агітаційних відеороликах Міноборони РФ, де росіян закликають підписувати контракти та йти вбивати українців, підвищені виплати (які складаються з так званої зарплати на місяць і одноразової регіональної виплати, а це від $10 тисяч до $20 тисяч) можна отримати до 1 грудня 2024 року. А потім, як про це писала західна преса, Путін вочевидь ухвалюватиме рішення щодо оголошення "другої" великої хвилі мобілізації в РФ (так звана перша була у вересні 2022 року).

Тож як українська операція на Курщині вдарила по Росії й особисто по Путіну? Які меседжі він надсилає Заходу? І чому наші союзники та партнери все ще вірять у можливість переговорів з Росією про справедливий мир, в той час як Путін продовжує вимагати капітуляції України? Читайте в матеріалі ТСН.ua.

Червоні лінії: їх більше немає

Поки операція ЗСУ на Курщині ще триває, можна скільки завгодно гадати про її справжні цілі й мотиви. Але констатувати два беззаперечних висновки все ж можна: перший – Москва проспала удар України; другий – це порушило негласний консенсус на Заході, що війна рано чи пізно буде заморожена по чинній лінії фронту, бо ЗСУ не здатні прорвати оборону росіян і вийти з глухого кута на полі бою, який склався після неуспішного контрнаступу України влітку 2023 року.

За словами американського сенатора-демократа Марка Келлі, українська операція на Курщині шокувала Путіна, й це дійсно може змінити перебіг війни. У понеділок, 19 серпня, на нараді керівників українських закордонних дипустанов Володимир Зеленський заявив, що ЗСУ наразі контролюють понад 1250 кв. км території ворога та 92 населених пункти, триває зміцнення позицій ЗСУ, стабілізація визначених районів і поповнення українського обмінного фонду.

В українському МЗС вже заявляли, що Київ не зацікавлений "забирати територію в Курській області". "На жаль, в України немає достатньо можливостей завдавати далекобійних ударів всією зброєю, яка наявна, щоб захиститися від цього терору. Немає поки що цих відповідних рішень, на яких ми наполягаємо. Тому є потреба за допомогою ЗС проводити звільнення цих прикордонних районів від російських військових контингентів, які завдають по Україні ударів", – заявляв речник МЗС Георгій Тихий. За два тижні після початку української операції на Курщині, як пише німецький таблоїд Bild, ЗСУ близькі до закриття котла по річці Сейм: залишилося 2,6 км, бо українські сили підірвали всі мости, в оточення можуть потрапити до 3 тис. російських солдатів.

"Ми зараз маємо надзвичайно важливу ідеологічну зміну, а саме: вся наївна, ілюзорна концепція так званих "червоних ліній" щодо Росії, яка панувала в оцінках війни деяких (західних - ред.) партнерів, розсипалася цими днями десь під Суджею", — додав президент Зеленський під час виступу на нараді керівників українських закордонних дипустанов.

Дійсно, про погрози перетворити Україну чи якусь із західних країн на "ядерний попіл" зараз можна почути хіба що в токшоу російських пропагандистів на кшталт Соловйова. Навіть Telegram-канал божевільного заступника секретаря Радбезу РФ Дмитра Медведєва востаннє оновлювався 8 серпня, з чого вже глузує праворадикальне кремлівське крило, виправдовуючи відправлення на Курщину російських строковиків, яких ЗСУ взяли в полон.

Від провалу на Курщині Кремль намагається всіляко дистанціюватися, перекидаючи відповідальність на військових і місцеву владу. Путін, роблячи вигляд, що нічого не відбувається, у понеділок, 19 серпня, їздив до Азербайджану. А вже наступного дня, 20 серпня, вперше за 16 років приїхав до Беслану, де 2004 року стався теракт, який так і не був розслідуваний, зокрема дії спецназу ФСБ під час штурму. Тоді терористи захопили понад тисячу заручників й утримували понад дві доби в замінованому шкільному спортзалі. Загинули 334 людини.

Але перевести стрілки й змістити фокус уваги все ж треба було. Тому від самого початку української операції на Курщині кремлівські блогери й воєнкори звинуватили Лукашенка, мовляв, це його рішення відвести білоруські війська від українського кордону начебто уможливило прорив кордону. Минулого тижня Кремль навіть вирішив відправити до Лукашенка на інтерв’ю депутата Держдуми, чоловіка пропагандистки Скабєєвої Євгена Попова. Щоправда, вийшло не дуже, та й білоруський диктатор вкотре підтвердив, що "червоні лінії" Путіна – це був лише блеф.

"Ось ця подібна ескалація з боку України — спроба штовхнути Росію на асиметричні дії. Ну, припустимо, застосування ядерної зброї. Знаю точно, що в Україні були б дуже раді, якби Росія застосувала, або ми там, тактичну ядерну зброю. Це було б щастя. Ось тоді, напевно, у нас навряд чи союзники б залишилися. Взагалі ніяких би навіть співчутливих країн не залишилося", — сказав Лукашенко.

Переговори з РФ: Путін відмовляється

Хоча західні медіа й зазначають, що ключові союзники та партнери не знали про підготовку Україною операції на Курщині, ЗСУ використовували західну зброю. США та європейські партнери заявили, що Київ не порушив цим жодних обмежень. Деякі країни, такі як Німеччина, висловлювалися ще більш жорстко, що для російської пропаганди було справжнім розривом шаблону, адже вони дуже довго експлуатували тему перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, залякуючи Німеччину "можем повторить".

Вже багато американських та європейських журналістів, разом з українськими військовими, побували на російській території, яку ми зараз контролюємо. Це вибило у кремлівської пропаганди козирі з рук: західні репортери на власні очі побачили, як російська влада кинула місцеве населення, не допомігши евакуюватися, а зараз робить вигляд, що все під контролем і нічого не відбувається. Навіть у китайських медіа побільшало останнім часом запитань до Росії, мовляв, що ж відбувається, як прорив кордону став взагалі можливим, і коли ЗС РФ відновлять контроль над Курщиною. Напевно, з тими самими запитаннями до Москви у вівторок, 20 серпня, приїхав і прем'єр Держради КНР Лі Цян, поки китайські ЗМІ беруть інтерв’ю у російських командирів "Ахмату", які кажуть, що війна, як і бої на Курщині, закінчиться через 2-3 місяці.

За даними The Wall Street Journal, щоб відбити український наступ на Курщині, Росія перекинула туди з інших ділянок фронту кілька бригад чисельністю до 5 тис. військових. Одна з них — з Донецького напрямку, де росіяни мають перевагу, адже до Покровська ворогу залишилося близько 10 км. Проте, для зупинення українського наступу росіянам на Курщині, за даними WSJ, може знадобитися до 20 тис. військових. Минулого тижня міністр оборони Литви зазначав, що Москва перекидає війська навіть з Калінінграда, що вказує на брак резервів.

Ще минулого тижня Путін публічно відмовився від будь-яких переговорів з Україною. Хоча й до цього було наївно сподіватися, що Кремль готовий говорити з Києвом про щось, крім капітуляції або тимчасової паузи в бойових діях (щоб поновити резерви, накопичити зброю й мобілізаційний ресурс) і згоди на російську окупацію чотирьох українських областей, які Путін незаконно записав до конституції РФ. Через тиждень після цих заяв кремлівського "фюрера" в російському МЗС дещо скоригували позицію Москви: за словами заступника міністра закордонних справ РФ Юрія Ушакова, "мирні пропозиції Росії не анульовані, але на цьому етапі Москва не буде говорити з Києвом".

На Заході впевнені, що рано чи пізно ця війна має закінчитися саме за столом переговорів. Раніше ТСН.ua вже неодноразово писав, що Україну багато разів просили змінити свою думку щодо участі Росії у другому Саміті миру. І, як ми чуємо, на офіційному рівні Київ не відкидає такої можливості. У п’ятницю, 16 серпня, радник голови ОПУ Михайло Подоляк заявив: "Якщо ми говоримо про потенційні перемовини, нам доведеться посадити РФ за стіл навпроти на своїх умовах". Тобто, як бачимо, Київ не відмовляється від переговорів з Москвою. Але ми справедливо хочемо зміцнити свої позиції, щоб не дозволити Путіну продовжувати вимагати лише капітуляції.

Від українських дипломатів, з якими спілкувався ТСН.ua, неодноразово доводилося чути, що протягом останніх кількох місяців офіційний Київ і справді дещо змінив свою риторику. Тепер українські посадовці не відкидають можливості зустрічі з росіянами за одним столом переговорів, як про це кажуть на Заході, бо в США та ЄС і досі вірять, що, навіть за невигідних для себе умов, Москва виконуватиме взяті на себе зобов’язання.

Більшість західних аналітиків у своїх статтях про українську операцію на Курщині продовжують наголошувати, що це додасть Києву балів на майбутніх переговорах з Москвою, поки, як пише Politico, "Путін паралізований кризою" через події на Курщині. А Весс Мітчелл, колишній помічник держсекретаря США за президенства Трампа, у статті для Foreign Policy навіть зазначає, що за таких обставин Білий дім має посилити військову допомогу Україні, щоб швидше завдати поразки Росії й унеможливити таким чином напад Китаю на Тайвань.

Проте, наразі ані суттєві успіхи, ані поразки України на полі бою автоматично не трансформуються в бажання наших західних партнерів надати ЗСУ якомога більшу кількість зброї. Особливо це помітно в лавах європейських союзників. Наприклад, як вже вдруге заявляє президент Чехії Петр Павел, Захід би погодився на заморозку війни по чинній лінії фронту. А це — фактична згода на російську окупацію українських територій. І на це наразі є дві причини:

• страх другого президентського терміну Трампа, за якого США сфокусуються виключно на Китаї;
• небажання пояснити власним виборцям, чому їхні ОПК вимагають більше інвестицій, щоб допомогти Україні.