Демократія під загрозою: Трамп став на стежку Путіна та Ердогана

Про це йдеться у статті оглядача The Financial Times Гідеона Рахмана.

«Розмови, які я зараз чую серед американських лібералів, нагадують мені інтелектуалів у Москві після приходу Путіна до влади. Відчуття тієї ж розгубленості та глибокого занепокоєння», — висловився Олександр Габуєв із Центру Карнегі за міжнародний мир (Росія — Євразія).

Про це йдеться у статті оглядача The Financial Times Гідеона Рахмана.

«Розмови, які я зараз чую серед американських лібералів, нагадують мені інтелектуалів у Москві після приходу Путіна до влади. Відчуття тієї ж розгубленості та глибокого занепокоєння», — висловився Олександр Габуєв із Центру Карнегі за міжнародний мир (Росія — Євразія).

Автор статті зазначає, що Білий дім хитро почав із переслідування непопулярних груп і негромадян — наприклад, передбачуваних венесуельських бандитів чи іноземних студентських активістів. Але незаконні депортації — саме той тип «тестових куль», про які попереджає Габуєв. Якщо проти них не буде спротиву, Трамп може перейти до нових мішеней.

Страх — головна зброя автократів

Часто ця ця боротьба є важкою та лякає. Індійський академік Пратхап Бхану Мехта зауважив що режим, який хоче знищити демократію, прагне «створити всепроникне відчуття страху». Коли люди бояться втратити роботу, фінансування чи свободу, вони зазвичай обирають шлях найменшого опору — мовчать і не висовуються.

«Страх поширюється американським суспільством, оскільки корпорації, університети, юридичні фірми, медіагрупи та інші намагаються підлаштуватися під світогляд, ставлення та навіть улюблену лексику Трампа», — звернув увагу Хусейн Ібіш із Інституту арабських держав Перської затоки у Вашингтоні.

Мехта, спираючись на досвід Індії за правління прем’єра Нарендри Моді, пояснив, що в атмосфері страху «незалежні інституції поступово починають адаптуватися». З часом навіть найкращі професіонали розуміють, що ризики спротиву перевищують переваги боротьби.

Автократія посилюється з часом

Один із головних уроків Туреччини — що довше автократ залишається при владі, то важче його зупинити. Президент Реджеп Таїп Ердоган керує Туреччиною понад 20 років. Це дало йому достатньо часу, щоб поставити під свій контроль медіа, суди та армію.

Автор статті, вважає, що Трамп ще не досяг турецького рівня контролю над інституціями у США, але він просувається набагато швидше, ніж Ердоган на початку свого правління.

Стратегія Білого дому рухатися «зі швидкістю кулі» спрямована на створення хаосу серед опонентів. Американці опинилися на незнайомій політичній території і не мають досвіду, на який могли б опиратися.

Для протидії потрібні швидка реакція, єдність та харизматичні лідери

Як наголошують Габуєв та турецька журналістка Аслі Айдинташбаш, досвід Росії та Туреччини вказує на необхідність швидкої реакції та солідарності з тими, хто вже став мішенню авторитарного режиму.

Габуєв звернув увагу, що московські інтелектуали надто довго залишалися у своїй соціальній бульбашці та не дослухалися до проблем жителів провінційних міст. Така ж ситуація була у Туреччині та Індії. Там ліберальні еліти у великих містах стали легкою мішенню для нападок з боку Ердогана та Моді. Вони були висміяні як відірвані від реальності та зосереджені лише на своїх проблемах, а не на долі звичайних громадян.

Айдинташбаш так пояснила той факт, що турецька опозиція нарешті набрала силу: «харизматичне лідерство — це необхідна умова».

Обережні технократи та політики старої школи не здатні очолити боротьбу за демократію.

Резюмуючи, автор матеріалу зазначив — для Демократичної партії США висновок очевидний. Вони можуть вважати таких політиків, як Берні Сандерс та Александрію Окасіо-Кортес, представниками крайнього лівого крила. Але якщо саме вони є найхаризматичнішими лідерами опозиції до Трампа, то їх потрібно підтримати та просувати, а не відкидати.

До слова, за оцінками експертів, Трамп може утриматися на посаді президента США аж до 2037 року. Усе через 22-гу поправку до Конституції.