Міни, які не вибухають: як браковані боєприпаси опинилися на фронті - і чому досі не покарані всі винні

За даними слідства, керівництво оборонного заводу на Дніпропетровщині разом із військовими посадовцями, які мали контролювати якість продукції, стали учасниками злочинної схеми: постачали браковані снаряди, отримуючи прибуток коштом здешевлення виробництва. Пише Антикор.

СБУ затримала гендиректора оборонного заводу, його першого заступника та двох військових посадовців. Вони звинувачуються в тому, що свідомо допустили використання неякісних матеріалів у виробництві мін та внесли неправдиві дані до документації.
У снарядах не спрацьовував капсуль основного метального заряду, не забезпечувалася стабільна робота пороху, а додаткові метальні заряди не відповідали стандартам бойового застосування. В результаті – Збройні сили України отримали 120 тисяч пострілів, які не працюють. 
Журналісти та джерела в оборонній сфері підтверджують: йдеться про Павлоградський хімічний завод. Саме це підприємство з 2022 по березень 2025 року отримувало корпуси, кришки та інші деталі мін від компаній, пов’язаних з прикарпатським бізнесменом Богданом Пукішем.

І саме корпуси 120-мм мін, поставлені компаніями Пукіша, стали елементами тієї самої партії, що виявилась бракованою. Замість того, аби рвати ворога, вони часто не вибухали. Частина – не проходила елементарних перевірок.
Попри очевидні докази, сам Пукіш не фігурує серед затриманих. І це – окрема загадка. Жодних публічних заяв від нього немає, жодного спростування, жодної відповідальності.

Хто такий Богдан Пукіш і чому він досі не під арештом?

Богдан Пукіш – відомий в Івано-Франківську бізнесмен із тісними зв’язками в політиці та оборонному секторі. У минулому – координатор проросійського руху “Український вибір” Віктора Медведчука в Івано-Франківській області, а також він балотувався до міськради від партій, близьких до проросійських сил. Проте справжній вплив він здобув завдяки зв’язкам із Петром Белзом – іншим одіозним бізнесменом, який очолював компанії, що працювали на нафтопроводі «Самара-Західний напрямок» і постачали паливо з Росії в Україну. У зв’язці з Нісаном Моісеєвим – партнером Медведчука – вони створили багаторівневу схему із заробітку на державних тендерах, включно з оборонними замовленнями.

Пукіш сьогодні – керівник і засновник низки підприємств: ТОВ «Івапром», ТОВ «Хімтехнопласт», ПП «Вестхім», Консорціум «Система Еко Інновацій», ДП «Агросфера». Саме ці структури фігурують у численних тендерах, зокрема на виробництво або постачання елементів боєприпасів. Його підприємства – «Івапром», «Вестхім», «Хімтехнопласт» – отримували контракти навіть у найгарячіші роки війни. 

Також є інформація про постачання продукції Пукіша на завод “Полтавахіммаш”, який має стратегічне значення для оборони, і це лише посилює підозри в системному характері зловживань.

Скандал із “приватизацією”: ще один епізод безкарності

Варто згадати ще один епізод. У вересні 2023 року підприємство Пукіша – ПП “Вестхім” – запропонувало 2,6 мільярда гривень за стратегічний завод в Івано-Франківську на аукціоні приватизації. Початкова вартість становила лише 20 мільйонів. Та після перемоги дружина Пукіша Наталія, яка формально очолює компанію, заявила, що “помилилася з комою через повітряну тривогу” – і відмовилася підписувати договір.

Таку маніпуляцію називають навмисним зривом торгів, що створює підозри в схемному використанні публічних аукціонів з метою “вибивання” конкурентів.

Але й тут – жодної відповідальності. Жодної заборони на участь у нових тендерах. Жодної перевірки джерел фінансування.
120 тисяч мовчазних пострілів – скільки ще смертей потрібно?
120 тисяч пострілів, які не долетіли до ворога – це не просто цифра. Це потенційно сотні неуспішних боїв, багато поранених, втрат, які можна було попередити.
Поки фронт тримається на вірі, сталевій волі й професіоналізмі воїнів, тил, на жаль, досі тримається на схемах, зв’язках і безкарності.
Скільки ще героїв має загинути, щоб таких, як Пукіш, нарешті було усунуто з державних контрактів, позбавлено доступу до оборонних підприємств і притягнуто до реальної відповідальності?