“Місто, що не хоче бути перевалочним пунктом”: урбаністка з Донеччини про бачення Львова як “вісі України”

“Культурна столиця”, “душа України”, “місто кави” – ці журналістські штампи, що приклеїлися до Львова за останні десятиліття, підкреслюють його самобутність і особливий шарм. Водночас, починаючи з 24 лютого 2022 року, роль найбільшого міста Галичини стала більш багатогранною. Львів часів повномасштабної російсько-української війни – це і стратегічний логістичний хаб, і притулок для вимушених переселенців, яких наразі у місті налічується понад 150 тисяч.

Завдяки небаченому притоку нових людей, Львів уперше за свою багатовікову історію став мільйонником, – про це торік оголосила міська влада. Якщо порівнювати з довоєнною статистикою, – виходить, що населення міста збільшилося, принаймні, на чверть. Одним із наслідків стало рекордне здорожчання нерухомості: столиця Галичини вперше за багато років стала найкоштовнішим для життя містом України. При цьому особливо вражає те, що попри значну зміну населення обличчя Львова, його атмосфера, дух не змінилися, – у цьому переконалася київська урбаністка Олеся Лучанінова, яка відвідала Львів на початку травня, – 2-4 травня цьогоріч місто відзначало свій 769-й День народження.

Лучанінова – уродженка нині окупованої частини Донецької області. У 2014 році була змушена покинути Донецьк: будучи вагітною виїхала разом із чоловіком до Бердянська, звідти – до Києва. У резонансному інтерв’ю для KP.UA у вересні 2023 року жінка висловила чітку позицію: ні за яких обставин не виїде за кордон, попри війну, що триває в Україні. Так само у перші місяці повномасштабного вторгнення родина Лучанінових залишилася в Києві, коли столиця України була головною ціллю окупантів.

Олеся Лучанінова

У січні 2024 року Олеся Лучанінова закликала впроваджувати курси самооборони для жителів і жительок столиці, а також висловилася щодо проблем інтеграції “нових киян”. У інтерв’ю для Контракти.UA урбаністка зізналася у любові до Львова та зруйнувала низку стереотипів: так, корінна донеччанка глибоко цікавиться історією “міста Лева” та без проблем переходить на українську мову. Громадська діячка розкрила своє бачення Львова як “вісі України”, поділилася міркуваннями як львів’янам вдалося уникнути долі міста – “перевалочного пункту” потоків людей, а також вказала чого, на її думку, бракує, щоб Львів став туристичною Меккою Центральної Європи.

“Львів’яни завжди захищаються – і від усіх”

- Як урбаністка, яка спостерігає за містами та їхніми змінами, чи можете ви виділити плюси та мінуси Львова на його сучасному етапі, після прибуття маси нових людей?

- Спочатку треба сказати, що до 2022 року я була у Львові лише раз. А після початку повномасштабної війни ми з родиною щороку буваємо там тричі на рік. У мене до цього міста абсолютна любов, мені там надзвичайно добре, душевно та спокійно. І коли всі, а особливо кияни, “котять діжку” на Львів, кажуть, що він “такий-сякий”, то мені, якщо чесно, навіть образливо стає. Критикують через ціни на квартири. Проте забувають, які ціни Київ виставляв на оренду квартир у 2014 році, коли приїхали “донецькі” та “луганські”. Коли відмовлялися здавати житло переселенцям. А тепер, виходить, Львів для когось став “поганий”.

- Існує такий стереотип, що на Львів “женуть”, передусім, люди зі сходу, Донбасу. Виходить, що зараз Львову більше кияни стали виставляти рахунки?

- Схід апріорі не може “гнати” на Львів. Він, по-перше, Львів не знає. По-друге, після 2014 року в бік Львова, Ужгорода, Івано-Франківська, умовно кажучи, “перемістилась” уся східна Україна. Вони достатньо успішно там живуть, роблять бізнес, розвиваються. Проте єдине, що у Львова не відібрати, – це те, що Львів займає впродовж всієї своєї історії дуже жорстку позицію. Львів – це вісь України. І ця вісь дуже жорстка. Недарма ті ж самі поляки так хочуть Львів, тому що Львів сам по собі – це вісь. Це уособлення України.

В яких би він не перебував політичних кордонах, він сам по собі завжди був центром культурних, націоналістичних, мовних, сенсотворних державницьких процесів. Якщо порівнювати з Києвом, до прикладу, то Київ, все ж таки, людей під себе не переминає, натомість люди перебудовують його під себе. Тоді як Львів не перебудовується під людей. У будь-якому разі, якщо ти приїжджаєш у Львів, хочеш там будувати бізнес, ти маєш розуміти правила життя місцевого населення, мову, якою говорить Львів, – безапеляційно. Це – українська мова.

- Часто доводиться чути, що з львів’янами складно робити бізнес…

- Львів’яни захищаються – завжди і від усіх. Якщо прогулятися по Львову, то ви побачите таблички у пам’ять про закатованих Совєцьким Союзом, Польщею, фашистською Німеччиною. Львів’яни завжди захищаються.

Пам’ятник жертвам комуністичних злочинів у Львові

- Чи правда, що Львів відрізняється від решти Львівської області, решти заходу України?

- Ну той же Ужгород, якщо говорити відверто, зараз розмовляє російською мовою, причому весь. Туди переїхали люди зі сходу і Ужгород спокійно перебудувався, а ось у Львові тобі можуть горло перегризти. Львів захищається до останнього. Львів – це те, що робить Україну Україною.

Коли ми крайнього разу були у Львові, то гуляли по місту, між собою розмовляли. І у мене запитують: “Чи хотіла б ти жити на два міста – Київ і Львів?” Я кажу: “Так, знаєш, я б дуже сильно хотіла жити у Львові”. Проходила жінка повз, почула це і сказала: “Тебе тут ніхто не чекає”. Просто проходила людина повз. А я подумала про себе: “Мені зовсім не образливо,  бо я її розумію”. І я її справді розумію. Тому що коли у 2022 році з Києва всі поїхали, а потім почали повертатися, я те саме думала… Почали приїжджати всі, кому не лінь, для кого Київ – це перевал. Побув тут, якийсь час “потусив”, а потім розвернувся і поїхав.

- Київ це дозволяє робити з собою?

- А Львів – ні. Ось чому вона мені це сказала. Бо Львів не хоче бути перевалочним пунктом.

“Ігнорування мови львів’ян – це сигнал: “Ви скоро станете Києвом”

- Чи можна сказати, виходячи з цього, що в Україні є тільки одне місто-держава, в такому античному грецькому сенсі? Громадяни якого розуміють, що це їхня територія, і вони її захищають.

- Так, це про Львів.

- А інші міста Західної України?

- Івано-Франківськ – ні, Тернопіль – ні, Ужгород – тим більше ні. Чернівці сидять тихенько і думають: “Хоч би нас не зачепило”. Вони навіть не виїжджають зі свого міста, кажуть: “У вас там ракети літають, ми не виїжджаємо нікуди, у нас тут спокійно”. А ось Львів – це місто, яке відстоює себе і, тим самим, відстоює всю Україну.

- Що варто “позичити” у Львова іншим містам України?

- Стрижень: націоналізм, патріотизм.

- Як гадаєте, звідки львів’яни це беруть?

- Із виховання, усвідомлення своєї історії.

- Вам не здається, що цей “стрижень”, який має Львів – це певний парадокс, адже зараз це, передусім, туристичне місто. Можна було б очікувати від нього мультикультурності та подібних речей.

- Будь-яке туристичне місто живе за рахунок туристів і, водночас, захищається від них. Та сама Одеса туристів органічно не перетравлює, але живе за їхній рахунок. Все тому, що захищатися справді потрібно. Бо турист везе гроші – це добре і приємно, – але він везе і свою культуру. І бруд везе, і неприємнощі. І туристи дуже різні бувають, у декотрих із них бувають кримінальні схильності, тож місто завжди має бути готове захистити себе.

- А що ви порадите 150-200 тисячам внутрішньо переміщених осіб, які зараз перебувають у Львові? Залишатися їм тут чи їхати геть?

- Залишатися, звісно.

- Чи здатні вони стати справжніми львів’янами?

- Залежить від бажання. Питання лише у тому, чи здатні вони стати справжніми українцями. Націоналістами, громадянами своєї країни. Адже що таке націоналізм? Це любов до своєї нації. Якщо ти у Львові не задля того, щоб дочекатися відкриття кордону та якомога швидше поїхати. Справжні львів’яни відстоюють інтереси міста, України в своєму місті. І з цього треба брати приклад, треба перековувати населення під інтереси країни. Тоді всі працюватимуть на спільне благо. Ви розумієте, що означає вісь країни? Якби ця вісь була, до прикладу, в Донецьку, то Донецьк би відстоював – правильно чи неправильно – інтереси міста, області, своїх громадян. Суть у тому, що ти або за свою країну, або опинишся в багні. У Донецьку більшість людей так і не зрозуміла, що таке країна, тому вони і втрапили у багно. А Львів це розуміє.

Водночас, хочу наголосити, що Донецьк – це теж цінності. І вони зі мною назавжди та не змінюються після “переїзду”. Я далі донеччанка і дивлюсь на світ, і, зокрема, на Львів, донецькими і, водночас, українськими очима.

Переселенці навпроти залізничного вокзалу Львова. Фото 2022 року

- Львів – це місто більше для жінок чи чоловіків?

- Воно більше для українців. Інші параметри взагалі неважливі. Я себе почуваю там комфортно. Щодо мови хочу ще сказати, що коли я приїжджаю до Львова, то переходжу повністю на українську. І тоді до мене взагалі не виникає ніяких питань. Ти таким чином виказуєш повагу до міста, його жителів. Коли ми приїжджаємо у Париж, ми ж кажемо там “Bonjour”? Якщо ж ви ігноруєте мову львів’ян, то вони сприймають це як перший сигнал: “ви скоро станете Києвом, перевалочним пунктом”. Українська мова – це те, що об’єднує країну. Без державної мови держави не буде.

“Місто живе саме по собі і чекає господаря”

- Коли ви приїжджаєте у Львів, яке місце ви відвідуєте передусім?

- Площу Ринок. Там історія міста, вона сформована навколо цієї площі. Львів колись був маленький. Там, де зараз “Реберня” – це був край міста. Далі вже були передмістя. Фактично, все, що було, – це площа Ринок і прилеглі квартали. Протяжність стін, що оточували старе місто, складала 2,5 кілометри, – і все.

Довідково: Про межі середньовічного Львова ми знаємо з історичного документа – привілею короля Польщі та Русі Казимира ІІІ 1356 року про повторне надання місту Магдебурзького права (права на міське самоврядування; перші згадки про його дію у Львові фіксуються ще наприкінці ХІІІ століття – за правління короля Русі Лева І Даниловича). Старе місто, оточене мурами, вежами, брамами та ровом, простягалося від сучасного Оперного театру (на північному заході) до площі Галицької (на південному сході). Зі сходу його обмежувала сучасна вулиця Підвальна, за якою були рів і вал. Із заходу – сучасний проспект Свободи. Центром середньовічного Львова була площа Ринок з ратушею.

- Які культурні події Львова вас найбільше вразили за крайню поїздку?

- Вуличні музиканти. Взагалі вуличне мистецтво Львова.

- Вже 19 років містом керує Андрій Садовий. Щодо нього є сильна опозиція з великим набором претензій, водночас – є набір причин, чому люди продовжують за нього голосувати. До прикладу, я чув, що він не допускає висотної забудови міста. Як на вашу думку, чи має Львів зараз лідера, чи живе без нього?

- Мені здається, що місто живе саме по собі і чекає господаря. Господаря, який зможе його відремонтувати та відреставрувати. Тому що, давайте дивитися правді у вічі, – місто перебуває в жахливому стані. Особливо це відчувається у теплу пору року, коли на вулиці достатньо спекотно та вітряно, – у цей час у Львові не видно нічого далі ніж на 20 метрів. Від пилюки, яка йде від старих будівель, бруківки, – усього, що треба ремонтувати, перештукатурювати, реставрувати. Садовий цього взагалі не робить, як мені здається. Садовий, якщо говорити з точки зору лідерства, – це політичний лідер. Проте будь-якому місту не потрібен політик, йому потрібен господарник. Мер – це чисто господарська посада. А у нас усі, хто приходить на посаду мера, – чи то Садовий, чи то Кличко, – вони займаються політикою.

Ремонтні роботи у Львові

У Львові риштування на одному місці стоять по 10 років. Три роки ми їздимо і три роки спостерігаємо одну будівлю, біля якої як стояли риштування, так і стоять. І це площа Ринок. Львів – чудове місто, але видно, що реконструкцією цього всього ніхто не займається. Місто стоїть на паузі. З 2014-го, а ще більше з 2022 року у Львові божевільний туризм: вся Україна їде, везе туди гроші. І від того місто стає дедалі гіршим, бо воно зношується, а ніхто не хоче це компенсувати.

- Як ви вважаєте, чи львів’яни несуть відповідальність за Садового?

- Звісно. Виборці відповідальні за того, кого вони обирають. І, звісно, ніколи не визнають за собою помилок. Так само як і кияни, які ж чесно проголосували вдруге за Кличка. Альтернативи не було, на жаль. Знаєте, для того, щоб бути порядним громадянином своєї країни, треба, передусім, вимагати від уряду і Верховної Ради внесення в бюлетені графи “проти всіх”. Це єдиний інструмент, який дозволить громадянам, якщо немає альтернативи, не голосувати, і хай тоді болить голова у можновладців шукати цю альтернативу.

- Наостанок, яка ваша думка: чи зможе Львів коли-небудь претендувати на роль столиці України?

- Коли Львів стане столицею, він уже не буде стрижнем. Це вже буде місто для всіх, той самий перевалочний пункт. А зараз це серце України. Столиця – це те, що об’єднує всіх різних людей і різні міста. Львів не схожий на Харків. Тому і Львів, і Харків можуть зійтися тільки в Києві. Львів – це Львів. Не треба робити зі Львова столицю, а треба розвивати внутрішній туризм, щоб якомога більше людей з півдня та сходу України побували у Львові, прониклись і принесли у свої міста те, що вважають за потрібне.