Західні ілюзії та жорстока реальність: як українці руйнують багатовікові міфи про "велич Росії"

Про це пише Foreign Policy.

Жертви власної ілюзії: від мігрантів до впливових медіа

Нещодавно американець Лео Гейр, розчарувавшись у західних цінностях, вирішив перевезти свою сім’ю до путінської імперії, сподіваючись знайти там справжнє християнство. Проте казка швидко закінчилася, коли довірена особа в Росії нахабно видурила у нього 66 тисяч доларів, залишивши родину без даху над головою.

«Я повірив у пропаганду», — зізнався ошуканий американець під час інтерв’ю.

Проте якщо наївність звичайної людини ще можна зрозуміти, то помилки впливових світових медіа викликають значно більше запитань. Зокрема, британський журнал The Economist нещодавно опублікував величезну статтю про підсанкційного російського олігарха Андрія Мельниченка, змалювавши його як головного реформатора.

У розмові з журналістами росіянин вимагав для РФ визнання статусу великої держави, але жодним словом не згадав про руйнування України чи жахливі наслідки війни для самої Росії. Очевидно, що публікація такого матеріалу була б неможливою без мовчазної згоди Кремля, для якого подібні статті є найкращим інструментом глобальної реабілітації.

Багатовікова традиція сліпоти

Схильність Заходу зачаровуватися Росією має глибоке історичне коріння, адже ще Вольтер ідеалізував цю країну як толерантну цивілізацію. Він вихваляв Катерину ІІ за насадження цінностей Просвітництва та водночас схвалював її найкривавіші завоювання.

Згодом цю традицію перейняли соціалісти, які відвідували Радянський Союз та вперто ігнорували очевидні ознаки зубожіння і масового терору. Вони захоплювалися лише тими утопічними картинками, які їм дбайливо підсували господарі, та відмовлялися помічати жорстоку реальність за межами показухи.

Не відставали й провідні медіа, серед яких кореспондент New York Times Волтер Дюранті, який свідомо заперечував катастрофу примусової колективізації та Голодомор в Україні. Ця неймовірна політична короткозорість зберігалася десятиліттями та змушувала іноземців бачити лише духовність і культуру, водночас ігноруючи тотальну корупцію та авторитаризм.

Сучасні рупори російської пропаганди

Сьогодні естафету захоплення Росією перехопили американські ультраправі політики та консервативні діячі. Коли політична оглядачка Кендіс Овенс відвідала РФ, вона захоплено розповідала про красу місцевих церков як доказ глибокої християнської набожності росіян.

Вона свідомо проігнорувала той факт, що за кілька днів після її візиту російські війська жорстоко бомбили Києво-Печерську лавру, а всередині самої Росії влада активно переслідує релігійні меншини.

Такий самий смішний вигляд мало й захоплення Такера Карлсона звичайними візками в московському супермаркеті, які він назвав вершиною цивілізації.

Якби ці діячі виїхали за межі Москви, вони б побачили катастрофічний рівень бідності, жахливу епідемію домашнього насильства та шалений відсоток розлучень.

Російські спецслужби віртуозно маніпулюють такими симпатиками та змушують їх вірити в те, що путінська держава є останнім оплотом традиційних цінностей, і водночас приховують шалену кількість мігрантів та міжетнічних конфліктів.

Кінець міфу про непереможну армію

Видання зазначає, що проблема полягає не лише в правих популістах, а й у серйозних політичних елітах США, які постійно переоцінюють можливості Кремля. Ця тенденція зіграла злий жарт із західними військовими експертами на початку повномасштабного вторгнення до України, коли вони сліпо вірили в могутність армії РФ та прогнозували падіння Києва за 72 години.

Навіть зараз деякі аналітики продовжують пророкувати поразку України, але відмовляються помічати, що російська воєнна машина наскрізь прогнила через корупцію, безгосподарність і технологічну відсталість. Українці щодня доводять світові, що російська велич — це лише старий міф, якому давно настав час померти.

Нагадаємо, понад 170 років тому поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 років оголила економічну відсталість, дипломатичну ізоляцію і кризу державного управління. Сьогодні на тлі війни в Україні надії Путіна відновити «велич Росії» як ядерної наддержави, яка розмовляє на рівних зі США та Китаєм, є міражем.