Переговори з Путіним приречені на провал: коли насправді закінчиться війна — Atlantic Counsil

Імперські прагнення Путіна мають зв’язок із тривалим історичним протистоянням Росії українській державності. За таких умов сподівання на мир винятково через переговори залишаються безпідставними.

7f5b53559abd0bc0aedbc07996219cce_26.08.26_1

Російська війна проти України триває вже п’ятий рік, але її фінал залежить від краху імперських амбіцій Кремля. Історична боротьба за свободу доводить, що справжній мир настане лише тоді, коли президент РФ Володимир Путін остаточно визнає незалежність України. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA.

Про це йдеться у статті Atlantic Council з нагоди Дня Незалежності України.

Попри те, що внаслідок подій 1991 року Україна відновила незалежність, у Москві значна частина політичної еліти так і не змогла повністю змиритися з існуванням самостійної Української держави. Коли Росія поступово оговталася від наслідків розпаду СРСР, у Кремлі знову почали з’являтися плани щодо повернення України під російський контроль.

Сучасна російська кампанія проти української незалежності нерозривно пов’язана з Путіним. Його ставлення до України ґрунтується на сприйнятті її території як частини історичних російських імперських володінь. Диктатор вважає повернення України необхідним для подолання наслідків розпаду Радянського Союзу та відновлення російської імперської величі.

Водночас Кремль побоюється, що успішна Україна як незалежна демократична європейська держава може прискорити подальший занепад російського імперського проєкту, процес якого розпочався після падіння Берлінської стіни 1989 року.

Як Путін намагався послабити українську державність?

На початку свого президентства Путін намагався послабити українську державність через внутрішній вплив. Однак після того, як ця стратегія не принесла очікуваного результату, Кремль перейшов до відкритої військової агресії. Вирішальним етапом став лютий 2014 року, коли російські військові окупували Крим. Згодом Росія розпочала кероване Кремлем військове втручання на Донбасі — у Донецькій та Луганській областях. Саме ці події стали одним із ключових передумов для масштабного вторгнення 2022 року.

Паралельно з ескалацією бойових дій російська влада дедалі активніше використовувала риторику, яка заперечувала українську державність. Путін неодноразово заявляв, що українці нібито є росіянами та належать до «одного народу». Безпосередньо перед повномасштабною війною він оприлюднив масштабний історичний текст, у якому поставив під сумнів саме право України на існування як окремої держави.

Після початку повномасштабного вторгнення 2022 року риторика російського президента стала ще відвертішою. Путін проводив паралелі між власною агресією та завоюваннями Петра Великого, а окупацію українських територій представляв як повернення Росії «історичних земель». Влітку 2025 року очільник Кремля вже прямо заявив, що вважає: «вся Україна наша».

Російські дії на окупованих українських територіях значною мірою відповідають антиукраїнській риториці Путіна, яку правозахисники характеризують як геноцидну. Під контролем РФ системно знищуються прояви української мови, культури, історичної пам’яті та національної ідентичності. Тисячі українців зазнали арештів і утримання в межах репресивної кампанії, яку монітори ООН кваліфікували як злочин проти людяності. Водночас жителів окупованих територій змушують оформлювати російські паспорти.

Спроби РФ знищити українську ідентичність ставлять під сумнів можливість завершення війни домовленостями

Задокументовані факти спроб Росії знищити українську ідентичність ставлять під сумнів припущення про можливість завершення війни простими компромісними домовленостями. Між намірами Росії, які мають ознаки геноцидної політики, та боротьбою України за власне виживання фактично немає простору для змістовного компромісу. Українці це добре усвідомлюють, що значною мірою пояснює їхню готовність і надалі чинити опір із надзвичайною мужністю та рішучістю.

Водночас частина партнерів України на Заході досі не готова повною мірою визнати цілі Росії щодо знищення української державності. Вони продовжують покладатися на перспективу мирної угоди, побудованої на взаємних поступках. Замість стратегії, спрямованої на перемогу над Росією, західні держави часто намагаються підтримувати Україну так, щоб водночас не спровокувати Путіна.

Однак надмірна орієнтація на уникнення ескалації є стратегічною помилкою. Вона сприяла затягуванню війни, зростанню страждань українців, зміцненню впевненості Кремля у власних можливостях і посиленню загроз для Європи.

Резюмуючи, автор статті зазначає, що імперські прагнення Путіна є очевидними та мають прямий зв’язок із тривалим історичним протистоянням Росії українській державності. За таких умов сподівання на мир винятково через переговори залишаються безпідставними. Західним лідерам необхідно усвідомити: війна не завершиться доти, допоки Путіна не змусять прийняти незворотний факт існування незалежної України.

До слова, командувач СБС Роберт Бровді «Мадяр» вважає, що можливе припинення бойових дій не означатиме повного завершення війни, оскільки агресивна політика Росії та прагнення помсти збережуться і після Путіна. За його словами, майбутнє українців назавжди пов’язане із захистом держави, розвитком технологій та готовністю воювати стільки, скільки триватиме загроза.