Ірина Луценко: перевтілення з дружини міністра на леді-революціонерку

Раніше Ірина - друга половина польового командира Майдану Юрія Луценко воліла триматися в тіні свого відомого чоловіка. Її можна було зустріти хіба разом із синами на виступах «Вечірнього кварталу». Вперше громадськість побачила жінку екс-міністра в бойових умовах після його звільнення з МВС у вересні 2007 року, коли до них додому – в квартиру на Старонаводницькій з обшуком прийшли слідчі Генпрокуратури. Начебто будучи міністром Луценко хотів підсадити міліцію на послуги телекомунікаційної фірми, де його дружина працювала виконавчим директором. Тоді ще влада не наважилася на арешт Луценка.

Після того Юрій Віталійович згадав на публіці за жінку лише раз, адже сім’я для нього завжди була вразливим місцем. В квітні 2009 року обмовився пресі, що Ірина часто порушує правила дорожнього руху. «Мені здається моя жінка хоче витягти Україну із кризи – я кожен тиждень по чотири рази плачу штрафи. Так що правопорушниця в мене вдома. Працюю над нею», - сміявся Луценко.

Однак в грудні 2010 року після ув’язнення Юрія Віталійовича, вони з дружиною помінялися ролями. З того часу Ірина Луценко(46 років) весь час була і захисником, і лікарем, і головою сім’ї. Завжди на передовій, на вістрі атаки, завжди готова до бою, готова захищати свого коханого чоловіка, чого б це їй не коштувало. Саме Ірина зайняла кабінет свого чоловіка в офісі «Народної самооборони» на Печерську, вщерть завалений книжками власника. Саме вона разом з братом – Сергієм Луценком і кількома вірними депутатами взяла до своїх рук керування справами партії і вироблення плану дій по порятунку чоловіка.

Пропонували фіктивне розлучення

Коли екс-міністр тільки починав призвичаюватися до суворого побуту Лук’янівського СІЗО його дружині було непереливки. Адже вона – тендітна жінка, яка все своє життя працювала в затишних офісах – спочатку в Антимонопольному комітеті, потім в страховій компанії «Оранта», згодом в ТОВ «Українські новітні телекомунікації» повинна була опанувати чимало такого, чого вона й в страшному сні не могла собі уявити. Вивчила, який порядок відвідування арештантів, яким чином можна отримувати дозвіл. Саме вона самотужки добивалася зустрічі у одіозної голови Печерського суду Інни Отрош, щоб дозволили навідати коханого за гратами. Відразу написала заяву, щоб суд визнав її громадським захисником, адже при такому статусі можливі щоденні побачення.

Ірина Луценко з'ясувала, яким чином можна передавати передачі в ізолятор, щоб не простоювати в черзі. Знайшла спеціальний сайт магазину в інтернеті, через який можна робити замовлення в режимі on-line, адже на першому ж побаченні з чоловіком вони вирішили задля безпеки відмовитися від харчів, що давали на Лук’янівці. І справа була навіть не в якихось гастрономічних забаганках Юрія Луценко – навіть найбідніші прошарки арештантів побоюються їсти з тюремного котла.

Ще до арешту Юри, коли ще тільки порушили кримінальну справу, йому весь час нашіптували на вухо: виїдь за кордон, розлучися аби не конфіскували майно, - згадувала в перші дні ув’язнення Ірина Луценко. – Та я собі подумала: чого розлучатися, якщо все життя прожили разом. Чому ми маємо тікати, нехай тікають наші вороги на свої Багами.

Перші акції під СІЗО теж пройшли завдяки дружині опозиціонера. Саме Ірина вирішила попри що святкувати Новий рік на подвір’ї перед Лук’янівським ізолятором – з феєрверками і шампанським. Навіть ялинку чоловіку передала, аби хоч якось розрадити його в лиху годину.

Кращий захисник

Старший син Луценка Сашко згадує, що після ув’язнення батька всі клопоти лягли на плечі мами. Звичайно, хлопець намагався допомагати хоч якимись послугами – бути маминим водієм за потреби, вигулювати собаку, наглядати за меншим братом – Віталієм. Проте все одно – зустрічі з адвокатами, вироблення стратегії захисту у суді, вирішення робочих питань на фірмі, відвідини чоловіка в СІЗО – все це робила Ірина.

«Раніше 8 березня ми святкували в сімейному колі – я дарував мамі квіти, батько якісь не коштовні, проте підібрані зі смаком речі – картини, чи скульптури, - згадує Сашко Луценко. – Мій молодший брат – Віталя робив мамі аплікації, чи ліпив щось з глини – спеціально записався на такий гурток, щоб зробити для неї приємність».

Взагалі при такому шаленому пресингу інша жінка могла б не витримати, зламатися, впасти у депресію, але не Ірина Луценко. Вона не забрала дітей і не втекла з країни, не попросила політичного притулку, як це зробив чоловік Тимошенко Олександр.

Помічники згадують, що графік Ірини Степанівни був і є надзвичайно напруженим: о 6 ранку підйом, збори молодшого сина до школи. Потім в дикому темпі - суд, зустрічі із послами, міжнародними спостерігачами, пресою. Відвідини чоловіка в СІЗО – це для неї святе – щоденно, крім свят і вихідних з 16:00 до 18:00. Окрема кімната – стіл і два стільці, віч-на-віч із хворим чоловіком під пильним «оком» камери відео-спостереження. Ірина весь час приносить Юрію книжки, свіжу пресу, роздруківки з інтернету, листи від журналістів і просто небайдужих людей. За час арешту Луценко прочитав понад 120 книжок.

«Вони ще не знають породи Луценко, нас неможливо знищити», - гордо казала Ірина Степанівна, хоча додому поверталася кожного дня близько опівночі, як вичавлений лимон.

Проте зранку знову знаходила сили причепуритися, вдягти гарну сукню і поринути у цей круговерть. В суді жінка екс-міністра не просто просиджувала час – вона була і комунікатором чоловіка із пресою, і повноцінним захисником. Друзі родини  згадують, що вона денно і нощно вивчала матеріали справи, студіювала кримінальне законодавство, щоб висловлюватися фахово. На рівні спеціаліста доводити навіть перед такою заангажованою суддівською колегією, що звинувачення висунуті чоловіку-нікчемні.

Дружина декабриста

За такою дружиною будь-який, навіть посередній політик, міг би почуватися, як за кам’яною стіною. Навіть жінки інших в’язнів СІЗО, які подекуди сидять за справжні злочини, поважають цю мужню жінку. Не раз бувало на прохідній біля ізолятора незнайоме жіноцтво, що прийшли на побачення зі своїми ув’язненими родичами, чемно віталися з Іриною Степанівною. Висловлювали своє захоплення силою її духу. За довгі місяці арешту навіть працівники СІЗО почали ставитися до дружини Луценка шанобливо, наче вони знаходяться під її керівництвом, а не виконують злочинні накази влади.

Ірина Степанівна спілкується з дружинами інших політв’язнів, колишніх і нинішніх, наприклад з жінкою екс-головного митника Анатолія Макаренка. Адже він сидів як тільки Юрія Віталійовича ув’язнили, - згадує одна з помічниць Ірини Луценко – Також приязні відносини із Валентиною Іващенко – жінкою нині ув’язненого в.о. міністра оборони – Валерія Івашенко. Вони не вважають себе дружинами декабристів – це для них дуже пафосно звучить, проте готові заради своїх чоловіків на будь-які жертви. Особливо Ірина Степанівна не шкодує себе заради порятунку Юрія Віталійовича.

«Не розумію чому люди мовчать»

Найбільше, що дивує жінку Луценка так це те, що попри всі беззаконня влади - не тільки проти її чоловіка, а проти багатьох громадян –люди мовчать «Немає такого Луценка, немає такої Тимошенко, які б об’єднали ці розділені групи незадоволених громадян України, - казала Ірина Луценко. - Я б воліла підтримки суспільства. Саме тих людей, які вважають себе громадянами, яким є мій чоловік. Він рік і два місяці, знаходячись у в’язниці, доказував одну просту істину, сказану ще Теодором Рузвельтом: «Роби, що можеш, з тим, що маєш, на тому місці, де ти є».

Ірині Луценко, зважаючи на її здобуту публічність, навіть пророкували політичне майбутнє, проте вона не хоче такої слави. За її словами, жінка планує «бути люблячою дружиною, яка пишається своїм чоловіком». Після винесеного вироку, якщо так станеться і його підтвердять в апеляції, вона готова ледве не щоденно долати сотні кілометрів аби бачитися із коханим у в’язниці в Макошино.

«Мені дуже пощастило зустріти Юру в свій час, знати його 26 років. І жодного разу я в ньому не розчарувалася, - гордо казала дружина екс-міністра. - Я планую бути матір’ю своїх двох синів. Я для них подруга, наставниця. Я їм витираю сльози. Особливо молодшому. Я йому нагадую, що він - син Луценка і не можна плакати, ніхто не повинен бачити цих сліз».

Дружина політичного в’язня каже, що публічність - це вимушений, тимчасовий крок, бо в Україні, якщо ти не публічний, тебе затопчуть. «Після звільнення чоловіка я повернуся на своє місце», - у цих словах вся справжня Ірина Луценко.

Фото focus.ua