Володимир Філенко: «Як комсомольська школа допомогла організувати революцію»

З нагоди восьмої річниці помаранчевих подій один із чотирьох «польових командирів» Майдану Володимир Філенко в інтерв’ю Контрактам розповів, хто та як робив із українців революціонерів, а з Ющенка — народного президента.

Коли й у кого вперше почали зароджуватися ідеї щодо організації помаранчевої революції?

Володимир Філенко: Ідеї почали зароджуватися із початком виборчої кампанії Віктора Ющенка, яка реально стартувала у 2002 році, щойно фракція «Наша Україна» зайшла у Верховну Раду. Був створений центральний штаб, який очолив Роман Безсмертний. Я, як член ПРП і учасник блоку «Наша Україна», очолював Харківський обласний штаб на парламентських виборах і був призначений керівником Харківського облштабу на президентську кампанію. Тарас Стецьків не був залучений до роботи ані обласного, ані центрального штабу. Але в силу нашої довгої дружби ми час від часу збиралися і тусувалися. Так у нас утворилася кухонна мікрокоманда. Третім на тому етапі у нас був Тарас Чорновіл. Допомагала нам група помічників. Це були «посідєлки» у готелі «Київ», де я винаймав номер. Ми збиралися і обговорювали ситуацію. Багато з того, що робилося на той час центральним штабом, нам не подобалося. І ми почали писати отакі документи (дістає перший файл із підписом «Про нагальну необхідність комплексних змін у нашій діяльності». — ред.) і адресувати їх штабу.

Що конкретно вас не влаштовувало?

Володимир Філенко: Тодішня філософія — «красивий і розумний Ющенко має виграти у нерозумного і неінтелектуального Януковича» — нам не подобалася. Було невиразне гасло: «Вірю. Знаю. Можемо». Запитайте в мене, що воно значить, я вам не скажу, бо не знаю. Сам Ющенко розраховував на спокійну передачу влади у спадок, був налаштований на те, що в силу певних обставин Кучма зробить вибір на його користь. І це визначало логіку його поведінки, таке, знаєте, сибаритство: везунчик, улюбленець Бога на землі, який потім перетворився на «месію». Ми ж були впевнені, що просто так владу Ющенку не віддадуть. Що Кучма схиляється до Януковича в силу земляцтва та олігархічної залежності. Понад те, ми були переконані, що кампанія буде жорсткою і великої переваги в голосах у Ющенка не буде. Відповідно прогнозували серйозні фальсифікації на виборах, протистояти яким можна буде лише за допомогою масових акцій протесту. У наші розмови про можливість зібрати 50– 70 тис. людей спочатку ніхто не вірив. Тим більше після подій 9 березня, акції «Україна без Кучми», коли було масове побоїще і протест розігнали, люди боялися виходити на вулиці.

Ведучий: «Хай з цього кроку розпочнеться нова історія України». З першим кроком В. Ющенка — фонограма козацького маршу у виконанні Духового оркестру. Хода Ющенка через народ до голови колони. (Зі сценарію старту виборчої кампанії Ющенка на Співочому полі)

Завдяки чому вам вдалося схилити на свій бік центральний штаб?

Володимир Філенко: Приблизно три-чотири місяці ми переконували команду Ющенка і його самого у правильності наших ідей, наших підходів. Врешті ситуація зламалася — нас підтримав керівник штабу Безсмертний. І не випадково, бо він багато років працював із Кучмою і як ніхто знав можливості влади і способи фальсифікації, до яких вона може вдатися. Остаточно ситуацію зламав Іван Плющ, який зміг переконати Ющенка, що «хлопці» праві.

У наступних документах ми запропонували нову філософію, інше гасло: «Ющенко — народний президент». Нам допоміг у цьому Кучма, коли сказав, що від влади має бути кандидат, і цим кандидатом буде Янукович. Ми сказали — якщо у влади буде свій кандидат, значить у народу має бути свій.

Ми пропонували поступово нарощувати чисельність акцій, проводити їх мирно, спокійно, щоб люди звикали, вчилися, витискали з себе страх. Я казав, що мінімальна акція має залучати 50 тис. людей. А на пік, казав, потрібно 300 тис. На мене тоді дивилися як на душевно хворого.

Ви від самого початку розраховували, що люди долучаться до протестних акцій добровільно?

Володимир Філенко: Так, ми розраховували на добровільну участь. Скажу одразу — ми витрачали гроші, але не на оплату людям, а на їхній довіз і на харчі. Це те, що називається «добові». Це не заробіток. Люди приїхали і отримали 25 чи 50 гривень на те, щоб поїсти. Ми це забезпечували всім охочим.

Так ось, коли було сприйнято запропоновану нами лінію поведінки, Тарас Стецьків був залучений до центрального штабу і став заступником Безсмертного з питань організації і підготовки масових акцій. Тарас провів першу акцію під Кабміном 31 березня 2004 року (пікетували Кабмін із вимогою підвищення пенсій), акція пройшла непогано, але виявила низку організаційно-технічних проблем. Мені важко було розриватися між Харковом і Києвом, і Роман Петрович відкликав мене із займаної посади, призначивши ще одним заступником керівника штабу, фактично ми з Тарасом стали дублерами.

Однією з еталонних акцій була акція із висунення Ющенка кандидатом у президенти на Співочому полі. Це була моя ідея — народного президента має бути висунуто народом, на площі, а не в шикарній залі. За задумом, на акції мала бути присутня щонайменше одна людина із кожного великого населеного пункту. Щоб ця людина повернулася потім додому і розповіла: я там був, бачив «Лєніна» і носив із ним «брєвно».

Увечері напередодні висунення Ющенка ми його привели на репетицію, він побачив сцену, походив, подивився... Було видно, що в нього є сумніви з приводу того, що завтра тут буде багато людей. І коли зранку люди колонами почали заходити, займати свої місця в амфітеатрі, коли це Співоче поле оживало... Це було щось. І тоді, коли Ющенко пройшов центральним проходом до сцени, мені здалося, що він усвідомив місію, яку на себе бере.

Кожна акція готувалася дуже серйозно, ми попередньо із сантиметрами лазили, вимірювали відстані, ставили таблички, хто де має розміщатися. Хто як має заходити, проводили інструктажі. Розуміючи, що влада чинитиме нам опір, розробляли резервні сценарії. Розроблявся план-графік у деталях, малювалися маршрути, як водити людей. Ці документи унікальні, вони спростовують твердження, що Майдан виник стихійно.

Звідки у вас був цей досвід, де ви цьому навчилися?

Володимир Філенко: Тут мені комсомольська школа допомогла. У компартії не все було погано, дечому там нас навчили (сміється).

Потім ми готували акції за висхідною. Готували акції на вересень, на перший тур виборів. Сам Майдан народився у ході всього цього. Піковою датою мав стати другий тур. До цього ми вже мали навчити людей ходити, стояти. Спочатку нашим Майданом мала стати Контрактова площа, бо на Хрещатик нас не дуже пускали. Але 6 листопада, коли ми на Майдані провели так звану акцію попередження, пам’ятаю, я сказав Тарасу: «Ми вже звідси не підемо, тут буде наш штаб».

«Всю агітаційну роботу спрямувати на забезпечення масових, довготривалих і переможних акцій на весну 2004 року». 05.11.2003

Для нас Майдан розпочався 21 листопада. У день виборів ми почали ставити сцену. Поставили 27 палаток, куди мали звозитися копії протоколів з усієї України. Ющенко приїхав 22-го. До речі, ми його туди ледь загнали. Зранку 22 листопада на Майдані було відносно пусто. Пам’ятаю, до нас під’їхали Порошенко та Зінченко і спитали: де люди? А ми відповіли: там, куди ви їх послали, на дільницях, захищають результати виборів. Потім вони помиються, поголяться і прийдуть сюди. Ми пішли випити кави (були ж голодні, холодні, всю ніч там простирчали), а коли вийшли, десь о дванадцятій годині, на Майдані вже стояло від 70 до 100 тис. людей. Ну а далі — ви знаєте, що було.

Коли Майдан вже був ущент заповнений людьми, в штабі ще точилися дискусії — що робити. Юлія Володимирівна збирала журналістів, щоб ті підказали, де взяти хоча б 50 тис. людей. Ми вже дзвонили Ющенку, казали, їдь сюди, бо нам треба було якось утримати людей — а він ще не вірив, сумнівався. І тоді я Тарасу сказав — їдь за ним, вези його сюди... Тим часом Томенко підхопив ініціативу, ми йому дали мікрофон, потім два тижні не могли забрати (сміється). Я жартую, Коля чудово впорався з функцією керівника, рупору Майдана. І, звісно, Юра Луценко, який став одним із символів Майдану. У нього був беззаперечний авторитет, його слухали на Майдані найбільше. І от коли процес пішов, в один із приїздів Юля з легкої руки сказала: ось чотири людини, які з вами тут житимуть, які вас годуватимуть, це ваші польові командири, слухайте їх. І так воно до нас приліпилося це звання.

Лише один із «польових командирів» — Микола Томенко — був включений до списку Об’єднаної опозиції і пройшов до Ради, Луценко за ґратами, ви і Стецьків — поза списком. Чому сьогодні ви перестали бути потрібні опозиції?

Володимир Філенко: Томенко, як на мене, за нинішніх умов веде себе гідно. Він один із тих людей, кого можна назвати свідомими. Юру шкода найбільше. Але я пророкую йому велике політичне майбутнє. А те, що ми не в парламенті, не означає, що ми поза політикою.

Я не хотів би давати комусь жорсткі оцінки. Лише натякну, що очевидно не випадково, що люди, які займалися масовими акціями (окрім нас із Тарасом, це і Шкіль, і Гримчак, і Доній, який із трудом пробився), виявилися непотрібними. І ті дитячі акції (наприклад, під ЦВК чи раніше — під Печерським судом), які зараз проводяться, є однією з відповідей на ваше питання. Те, як воно робиться, і те, як воно мало б робитися, дві різні речі. Я боюся, що ті, про кого ми говоримо, не читали того, що я вам зараз показую, а це абетка, це геніальні речі. Ми у лютому писали записки Яценюку, Турчинову, Гриценку, Кличку, як тоді, у 2003 році, Ющенку. Писали, як слід готуватися до кампанії. Але воно кануло у воду. Є припущення, що ці записки потрапили на Банкову, і не виключено, що саме через це ми опинилися поза процесом, мовляв, ми надто розумні...