Цими вихідними відбулися протести у Білорусі, Молдові та Вірменії. Як проходили мітинги у цих країнах?

Навесні 2016 року студент Віктор Галушка знайшов негативи фотографій серед мотлоху в покинутому будинку в одному із віддалених сіл своєї рідної Молдови. Ці викинуті фотографії виявилися роботою всього життя Захарії Кушніра, невідомого фотографа-аматора, який помер у 1993 році. Селянин боровся з професійними труднощами за комуністичного режиму, а також із алкоголізмом, і залишив після себе одні з найяскравіших фотографій із сільського життя, які були коли-небудь зняті на плівку. Упродовж останніх трьох років, із дозволу дочки фотографа, яка відкинула роботу батька, назвавши її «сміттям», Галушка зі своїм учителем чистили фотографії й сканували приголомшливу знахідку. А в січні вони оприлюднили фотографії на вебсторінці. Галушка, дописувач Молдовської редакції Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, погодився поділитися з Українською редакцією цими фотографіями і показати своє відкриття одного з найбільших літописців життя за «залізною завісою». Ці фотографії Захарія Кушнір зробив у період між 1950 і 1970 роками в селі Рошієтіч і в його околицях, що за 122 кілометри на північ від Кишинева. Кушніра засудили до трьох років ув’язнення через те, що він вистрелив із рушниці сіллю у крадія овець і поранив його. Після ув’язнення він, учитель за професією, він був змушений працювати в колгоспі. А коли йому виповнилося 43 роки, Кушнір придбав фотоапарат «Любитель-2» і виявив своє справжнє покликання. Після кількох уроків фотографії від свого племінника, Кушнір на велосипеді їздив від села до села і знімав технічно досконалі, та недоречно скадровані фотографії. Фотографії Кушніра унікальні. Вони статичні, бо люди на них позують, але водночас вони вирують життям. Реакція людей на фотографування природна і позитивна, і це свідчить, що фотограф умів привернути їх до себе. Галушка вважає, що Кушнір міг дозволити собі придбати плівку, необхідну для його хобі, частково завдяки тому, що він за гроші робив жителям села фотографії для паспортів та інших документів. Дочка Кушніра, яка померла влітку 2019 року, пам’ятає свого батька, як той кричав п’яний, повертаючись на велосипеді зі своїх фотоподорожей. У молдовських селян гостя традиційно пригощають келихом домашнього вина або й чогось міцнішого. А Кушнір їздив від хати до хати і повертався додому настільки п’яним, за словами його дочки, що діти почали ненавидіти його фотографічні подорожі. І хоча не існує ніяких свідчень про насилля з боку Кушніра, дочка розповідала про «крики» і «неможливу» поведінку батька і казала, що він став алкоголіком через своє хобі. Але також дочка Кушніра говорила про нього як про «романтика», у якого на вилозі часто була причеплена квітка. Коли Галушка розмовляв із дочкою фотографа, вона не була зацікавлена в колекції і назвала фотографії сміттям, яке «нікому не потрібне». Та завдяки кропіткому цифровому архівуванню близько 4000 знімків, які зібрав Галушка зі своїм учителем, цей забутий фотограф із молдовського села, схоже, може стати відомим на весь світ.

Немецкий фотограф Юлия Аутц побывала в Приднестровье: «Я решила, что обязательно должна съездить туда и увидеть все своими глазами. Я хотела узнать, что чувствуют люди, которые живут в стране с неопределенным статусом и будущим». Юлия увидела самопровозглашенную Приднестровскую Молдавскую Республику, со своей валютой, пограничным контролем, парламентом, национальным гимном и гражданством. Все эти элементы независимой страны не признает остальной мир, в том числе и Россия. Но жители Приднестровья все равно надеются на лучшее будущее.Молодежь — та часть населения, которая не делала выбор в пользу независимости региона. Этот выбор был сделан за них. Они родились в несуществующей стране. «Многие молодые люди хотят уехать из Приднестровья, потому что тут невероятно трудно найти работу, которая бы прилично оплачивалась, не говоря о дипломах университетов, которые не признают ни в одной стране мира. Многие ребята признавались мне, что мечтают учиться за границей», - рассказывает Юлия.

26 октября, ночью, началось регулярное сообщение между Одессой и Кишиневом на национальном молдавском авиаперевозчике – авиакомпанией «Air Moldova». Конечно, 170 километров, разделяющие наши города – это не то расстояние, ради которого имеет смысл гонять среднемагистральный самолет, смысл этого направления в другом.  «Air Moldova» пытается откусить кусок жирного пирога от очень сладкого московского направления и таким образом заместить пассажиропоток на Москву, который прекратился, благодаря санкциям, введенным правительством Украины с 25 октября против ведущих российских авиакомпаний. Главная интрига авиаперевозок этого месяца нашла своего героя – молдавский авиаперевозчик совершил этот ответственный шаг, который заслуживает уважения. Время в пути из Одессы в Кишинев составляет всего 20-25 минут. Одесситы не успеют испугаться, как окажутся на пороге Европы, в Кишиневе, из которого существует довольно интенсивный трафик в города Европы. Достаточно сказать, что «Air Moldova» летает в 4 города Италии (Рим, Милан, Болонья, Венеция), а также в Афины, Барселону, Лондон и Париж, не говоря уже о Москве, в аэропорты которой есть 12 ежедневных рейсов.

В субботу, 20 сентября, в столице Молдовы состоялся грандиозный авиационный праздник, посвященный Дню Авиации этой небольшой страны. Честно говоря, настоящее авиашоу на бывшем постсоветском пространстве вещь очень редкая, дорогая и очень хлопотная. Для его проведения надо иметь немало сил, средств и энтузиазма, а главное – надо быть настоящим любителем и поклонником авиации. Такие праздники проводят исключительно большие и богатые страны, в которых своя собственная авиация занимает не последнее место в жизни страны, и тем приятнее было отправиться на такой праздник в соседнюю дружественную Молдову.