20 червня на території Національного Ботанічного саду ім.М.М.Гришка пройшов перший день найбільшого в Україні фестивалю етнічної музики. Перші виступи почалися близько другої години на сцені, яка була встановлена біля алеї каштанів, там, де дзвіниця. Ця територія позначена на карті фестивалю як Дитяча галявина. Тут виступали творчі колективи Київського палацу дітей та юнацтва і було дуже людно. Підхопив музичну програму Народний фольклорний ансамбль «Громиця» на сцені Край рай. Далі, відповідно до розкладу, підключалися інші сцени. Музика звучала не лише з них, а і з Поетичної сцени, з майданчику Шалених волонтерів, з кількох наметів території Країни містичної. Дещо порушив програму дощ: через нього раніше закінчився виступ гурту «Енджі Крейда» на Сцені мрій та вийшла з ладу апаратура на сцені Край рай. В останньому випадку фольклорні колективи продовжили виступ прямо на галявині, суто акустично, а головна сцена скоро запрацювала. Окремо варто відзначити Сцену героїв: тут виступають артисти, які зараз служать у війську, і не завжди музикантами. Насправді, часто військовослужбовці грають і на інших сценах. Фестиваль триватиме ще два дні: 21 та 22 червня, суботу та неділю. Текст та фото — Олександр Зубко

Рівно двадцять років тому відбувся перший фестиваль етнічної музики, який називається так само, як і одна з найвідоміших пісень гурту «ВВ». Що не дивно, бо натхненником є лідер цього рок-бенду — автор та виконавець власних пісень Олег Скрипка. Традиційно фестиваль відбувається в дати, близькі до свята Івана Купала. Цього року це 21, 22, та 23 червня, з п’ятниці по неділю. За час свого існування фестиваль проходив на різних локаціях, зараз він розташувався на території Національного ботанічного саду ім. М.М.Гришка. Великих сцен тут дві: «Сцена мрій» та «Сцена Рай», менші сцени — «Країна містична» та «Кримська сцена» — приймають не лише музикантів. Є майданчики для виступу поетів, для дитячих розваг, для численних майстер-класів. Часто місця активностей виникають спонтанно. Є, що з’їсти, чим запити, є багато що купити. Текст та фото — Олександр Зубко