Навесні 2016 року студент Віктор Галушка знайшов негативи фотографій серед мотлоху в покинутому будинку в одному із віддалених сіл своєї рідної Молдови. Ці викинуті фотографії виявилися роботою всього життя Захарії Кушніра, невідомого фотографа-аматора, який помер у 1993 році. Селянин боровся з професійними труднощами за комуністичного режиму, а також із алкоголізмом, і залишив після себе одні з найяскравіших фотографій із сільського життя, які були коли-небудь зняті на плівку. Упродовж останніх трьох років, із дозволу дочки фотографа, яка відкинула роботу батька, назвавши її «сміттям», Галушка зі своїм учителем чистили фотографії й сканували приголомшливу знахідку. А в січні вони оприлюднили фотографії на вебсторінці. Галушка, дописувач Молдовської редакції Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, погодився поділитися з Українською редакцією цими фотографіями і показати своє відкриття одного з найбільших літописців життя за «залізною завісою». Ці фотографії Захарія Кушнір зробив у період між 1950 і 1970 роками в селі Рошієтіч і в його околицях, що за 122 кілометри на північ від Кишинева. Кушніра засудили до трьох років ув’язнення через те, що він вистрелив із рушниці сіллю у крадія овець і поранив його. Після ув’язнення він, учитель за професією, він був змушений працювати в колгоспі. А коли йому виповнилося 43 роки, Кушнір придбав фотоапарат «Любитель-2» і виявив своє справжнє покликання. Після кількох уроків фотографії від свого племінника, Кушнір на велосипеді їздив від села до села і знімав технічно досконалі, та недоречно скадровані фотографії. Фотографії Кушніра унікальні. Вони статичні, бо люди на них позують, але водночас вони вирують життям. Реакція людей на фотографування природна і позитивна, і це свідчить, що фотограф умів привернути їх до себе. Галушка вважає, що Кушнір міг дозволити собі придбати плівку, необхідну для його хобі, частково завдяки тому, що він за гроші робив жителям села фотографії для паспортів та інших документів. Дочка Кушніра, яка померла влітку 2019 року, пам’ятає свого батька, як той кричав п’яний, повертаючись на велосипеді зі своїх фотоподорожей. У молдовських селян гостя традиційно пригощають келихом домашнього вина або й чогось міцнішого. А Кушнір їздив від хати до хати і повертався додому настільки п’яним, за словами його дочки, що діти почали ненавидіти його фотографічні подорожі. І хоча не існує ніяких свідчень про насилля з боку Кушніра, дочка розповідала про «крики» і «неможливу» поведінку батька і казала, що він став алкоголіком через своє хобі. Але також дочка Кушніра говорила про нього як про «романтика», у якого на вилозі часто була причеплена квітка. Коли Галушка розмовляв із дочкою фотографа, вона не була зацікавлена в колекції і назвала фотографії сміттям, яке «нікому не потрібне». Та завдяки кропіткому цифровому архівуванню близько 4000 знімків, які зібрав Галушка зі своїм учителем, цей забутий фотограф із молдовського села, схоже, може стати відомим на весь світ.

Офіційна  Facebook-сторінка археологичного пам'ятника Мамай-Гора: "Нарешті розкриваємо всі таємниці про найголовнішу знахідку сезону на Мамай-Горі – про непограбоване поховання скіфського воїна, в супроводі якого був знайдений акінак із золотими обкладками та надзичайно цінний інвентар. На 32 рік досліджень Мамай-гора зробила нам надзвичайний подарунок! Аж до сьогоднішнього дня всі деталі трималися у великому секреті, відбувалися реставраційні роботи, проводилися експертизи, і ми дуже раді, що нарешті настав той день, коли ми можемо поділитися нашою радістю з усією країною! Тож, поїхали! Як це було: Середина липня, польові роботи сезону 2019 у розпалі. В західному секторі курганного поля Мамай-гори, де сконцетровано поховання епохи пізнього середновіччя, фіксуємо невеличкий пагорб висотою близько 0,15 м і вирішуємо його перевірити. Спочатку вручну було пробито траншею шириною 2 м на глибину 1,2 м. Тут було зафіксовано рів з залишками кісток тварин та дрібними уламками амфор – ознаки поминальної тризни, характерної для скіфів та інших стародавніх культур. Подальші розкопки кургану було продовжено за допомоги бульдозера Т-170, що з’явився в експедиції завдяки краудфандинговій кампанії #MyMamai та підтримці небайдужих співгромадян. В ході розкопок виявлено рів та два скіфських поховання. В центрі насипу було зафіксовано потужний пропал червоного кольору. Він перекривав і могильні плями двох ям. Судячи зі стратиграфії та розмірів ям, одне з поховань було центральним, а інше супровідним. Спочатку ми взялися за дослідження супровідного поховального комплексу, і він приніс нам абсолютно неочікувані результати! Вже на рівні зачистки контурів в південно-східному куті ями було зафіксовано заглиблення, в яке було встановлено прекрасну і дуже рідкісну сіроглиняну амфору. Пізніше нашому спеціалісту з керамології вдастся її відновити, і ця амфора матиме визначну роль у датуванні комплексу. На дні, випростано на спині, лежав кістяк – як показала антропологічна експертиза – юнака віком 18-20 років. Він був вершником, майстром як ближнього, так і дального бою. Про це свідчить інвентар, що супроводжував його до потойбіччя. Праворуч знаходилися уламки кістяних псаліїв і застібки для кінської вузди. Зліва – залізна бойова сокира, бронзові та кістяні стріли, і окраса всього комплексу – скіфський короткий меч, акінак, із золотими обкладками, листами руків’я, перехрестя та ковпачком для вістря (акінак такого типу знайдений вперше за останні 120 років! – прим. ред.). Юнак цей був не тільки воїном, але й франтом – він полюбляв прикраси. В районі шиї та голови знайдено буси зі склопасти, підвіски з зубів благородного оленя, золота сережка та золота підвіска із крейдяною вставкою. Це поховання знаходилось поруч з іншим, значно більшим за розмірами. Те, на жаль, було пограбовано вщент, скоріш за все ще вдавнину. Нами було знайдено лише одне вістря стріли та уламки кісток. Поховано людину похилого віку. Не виключно, що супровідне поховання юнака 18-20 років могло належати зброєносцю видатного вождя. Окрім унікального інвентарю, цей комплекс має й додаткову наукову цінність, бо поглиблює час зародження скіфського могильника на Мамай-Горі до VI ст. до н.е. (абсолютна більшість досліджених пам’яток скіфської доби тут датуються IV-III ст. до н. е.). Мамай-гора - археологічна пам'ятка світового значення, що руйнується Каховським водосховищем. Мамай-гора - це один з найбільших в Європі могильників. Розвідані пам’ятки охоплюють вражаючий період - тут представлені пам ’ятки епохи неоліта, бронзи, раннього залізного віку, середньовіччя, іншими словами - тут таїться історія близько 8 тисяч років. Мамай-гора поступово сповзає у Каховське водосховище. За останні 30 років обвалилося майже 400 метрів берега. Вчені кажуть, що зупинити процес руйнації Мамай-гори неможливо. Тому з 1988 року рятувальні археологічні роботи тут проводить експедиція історичного факультету Запорізького національного університету. Щороку, влітку десятки студентів, а також просто любителів історії та давнини досліджують цю унікальну пам’ятку".