У прикордонному селищі Красноїльськ відгуляли наймасштабнішу на Буковині Маланку. Десятки переодягнених людей усю ніч ходили від хати до хати й вітали господарів з настанням Старого Нового року. Маланка — це традиція, яка триває десятиліттями. Її організовують щороку, незалежно від обставин. Про традиційну костюмовану ходу, подивитись на яку щороку приїжджають сотні туристів. На Маланку в кожному з кутів селища чути одну пісню — "Урсу". У ній розповідається про ведмедя, якого в лісі спіймав "циган". Він спустив тварину з гори, навчив танцювати й співати, тепер веде його за мотузку й розважає людей, вітаючи їх з настанням Старого Нового року. Маланкування починається ввечері 13 січня й триває до кінця наступного дня. Готуються невеликими компаніями вдома в когось з учасників, потім сходяться до головного маланкаря. У Красноїльську п'ять кутів — частин села. У кожному різні костюми. Головні — ведмеді. У Верхній та Нижній Путні вони схожі на копиці сіна, можуть важити понад 70 кілограмів. У костюмах хлопці ходять усю ніч. У кутах Тражани, Сус та Дял — ведмеді з крилами. Їхня ширина може сягати понад три метри. Крила різнокольорові, їх оздоблюють квітами й новорічними прикрасами. У головній пісні йдеться, що спійманого ведмедя вели з прив’язаними до передніх лап смереками. Відтак "крила" насправді є ведмежими плечима. На Маланці співають декілька пісень, утім "Урсу" — головна. Маланкують лише румунською — у селищі майже всі жителі — етнічні румуни. Участь в переберії беруть здебільшого молоді хлопці. Ведмедем може бути лише неодружений. Більшість не може відповісти, звідки пішли герої Маланки та що означає це свято. Однак кажуть, що це їхня традиція, яка триває багато поколінь і "у них у крові". Окрім "цигана" і ведмедя, участь в Маланці беруть дід, баба, царі та цариці, "жиди". Їхня роль — розважати господарів будинків. Іноді вони можуть нібито бити глядачів — у такий спосіб вибивають усе зле. Керує Маланкою комендант. Він збирає гроші та організовує свято на куті. "Жиди" мають на голові великі циліндри. Їхні костюми з бляшанками дзеленчать, ніби монети — так герої вважаються багатими. За словами голови Красноїльської громади Степана Драгуна, герої Маланки існують десятиліттями й змінити їх неможливо. Одягаючись у "жидів" й "циганів" не мають на меті когось образити, а зображають населення, яке було в громаді колись. Маланкарі обходять усі хати. Якщо ворота відчинені, то там на них чекають. Люди ображаються, коли до них не приходить Маланка, тому мусять обійти всіх, розповідають маланкарі. Святкування триває усю ніч, а наступного дня, 14 січня, у центр Красноїльська сходяться колективи з п'яти кутів. Вони танцюють і співають разом. Участь в переберії беруть і діти. Торік через карантин в області були заборонені всі масові заходи, втім у громаді все одно маланкували. Голова громади каже, що люди підтримують проведення переберії й чекають на неї увесь рік. "Ми проводимо Маланку і в карантин. Все одно є маска, тільки не вказано, яка. Багато людей з-за кордону, із заробітків приїжджають, щоб побачити ходу, а потім назад повертаються", — розповідає Драгун. Переберія адаптується до сучасних реалій: окрім традиційних героїв, є нові — у костюмах медиків швидкої й з "вакцинами" від коронавірусу. Хлопці "обігрують" сучасні теми, тому поруч з традиційним костюмом діда можна побачити маску політика чи героя мультфільму. В одному з кутів нібито лікар "вакцинував" усіх гостей. Також на людей розпилювали суміш, схожу на антисептик й перевіряли ковід-паспорти в Дії. Щороку участь у переберії бере понад пів тисячі людей, розповідає Драгун. Його перша Маланка була майже 40 років тому. Він каже, що не пам'ятає року, коли свято не проводили. Водночас за радянської влади переберію висміювали та забороняли ходити хатами, втім це все одно робили — меншими групами. "Якщо виходили маланкувати, то учасників саджали на 15 діб. Але все одно люди виходили. Так зберегли цю традицію", — говорить він. Місцевий житель Степан Мітрік розповів, що раніше комуністи спалювали костюми маланкарів і заважали проводити ходу. Але Маланка була завжди. Місцеві говорять: на Маланку можна все. Переберія супроводжується масовими застіллями, жартами й заграваннями з господарями й туристами. Перед переберією коменданти готують літри самогонки, якої має вистачити на всіх переодягнених. Людям можуть запропонувати "випити 100 грамів" або беруть їх до танцю. Ведмеді повзають на дорозі, борсаються, б'ються між собою. "Цигани" носять великі булави, які щосили вдаряють об землю. Місцеві самі роблять імпровізовані блок-пости й не пропускають на Маланку автівки, якщо водій не заплатить гроші. Здебільшого, це 10-20 гривень, однак постів — до десяти. З "прикордонниками" й "працівниками СБУ" можна торгуватися, заговорювати й не платити. Так само треба буде заплатити, щоб виїхали з селища додому. Такі імпровізовані пости облаштовують раз на рік. Загалом за час святкування переберія може зібрати понад 100 тисяч гривень. Маланкар Микола Бута говорить, що менше тисячі гривень господарі не виносять. Люди, які працюють за кордоном, віддячують за співи у євро. За зібрані гроші пізніше святкують усім селом в ресторані.

Наймасовіша, найемоційніша Маланка України відбувається щороку в ніч з 13 на 14 січня в селищі Красноїльськ неподалік від румунського кордону. Карпати горою стоять на захисті місцевих традицій, мова навколо румунська, а святкують Маланку так, що вона давно мала б бути у Списку нематеріальної культурної спадщини людства, як карнавали в  Базелі чи португальському Поденсе. Красноїльська Маланка — справа традиційно чоловіча і аж пашіє тестостероном. Головні її персонажі — короновані «королі і королеви» («regii si reginele») в румунських народних костюмах, «дід» і «баба» («mosii si babele»), які ховають обличчя за масками та ходять із ціпками і прядками, «ведмідь» («urs»), «циган», «лікар» i «жид». Деякі кути мають у святковому строю «вершників». Із Красноїльської Маланки кілька десятиліть тому безслідно зник образ чорта: кажуть, священник заборонив відтворювати нечисть — і хлопці послухалися. Унікальність місцевого звичаю — у масовості, енергії та симбіозі традицій: у Маланці переплелися корінням румунські й австрійські та швабські звичаї (колись тут проживала чимала німецька громада колоністів). Дивовижно, як в одному населеному пункті, нехай і  зібраному колись клаптиковою ковдрою з кількох окремих сіл, продовжують існувати пліч-о-пліч зовсім різні костюми. Найзахідніший кут Сус — хранитель старих традицій. Сусівська Маланка має стримані образи — неначе і  не існує у  світі пластикових квітів і  люмінісцентних стрічок. Вона майже монохромна: цигани тут у чорному. Ця монохромність зустрічається на інших кутах лише в уніформі «комендантів». На «ведмедях» такі ж шапки-кучми і солом’яні крила у формі серця, а на грудях — вишита хусточка. Булави в руках у циганів не страждають на гігантоманію, вони мають червону китичку. Схожі на крила широкі плечі у солом’яних ведмедів з’являються на куті Дял, а найдовшими виростають у Тражанах. Розмах крил-«лап» збільшується з кожним роком. Десятиліття тому він був у середньому три метри, а зараз зустрічаються ведмеді-метелики з крилами до шести метрів. Важить такий костюм майже центнер, вдягати його непросто, тому після кожного двору для «ведмедів» улаштовують перепочинок. Вони лягають на землю, їм підносять їжу, щось попити. Якщо «ведмідь» палить, цигарку теж піднесуть. Щоб підняти маланкаря на ноги, потрібні зусилля двох дорослих чоловіків. Коліна «ведмедя» в солом’яних «штанях» не згинаються — піднімають відразу на прямі ноги. Тражанські ж «цигани» вбрані в  червоні штани, на головах — хустки-бандани. З булавами та ж історія, що й із крилами: їхній розмір у «циганів» з Путни і Тражан гіпертрофується. Це вже не булава, це маленьке сонце для прив’язаних кайданами «ведмедів»-сателітів. Зі зростанням розміру збільшується і  вага циганського символу — знову маскулінні ігри в альфа-самців: утримаєш найбільшу булаву — молодець, можеш пишатися. Кут Путна має солом’яних «ведмедів», які схожі на копиці сіна. А  от путнівські «цигани» — найяскравіші персонажі місцевого святкування. У рогатих шоломах, перемазані сажею, в  мальовничому лахмітті, обвішані шкурами зайців, вовків і  лисиць (довкіл карпатські ліси, багаті звіриною) — неначе персонажі героїчного фентезі. Традиційний костюм «жида» впізнаєш за височенним капелюхом-циліндром та дипломатом у руці, в якому — різноманітні годинники, важливі документи або крам. На Маланку на вулиці висипає цілий консиліум «лікарів»: отоларингологи хапають глядачів за вуха; гінекологи бігають за чоловіками зі знаряддям, більше знайомим жінкам; зловісні хірурги підстерігають з пилками жертв біля дороги — і  краще не потрапляти під руку «реаніматорам». Ще одна традиційна переберійна маска — «циганка», вагітна і з дитям-пупсом на руках. Її завдання — зупинити автівку, тицьнути водієві ляльку під ніс, пояснити, що це його дитина — а далі вимагати аліменти «на памперси». Щороку маланкарі намагаються здивувати земляків чимось новим. Хто в кого переодягається на наступну Маланку вирішують на зборах у день Святого Миколая (19 грудня). Увечері 13 січня перебрані вирушають селом з музиками, аж до ранку співаючи під вікнами місцевих дівчат. Хлопці-маланкарі на зібрані кошти влаштовують 14 лютого свято для своїх дівчат. У дворі все відбувається за старим ритуалом, що не змінювався впродовж десятиліть. Спочатку господарів віншують «дід» і «баба». Потім «королі і королеви» танцюють у колі. Далі приходить черга «жидів» і їхнього дикого танку. «Лікарі» тим часом нишпорять навколо, роблячи дрібні капості всім, кого зустрінуть. Апогей дійства — взаємодія на тісному обійсті перед хатою «циганів» та «ведмедів». «Цигани» вдаряють об землю своїми важкими булавами — і  «ведмеді» кидаються один на одного, починають боротися з диким ревом. «Цигани» втихомирюють звірюк ножами і сокирами. Виглядає це досить брутально, і лише зблизька розумієш: це все гра, ритуал. Традиції тут плекають і виховують змалечку. Бути в Маланці — почесно. Але навіть якщо ти не в ній, заспівати разом з маланкарями пісню про ведмедя ніхто не заборонить. Цю румунську пісню, що починається з пронизливого соло на трубі, в Красноїльську знають усі і вважають гімном. У ній оспівується цар Карпат ведмідь — чорний, сильний, могутній, здатний налякати. Але людина приборкала звіра і змушує його стрибати за командою.Фото Євгенія Кравса, текст за мотивами книжки «Буковинська маланка» дослідника, етнографа, професорки Ірини Пустиннікової.

У Красноїльську Чернівецької області щороку святкують Маланку. Хлопці та дівчата переодягнулися у різних персонажів: тварин, ведмедів, чортів та фольклорних персонажів – Жид, Баба, Дід, Цар та Цариця. Селяни готуються до святкування Маланки задовго до її початку: вручну клеять маски, кожного року нові або інші, щоб не повторювалось, придумують та шиють костюми.

У Чернівцях відгуляв масштабний "Маланка-фест". 33 колективи-учасники з усієї України та з-за кордону змагались за перемогу у видовищній ході містом. Найбільший захват у глядачів викликали пересувні конструкції у вигляді звірів. Глядачі побачили велетенських нутрій, китів, слонів, тощо. Колективи до "Маланка-фесту" готуються декілька місяців. На велетенські фігури часом витрачають десятки тисяч гривень. Призовий фонд фестивалю цього року – майже 300 тисяч гривень, його розділили між собою шість колективів. Перемога дісталася білому ведмедю з Брусниці та колективу із села Горбово.

В центре Киева 13 января состоялось фольклорное действо «Киевская коляда», участники которого развлекали киевлян театрализованными представлениями и щедривками. Участники шоу щедровали и «водили козу» на Софийской площади, где расположена главная елка страны, и на станции метро «Золотые ворота». Фольклорное действо было посвящено украинскому народному празднику Маланки, которое приходится на Щедрый вечер с 13 на 14 января. В этот день принято переодеваться в животных и фольклорных персонажей. Также на праздник Маланки девушки, в масках или без них, всю ночь щедруют и гадают. Организатором действа выступила открытая группа «Киевская Коляда», созданная для обучения и пения колядок и щедривок во время Совместной Коляды в центре города на Рождество и Щедрый Вечер.