За радянських часів, якщо населення міста перевищувало мільйон, місто здобувало право на будівництво метро. Станції підземки, де щодня проходять десятки тисяч пасажирів, здавалися міським архітекторам тим місцем, яке може прикрасити похмурі будні радянських людей. 1977 року столиця Узбекистану Ташкент стала сьомим радянським містом, де побудували метро. Для декорування стін підземки запросили художників і дизайнерів, які мали зобразити на них величні сцени з історії Узбекистану та Радянського Союзу. Деякі станції прикрасили куполоподібними стелями та плиткою з орнаментом, що нагадує узбецькі мечеті доби Шовкового шляху. Інші оздоблені помпезними люстрами та мармуром як зали палаців європейських монархів. Видавництво путівників Lonely Planet назвало ташкентське метро одним з найгарніших у світі.