В цьому нарисі ми поговоримо про ті садиби Київщини, які або не збереглися, або являють собою руїни. Колись прекрасні споруди прийшли в занепад, в основному, за пострадянський час, так як в соціалістичну епоху, нехай і з втраченими інтер'єрами, вони обов'язково належали якомусь відомству. Тим ціннішим для нас можливість побачити те, що залишилося. Тож, Контракти.ua запрошують в дорогу! Почнемо з палацу в селищі Немишаєво. Фактично, ця садиба знаходиться на кордоні Немішаєвого і сусіднього селища Мироцького. Біля неї височить величний корпусу спиртозаводу початку ХХ століття, частина споруд якого також руйнується. Найбільш відомими власниками садиби, збудованої в готичному стилі, була родина Остен-Сакенів. Вони володіли маєтком до скасування кріпацтва, після чого він почав переходити з рук до рук, поки не опинилася у власності підприємця з селян, такого собі Андрія Кулика. Той перетворив маєток в центр зразкового фермерського господарства. Пізніше він здав свою власність в оренду, і орендарі звели поруч з палацом згаданий завод. В радянські часи в палаці жили робітники заводу, пізніше тут розмістився дитячий садок. Коли він виїхав з будівлі, вона почала руйнуватися, а на початку 2000-х повністю згоріло. Пізніше будівлю викупила МПЦ, але церковники так нічого і не роблять з настільки безнадійними руїнами. В с. Копилів біля Житомирської траси скніє в забутті садибний будинок німецької родини фон Мекк. Власник садиби – барон Микола фон Мекк (1863-1929) був одружений на Ганні Давидової - доньці рідної сестри композитора П. Чайковського, Олександри. Тому Чайковський бував тут дуже часто – це одна з чотирьох його головних адрес в Україні (інші – у Кам’янці на Черкащині, Браїлові та Тростянці Сумської області). Микола фон Мекк був відомим в імперії автомобілістом (саме він мав найбільший особистий автопарк в Москві - 10 автомобілів і 2 автобуси), а також меценатом. Так, окрім Чайковського, він підтримував художника М. Врубеля тощо. Будинок, який ми бачимо в Копилові, зведений 1898 року. Однак в 1910-му його все ж таки довелося продати, адже «широке життя» фон Мекка потребувало значних коштів. На свою голову, барон не емігрував, і 1929 року його розстріляли. В його колишньому маєтку розташовувалися різні установи, останньою з яких була лікарня. Вже понад 20 років будинок руйнується, хоча ще 2004-го перейшов у приватну власність. В селі частково збереглися господарські будівлі Мекків. В Рудому Селі на півдні області стоїть садиба Залевських, збудована наприкінці XVIII ст. Будинок побудований за зразком італійських вілл. У комплекс палацу, який згорів у 1994 році, входять флігель, в'їзні ворота у вигляді спарених колон, господарський льох і парк. Від будинку залишився тільки напівзруйнований фасад з колонами. Льох розчищено, в нього можна спуститися. Ворота маркують в'їзд на садибну територію з боку села, в якому розташована відома своєю іконою Троїцька церква (1841 р.) Особливу ауру мають руїни в с. Тхорівка поблизу міста Сквира. Вони належали одіозній особі - Віктору Страшинському, який уславився в історії Російської імперії тим, що масово ґвалтував своїх кріпачок: тільки за підтвердженими даними, він розбестив понад 500 жінок і дівчат, причому не тільки зі своїх маєтків, а й з маєтків своєї дочки і сина (саме останньому з 1848 року належала Тхорівка). Нарешті, його притягнули до суду за… «псування майна» свого сина (тобто, селянок). Слідство проти насильника тяглося 25 років, але покарання він так і не поніс, хоча володіння вилучили під опіку. Невдовзі по процесі гвалтівник помер, а його син перебудував палац саме в той вигляд, який ми бачимо. З 2009 року споруда знаходиться в приватній власності, але реставрація не ведеться. В с. Вознесенському на лівому березі Київщини стоїть невеликий будинок, зведений 1914 року. Але скористалася міцним цегляним будинком вже радянська влада, розмістивши тут школу. Після її виїзду будинок руйнується. У селі збереглися будівлі амбулаторії та бібліотеки, побудовані так само понад 100 років тому. Цінною пам’яткою архітектури є і Вознесенська церква, споруджена 1808 року. Тепер поговоримо про маєтки, від яких залишилися самі парки. Першим є Кагарлик - один з найбільших парків області, закладений наприкінці XVIII ст. Дмитром Трощинським (1749-1829) - нащадком Івана Мазепи (його прадід був племінником гетьмана). В Кагарлику він розбив парк площею в 35,5 га, засадивши його 113 видами дерев. Від його часів залишилися альтанка-ротонда на пагорбі та витончена в'їзна брама. В 1880-х садиба була продана генералу Миколі Чорткову, який наново облаштував парк, розставивши в ньому аж 748 статуй і бюстів! У 1918 році частина їх була вивезена в Німеччину, а частина знищена разом з палацом під час селянського бунту.  Наразі парк приведено до ладу, в ньому збудовано ще одну альтанку та встановлено скульптуру Діани, яка нагадує про колишні «забави» Чорткова. Ще один вартий уваги парк – в Згурівці на лівому березі Дніпра. Садиба тут заснована в 1820-х роках, коли село перейшло у володіння Аркадія Кочубея (1790-1878). До створення парку найбільше долучився його син Петро (1825-1892), який навіть заповів себе поховати в тутешньому парку. З паркових споруд зберігся павільйон на острові, який відноситься до другої половини XIX ст. У ньому знаходиться кафе. Крім того, тут росте дуб, охоплення стовбура якого становить 172 см.  В с. Ташань, також на лівобережжі, була садиба фельдмаршала Петра Рум’янцева-Задунайського (1725-1796). Тут він і помер. Останнім власником садиби був князь Костянтин Горчаков (1841-1926). Сам парк, фактично, давно вже являє собою зарослий ліс з поодинокими дубами, вік яких сягає 600-700 років. Від садиби, все ж таки, залишилася одна дуже цінна споруда - мисливський будиночок Горчакова 1909 року, який стояв в сусідньому урочищі Біле Озеро, але ще 1968 року був перевезений до етнографічного заповідника в Переяславі. Дві останні адреси в цьому нарисі є суто меморіальними територіями. В с. Мазепинці, власне, народився гетьман Іван Мазепа. Тут ще 1994 року було відкрито перший не тільки в Україні, але і в Європі, пам'ятник гетьману - на кошти українського мецената М. Коца, що жив в США. Нині до складу меморіального комплексу, створеного в селі, входять церква Миколи Чудотворця 2007 року, і парк Козацької слави. Також тут споруджено величезний хрест на честь звитяг українського козацтва, споруджений символічний частокіл з дозорною вежею, і відкрито невеличкий музей. А на хуторі біля Борисполя, де мешкав та помер автор слів українського славню Павло Чубинський (1839-1884), створено парк на місці садиби вченого. До 1930-х тут стояв будинок Чубинського, який вже понад 20 років хочуть відновити, але все ніяк не почнуть. В парку з великими дубами встановлено пам'ятний знак і відкрита каплиця Св. Павла.  Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/104117 Павло Ковальов

Місто Боярка стала першою суто дачною місцевістю для мешканців Києва – ще з початку 1870-х, коли тут виникла залізнична станція. Тут винаймали або будували дачі родини Грушевських, Кістяківських, Старицьких, Грінченків, Коцюбинських, Булгакових, письменники Олександр Кониський, Василь Стефаник, Володимир Самійленко, композитор Микола Лисенко. На головній вулиці Боярки, яка також зветься Хрещатик, можна відшукати декілька старих дерев’яних дач. Окрім них, найбільш цікавими об’єктами Боярки є будівля школи № 2 (колишнй сиротинець для дітей залізничників, 1911 р.) та Михайлівська церква 1901 р. А Боярський краєзнавчий музей - один з двох в області, який розповідає про історію дачних околиць Києва. Райцентр Володарка зацікавить двома об'єктами. Перший - це приватний Музей звитяги та трагедії України. Його заснував Олександр Ушинський - один з найстарших добровольців АТО, оборонець Донецького аеропорту. Це три експозиції, об'єднані однією назвою, та присвячені, відповідно, подіям війни в Донбасі, Майдану та Голодомору. Парк «Острів Сакури» відкрився 2019 року на острові площею 1,6 га. Тут можна побачити не тільки споруди в японському стилі та японський сад, а й велику кількість інших скульптур та панорам, «птахопарк» з більш ніж 30-ма видами птахів, та окремий куточок, де пасуться косулі та олені. Ще одна стара дачна місцевість під Києвом - Ворзель. Він знаходиться поблизу Бучі та Ірпеня. Тут зберіглася найбільша в області кількість дачних будинків. В найбільш примітному з них, відомому як особняк Уварової, знаходиться музей, в якому вдало відтворено історію дачного побуту. Символом Ворзеля є сторічне тюльпанове дерево, висаджене 1914 року. В селі Городище-Пустоварівське Володарського району розташований найбільший в області комплекс старовинних водяних млинів. Корпуси ХІХ вдало доповнює ажурний сталевий місток над річкою Рось. Місце є дуже мальовничим. Місто Згурівка відома парком, закладеним родиною Кочубеїв. Головною окрасою його є колишній мисливський будиночок на острові попсеред штучного озера. Також в парку можна знайти давні дуби. Інший парк - в місті Кагарлик - є найстаршим в області, йому вже понад 220 років. З часів першого господаря маєтку - пана Трощинського - залишилися в'їздна брама в стилі бароко та нещодавно відреставрована альтанка на пагорбі. Парк підтримується у дуже хорошому стані, та є окрасою Кагарлика. В селі Коленця Іванківського району стоїть цікава церква, збудована 1874 року. Вона має оригінальне планування та збережений інтер'єр, в якому зібрані ікони та предмети культу з інших, знесених храмів. Не менш оригінальним є храм у селі Липовий Скиток, що у Васильківському районі. Це - найстарша дерев'яна церква Київщини, яка стоїть на своїму місці - тобто, не була перевезена у музеї архітектури. Вона збудована 1705 року. Інтер'єр також насичений старовинними іконами. В Сулимівці Бориспільського району стоїть кам'яний храм 1708 року, в якому було поховано декілька поколінь козацького роду Сулим. Це село було їхньою резиденцією 300 років. Також тут ще стоїть невеличкий садибний будиночок, який був літньою резиденцією господарів. Місто Тараща відоме тим, що в ньому зберіглися практично усі споруди, характерні для повітового центру ХІХ ст. - Присутні місця, суд, казначейство тощо. Символами міста є костел, збудований 1896 року, та елегантна каланча - єдина такого сілуету в Україні. В місті також можна побачити багато приватної забудови царських часів.