Містечко Баранівка колись було одним з центрів фарфорового виробництва на українських землях. Фабрику тут було засновано ще 1804 року, та протрималась вона до 2010-го. Але скарби баранівського фарфору можна побачити в музеї колишнього заводу. Тут є зразки як масової, так і елітарної продукції, зокрема, гарнітур «Олена» на 70 одиниць, чи вироби, прикрашені живими квітами, підданими спеціальній обробці, або ж порцелянові солдатські фляги, настільні лампи чи навіть набір для шашликів.  Село Брусилів пишається музеєм, присвяченим Іванові Огієнку (1882-1972) – історику, лінгвісту, етнографу, правознавцю, педагогу, політичному та церковному діячові. Музей розповідає про усе життя Огієнка, його працю в Київському, та Кам’янецькому університетах, на посадах міністра освіти та міністра віросповідань УНР, а пізніше – в сані священника аж до архієпископа та очільника усіх православних українців Канади. Частину музею займає також краєзнавча експозиція. Під час прогулянки власне Брусиловим варто побачити дерев’яну садибу Синельникових, будівлі колишніх земської лікарні та єврейської школи. Біля Бердичіва є село Гальчин, в якому зберігся будинок дуже цікавого історичного персонажа – авантюрника, революціонера, письменника, військового та дипломата - Міхала Чайковського (1802-1885). Він керував Валахією (частина сучасної Румунії з центром в Бухаресті), тричі змінював віру, намагався стати козацьким гетьманом, та застрелився в 82 роки у приступі ревнощів до дружини, яка була на 50 років молодшою. Про усе це ви дізнаєтесь в експозиції, яка знаходиться в гальчинському палацику, дивом збереженому під час війн та революцій.  Селище Гульськ ховає під старовинним городищем один з найпотужніших опорних пунктів «лінії Сталіна», яка мала прикривати західний кордон СРСР. Зветься він «Гульська міна», і це - це справжнє секретне підземне місто. На глибині 10-15 м знаходяться вогньові точки, приміщення для особового складу, командний пункт, склади, лазарет, дизель-генераторна станція, сотні метрів коридорів тощо. 1941-го частина приміщень була підірвана, але й зараз Гульська міна – один з найпривабливіших об’єктів підземного туризму в Україні.  Невеличке село Іванків відоме своє церквою Різдва Богородиці, збудованою 1794 року як костел. Величезну цінність має інтер’єр храму, прикрашений грандіозним «стереорозписом» та фресками, які вкривають усі його стіни та склепіння. Автором фресок є австрійський монах Йосиф Прехтль (1737-1799).  З «іншого боку» Бердичіва, в селі зі схожою на назвою – Іванківці -знаходиться садиба поміщиків Журовських, яка складається з палацу, флігелю, манежу та стайнь. В приміщеннях зберіглася дійсно розкішна ліпнина у трьох залах, особливо – в колишньому Білому. Село Краснопіль було колись центром маєтку магнатів Ґіжицьких. Від неї залишився костел, збудований 1906 року, але з використанням стін храму 1754-го. Зараз триває неспішна реставрація цієї гарно стилізованої споруди. Новоград-Волинський здається містом дуже сучасним, але в ньому є цікаві об’єкти, серед яких відзначимо реконструйовані рештки фортеці Звягель (так колись звалося місто), а також одразу два музеї, присвячені родині Косачів, з якої походить Леся Українка. Перший музей влаштовано в будинку, де Леся народилася і прожила перші роки. Ще більш пізнавальним є другий музей, який присвячено усій родині Косачів. В музеї можна дізнатись подробиці життя Лесиної матері – Ольги Драгоманової-Косач (Олени Пчілки), її батька – Петра Косача, сестер та їхніх чоловіків, Лесиного брата – Михайла. Експозиція облаштована у 7 кімнатах. Село Терехове відомо як місце народження англійського письменника Джозефа Конрада – власне польського шляхтича Теодора Юзефа Конрада Коженьовського (1857-1924). Музей в селі відкрився ще 1987 року. Тут розповідають про весь життєвий та творчий шлях цього романтика, контрабандиста, капітана, мандрівника та автора творів, які входять до 20 найбільш відомих художніх книг англійською мовою. Завершується наш нарис селом Троковичі, де вцілів 9-банний дерев’яний храм – один з трьох таких в Україні. Головне диво та гордість храму – 15-метровий іконостас кінця XVIII ст., хоча більшість ікону у ньому – пізніших часів.  

В селі Барвинівка стоїть дерев’яний храм Вознесіння Христового, збудований 1794 року та відреставрований через 90 років. Окрім нього, в Україні не зберіглося храмів поліської школи такого вигляду. Храм збудований з двох видів деревини – буку та дубу. Інтер’єр зберігся: за радянських часів церкву перетворили на зерносховище, але «полінувалися» прибрати іконостас та скульптурну групу «Голгофа». Село Городківка уславлене напрочуд фотогенічним костелом Св. Клари. Його збудовано 1913 року та стилізовано під середньовічну архітектуру. Можна побачити оригінальні двері та інші прикраси зовнішніх стін, а також пам’ятну закладу плиту. Інтер’єр відновлено за старими малюнками та фотографіями. В селі Городське розташований монастир Св. Духа, який належить ПЦУ. Цю затишну лісову обитель засновано на початку 2000-х років. Крім головного, напівпідземного, храму, всі інші споруди в монастирі - дерев'яні. Тут можна вклонитися мощам відомих святих - Пантелеймона, Ніни, Варвари. Окремий меморіальний комплекс «Українська Голгофа» присвячено жертвам геноциду українського народу та репресій проти православного духовенства. Городське також є місцем етнофестів та різноманітних свят. Центром цих заходів служить музей і культурно-мистецький центр «Поліська хата» - автентична споруда XIX ст., в якій нічого не змінювалося, а тільки реставрувалося.  Село Заздрівка (Нойдорф) було центром поселень «волинських німців», які прийшли на ці землі в 1850-60-х роках. Кірха в Нойдорфі через діяльність її пасторів та громади стала свого часу найвпливовішою серед Союзу баптистських церков імперії. Будівля, яку ми бачимо, зведена 1896 року, та досі є центром паломництва лютеран. В селі Лебедівка стоїть костел з дивною історією: за одними даними, він був збудований 1920 року, за іншими - в 1927 році. За легендою, побудувати його чомусь дав дозвіл особисто Ленін. Як би там не було, це єдиний костел в Україні, про який відомо, що він зведений за радянської влади.  В Новій Чорториї можна побачити відмінно збережений палац Оржевських, який уміщує справжні інтер’єрні скарби: вітраж на античну тему, чавунні сходи, дзеркала, камін та ліпнину в центральному залі. Палац оточує парк з ажурною в’їзною брамою та службовими будівлями. В глибині парку стоїть монументальна церква - колишня родинна усипальня, на жаль, всередині сильно понищена. Зате в Новій Чорториї не просто зберігся, а досі працює гігантський паровий млин 1870 року. За розмірами він входить до п'ятірки найбільших в Україні - з боку ставу має аж 7 поверхів! В Овручі стоїть ще більш унікальна споруда: Василівський собор 1190 року – одна з лічених пам’яток архітектури Київської Русі в провінції. На початку ХХ ст. руйнований храм реставрував (фактично, зведши наново) відомий в майбутному архітектор О. Щусєв, а на відкриття прибув імператор Микола ІІ. Щусєв також спорудив поруч корпус монастиря в стилі новгородської архітектури. До відновлення розписів собору залучили, зокрема, К. Петрова-Водкіна, а фрагменти давньоруських фресок вміло скомпонували з новими розписами. Елегантна садиба в античному стилі занепадає в селі Рогачі Ружинського району. Нещодавно її виставили на аукціон. Поки будинок маєтку остаточно не впав, варто відвідати це село та роздивитися рештки інтер’єрів, особливо ж – ліпнини в центральному залі. Село Романівка є малою батьківщиною великого поета Максима Рильського. Він провів тут майже все дитинство та юність. В колишній школі, збудованій батьком Рильського – Тадеєм - влаштовано музей. На місцевому кладовищі поховані батько, мати та один з братів поета. На березі річки росте «Максимова липа», а в дні цвітіння бузку в селі проводиться свято «Романівська весна». А село Яроповичі відомо через примхливих форм дерев'яний садибний будинок пана Котюшинского. Ще нещодавно в ньому була школа, зараз будинок стоїть пусткою, але досі має привабливий вигляд.