НОВОСТИ ДНЯ: На Киев надвигается знойная жара до +35  В украинско-американских учениях Sea Breeze-2021 примет участие рекордное количество стран  Рецепт полуничного варення, яке взагалі-то і не вариться  Україна проведе навчання Sea Breeze з рекордною кількістю країн-учасниць  Дарвин ошибался: Половой отбор работает не так, как предполагалось   Синоптик рассказала, когда в Украине отступит жара  В Турции расшифровали уникальные наскальные символы в храме, которому 3 200 летвсе новости дня
Фоторепортажиметки: пам'ятник
  • Миколаїв: що варто побачити у місті Миколаїв: що варто побачити у місті

    Столиця центральної з трьох причорноморських областей, Миколаївської, не дуже відома в туристичному сенсі. Мабуть, взнаки дається промислова історія міста. Але в Миколаєва є власне обличчя – і воно цілком історичне: тут, як і в Одесі, на вас очікуватимусь довгі кілометри старої забудови. Аби зрозуміти Миколаїв, Контракти.ua запрошують до корабельної столиці України. На цьому місці, біля злиття Бугу з Інгулом, станом на 1780-ті роки існували козацькі курені та рибацькі поселення, а головне - ще з XIV ст. стояло поселення Вітовка, засноване литовським князем Вітовтом. Зараз це Корабельний район міста. Власне, Миколаїв був заснований 1789 року Починалося місто як поселення при верфі, де, ясна річ, переважали чоловіки. Тому, за наказом Г. Потьомкіна, з сусідніх поселень почали привозити дівчат та проводити примусові вінчання просто на міський площі. Новоутворений Миколаїв після цього отримав в імперії репутацію «міста наречених». Тому 2010 року біля міського Палацу одружень поставили двометрову скульптуру Нареченої.  Миколаїв – це не тільки верф, а і центр командування Чорноморським флотом Російської імперії. 1792 року зведено будинок командуючого флотом (тепер - музей суднобудування та флоту), найстаршу зі значущих будівель міста. В кінці 1840-х було закладено ансамбль будівель Морського відомства, який включає браму і мури верфі, казарми штурманської роти (пізніше - чоловічу гімназію, зараз - будівельний коледж) та корпуси Старофлотських казарм (краєзнавчий музей). З морських пам’яток відзначимо також Офіцерське зібрання (1820-ті, Будинок офіцерів флоту) та яхт-клуб, заснований 1887 р. Приємним місцем для прогулянок є Флотський бульвар, прокладений понад гаванню вздовж берега р. Інгул. На бульварі встановлено низку пам’ятників: Пушкіну, адміралу Макарову, містобудівнику та першому громадянину Миколаєва Михайлу Фалєєву (1730-92), пам’ятний знак на честь заснування Миколаєва, каплицю на місці знесеного Адміралтейського собору. Зі старих споруд, що створюють атмосферу цього променаду, назвемо шаховий павільйон (1890 р.) та ажурну альтанку. Але найбільш відомою пам’яткою, пов’язаною з флотським буттям Миколаєва, є обсерваторія, зведена 1821 року – найстаріша на території України. Обсерваторія є об’єктом т.зв. «Попереднього списку» ЮНЕСКО – тобто, потенційно може увійти до переліку пам’яток всесвітньої значущості. За останні роки технологічний ресурс обсерваторії осучаснено, тут встановлені найновіші телескопи. При обсерваторії діє найбагатший в Україні за кількістю та старовиною експонатів астрономічно-технічний музей.  Миколаїв може вважатися містом історичної забудови, де можна уявити себе в архітектурному оточенні сторічної давнини. Назвемо декілька значущих будівель: театр (1881 р.), відділення Петроградського комерційного банку, колишній готель-пансіон «Вімут», водолікарню Кенігсберга (1901 р.) та схожу на казковий міні-замок трансформаторну підстанцію (1914 р.) Остання є одним з символів міста. З-проміж примітних житлових будинків варто назвати як суто архітектурні шедеври, так і будинки, пов’язані з значущими особистостями: так, на розі вулиць Наваринської і Нікольської стоїть найстарший житловий будинок міста. Це – миколаївська резиденція Осипа Дерібаса, відомого, звичайно, більше через його внесок у становлення Одеси. Навпроти стоїть великий триповерховий прибутковий будинок Замчалова - найбільша в місті будівля в стилі модерн. А в особняку під № 13 народився історик, журналіст, діяч «Просвіти», композитор, автор «народного» посібника з історії України (вийшов 1907 р.) Микола Аркас-молодший (1853-1909). Праця Аркаса вважалася другою за популярністю книжкою після «Кобзаря» для популяризації українства. На честь Аркаса названа гімназія, розташована на Нікольській вулиці, 34 (кол. Маріїнська жіноча). Відзначимо на цій вулиці також особняки Гольдфарба, Добровольського, Юріцина. Інша вулиця з великою кількістю примітних будинків – Спаська. На ній стоять два розкішних особняки – Ерліха та Аврамова. Особливо виділяється перший, прикрашений вежею зі статуєю Меркурія на даху. В ньому знаходиться дитяча художня школа. На вул. Декабристів красується палацового виду особняк Х. Кроля. Справжнім палацом є резиденція відомого свого часу міського діяча О. Грачова (1899 р.) на вул. Вел. Морській. На вул. Пушкінській стоїть єдиний в Миколаєві будинок з атлантами (будинок Литвиненка). Але на статус найоригінальнішого особняка заслуговує унікальний за архітектурою будинок Бартенєва по вул. Шевченка. На перший погляд – це суто дерев’яна споруда, але він побудований з ракушняка. Щодо храмів міста, то кафедральним храмом ПЦУ є собор Касперівської Божої Матері (1916 р.) До ПЦУ належить також і шпитальна церква Олександра Невського (1886 р.) Головними храмами юрисдикції МПЦ є Миколаївський (Грецький) собор (1817 р.) та того ж періоду церква Різдва Богородиці. Є в Миколаєві також костел (1895 р.), кірха (1852 р.), караїмська кенаса (1847 р.) Щодо синагіг та єврейських молитовних будинків, то їх в Миколаєві було дуже багато. В найбільшій з колишніх синагіг, Привозній, знаходиться музично-драматичний театр. Зараз головна миколаївська синагога знаходиться на вулиці, названій на честь лідера руху Хабад Менахема Шнеєрсона. На старому миколаївському цвинтарі стоїть церква Всіх Святих (1808 р.) – єдина в місті, яка ніколи не зачинялась і зберегла усе церковне начиння. На кладовищі привертає увагу відреставрований склеп родини Аркасів. Недалеко ще один склеп – засновника Харківського університету Василя Каразіна, та надгробок героя російсько-турецької війни морського капітана Олександра Казарського (1798-1833), якого отруїли в Миколаєві, коли він прибув сюди з наміром викрити корупцію військово-морського керівництва. Тепер – про музеї міста. Краєзнавчий музей з 2012 р. знаходиться в приміщенні Старофлотських казарм. В музеї – 21 зал, і він справедливо вважається найсучаснішим за дизайном та інфраструктурою на півдні.  Філією краєзнавчого є музей суднобудування та флоту, що знаходиться в колишньому будинку Штабу флоту. Це єдиний в державі музей суднобудування, і після окупації Криму він став найбільшим морським музеєм в Україні. Найцікавішими його експонатами є понад 100 моделей кораблів. Художній музей засновано 1914 року на пам’ять художника-баталіста В. Верещагіна (1842-1904), який загинув під час російсько-японської війни на одному лінкорі з уродженцем Миколаєва адміралом С. Макаровим. Після Другої Світової розграбовану колекцію відновили, дещо вдалося повернути, експозицію доповнили роботами інших майстрів, у т.ч. І. Айвазовського та Р. Судковського. Тут з’явилися картини таких майстрів, як Ф. Боровиковський, Ф. Тропінін, А. Куїнджі, І. Левітан. Є і зал західноєвропейського живопису. Але найбільш відомою атракцією міста є зоопарк - найбільший в Україні за кількістю видів тварин (близько 5,5 тис. тварин 500 видів). В ньому живуть найстарша тварина з тих, що мешкають в зоопарках України – алігатор Вася, який народився аж 1947 р., а рівно найстарші в Україні шимпанзе та бегемот. Історія зоопарку з 1901 р., коли публіці була відкрита акваріумна колекція, зібрана популярним міським політиком Миколою Леонтовичем (1876-після 1939), який пізніше 11 років був міським головою. Зоологічний відділ в Миколаєві відкрився 1925 року. На сучасній території в 23 га зоопарк знаходиться з 1978 р.  І наостанок – ще один цікавий факт: Миколаїв є другими в Україні містом левів: в ньому налічується понад 30 скульптур, малюнків, фрагментів декору та графіті царя тварин. Павло Ковальов

    08.06.2021 45 4040
  • Неймовірна Сумська область: 12 місць, як треба відвідати Неймовірна Сумська область: 12 місць, як треба відвідати

    В цьому фотонарисі ми покажемо цікаві архітектурні, історичні та природні пам'ятки, які знаходяться в Сумській області, поза межами її міст. Контракти.ua зібрали 12 місць, які варто відвідати: видатної архітектури храми та садибні будинки, дивовижні крейдяні кар’єри, перший в світі пам’ятник мамонту й навіть музей етнічної групи (а, можливо, навіть, окремного народу), яка називає себе «горюни». Місця представлені у алфавітному порядку. Село Великий Бобрик відомо двома історично пов'язаними об'єктами - величною Вознесенською церквою (1808-51 рр.) та урочищем під назвою Образ, де протягом довгого часу знаходилася чудотворна ікона. Церква збудована поміщицею Є. Рахмановою, за часів якої село і стало відомим. Садиба Рахманових не зберіглася, а парк, створений 1815 року, існує й досі. Щодо урочища, то, згідно легенди, в 1770-х роках тут віднайшли ікону Св. Миколая. Коли син поміщиці вилікувався в юнацькому віці від якоїсь хвороби після материнських молитов біля цієї ікони, образ остаточно уславився, та назву урочищу. Згодом ікону перенесли до згаданої церкви. У 1943 р. ікона була вилучена НКВС та зникла. Але урочище в наші часи знов стало місцем паломництва: копія чудотворного образу уміщена на місці його знахідки. Інше село, Волокитине, було центром володінь Андрія Миклашевського (1801-1895) – власника порцелянової фабрики, яка діяла в 1839-62 рр. Вироби Миклашевського швидко отримали визнання, збиралися колекціонарами, купувалися найзнатнішими родами, а в наші часи коштують дуже великих сум. Порцеляновим іконостасом Миклашевський прикрасив і церкву свого помістя, знищену в 1950-х. Чудовий витвір мистецтва був розграбований. Від ансамблю садиби зберіглися т.з. «Золоті ворота» - парадна брама маєтку, задні ворота, старий парк, а в селі про Миклашевського нагадує будівля школи у псевдоруському стилі. Є на Сумщині й колишнє містечко Вороніж, в якому стоїть Михайлівська церква (1781 р.) – яскриавий взірець пізнього козацького бароко. Архітектором її вважають або Івана Григоровича-Барського, або Андрія Квасова – видатних зодчих тієї епохи. Інші церкви Вороніжа - Преображенська (1791 р.) та Покровська (1854 р.) Навпроти Михайлівської церкви стоїть стара будівля школи. Але найбільш значущим для нашої історії фактом є народження в Вороніжі письменника, поета та перекладача Пантелеймона Куліша (1819-97). Його родовий будинок був розібраний понад сто років тому, але 2019 року в центрі міста відкритий пам'ятник Кулішеві. У школі є його невеличкий музей. Невеличке село Залізняк уславилося 2019 року, коли виграло номінацію «Неймовірне село» за конкурсом Agroportal.ua. Громада отримала сертифікат на 100 тис. грн під проект відродження слави місцевого цикорію. Відтоді Залізняк – «цикорна столиця» України. В місцевій бібліотеці проводяться «цикорні посиденьки» та пригощання стравами з використанням цієї рослини. Ідея виникла у місцевих ентузіастів не просто так: промислове виробництво цикорію в Залізняку веде відлік з 1899 р., коли його висаджували тут останній власник села Б. Золотницький та його орендар, сумський промисловець Л. Чорнобильський – і отримували непоганий прибуток.  Але цикорна історія – не єдина, якою уславився Залізняк. Задовго до цього він був відомим як центр просвітництва та місце зібрань напівмасонського кружка в садибі просвітника, поета та перекладача Олександра Паліцина (1741-1816). Бували тут з лекціями тодішні «селебріті» - просвітник, винахідник та засновник Харківського університету В. Каразін, літератори В. Капніст, І. Богданович та навіть Г. Сковорода. Паліцин похований в Залізняку. В число місцевих цікавинок входять й названі на його честь 300-річні дуб та сосна.. І це ще не все: в Залізняку є… метеоритного походження озеро. Метеорит впав тут 18 липня 1740 р. Кратер з часом заріс травою та став болотом, але на початку ХХ ст., коли Золотницький добував з озера торф, напіввисохла улоговина знову заповнилася водою. Невеличке сільце Кияниця уславлене палацом Харитоненків-Лещинських, зведеним 1890 р. в стилі неоренесансу. В доволі великому парку можна побачити відремонтований гостьовий флігель та занедбаний міст. На березі збудовано альтанку. Зараз це власність Сумського аграрного університету, що дозволяє підтримувати споруду у відносно «притомному» стані. А ось село Кулішівка відоме завдяки тому, що тут 1839 р. знайшли два повних скелети мамонтів та рештки інших доісторичних тварин. Колись тут була стоянка первісної людини. Кістки відкопали під час будівництва гуральні, які затіяв власник Кулішівки – граф Головкін. Безпосередньо виймав та збирав скелети харківський науковець Іван Калениченко (1805-76). Аби увічнити цей факт, Головкін 1841 року спорудив на місці знахідки пам’ятник – перший в світі не тільки на честь мамонта, а й взагалі на честь палеонтологічної знахідки. А ось доля решток мамонтів, переданих до зоологічного музею Харківського університету, невідома, бо за німецькою ревізією 1942 року їх там вже не було. Поблизу міста Лебедин знаходяться два села с дивними назвами «Вистороп» - Великий та Малий. В Великому Висторопі стоїть незвична за силуетом церква Параскеви П’ятниці (1898 р.) В Малому ж Висторопі Михайлівський храм (1904 р.) більш стриманий за архітектурою та потребує реставрації. Але особливо цікавою є будівля агроколеджу в Малому Висторопі – дивного вигляду колишній будинок управляючого місцевого цукрозаводу, прикрашений вежечками, шатрами, терасами та навіть альтанкую у мавританському стилі. В декількох кімнатах цього терема розташований музей маршала танкових військ П. Рибалка (1894-1948) – уродженця села. Недалеко йому встановлено і пам'ятник у стилі сталінської доби.  Дуже цікавою місциною є Могриця - одна з природничих «фішок» не тільки Слобожанщини, але і України в цілому. 200 млн років тому плескався тут теплий та неглибокий океан, залишивши по собі крейдяні білі скелі з мільйонів скам’янілих скелетів черепахових панцерів, кальмарів-белемнітів та стулок мушель. Серед різноманітних акцій на тлі тутешніх пагорбів особливої популярності зажив ленд-арт фестиваль «Простір покордоння», що проходить з 1997 року. В самому селі Могриця стоїть Миколаївський храм (1852 р.) – один з проектів відомого архітектора К. Тона. Недалеко Могриці знаходиться колишнє заштатне містечко Миропілля з доволі цікавою, хоча й занедбаною, забудовою центральних вулиць в цегляному стилі та величезним Михайлівським храмом (1885 р.) з найвищою зі збережених на Сумщині дзвіниць (5-ярусна, 50 м заввишки). В селі Низи стоїть невеличкий палац, в якому бував майже щоліта в 1871-79 рр. П. Чайковський. Сюди його запросив Микола Кондратьєв – представник провідної сумської родини (його пращур, власне, заснував Суми). Композитор написав тут оперу «Черевички» - одну з двох на суто українську тематику (інша – «Мазепа»), Другу («Українську») та Третю симфонії, вальси – «Салонний», «Дрібничка» та «Сентиментальний», а також цикл п’єс «Вечірні мрії». Біля входу в парк стоїть храм Іоанна Богослова (1910 р.), а біля палацу – пам’ятник Чайковському. Тепер поговоримо про місцеву етнографічну екзотику – народність, яка називає себе «горюни». Вони живуть близ Путивля, в селах Нова Слобода, Линове та інших. Про походження горюнів дослідники не домовлися й досі, самі ж вони себе називають нащадками переселенців з далекого Полісся. Філологи підрахували, що українських, білоруських та російських слів в їхній мові приблизно однакова кількість. Походження назви «горюни», знов-таки, достеменно не встановлено. Виводять його або зі слова «гора», «горіти» або ж «горе» - і кожне трактування має свої аргументи. Чисельність горюнів в наш час – декілька тисяч осіб. Їхній фольклор проявляється, в першу чергу, у піснях. Дивні слова та акцент створюють враження, що чуєш якусь суто іншу слов'янську мову. Найбільш відомими в наш час є записи у виконанні ансамблю «Горюночка» з с. Линове. Зі специфікою горюнського життя знайомить музей, відкритий 2017 року. В ньому відтворено побут горюнів доколгоспоної доби. Музей – осередок популяризації горюнської самобутності та усіх свят і вистав, які проходять в цих селах. Одне з горюнських сіл - Нова Слобода - відоме також своїм монастирем, який зветься Софронієво-Мовчанська пустинь. В 1939-40 рр. тут був один з таборів для утримання польських офіцерів перед розстрілами. В післявоєнну добу головний храм розібрали, але багато споруд монастиря вціліло: можна побачити надбрамну Покровську церкву в стилі українського бароко, двостовпову (єдину такого планування в Україні) трапезну, лікарняний та настоятельський корпуси. Село Пустовійтівка з 2000-х років стало меморіалом легендарному останньому кошовому Січі Петру Калнишевському (1690-1803). 1773 року Калнишевський звів в Пустовійтівці дерев'яну Троїцьку церкву. За радянської влади церкву практично зруйнували – к кінцю існування СРСР це був пункт прийому склотари, і споруда нагадувала старий сарай. Реставрацію та відновлення храму провели в 2001-2006 рр. Тоді ж в Пустовійтівці відкрили і музей, два зали в якому присвячені Калнишевському – одна з них навіть стилізована під похмуру камеру Соловецького монастиря, де останній кошовий провів 25 років. В селі є й інша церква – Миколаївська (1906 р.) Окрім того, в Пустовійтівці стоїть добре відреставрований вітряк. Нарешті, на можемо оминути ще одне унікальне озеро - Шелехівське. Вчені вважають його чи не найдавнішим в Україні, приписуючи йому вік в декілька мільйонів років, та роблячи ровісником Байкалу та озера Вікторія в Африці. Шелехівське сформувалося внаслідок зсуву гір. Підковообразна водойма знаходиться на дні глибокої лісової балки біля річки Псел. Живиться з джерел. Площа озера – 7 га, глибина - до 18 м, та з 5-метрової відмітки ніколи не прогрівається. Обривчасті береги заросли багатою рослинністю. Тут багато ожини та малини. Поруч з озером – село Межиріч, колишнє містечко. В селі стоїть Успенська церква (1775 р.), побудована за кресленням Луки Білоусовича, архімандрита Києво-Печерської Лаври з 1751 р. Храм дивує своїми формами, схожими на кавказьку архітектуру – і це не дивно, вважаючи, що будувався він як оборонний. Росте в Межирічі й унікальна шовковиця - її вік понад 300 років, висота – 21 м, а діаметр стовбура понад 5,5 м. Ось такою була наша друга віртуальна мандрівка Сумщиною – можливо, малознаним для багатьох краєм, який завдяки цим нарисам став для вас ближчим та цікавішим. Повну версію статті можна прочитати тут: https://kontrakty.ua/article/173366   Павло Ковальов

    17.04.2021 46 9055
  • Прогулянка Кропивницьким: що потрібно побачити туристу? Прогулянка Кропивницьким: що потрібно побачити туристу?

    На початку ХХ сторіччя місто, зараз відоме як Кропивницький, а тоді – Єлизаветград - було одним з найбільш передових серед повітових центрів Російської імперії. В ті роки сформувався неповторний архітектурний вигляд міста, який можна вважати за своєрідний феномен, місцевий варіант історизму та модерну. Ступень збереженості старої забудови в Кропивницькому є дуже високою, за критеріями «музейності» та атмосферності його можна впевнено ставити в один ряд з Одесою, Львовом, Чернівцями, Івано-Франківськом, Сумами. Контракти.ua підготували маршрут, проходячи яким, можна побачити головні пам'ятки міста. Місто виникло в 1750-х роках як Фортеця Святої Єлизавети. Воно одразу стало найважливішим торговим вузлом Центральної України, брамою до причорноморських степів, які тільки почали тоді засвоюватися, а вже за століття гордовито йменувало себе «маленьким Парижем», розбагатівши на цукрі та пшениці. На 1900 рік в ньому були усі головні ознаки благоустрою - телеграф, каналізація, водогін з більш ніж 300 колонок, електростанція і навіть трамвай, який за датою відкриття (липень 1897 р.) став четвертим в імперії. А населення в Єлизаветграді було більше, ніж в деяких столицях губерній, як-от Чернігів, Херсон чи Полтава: 1897 року в місті проживало 61,4 тис. осіб. Прогулянку Кропивницьким почнемо з найбільшої збереженої земляної фортеці в Україні. Щоправда, її зіркоподібний багатокутник побачити можна хіба з висоти. Нині фортеця – це ґрунтовно зарослі вали, рови і бастіони, всередині яких ще з 1780-х, коли звідси вивели гарнізон, отаборився військовий шпиталь. Поруч – меморіал воякам Другої Світової, доповнений стендами на честь героїв АТО.  Далі прямуємо до мосту через річку Інгул. Дорогою не можемо не помітити велику церкву Різдва Богородиці (1812 р.) Храм був заснований в слободі грецьких переселенців. Він ніколи не закривався, тому всередині можна побачити ікони XVIII ст.  Перейшовши міст, ми опиняємося на вулиці Великій Перспективній. Одразу ліворуч стоїть імпозантний будинок - т.зв. «Пасаж Шполянського» (№ 60, 1893 р.), в якому знаходиться Музей мистецтв.  Якщо повернути праворуч, на вулицю Преображенську, то за ринком ми побачимо Спасо-Преображенський собор. Його побудували старообрядці 1813 року. Зараз, звичайно ж, він є суто православним. Далі вздовж Великої Перспективної стоїть низка цікавих будівель, серед яких особливо виділяється кол. головопоштамт (адреса – по вул. Гоголя, 72, 1893 р.) На іншій стороні вулиці, на місці мерії, до початку 1950-х стояв кафедральний Успенський собор. Перед мерією - пам'ятник О. Пашутіну (1846-1905) - багаторічному міському голові (з 1878 року до смерті), історику-краєзнавцю. Саме на його мерство і припадає розквіт Єлизаветграда імперської доби. Далі Велика Перспективна виводить на головну площу міста - Героїв Майдану. Вздовж вулиці, фасадом на площу, стоять декілька цікавих будинків, але для початку пропонуємо зайти за будівлю мерії (на її місці колись розташовувалася справжня ратуша), де на вул. Чмиленка, 74, стоїть кол. лікарня Вайсенберга (1898 р.) Оглянувши її, повертаємося назад вулицею Чмиленка, та на розі площі зупиняємося перед ефектним кутовим будинком № 84/37 – колишнім готелем. Його фасадом повзуть кам'яні змії, тримаючи в пащах яблуко. В будинку знаходяться різноманітні організації.  Йдучи далі вулиці, невдовзі бачимо ансамбль видатних споруд – хоральної синагоги (№ 90/40, 1897 р.) та будинку рабина (№ 60, музична школа № 1). В будівлі синагоги з 1998 р. діє музей «Євреї Єлисаветграда». Кількість останніх та їхня роль в житті міста була дуже значущою: перепис 1926 року зафіксував 18,5 тис. євреїв, що складало понад 27% населення. В наш час євреїв в Кропивницькому залишилося хіба 0,1%. Будинок рабина недарма займає музична школа – в ньому народився композитор Ю. Мейтус (1903-1997). Батько Мейтуса придбав будинок (рабин жити в ньому відмовився, вважаючи занадто розкішним) під власну клініку. При цьому Мейтус-старший був пристрасним меломаном, тому в нього гостювала та концертувала уся музична еліта Єлизаветграда, у т.ч. батько та син Нейгаузи – Густав та Генріх (1888-1964) – композитор та піаніст.  Повернувши від синагоги вулицею Пашутінською, за квартал опинимося на перетині з вулицею Паученка - головним пішохідним променадом міста. Одразу бачимо два дуже цікавих об'єкта – будинки краєзнавчого музею (№ 40) і кол. лікарні Гольденберга (№ 45/35).  Музей знаходиться в чудової архітектури особняку (1895-1910 рр.) негоціанта Абрама Барського. Той не встиг пожити в завершеному будинку, бо був 1907 року вбитий анархістами-рекетирами, такого ж єврейського походження. Проте всередині відтворені інтер’єри з меблями того часу, а експозиція музею вважається – після поповнення на по. 1990-х експонатами з унікальної колекції О. Ільїна (про неї можна прочитати в попередньому нарисі) – найбагатшою серед подібних в українських обласних центрах.  Далі нам потрібно пройти чотири квартали по вулиці Паученка до № 89 – особняка, в якому розміщено музей художника О. Осмьоркіна (1892-1953). Музей було відкрито в будинку, який збудував для себе архітектор Паученко - дядько Осмьоркіна. Таким чином, будівля зберігає пам'ять відразу про двох видатних людей. Радимо відвідати цей музей та дізнатися про атмосферу «Срібного століття» в Єлизаветграді. Якщо відправитися у зворотному напрямку, то опинимося на центральному міському променаді - кол. вул. Двірцевій. Вздовж неї стоять понад 20 пам’яток архітектури, серед яких відзначимо № 17 – кол. контора Петроградського міжнародного кредитного банку (зараз – ресторан), № 15 – особняк Марущака (обласна бібліотека для юнацтва), № 9 – Гостинний двір (управління СБУ), № 7 – театр «Ілюзіон» (школа мистецтв) тощо. Вулиця Паученка виводить на площу перед міським театром (1865 р.), в якому почалася історія трупи М. Кропивницького, й, відповідно, усього славнозвісного «театру корифеїв».  Район, що прилягає до театру з північного заходу, зветься Ковалівкою. Тут в середині XIX ст. звели військове містечко для юнкерського кавалерійського училища (зараз тут військовий ліцей «Сокіл»). Ансамбль містечка включає триповерховий палац, штабний і навчальний корпуси, манеж та стайні. Парк перед головним корпусом – колишній училищний плац.  За парком, в житловій частині району, знаходяться кілька примітних об'єктів - зокрема, Покровська церква (1849 р., вул. Олефіренка, 14), кол. Реальне училище (1873 р., машинобудівний коледж, вул. Олефіренка, 6), лікарня Св. Анни (1904 р., пологовий будинок, вул. Ганни Дмитрян, 1). Лікарня була названа на честь її засновниці - благодійниці грецького походження Ганни Матракі (Дмитрян; 1843-1913). Далі наш шлях лежить на вулицю Чикаленка, 1, де розташований музей заводу Ельворті (до 2016 р. - «Червона зірка»). Завод заснували британці Роберт (1846-1925) і Томас (1847-1891) Ельворті в 1874 р. Вже за десяток років по відкриттю продукція англійської якості почала користуватися таким успіхом, що брати відкрили свої філії у, власне, Британії, а пізніше - і в США. Так Єлизаветград став відомим у світовому масштабі. Родина Ельворті володіла підприємством до 1918 року, а в ранню радянську добу тут збирали чи не перші в УРСР трактори. В будинку, де жили брати і перебувала контора заводоуправління, відкрито музей, а перед ним встановлено пам'ятник цим двом джентльменам.  Прогулянку Кропивницьким, особливо в теплу пору року, варто завершити візитом в дендропарк, який знаходиться недалеко фортеці, з якої ми починали нарис. Парк став популярним після реконструкції в сер. 2000-х, коли в ньому висадили понад 100 сортів тюльпанів різних кольорів і відтінків. Усього ж квітів тут - понад 2 млн. 2008 року дендропарк був визнаний кращим парком в Україні. На його території - розважальна зона з десятками атракціонів, кав’ярнями та ресторанами.  Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/102341 Павло Ковальов

    03.02.2021 44 6659
  • Кропивницький: невідомий центр України Кропивницький: невідомий центр України

    Якщо обчислювати український «пуп землі», то, глянувши на мапу, стає зрозумілим: він точно знаходиться в Кіровоградській (поки ще не перейменованої) області. А місто Кропивницький, центр цієї області – мабуть, чи найменш відомий туристам обласний центр. І це при тому, що місто - справжній архітектурний заповідник, який здатний здивувати «по-повній» (що і сталося з автором). Контракти.ua запрошують познайомитися з цим незвичайним містом, що зберігає пам'ять про відомих людей - від родин Тарковських і Тобілевичів до всемогутнього свого часу більшовика Зінов’єва, від глави уряду УНР Винниченка до таємничого колекціонера Ільїна... Отже, 11 фактів про Кропивницький Єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча Місто змінило шість назв. Найдовше воно проіснувало під назвою Єлизаветград (1784-1924). В радянський період спочатку місто стало Зінов'євськом - на честь народженого в ньому видного більшовицького діяча Овсія-Гірша Радомисльського (Григорія Зінов'єва; 1883-1936). Після того, як Зінов’єв був репресований, місто 1934-го перейменували на честь іншого більшовика – Сергія Кірова (спочатку просто в Кірово, а згодом, 1939 року, зробивши обласним центром, назвали Кіровоградом). 2016 року, після тривалих дискусій, було затверджено нову назву - на честь Марка Кропивницького (1840-1910), засновника професійного українського театру. І тепер це єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча. Перший цукровий завод в України та перший «цукровий олігарх» В Єлизаветграді заснований 1785 року перший в Україні цукровий завод. Батьком нашої цукрової промисловості став купець з Чернігова Іван Масленников. Невдовзі він став мільйонщиком, першим в Єлизаветграді володарем титулу купця І гільдії, а згодом - і дворянином. Правда, остання подія сталася 1806 року, коли він вже мешкав в Херсоні. Найстаріший залізничний міст в Україні В Кропивницькому 13 мостів, і поступається він в цьому плані тільки Києву. Найбільш цікавим є залізничний міст-віадук через Інгул, опори та обриси якого зберігаються в незмінному вигляді з 1865 р. Більше того: цей міст був першою в Російській Імперії спорудою такого роду (залізничний віадук). А ще певний час він був найвищим залізничним мостом в Європі! Перша цивільна друкарня в Україні Для друкування книг т.зв. «цивільним», або ж спрощеним, шрифтом, в 1764 р. в новоутвореній фортеці Св. Єлизавети заснована друкарня за ініціативою новоросійського генерал-губернатора Мельгунова, в якого тут була резиденція. Однак вже наступного року установи губернії переведено до Кременчука, куди переїхала і друкарня. До наших днів збереглася тільки одна книга, надрукована того року - комедія «Кавовий дім». Примірник знаходиться в Петербурзі. В місті зародився професійний український театр Історія театру пов'язана з історією ремісниче-грамотного училища, заснованого 1867 р. викладачем М. Федоровським. В цьому навчальному закладі був гурток хорового співу, драматичний гурток та власний оркестр. Драмгурток відвідували брати Іван і Микола Тобілевичи (які згодом візьмуть псевдоніми Карпенко-Карий і Садовський). Композитор П. Ніщинський спеціально для цього хору написав музичну п'єсу «Вечорниці», яку поставили в 1875 р. У виставі брав участь М. Кропивницький. Й саме від цієї вистави йде відлік історії трупи, яка в жовтні 1882 р. поставить саме в Єлизаветградському театрі «Наталку Полтавку», а пізніше отримає назву «театр корифеїв». Перший пам'ятник вченому-гуманітарію в Україні Віктор Григорович (1815-1876) був філологом-славистом, професором одночасно декількох університетів. Після виходу у відставку переїхав до дітей в Єлизаветград, де і помер. Роль Григоровича у вивченні мов і літератур слов'янських народів є дуже важливою. Мармуровий бюст на могилі вченого постав 1892 р. Гроші на спорудження дали понад 120 жертводавців. На жаль, кладовище, на якому були поховані Григорович та інші видатні містяни, було знищено, однак бюст частково зберігся. Його наприкінці 1960-х перенесли на новий цвинтар, а пізніше копію бюсту поставили біля будівлі Технічного університету. Перший повноцінний пам'ятник Леніну в Україні Як виявляється, перший великий пам’ятник Леніну в Україні (не бюст і не тимчасова скульптура) постав 1925 року в Ковалівському парку міста, яке тоді звалося Зінов’євськом. Пояснюється це просто: товариш Зінов’єв наказав на своїй малій батьківщині відкрити пам’ятник другові, з яким мешкав в відомому «шалаші». Відкриття сталося 7.11.1925 р. Пам’ятник простояв до літа 1941-го, коли його звалили німці, а за 6 років на тому ж п’єдестали встановили точну копію. Цей «Ілліч» простояв до зими 2014-го. Єлизаветград - батьківщина видатних людей В місті народилися: письменник і політик, голова Ради міністрів в 1917-18 рр. Володимир Винниченко (1880-1951),  поет Арсеній Тарковський (1907-1989), письменник Юрій Олеша (1899-1960), композитор Юлій Мейтус (1903-1997), піаністи Генріх Нейгауз (1888-1964) та Кароль Шимановський (1882-1937) тощо. Дитинство чи юність в Єлизаветграді провели видавець і меценат Євген Чикаленко (1861-1929), польський письменник Ярослав Івашкевич (1894-1980), фізик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм (1895-1971), письменник Юрій Яновський (1902-1954), поет Євген Маланюк (1897-1968), у 1925-му працював драматург Микола Куліш (1892-1937).  Місто, як уже зазначалося, пов'язано з іменами родини Тобілевичів: Івана Карпенка-Карого (1845-1907), Миколи Садовського (1856-1933), Панаса Саксаганського (1859-1940), акторки Марії Заньковецької (1854-1934) та всього колективу «театру корифеїв».  Таємна колекція простого електрика – загадка та скарб міста Найпопулярніший і найбільш таємничий персонаж нещодавньої історії міста - простий електрик Олександр Ільїн (1920-1993), який зібрав унікальну колекцію книг і творів мистецтва. Точна вартість колекції досі невідома – найменша з цифр говорить про 100 млн доларів! Ці скарби збагатили місцеві музеї і бібліотеки, зробивши їх одними з найбагатших в Україні, але особистість Ільїна та обставини, за яких він збирав свою колекцію, залишаються темами для суперечок і спекуляцій. Найбільш поширеною є версія про таємний «партійний общак» або КПРС, або КДБ, а Ільїн був лише таким собі «охоронцем-скарбником». Цю версію показано в російському фільмі «Синдром дракона» (2012 р.) Місто кавалеристів і пілотів Два спеціалізованих навчальних заклади в різний час впливали на історію і соціальну структуру міста. Це юнкерське кавалерійське училище та вище училище цивільної авіації. Юнкерське училище було засновано 1865 року і згодом стало одним з трьох в імперії постачальником офіцерських кавалерійських кадрів, і єдиним на території України. Воно проіснувало тут до 1935-го (звичайно, в радянську добу як просто кавалерійське). Що стосується льотного училища, то воно було створено в 1951 р. як військове. У 1960 р. його його перепрофілювали в школу вищої льотної підготовки - другий в СРСР виш інженерів-пілотів цивільної авіації. З 2011 р. заклад зветься «Льотна академія Національного авіаційного університету». В 2015 р. на його території відкрився музей-літак. Кропивницький – «царство» цегляного модерну Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть у Єлизаветграді склався власний архітектурний стиль, який був місцевою версією модерну. Основним матеріалом була червона цегла, тому більшість будинків має відповідний колір. Дуже високий ступінь збереженості забудови того періоду робить місто музеєм просто неба. Єлизаветградський модерн пов'язаний, в першу чергу, з іменами двох архітекторів - Якова Паученка і Олександра Лишневського. Ім’ям першого (помер 1914 року) названа головна пішохідна вулиця. Лишневський пізніше переїхав до Петербурга, де також звів велику кількість дуже цікавих будівель. Він помер в блокаду, 1942-го року. В наступному нарисі ми розповімо про основні пам'ятки міста. Повну версію статті можна прочитати тут: kontrakty.ua/article/102246 Павло Ковальов

    27.01.2021 38 7577
  • Суми: місто, яке вас вразить Суми: місто, яке вас вразить

    В цьому фотонарисі ми представимо вам Суми – місто, яке з туристичної точки зору, є не дуже відомим поза межами Східної України. І це при тому, що місто є скарбницею архітектурних шедеврів. Контракти.uа вирішили подолати таку прикру невідомість та розповісти вам про дуже несумні Суми. Місто виникло в 1650-х роках, під час масового заселення величезного регіону, який нині називається Слобожанщиною, та історично включав в себе багато земель, які зараз знаходяться на території РФ. Суми мали декілька періодів розквіту, головними з яких можна вважати роки з 1870-х по 1914-й, коли місто стало одним з головних центрів торгівлі цукром в Російській Імперії за рахунок діяльності тут династій купців та меценатів Харитоненків та Суханових, а також з початку 1970-х по кінець 1980-х років, коли обласний центр був реконструйований та збагатився величезними будівлями модерністичної архітектури, під будівництво яких пішло, на жаль, багато старовинної забудови.  Більшовики знесли в Сумах декілька важливих храмів, але три головних залишили. Перш за усе, це Воскресенська церква в стилі мазепінського бароко на центральному майдані, зведена 1702 року ще на території фортеці. За декілька кварталів від неї височіє кафедральний Преображенський собор з 56-метровою дзвіницею. Собор отримав сучасний вигляд після ґрунтовної перебудови 1892 року, проведеної на кошти родини Суханових. Але найбільш вражає в Сумах грандіозний Троїцький собор недалеко вокзалу, зведений 1915 року у стилі неокласицизму на кошти «цукрового короля» Павла Харитоненка (1852-1914) за зразками петербурзьких храмів. Ще один вартий уваги храм – Пантелеймонівський, головна церква однойменного монастиря. Його звів ще молодим архітектором Олексій Щусєв, майбутній проектант мавзолею Леніна. Варті уваги в Сумах і інші храми – Іллінський, Різдва Богородиці, а також Петропавлівський на міському цвинтарі. Усі вони збудовані і 1830-50-х роках у стилі класицизму. В місті є також неоготичний костел 1911 року побудови. А в колишньому єврейському кварталі, на вул. Кооперативній, діє синагога. Говорячи про цивільні споруди старих Сум, зазначимо, що станом на 1917 рік в місті були будівлі усіх важливих бюрократичних установ, театр, лікарні, бібліотека, розкішні садиби Харитоненків й Суханових та численні особняки діячів капіталом поменше. Ось найголовніші з цих споруд.  На вул. Троїцькій знаходиться дитяча лікарня Св. Зінаїди, збудована Павлом Харитоненком на пам’ять своєї померлої доньки. Нижче по вулиці знаходиться кол. чоловіча гімназія, головний корпус якої нагадує середньовічний замок. А на Покровській вулиці стоїть будівля театру для дітей та юнацтва, зведена 1911 року за проектом, призначеним для Ялти. В кварталах між Соборною, Воскресенською та Кооперативною вулицями ще зберігається масив рядової забудови повітових Сум. Тут, поруч Преображенського собору, розташована непоказна ззовні, але історично значуща будівля колишньої канцелярії слобідських полків, в якій пізніше розташовувався магістрат. Впритул до нього стоїть будинок Олександрівського банку з романтичними вежечками.  Варті уваги також будівлі у сквері Шевченка наприкінці Соборної – кол. жіночої гімназії (зараз факультет Академії банківської справи) та друга за часом будівля Олександрівського банку (палац дітей та юнацтва). На вулиці Петропавлівській знаходиться низка важливих пам’яток – наприклад, розкішна садиба Суханових-Сумовських (1895 р.), в комплекс якої входять палац та конторський будинок. Наразі тут Інститут прикладної фізики. Навпроти садиби - велика будівля, вдало стилізована під старовинну, розібрану в 1980-х (а в тій були міська дума, пожежна частина, окружний суд тощо). Сучасну споруду (фактично – комплекс споруд) звели 2008 року для головного корпусу Академії банківської справи. Далі по вулиці – філармонія (кол. Дворянське зібрання), кол. реальне училище, будинок, де бував поет О. Олесь, цікавої архітектури особняки тощо. А на околиці міста, в місцевості Баси, знаходиться садиба Штеричевих з парком. Палац в 1890-х роках перебудований в стилі неоготики. Зберіглися інтер’єри вестибюлю з дубовими сходами та ліпленням на стелі. Відзначимо також споруду земської управи, де зараз розташувалася головна експозиція краєзнавчого музею. В музеї заслуговують на увагу зали, присвячені, відповідно, Голодомору та подіям АТО, а також експозиція «ХХ сторіччя починається». Художній музей (колишня контора імперського Держбанку) в основі своєї колекції має збірку колекціонера Оскара Гансена (1881-1964), а також предмети та картини з колекцій Харитоненків. Тут є роботи італійських, голландських, французьких майстрів, картини Боровиковського, Пимоненка, Айвазовського й багатьох інших. Суми також є однією з чеховських адрес. Тут, в садибі Линтварьових, що знаходиться в приєднаному зараз до міста селищі Лука, Чехов мешкав та працював в одному з флігелів в період з 1888 по 1894 роки. Зараз в цьому флігелі – музей. На жаль, інші споруди садиби стоять в руїнах.  Варто відвідати й приватний музей «Причал Одіссея», заснований краєзнавцем Сергієм Гуцаном. Його зібрання складається з речей віком від ІІ тис. до н.е. по наш час – предметів трипільців та скіфів, Давньої Русі, імперської та радянської діб. Є тут і артефакти з інших країн. Усю цю нібито хаотичну збірку об’єднує персона та розповідь автора. Говорячи про інші пам’ятки Сум, почнемо з дерев’яної альтанки (1905 р.), що вже давно є символом міста. В імперії таких спорудили в ті роки близько 50, але вціліла тільки сумська. Поруч з альтанкою стоїть пам’ятник Іванові Харитоненку (1820-1891), зведений за проектом скульпторів Олександра Опекушина та француза Арістида Круазі. Скульптуру мецената знищили 1918 року, встановивши на її місце пам’ятник Леніну. Але 1996 року скульптуру Харитоненка було відтворено. На головному кладовищі міста – Петропавлівському - досі можна побачити розкішні біломармурові надгробки авторства Круазі. Перший з них (Янгол з дівчинкою) - над могилою Зінаїди Харитоненко, другий (Голгофа) – над могилою Івана Харитоненка. Привертають увагу й величні надгробки родини Суханових. А в дальній частині кладовища розташований чи не найбільш загадковий об’єкт у Сумах – склеп-піраміда, одна з трьох таких в Україні (дві інші – на Полтавщині) та п’яти в Європі. Досі невідомо, хто тут похований. В центральній частині Сум та міських парках встановлено певну кількість невеличких пам’ятників та скульптур – як історичним постатям (актор Михайло Щепкін, Чехов на лавочці тощо) так і абстрактним – сумському гусарові, малюкам, які ласують солодощами, дамі з парасолькою, або ж взагалі речам – сумці с золотом (за легендою, на це золото, знайдене в річці, було засновано місто) чи цукру-рафінаду. Окремо можна відзначити пам’ятний знак на честь студентських протестів літа 2004 року проти об’єднання сумських вузів. Пам’ятник являє собою трьох зв’язаних дівчат, які сидять на землі.  В Сумах - декілька великих парків. Головний носить ім’я льотчика Івана Кожедуба (уродження Сумщини). В парку 2001 року було збудовано стадіон «Ювілейний», а ще південніше в часи пізнього СРСР заходилися будувати спорткомплекс, да так і не завершили. За понад 30 років цей майданчик у вигляді своєрідних техноруїн отримав стійку назву «Хіросіма». Наразі це місце – одне з культових у Сумах.  Інший парк розташований на березі річці Сумки та зветься «Казка». Він був облаштований 1985 року як дитячий, тому в ньому й досі стоїть велика кількість скульптур та скульптурних об’єктів на мотив різноманітних казок, а символом парку є велика скульптура кота у чоботах. Нарешті, слід загадати дендропарк поруч з Троїцьким собором. Його розбив управляючий заводами Івана Харитоненка, купець Асмолов. На території парку розміщено диспансер радіаційного захисту, але доступ до парку вільний. Повний текст статті про суми можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/165946       Павло Ковальов

    21.11.2020 39 7670
  • Мандруємо Вінницькою областю: містечка, садиби та любовні історії Мандруємо Вінницькою областю: містечка, садиби та любовні історії

    Продовжуємо мандрувати Вінницькою областю. Цього разу на нас очікують колишнє королівське місто Бар з чудовим готичним костелом Св. Анни, маєток російського дипломата в Круподеринцях з «болгарською» церквою, котедж в англійському стилі, збудований іншим адміралом в Митках, величний та романтичний ансамбль у Мурованих Курилівцях, «масонський будинок» в Чорномині, який вважається копією Білого Дому, а також останній штетл України – Шаргород, де ми і зараз можемо відчути атмосферу єврейського містечка. Місто Бар колись було центром воєводства, величною фортецею на битих шляхах з Поділля до Дикого Поля. Фортечні стіни давно розібрані, зате в місті зберіглися інші цікаві пам’ятки – в першу чергу, це неоготичний костел Св. Анни, збудований на початку ХХ століття, Успенська церква 1757 р. з чудотворними іконами, одну з яких привезла до Бара його засновниця – легендарна італійка, королева Бона Сфорца (1494-1557) - дружина польського короля Сигізмунда ІІ, одна з плеяди видатних жінок-правительок Європи. Також в Барі заслуговують на увагу Покровський монастир сестер бенедектинок, греко-католицький монастир Іоанна Хрестителя, будівля колишнього реального училища, міські особняки. В Круподеринцях стоїть незвичної архітектури церква, зведена за зразком болгарських храмів. Це зменшена копія головного собору в Софії – столиці Болгарії. То не дивно, адже в ній похований граф М. Ігнатьєв (1832-1908), який був причетним до становлення незалежності цієї держави від турок, що сталося за допомогою російської військової сили. Дерев’яний будинок графа доволі скромний. Храм же став родинною усипальнею, причому надгробок Ігнатьєва показово оберігався більшовиками, бо вони вважали себе продовжувачами імперської політики, якій він служив. Також в Круподеринцях привертає увагу величний кам’яний млин. В селі Митки хазяйнував інший імперський діяч – адмірал М. Чихачов (1830-1917). Елегантний котедж в англійському стилі він збудував, за легендою, для своєї доньки, аби з таким приданим дівчина, яка не відрізнялася красою, могла б скоріше вийти заміж. Але ображена донька не оцінили такий подарунок від батька, і в палаці мешкати не стала. Всередині частково зберіглися інтер’єри. Серед палацових ансамблів Поділля виділяється маєток в Мурованих Курилівцях. Він єдиний свого роду в країні: стоїть на пагорбі, оточений старовинними бастіонами, на яких розбито сад. Спереду він двоповерховий, а ззаду – триповерховий. Перед заднім фасадом – тераса, яка є дахом оранжереї. Навколо розбито романтичний парк, де через струмки та яри перекинуто декілька мостів. Також можемо побачити флігель та арсенал, непогано відреставрований. Палацовий пагорб, власне, є фортечним, тому в ХХ ст. він був ще й укріплений дотами. Найвідомішою мешканкою Мурованих Курилівців була Дельфіна Комар (1807-1877), у заміжжі – Потоцька, коханка та муза багатьох видатних діячів Європи 1820-40-х років, серед яких був великий композитор Шопен. Також цікаво буде пройтись по центральній частині Мурованих Курилівців, яка є доволі колоритною через збережену забудову старого штетла (єврейських кварталів).  Є в Україні і свій «Білий дім»: практично копія головного будинку США стоїть в селі Чорномин. Тільки у нашого Білого дому на дві колони більше. Вважається, що будинок зведений за масонськими правилами, бо і господар - граф Чарномський, і архітектор – Ф. Боффо – були масонами, і вже точно ними були будівничі американської резиденції. Рештки внутрішнього оздоблення відносяться до 1890-х. Завершує наш фотонарис Шаргород – дуже атмосферне містечко, де можна і зараз знімати фільми з єврейської історії, бо його недарма звуть «останнім штетлом» та головним центром українського провінційного єврейства. Юдейський дух відчувався тут аж до 1990-х (в 1940-х значна частина єврейської громади вціліла, бо місто опинилося в румунській зоні окупації з трохи лояльнішим до євреїв режимом). На центральних вуличках особливо багато автентичної забудови типового подільського штетла, а перлиною міста є найстарша в Україні синагога, збудована 1589 року.  Важливим Шаргород є і для католиків, адже тут знаходиться шановний костел Св. Флоріана з дивом збереженим інтер’єром, та щорічно проводяться прощі по великій Хресній дорозі (кальварії), аналогів якій нема в Україні. Для православних не менш важливим центром є Миколаївський монастир, де також зберіглися фрески. Нарешті, в Шаргороді було 2009 року встановлено чи не найбільш концептуальний пам’ятник в країні – «Невідомому пам’ятнику». Його відкривала 2009 року київська художниця Жанна Кадирова в рамках фестивалю «Арт-містечко. Шаргород», який проходить щосерпня з 2006 року. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/139525

    16.07.2020 37 15635