НОВОСТИ ДНЯ: Як зливаються галактики: телескоп показав «космічного метелика»  В Україну привезуть меч Петра Сагайдачного - МКІП  Наполеон з незвичним кремом "Дипломат": смачний спосіб, про який ми не знали раніше  Схожі на зореліт: Hubble показав три галактики у сузір'ї Фенікс  Ткаченко: До кремлівської пропаганди потрібно ставитися, як до інформаційної інфекції  Солнечно и прохладно. Синоптики рассказали, какой будет весна в 2022 году  Уряд погодив подання на ратифікацію угоди з Британією про кредитування ВМС Українивсе новости дня
Фоторепортажиметки: міст
  • Кропивницький: невідомий центр України Кропивницький: невідомий центр України

    Якщо обчислювати український «пуп землі», то, глянувши на мапу, стає зрозумілим: він точно знаходиться в Кіровоградській (поки ще не перейменованої) області. А місто Кропивницький, центр цієї області – мабуть, чи найменш відомий туристам обласний центр. І це при тому, що місто - справжній архітектурний заповідник, який здатний здивувати «по-повній» (що і сталося з автором). Контракти.ua запрошують познайомитися з цим незвичайним містом, що зберігає пам'ять про відомих людей - від родин Тарковських і Тобілевичів до всемогутнього свого часу більшовика Зінов’єва, від глави уряду УНР Винниченка до таємничого колекціонера Ільїна... Отже, 11 фактів про Кропивницький Єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча Місто змінило шість назв. Найдовше воно проіснувало під назвою Єлизаветград (1784-1924). В радянський період спочатку місто стало Зінов'євськом - на честь народженого в ньому видного більшовицького діяча Овсія-Гірша Радомисльського (Григорія Зінов'єва; 1883-1936). Після того, як Зінов’єв був репресований, місто 1934-го перейменували на честь іншого більшовика – Сергія Кірова (спочатку просто в Кірово, а згодом, 1939 року, зробивши обласним центром, назвали Кіровоградом). 2016 року, після тривалих дискусій, було затверджено нову назву - на честь Марка Кропивницького (1840-1910), засновника професійного українського театру. І тепер це єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча. Перший цукровий завод в України та перший «цукровий олігарх» В Єлизаветграді заснований 1785 року перший в Україні цукровий завод. Батьком нашої цукрової промисловості став купець з Чернігова Іван Масленников. Невдовзі він став мільйонщиком, першим в Єлизаветграді володарем титулу купця І гільдії, а згодом - і дворянином. Правда, остання подія сталася 1806 року, коли він вже мешкав в Херсоні. Найстаріший залізничний міст в Україні В Кропивницькому 13 мостів, і поступається він в цьому плані тільки Києву. Найбільш цікавим є залізничний міст-віадук через Інгул, опори та обриси якого зберігаються в незмінному вигляді з 1865 р. Більше того: цей міст був першою в Російській Імперії спорудою такого роду (залізничний віадук). А ще певний час він був найвищим залізничним мостом в Європі! Перша цивільна друкарня в Україні Для друкування книг т.зв. «цивільним», або ж спрощеним, шрифтом, в 1764 р. в новоутвореній фортеці Св. Єлизавети заснована друкарня за ініціативою новоросійського генерал-губернатора Мельгунова, в якого тут була резиденція. Однак вже наступного року установи губернії переведено до Кременчука, куди переїхала і друкарня. До наших днів збереглася тільки одна книга, надрукована того року - комедія «Кавовий дім». Примірник знаходиться в Петербурзі. В місті зародився професійний український театр Історія театру пов'язана з історією ремісниче-грамотного училища, заснованого 1867 р. викладачем М. Федоровським. В цьому навчальному закладі був гурток хорового співу, драматичний гурток та власний оркестр. Драмгурток відвідували брати Іван і Микола Тобілевичи (які згодом візьмуть псевдоніми Карпенко-Карий і Садовський). Композитор П. Ніщинський спеціально для цього хору написав музичну п'єсу «Вечорниці», яку поставили в 1875 р. У виставі брав участь М. Кропивницький. Й саме від цієї вистави йде відлік історії трупи, яка в жовтні 1882 р. поставить саме в Єлизаветградському театрі «Наталку Полтавку», а пізніше отримає назву «театр корифеїв». Перший пам'ятник вченому-гуманітарію в Україні Віктор Григорович (1815-1876) був філологом-славистом, професором одночасно декількох університетів. Після виходу у відставку переїхав до дітей в Єлизаветград, де і помер. Роль Григоровича у вивченні мов і літератур слов'янських народів є дуже важливою. Мармуровий бюст на могилі вченого постав 1892 р. Гроші на спорудження дали понад 120 жертводавців. На жаль, кладовище, на якому були поховані Григорович та інші видатні містяни, було знищено, однак бюст частково зберігся. Його наприкінці 1960-х перенесли на новий цвинтар, а пізніше копію бюсту поставили біля будівлі Технічного університету. Перший повноцінний пам'ятник Леніну в Україні Як виявляється, перший великий пам’ятник Леніну в Україні (не бюст і не тимчасова скульптура) постав 1925 року в Ковалівському парку міста, яке тоді звалося Зінов’євськом. Пояснюється це просто: товариш Зінов’єв наказав на своїй малій батьківщині відкрити пам’ятник другові, з яким мешкав в відомому «шалаші». Відкриття сталося 7.11.1925 р. Пам’ятник простояв до літа 1941-го, коли його звалили німці, а за 6 років на тому ж п’єдестали встановили точну копію. Цей «Ілліч» простояв до зими 2014-го. Єлизаветград - батьківщина видатних людей В місті народилися: письменник і політик, голова Ради міністрів в 1917-18 рр. Володимир Винниченко (1880-1951),  поет Арсеній Тарковський (1907-1989), письменник Юрій Олеша (1899-1960), композитор Юлій Мейтус (1903-1997), піаністи Генріх Нейгауз (1888-1964) та Кароль Шимановський (1882-1937) тощо. Дитинство чи юність в Єлизаветграді провели видавець і меценат Євген Чикаленко (1861-1929), польський письменник Ярослав Івашкевич (1894-1980), фізик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм (1895-1971), письменник Юрій Яновський (1902-1954), поет Євген Маланюк (1897-1968), у 1925-му працював драматург Микола Куліш (1892-1937).  Місто, як уже зазначалося, пов'язано з іменами родини Тобілевичів: Івана Карпенка-Карого (1845-1907), Миколи Садовського (1856-1933), Панаса Саксаганського (1859-1940), акторки Марії Заньковецької (1854-1934) та всього колективу «театру корифеїв».  Таємна колекція простого електрика – загадка та скарб міста Найпопулярніший і найбільш таємничий персонаж нещодавньої історії міста - простий електрик Олександр Ільїн (1920-1993), який зібрав унікальну колекцію книг і творів мистецтва. Точна вартість колекції досі невідома – найменша з цифр говорить про 100 млн доларів! Ці скарби збагатили місцеві музеї і бібліотеки, зробивши їх одними з найбагатших в Україні, але особистість Ільїна та обставини, за яких він збирав свою колекцію, залишаються темами для суперечок і спекуляцій. Найбільш поширеною є версія про таємний «партійний общак» або КПРС, або КДБ, а Ільїн був лише таким собі «охоронцем-скарбником». Цю версію показано в російському фільмі «Синдром дракона» (2012 р.) Місто кавалеристів і пілотів Два спеціалізованих навчальних заклади в різний час впливали на історію і соціальну структуру міста. Це юнкерське кавалерійське училище та вище училище цивільної авіації. Юнкерське училище було засновано 1865 року і згодом стало одним з трьох в імперії постачальником офіцерських кавалерійських кадрів, і єдиним на території України. Воно проіснувало тут до 1935-го (звичайно, в радянську добу як просто кавалерійське). Що стосується льотного училища, то воно було створено в 1951 р. як військове. У 1960 р. його його перепрофілювали в школу вищої льотної підготовки - другий в СРСР виш інженерів-пілотів цивільної авіації. З 2011 р. заклад зветься «Льотна академія Національного авіаційного університету». В 2015 р. на його території відкрився музей-літак. Кропивницький – «царство» цегляного модерну Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть у Єлизаветграді склався власний архітектурний стиль, який був місцевою версією модерну. Основним матеріалом була червона цегла, тому більшість будинків має відповідний колір. Дуже високий ступінь збереженості забудови того періоду робить місто музеєм просто неба. Єлизаветградський модерн пов'язаний, в першу чергу, з іменами двох архітекторів - Якова Паученка і Олександра Лишневського. Ім’ям першого (помер 1914 року) названа головна пішохідна вулиця. Лишневський пізніше переїхав до Петербурга, де також звів велику кількість дуже цікавих будівель. Він помер в блокаду, 1942-го року. В наступному нарисі ми розповімо про основні пам'ятки міста. Повну версію статті можна прочитати тут: kontrakty.ua/article/102246 Павло Ковальов

    27.01.2021 38 11063
  • Тернопільщина: подорож по невідомих місцях Тернопільщина: подорож по невідомих місцях

    Тернопільська область за розмаїттям історичної спадщини є однією з перших в Україні: тут розташовано рекордну кількість замків і садиб, а практично кожне містечко чи село, колись містечком колишнє, пропонує свій набір пам'яток. Крім обласного центру та Кременця, туристами в достатній мірі освоєні Чортків, Збараж, Вишнівець, Теребовля, Бучач, Заліщики та Червоноград, Зарваниця та Почаїв. Популярні також місцеві печери – Млинки та Оптимістична. Інші ж місця - не на слуху, або ж просто губляться на тлі зазначених вище. Тому ми даємо в цьому нарисі інформацію про 11 населених пунктах області, які цілком гідні перебувати в «топі» її пам'яток. Почнемо з Бережан. Це мальовниче містечко є історико-архітектурним заповідником. Для початку слід відвідати Бережанський замок - родове гніздо магнатів Синявських. Він стоїть в руйнованому стані, реставрація застигла тут на початку 2010-х, що не завадило створити музейну експозицію, присвячену історії замку та родині власників. Знайомство з самим містом радимо почати з комплексу музеїв в будівлі ратуші. Відвідавши їх, особливо краєзнавчий, погуляйте містом. Центр Бережан компактний - всі об'єкти знаходяться в межах 10-15 хвилин прогулянки. Відзначимо, що культові споруди розташовані практично на одній осі. Першою з них є костел Петра і Павла (1600-20 рр.), другою - церква Трійці (XVIII-XIX ст., пам'ятник архітектури національно значення), третьою - вірменська церква Св. Григорія (1754 р.) Четвертим є Бернардинський монастир, в якому до недавнього часу розташовувалася колонія для неповнолітніх. Ще одна церква – дерев’яна Св. Миколая - стоїть в передмісті Адамівка. В місті примітними є також декілька цивільних будівель - як-от допомогової каси, пошти, магістрату, гімназії, імпозантні вілли тощо.  Тепер завітаємо до Білокриниці, що поруч з Кременцем. Тут стоїть один з найбільш збережених палаців в області. Навколо нього розташовується симпатичний парк, за яким наглядає агроколледж, що знаходиться в цьому «замку» в стилі англійської неоготики. Причому отаборився тут коледж ще 1892 року, за заповітом будівничого храму – графа Вороніна. У приміщенні влаштовано невеликий музей. Поблизу Тернополя, на березі річки Серет, з’єднані мостом-віадуком, знаходяться два села – Буцнів та Острів. Віадук вважається однією з найкрасивіших такого роду споруд в Україні. Його побудували австрійці на лінії Тернопіль-Ходорів в 1895-97 рр. Віадук був частково підірваний під час Першої Світової, і відновлений в 1920-х. Є в цих селах і інші гідні уваги об'єкти: в Острові - т.зв. «зефірні» ворота в колишню садибу Баворовських, згорілу 1917-го, а в Буцневі - костел Петра і Павла, споруджений в стилі неоготики в 1890 р.  В печері Вертеба біля с. Більче-Золоте знайдено величезну кількість трипільської кераміки, включаючи знамениті біноклеподібні чаші, сліди гігантських багать. Зараз в печерних залах встановлені гіпсові фігури трипільців, розкладена їх оригінальна кераміка, позначені місця багать і поховань. Крім цього, окремий зал присвячений воїнам УПА, які ховалися тут в 1944 році.  А ось містечко Зборів відоме як місце, біля якого пройшла в 1649 році історична битва, успішна для військ Хмельницького. Про неї розповідається в місцевому музеї, основа якого - діорама, яка розкриває ключовий момент битви. У 2009 музей став називатися краєзнавчим, оскільки в ньому з'явилися і зали, що розповідають про історію Зборова, діяльність Січових Стрільців, ОУН і УПА, а також чеського легіону, що воював тут в 1917-му. Микулинці – ще одна точка нашого нарису. Всі три його пам'ятки (крім відомого пивзаводу) розташовані поруч. Замок, палац і костел в триєдності складають неповторний ансамбль. В замку, до слова, й досі живе донька колишньої служниці останньої власниці Микулинців. У палаці, побудованому Потоцькими в XVIII ст., нині - лікарня. Найцікавіша прикраса його знаходиться ззовні - це чотири дерев'яні фігури атлантів. А костел Св. Трійці (1779 р.) навпроти палацу є унікальним – він повторює силует знаменитої Гофкірхе в Дрездені.  Є в області і Нагірянський (Ягільницький) замок – об’єкт, взагалі невідомий туристам. Біля 200 років в колишньому замку діяла тютюнова фабрика, тому, напевно, про нього особливо і не писали аж до 2010-х. Це справжній подарунок для любителів як замкового, так і промислового туризму - величезна споруда на природній терасі, з потужними мурами, що дісталися від старої твердині, залишки старих механізмів, частина автентичних прикрас в колишній заводській конторі... Ще одне цікаве історичне містечко – Підгайці. Прямо біля автовокзалу вас зустріне частково руйнований Троїцький костел 1634 року. Невелика капличка-музей на першому поверсі розповідає про історію святині. Загалом, за цілісністю міського ансамблю Підгайці не поступаються Бережанам: зберіглися ратуша та комплекс Ринкової площі, Народний дім, шпиталь, кілька дерев'яних церков, «будинок з левами» родини Чарторийських. Особливої уваги варта церква Успіння (1650-ті рр.) з єдиним в Україні бойовим обходом-аркадою на даху. А тутешнє єврейське кладовище, за деякими даними, є чи не найбільшим в Україні - тут понад 1000 надгробків.  Варто оглянути й пам’ятки села Сидорів - незвичний за силуетом замок-«лінкор» та Благовіщенський костел (1741 р.) - колишній храм домініканського монастиря.  Містечко Хоростків примітно великим садибних комплексом родини Левицьких. Її основу складають старий (XVIII ст.) та новий (1837 р.) палаци. Вхід в садибу позначено двома обелісками. В комплекс входять також манеж, два будинки для прислуги і господарські будови. В приміщенні нового палацу знаходяться музична школа та бібліотека, подарована Михайлом Палієм (1913-2010) - уродженцем міста, діаспорним істориком з США. В ній відкрито меморіальну кімнату на його честь. Нарешті, завітаємо до Язлівця, що неподалік Бучача. Це колишнє містечко може похвалитися замком, монастирем і костелом. Колись це було повноцінне місто. Язлівецький замок ділиться на верхній і нижній. У XVIІI ст. нижній замок був перероблений в палац, а 1863 року переданий жіночому монастирю, який відродився в наш час. Поруч з замком стоїть костел Св. Марії (1590 р.) На жаль, він знаходиться в сильно поруйнованому стані. Але найстарішим храмом Язлівця є не костел, а колишня вірменська церква - Св. Миколая (1555 г.), що стала греко-католицькою. Є в Язлівці і інші храми. А на католицькому цвинтарі розташована неоготична каплиця Блажовських - останніх власників містечка. Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/129449

    28.08.2020 38 19242
  • Івано-Франківська область: 7 цікавих місць для відвідин Івано-Франківська область: 7 цікавих місць для відвідин

    Івано-Франківську область не можна вважати обділеною увагою туристів – адже саме ця земля є правдивою Гуцульщиною з усією її екзотикою, й популярним туристичним напрямком, особливо взимку, коли Буковель, Ворохта та Яремча перебирають на себе літні «повноваження» Одеси та морського узбережжя. Популярністю у гостей користуються також Галич, Коломия та Рогатин. Але ми в цьому фотонарисі та в статті, на основі якої його створено, пропонуємо вам дізнатися про інші цікаві об’єкти Прикарпаття. Першою атракцією області, з якою ми хочемо вас познайомити, є Ангелівська домна, яка стоїть в урочищі між селами Ясень та Гриньків. Побудували цю піч для лиття чавуну 1810 року на замовлення львівського греко-католицького митрополита Антіна Ангеловича (1756-1814). Власне, на його честь і названа місцевість. На жаль, митрополит невдовзі помер, і вже 1818-го виробництво припинилося, бо виявилося доволі вартозатраним. Висота домни - 16 м, товщина стін сягає понад 3 м. Отвори в верхній та нижні частині слугували для нагнітання повітря за допомогою міхів, які приводило в дію водяне колесо. Воду підводили з річки по каналу, який також зберігся. Руду подавали по спеціально спорудженій доріжці, що стояла на риштованнях, засипаючи через верхній отвір. Понад 100 років піч та будівлі робітничого поселення навколо неї поступово руйнувалися, а остаточно всі споруди, окрім, власне, домни, знищила російська артилерія 1916 року. Тільки піч і залишилась сумною одиначкою стояти посеред урочища. Плани облаштувати тут промисловий музей і досі не реалізовані. В колишньому містечку Більшівці поблизу Галича стоїть розкішний бароковий монастир Кармелітського ордену, збудований у 1718-28 рр. Головний фасад костелу, освяченого на честь Благовіщення, скопійовано з італійських взірців. Велику цінність має збережений фресковий живопис. Ще одна цікава пам'ятка Більшівців – садиба Кшечуновичів, останніх господарів містечка до 1939 року. Садиба фактично зведена наново в 1920-х роках після руйнувань Першої Світової. Навколо неї – парк, а в центрі зберіглася певна кількість будівель, зведених Кшечуновичами в період 1910-30-х років. Напрочуд цікавим містечком є і Городенка, яка знаходиться у східній, низинній, частині Франківщини - на т.зв. Покутті. В середині XVIII ст. вона стала однією з улюблених резиденцій екстравагантного Миколая Базиля (Василя) Потоцького (1707-1782), більше відомого як фундатора Почаївського монастиря та господаря Бучача. Він у 1745-54 рр. фундував тут костел Зачаття Діви Марії, запросивши до архітектурних та скульптурних робіт двох великих майстрів – Бернарда Меретина та Іоганна Пінзеля.  Пінзель, один з найбільш таємничих скульпторів барокової доби, саме у городенківському костелі отримав можливість максимально показати свій геній, створивши 33 скульптури, з яких 18 – для головного вівтаря. Вони стали найбільшими за розмірами творами майстра – їх висота сягала понад 3 метри. Його ж роботою вважаються й фігури грайливих янголят-путті, які також прикрашали вівтар. Практично усі вони достояли до середини 1980-х, коли їх наказав порубати на дрова завгосп ПТУ, яке містилося в комплексі колишнього монастиря. Однак частину розрубаних скульптур вдалось врятувати відомому музейнику Борису Возницькому – й саме вони зараз є основою колекції музею Пінзеля у Львові. В Городенці ж й досі стоїть, єдина з Пінзелевих статуй на Франківщині, Діва Марія на своєму первісному місці – колонні біля храму. В костелі вціліли й рештки стінопису.  Є в Городенці і інший храм – греко-католицький, на честь Успіння Марії. Його Потоцький спорудив 1763 року на спокуту гріха вбивства такої собі Бондарівни – непокірної йому красуні з сусіднього села Чернятин. Окрім того, в Городенці є вірменський костел (1706 р.), і синагога, в який зараз знаходиться спортзал. Й, мабуть, найневідоміша пам’ятка Городенки - це триарковий міст над струмком Ямгорів, зведений також Потоцьким. Він - другий за віком в Україні (найдавніший – в Кам'янці-Подільському).  Перемістимось тепер до села Манява. Воно відоме одразу декількома цікавинками. Перш за усе, це монастирський комплекс, закладений 1611 року як оборонний скит. Монастир доволі швидко «набрав вагу», отримав автономію в управлінні та підпорядкував собі понад 500 інших монастирів Західної України. 1785 року скит був закритий австрійським урядом. Відновлено монастир було тільки 1998 року. На той час зі старого ансамблю залишалася тільки надбрамна вежа-дзвіниця, яка зараз і є найстарішою частиною комплексу. Монастир належить ПЦУ, виглядає дуже охайно та ошатно. За 380 м від Манявського скиту лежить т.зв. Блаженний камінь – колишнє язичницьке святилище, і, як водиться, «місце сили» до нашого часу. З каменю тече вода, властивості якої прирівнюються до святої води у відомому місці паломництва у Франції – в Лурді. Ще однією цікавинкою Маняви є водоспади, найбільш відомий з яких, власне, Манявський (висота 17 м). Окрім нього, існують ще Мар'янчині водоспади на річці Кобила. До водоспадів від села йде довга, з декількома невеличкими переправами по каміннях, напрочуд живописна дорога. За 14 км від Маняви, в селі Старуня, діє грязьовий вулкан. Його унікальність є визнаною в усьому світі, але не за фактом існування (такі є і в інших країнах), а за речовинами та мінералами, якими він вибухає. Вперше вулкан проявився 1977 року після землетрусу у Румунії. Відтоді він постійно вивергає з 8 невеликих кратерів газ, воду, глинисту пульпу, а іноді нафту. До слова, деякі плоди виверження вулкану мають лікувальні властивості. Старуня також є палеонтологічним заказниом. Колись тут було солене озерце, що під шаром розсолу приховувало трясовину з окисленої нафти й озокериту. Мамонти та волохаті носороги потрапляли в це болото та гинули. Їхні забальзамовані рештки і почали знаходити тут з початку ХХ ст. Зараз рештки двох найвідоміших тварин – самиць мамонта та носорога – можна побачити в природознавчому музеї Львова.  Наостанок поговоримо про два цікавих храми. Михайлівська церква в селі Чесники стоїть на околиці села, на пагорбі, де колись було язичницьке святилище: археологи вважають, що кам’яна платформа, на якій розташовано храм, є платформою цього капища. Архаїчні обриси церкви безумовно говорять про її оборонне призначення та побудову у ХІІ-ХІІІ сторіччях. На жаль, всередині все заставлено напівзотлілими риштуваннями від припиненої реставрації ще початку 1990-х. Біля церкви є невеличкий цвинтар, головним пам’ятником якого є вартісний монумент епохи класицизму – надгробок господарів села, магнатів Хржановських, померлих за тамємничих обставин протягом 1826 року.  А церкву Св. Василя в селі Черче побудували 1733 року. Хоча є припущення, що вона є старшою цієї дати, та була перенесена з якогось іншого місця. В радянські часи їй дуже пощастило – тут зробили музей побуту, тому навіть реставрували. Архітектура храму нетипова для регіону, бо відноситься до бойківського стилю. Можливо, це обумовлено тим, що працювали на будівництві саме бойки, які і поставили доволі неблизько від рідних земель такий храм. Іконостас також автентичний - XVIII ст., з дещо зміненим порядком розташування ікон та відсутністю традиційного розп’яття зверху. З повним текстом статті можна ознайомитись тут: http://kontrakty.ua/article/145985

    26.08.2020 26 16575