На 1914 рік Київ був розбудовувся шаленими темпами, випереджаючи по кількості кубометрів нового житла Одесу, Харків та «дихаючи у спину» Петербургу. Тут було зведено чи не рекордне для Російської імперії число прибуткових будинків висотою понад чотири поверхи. Тодішня преса, до слова, щосили обговорювала і засуджувала будівництво «позбавлених смаку монстрів, зведених з безсоромним купецьким шиком та такою ж безсоромною швидкістю». Контракти.ua склали топ-9 знакових багатоповерхових будинків позднеімперского періоду. Для початку – декілька загальних даних. За 1897-1905 рр. в Києві було побудовано 850 прибуткових будинків, у 1907-1914 рр. – близько 1000. У 1914 р. видано дозвіл на будівництво ще 76 будинків, більша частина яких була закінчена до 1917 року. До нашого часу збереглися більше 80% такого роду будинків, зведених з 1887 по 1918 роки. Ціна квартир залежала, багато в чому, від поверху. Найбільш престижними вважалися другий і третій. Площа кімнат зазвичай становила 15-30 кв. м в квартирах з 3-5 кімнат, і 30-50 кв. м - у великих квартирах.  Рентабельність володіння прибутковими будинками була дуже високою - 10-12%, тоді як рента цінних банківських паперів - 4-4,5%.  На жаль, близько десятка шедеврів архітектури, які відігравали дуже важливу роль у формуванні образу і силуету міста, загинуло в пожежах Другої Світової. В цілому, радянські часи для колишніх прибуткових будинків характеризувалися перетворенням їх в величезні комуналки, нищенням внутрішнього, а, подекуди, і зовнішнього, декору. В наші часи насунулася ще більша проблема - багато з них опинилося на десятки років років у руїнованому стані, і досі доля багатьох досі не вирішена.  Почнемо огляд з будинку Бендерського (1897 р.; вул. Вел. Васильківська, 25). Архітектором його був В. Городецький, і це один з перших його суто житлових проектів. Складно уявити, що колись будинок виглядав геть по-іншому. В 1930-х роках з нього показово збили всі «буржуазні» прикраси. Приводом для розправи над декором став шматок карниза, який завалився на тротуар. В 1943 р. будинок горів, і був відновлений у вигляді 1930-х. Але в під’їзді, що дивно, досі зберігаються грати сходів та навіть візерунчасті двері ліфту часів Городецького.  На 1914 р. квартири тут оцінювалися понад 2000 руб. за 6 кімнат, і понад 2200 - за 8, що включало його в першу десятку найдорожчих прибуткових будинків міста. При цьому квартир менш ніж в 4 кімнати в будинку не було.  Наступний наш «герой» - будинок Мороза (1910-12 рр.; вул. Володимирська, 61/11). Зовнішнє декорування цього кутового гіганта є доволі простим, проте унікальними для Києва за фактом збереженості є інтер'єри під'їзду і, як досі стверджується, декількох квартир.  У вестибюлі бачимо витонченої роботи мармурову фігуру сидячої дівчини. Збереглися первісні світильники під стелею і одне з перил маршових сходів італійського мармуру. В деяких квартирах збереглися первісні підлоги і фризи під стелею, на яких використовуються мотиви «квіткового модерну».  До послуг мешканців був ліфт Otis, первісну сантехніку ставила англійська фірма Poре. У будинку були пральня, котельня, і практично у кожного власника - телефон. 6-кімнатні апартаменти (з кухнею і 2 кімнатами для прислуги) на другому поверсі коштували 3100 руб. на рік. 8-кімнатні на більш високих поверхах - до 3400 руб. Інші квартири, в залежності від поверху і розташування вікон (у двір або на вулицю) - від 2184 до 2293 руб.  Далі переміщуємося на Андріївський узвіз, 15. Відомий будинок Орлова (1900-1902 рр., він же - «замок Річарда») цінувався, в першу чергу, за пейзажі з вікон. Цей будинок оповитий декількома скандалами та легендами, починаючи з того, що його зводили незаконно, без дозволу, та ще й за «краденим» проектом одного з нереалізованих петербурзьких будинків. Коли ж Орлова вбили влітку 1910 року на Далекому Сході, його дружина вирішила цю нерухомість продати, аби оплатити борги чоловіка. З того часу і почалися поширюватися легенди про «прокляття» цього будинку тощо.  Вартість квартир в «замку» нам достеменно невідома. На перших трьох поверхах знаходилися чотири квартири з різним числом кімнат, четвертий поверх займала величезна квартира з 11 кімнат (!), на п'ятому знаходилися 3 квартири. У цокольному поверсі були льодовик для зберігання продуктів, бакалійна та м'ясна лавки, перукарня тощо. До розселення будинку в 1980-х в під'їзді можна було побачити живопис з ангелятами і квітами… Далі в нашому нарисі поговоримо про два будинки Л. Гінзбурга. Перший зберігся. Він збудований 1900-1901 рр., і стоїть на вул. Городецького, 9. Цей квартал називають ще «Київський Париж». Близько року після спорудження це був найвищий будинок Києва - 32,5 м, до того ж, на його даху було 5 дерев'яних веж, покритих оцинкованих залізом, кожна по 6,4 м висотою.  Будинок обійшовся Гінзбургу в 573,4 тис. руб. Особливістю його були двоповерхові магазини. Квартири в 11, 9, 3 і 2 кімнати займали ще чотири верхні поверхи. Всього квартир було 14.  Про інтер'єри будинку ось уже 70 років можна говорити тільки в минулому часі. Зберіглися кріхти, здебільшого – відновлені після пожежі 1941 року. Тоді ж відтворили й більшу частину декору, а ось башти - не поновили. В тому ж кварталі Гінзбург звів 1912 року звів найбільший прибутковий будинок Києва – справжній хмарочос. Гігантська споруда мала адресу вул. Інститутська, 14-18: саме на цьому повороті вулиці тепер знаходиться сквер Небесної Сотні.  Гігантська споруда мала форму букви h, а корпуси - різну поверховість, що обумовлено складним рельєфом. Будівництво обійшлося в 1,5 млн руб. Висота корпусів становила 53 м, на вершині знаходилася вежа зі шпилем висотою 14,5 м. Загальна висота будинку - 67,5 м, що за рахунок розташування на високій точці робило будинок домінантою центру, відмінно видною і за Дніпром. В 1912-41 рр. це була найвища будівля в Україні!  У двох корпусах хмарочоса знаходилися 94 квартири - від 2 до 11 кімнат. Частина приміщень використовувалася під готель. При цьому вартість квартир в будинку не перевищувала 2000 руб. Є дані за 1917 рік, згідно з якими квартири тут коштували від 1300 до 1700 руб. Після вибухів 1941 року рештки зруйнованого гіганта розібрали, поставив трохи далі місця торцового корпусу готель з показовою назвою «Москва». Наступний «фігурант» - будинок Сироткіна (1902 р.) - стоїть на вул. Володимирська, 39/24. 10 років він був найвищим житловим будинком Києва (42,5 м з башточкою на куті) - аж до появи хмарочоса Гінзбурга. Квартири в такому будинку вважалися справді елітними: три найбільші з них, по 7-8 кімнат, коштували по 2500 руб. на рік.  В середині 1980-х увесь будинок поставили на реставрацію, яка й досі не завершена, хоча було декілька спроб відкрити тут готель. Інтер’єри не зберіглися – те, що існувало ще в 1980-х, було знищено пожежею та тривалим «недоремонтом».  Знаковим для Києва є і комплекс будинків Родзянка, зведених в 1908-1911 рр. по Ярославому Валу, 14а-14 г. У будинку 14б збереглася значна частина інтер'єрів колишньої 6-кімнатної квартири господаря - вітальня, кабінет, зал, будуар, а на другий поверх ведуть парадні сходи з дзеркалами і жіночими статуями внизу. В цій тут розташовується з 1988 року театр «Сузір'я».  У 1911 році квартира, подібна по плануванню до хазяйської, коштувала 1800 руб. на другому та третьому поверхах. Така ж квартира, але на четвертому-п'ятому поверхах, коштувала 1750 руб., а 5-кімнатна - від 1450 до 1500 руб.  Дуже престижним був і один з двох будинків міського голови І. Дьякова, що в 1912-1941 рр. стояв на пл. Франка, 4 – там, де зараз пам’ятник письменникові. Квартири в ньому сумарно коштували чи не дорожче, ніж у всіх інших прибуткових будинках міста, беручи до уваги і хмарочос Гінзбурга. За даними 1917 року, вартість 6-кімнатних квартири на третьому і четвертому поверхах перевищувала 2 тисяч руб. Найдешевшими вважалися квартири в підвалі і на верхньому поверсі. Річний прибуток від здачі квартир, а також лавки на першому поверсі, становив 51380 руб. Чому на цьому місці після Другої Світової вирішено було нічого не будувати, залишається нез'ясованим.  Ну а найдорожчим та найпрестижнішим прибутковим будинком Києва маємо вважати відомий «будинок з химерами» В. Городецького на Банківській, 10. В ньому було усього 7 квартир. На першому і другому поверхах 9-10-кімнатні квартири (квартира самого Городецького мала 13 кімнат) оцінювалися в 3500 руб., а 8-кімнатна квартира на третьому поверсі - 2750 руб. «Скромні» 2-3-кімнатні квартири з вікнами на двір коштували по 420-510 рублів - набагато дорожче, ніж аналогічні у будь-якому іншому будинку міста.  У 1918 році найдорожчі квартири тут, включаючи і колишню квартиру Городецького, коштували 7593 руб. Зростання цін, ясна річ, був обумовлене інфляцією і революційними потрясіннями, але цей рекорд, з формальних міркувань, можна вважати не побитим. Таким чином, Городецький залишив Києву дійсно унікальний в усіх відношеннях будинок. Повну версію статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/101696  Павло Ковальов

Прийдешні свята багато хто з нас проведе у Львові. І якщо ви все ж таки зважитеся вириватися з гостинних обіймів міста, то, напевно, захочете побачити і інші визначні пам'ятки Галичини, окрім відомої «золотої четвірки» замків - Олесько, Підгірців, Золочева та Жовкви. Тому Контракти.ua підібрали 9 місць на Львівщині, які варті нашої уваги.  Першою точкою стане Великий Любінь – найдавніший галицький курорт. Ще в 1578 році про тутешню мінеральну воду писав особистий медик польських королів. На початку XVII ст. тут облаштували, де-факто, перший санаторій в регіоні. 1821 року магнатка Яблоновська відкрила в Любіні повноцінну водолікарню для заможних львів'ян. Її син в 1849 році продав маєток барону Костянтину Бруницькому. Той побудував купальні, кілька пансіонатів і готелів. Все це добро заповідав своєму синові Адольфу, який в 1909-1910 рр. перебудував палац в стилі необароко. У міжвоєнній Польщі курорт мав статус національного, а лікарня вважалася найбільшою в Польщі. Палац був відреставрований 2007 року. Зараз в ньому знаходиться школа-інтернат. У селищі є також червоноцегляний костел 1930-х років та дерев’яна церква 1854 року. Наступна точка – село Вишня недалеко Городка. Тут знаходиться палац в стилі необароко (1835 р.), а в палаці - музей знаменитого комедіографа Олександра Фредра (1793-1876). Фредро вважається представником українофільської течії в польській літературі. Окрім того, він є дідом по матері митрополита Андрія Шептицького. Палац вже багато десятиліть його займає агроколедж. Всередині ще можна побачити ліпнину та паркет часів драматурга. Ну а розповідь екскурсоводів дозволяє зрозуміти атмосферу того часу. В палаці постійно проводять фестивалі, вечори танців та інші заходи, які популяризують життя галицької аристократії ХІХ ст. Далі пропонуємо оглянути «міні-замок» с. П’ятничани. Фактично, це одна оборонна вежа, унікальна тим, що є зразком правдивого готичного стилю. Вежу спорудили десь на початку XIV ст. як донжон замку, що контролював дорогу Львів - Холм. У XVII ст. вона деякий час була дзвінницею монастиря. В ході реставрації 1990-було відновлено підйомний міст – до слова, єдиний діючий в Україні! У вежі розташовується музей. Тепер на нас очікує замок в Свіржі - один з найбільш імпозантних на Львівщині, «актор» кількох кінострічок (наприклад, у знаменитих «Трьох мушкетерах» він «грав» відразу шість локацій). Точна дата заснування замку невідома. У 1427 році він вже існував, і з тих пір багато разів перебудовувався, горів та знов відновлювався. Його сучасний вигляд – наслідок декількох активних реконструкцій. Першу з них почав 1907 року генерал Ламезан, француз з роду, який багато століть перебував на службі австрійських цісарів. В Першу Світову замок згорів. 1930-го роботи продовжив зять Ламезана - політик і військовий діяч Тадеуш Бур-Коморовський, відомий тим, що віддав наказ про початок Варшавського повстання. Після Другої Світової Свірзський замок прийшов у запустіння, але в середині 1970-х увесь комплекс передали під Будинок творчості архітекторів. Тоді, зокрема, були відновлені інтер'єри внутрішніх покоїв та господарських будівель. В одному із залів замку досі можна побачити старовинний камін. Збереглося подекуди оздоблення стелі і дверних прорізів. Це й дозволило зробити замок «героєм» кінострічок. На Старосамбірщині знаходиться с. Скелівка (кол. Фельштин). Колись ним володив німецький рід Гербуртів, головною резиденцією якого був сусідній Добромиль. Найцікавішою спорудою Скелівки є костел Св. Мартіна (кін. XV-поч. XVI ст.), схожий на північнонімецькі храми. У 1904 р. була проведена реставрація костелу, яка додатково надала йому неоготичного вигляду. У Першу Світову храм сильно постраждав, але був відновлений. В ньому досі зберіглася частина надгробків Гербуртів. Особливу увагу потрібно звернути на дзвіницю костелу - це фортечна вежа зниклого замку. У роки Першої Світової її верхня частина також була зруйнована, але потім дбайливо зібрана. У селі є також дерев'яна церква і невеликий палацик, в якому знаходиться протитуберкульозний санаторій. Скелівка також відома як одна з «адрес» перебування бравого вояка Швейка – вважається, що саме в Фельштині він переодягнувся в форму російського солдата, що виявилася затісною. Тому-то і стоїть Швейк у вигляді пам'ятника на центральній площі Скелівки, явно відчуваючи незручність від того, що штани виявилися не того розміру.  Продовжуючи подорож Старосамбірщиною, неможливо оминути Стару Сіль (кол. Зальцброк). Головна атракція міста - костел Архістратига Михаїла. Існуюча споруда побудована в 1660 році, а ось каплиця Святої Анни, що знаходиться з північної сторони, давніша: виявлено напис про її побудову ще 1365 року. В 1920-х костел капітально реставрували після руйнувань Першої Світової. В 1970-х він погорів, а пожежу гасили, чомусь, солоною ропою. Всмоктавшись в стіни, сіль почала їх руйнування, зістарівши зовнішній вигляд храму. Тому зараз він у аварійному стані. Дзвіниця, що стоїть окремо, можливо, колись була вежею замку. Крім костелу, в Старій Солі є дві дерев'яні церкви - Воскресенська (XVI або XVII ст.) і П'ятницька (1440 р.) - найстаріша дерев'яна церква в Україні, що знаходиться на своєму первісному місці! Й, нарешті, тут є романтична «вілла Анна» 1911 року. Нині в ній знаходиться відділення лікарні. Похилений флюгер на вежі - слід від удару блискавки на початку 1980-х. Тепер переміщуємося до Старого Села, де прямо біля залізниці стоїть гігантський замок - найбільший за площею у Західній Україні (понад 2 га). Це була, послідовно, резиденція декількох родів – Острозьких, Сенявських, Чарторийських, Потоцьких. Останні й почали його руйнування, дозволивши використовувати територію в комерційних цілях. З тих пір на території замку спочатку були облаштовані склади, потім - винокурня, а пізніше - пивоварня. При цьому периметр стін замку, прикрашений пишним білокамінним різьбленням часів Ренесансу, зберігся майже повністю, як і три величезні вежі з шести, а також два господарських корпуси – звичайно ж, у руїнованому стані. Наступна наша точка – прикордонне містечко Хирів. Головна його пам'ятка – гігантський комплекс єзуїтського конвікту (колегіуму; побудований 1883-1906). Чому отці-єзуїти вирішили будуватися саме в заштатному містечку, відомо тільки Господу і главі ордена. Це був найбільший в тодішній Австро-Угорщині об'єкт такого роду, а в міжвоєнній Польщі – найбільший релігійний навчальний вуз, зі свого електростанцією, шістьма басейнами, обсерваторією. Весь комплекс досягав в периметрі 772 м, мав 327 залів і приміщень різного призначення. З 1939-го до 2003-го в комплексі містилися військові. Після цього будівлі руйнувалися, і тільки декілька років тому почалося їх відродження - в відремонтованій частині корпусів спочатку «оселився» готель Layar Palace, потім сюди перевели й табір «Артек-Прикарпаття». Через пожежу в 2018 році реставраційні роботи дещо пригальмувалися. В самому Хирові варто оглянути залізничний вокзал (1872 р.), костел Св. Лаврентія (1710 р.), будинки на площі Ринок та церкву Різдва Богородиці (кін. 1840-х). Додамо, що центральну площу доволі чемно відреставровано. Нарешті, переміщуємося до Червонограду (колись Кристинопіль) – однієї з резиденцій розгалуженої родини Потоцьких. Розквіт місто пережило за Франциска Сілезія Потоцького (1700-1772). Цей магнат з кепським характером та одіозною репутацію розбудував тут палац з 40 розкішними кімнатами, бальною залою та «китайським кабінетом». Франциск був найбагатшим магнатом Речі Посполитої свого часу, його амбіції простягалися на польську корону, заради чого він не гребував російською підтримкою і провокуванням громадянських війн. До слова, саме його політика і ставлення до простолюду стали однією з причин Коліївщини (Умань належала йому). Після того, як Потоцький отруївся, не бажаючи отримати кару за свої злочини від нової австрійської влади, його син Станіслав перебрався до Умані, а палац в Кристинополі почав занепадати. Він горів, перебудовувався, руйнувався в ході війн та від безгосподарності. Але з початку 1990-х в палаці розташовулися філія Львівського музею історії релігії та дуже цікавий краєзнавчий музей, тому відвідати Червоноград, безумовно, варто. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/110352 Павло Ковальов

Наша сьогоднішня розповідь буде про деякі сакральні споруди, які перебувають на межі повного знищення. На жаль, 30 років по офіційному поверненні релігії в суспільне життя не дали їм нічого, окрім нового ступеню руйнації. Здебільшого, це стосується костелів та синагог, але й деякі православні храми досі стоять в жахливих руїнах. Контракти.uа відібрали 15 історично та мистецьки значущих храмових споруд в Україні, які треба відвідати, поки вони не загинули остаточно. Розглядатимемо їх у алфавітному порядку. Почнемо та закінчимо ми наш нарис на Сумщині, в тамтешніх прикордонних селах. Отже, першим буде храм в селі Басівка, біля російського кордону, споруджений 1912 року на честь односельців, загиблих у російсько-японській війні 1904-1905 рр. Інтер’єр прикрашений фресками значної мистецької цінності. Троїцький храм є єдиною в Україні пам’яткою, присвяченій полеглим в тій війні. Після закриття в 1930-х в ньому був клуб, а після Другої Світової - склад. Купол та значна частина покрівлі ще цілі, всередині зберігаються й великі фрагменти розписів. В краєзнавчому музеї при школі можна побачити деякі фрагменти оздоблення храму. Тепер наш шлях лежить аж на Львівщину, до села Білий Камінь, яке колись було містечком. За стильовими ознаками його відносять до більш ранньої доби – десь до межі XVI-XVII ст. Той вигляд, який споруда має зараз, їй надали в 1760-х. Вцілили оздоблені різьбою автентичні дерев’яні двері. У 1982-1996 рр. тут була філія львівського Художнього музею. Після виїзду галереї почалася руйнація пам’ятки. Поговоримо і про святині юдейської людності. У місті Броди, що також на Галичині, стоїть Велика синагога – центр колись однієї з найбільш впливових єврейських громад Європи, збудована в середині XVIIІ ст. Занепадає вона з початку 1970-х, а дах і склепіння почали руйнуватися 1988-го. Так тривало допоки 2017 року реставратор Володимир Ковальчук, який має єврейське коріння, розчистив споруду. Після цього на руїнах навіть проводили концерти. Теж на Львівщині, в прикордонному селі Варяж, височіє величний костел Святого Марка. Його збудовано у 1688-93 рр. Всередині зберіглися яскраві барокові розписи. З 1983 р. храм перебуває у стані руїни. Незважаючи на втрату даху, фрески на стінах та рештках склепінь дивом тримаються. А в селі Вергуни, що на Полтавщині, занепадає велична церква-ротонда Різдва Христового - чи не найбільша такого типу в Україні, до того ж колишня усипальня місцевих поміщиків Базилевських. Архітектором, за припущенням, міг бути М. Львов (1753-1804), фахівець з будівництва такого типу храмів. 1911 року храм був розписаний студентами Петербурзької академії мистецтв. Колись його прикрашали дві дзвіниці. 1936-го церкву ще раз пограбували та пристосували для господарських потреб. Років 20 тому спустошений храм передали в оренду Київському патріархату. Тоді вдалося накрити його куполом, що врятувало від подальших руйнувань. На цьому роботи припинилися. І знову на Львівщину, де на нас чекає костел Усіх Святих, збудований в 1750-х великим зодчим Бернардом Меретиним (автором собору Св. Юра у Львові, костелів у Городенці, Коломиї, Буську), і розписаний «українським Мікеланджело» - Іоганном Пінзелем (пом. 1761 р.) Саме в годовицькому костелі стояли колись чи не найбільш відомі скульптури Пінзеля, які зараз можна побачити у львівському музеї скульптора - саме вони складають основу колекції. На жаль, руйнування храму дуже значні, хоча поблизу та всередині нього з 2013-го проводяться усілякі заходи на згадку про видатних митців, що тут працювали. А в Чернігівській області є село Дігтярівка, в якому стоїть Покровська церква – важлива архітектурна та історична пам’ятка. Саме в Дігтярівці 1708 року сталася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ. Церква вперше сильно постраждала під час Другої Світової, потім її доруйновували в 1960-х, а 2011-го розпочали реставрацію, яка через суперечки між патріархатами та початок військових дій в 2014-му припинилася, адже храм стоїть близько кордону. Наступний об’єкт розповіді – Велика синагога у Жовкві. Її почали будувати 1687 року. Сучасний вигляд синагоги – наслідок перебудови та оздоблення після двох реставрацій ХІХ та поч. ХХ сторіччя. Тоді ж розписали молитовний зал. Інтер’єр синагоги цікавий саме рештками розписів та бароковою ліпниною.  Біля Тернополя знаходиться село Ковалівка, на околиці якого занепадає великий за розміром костел Материнства Діви Марії (1864 р.), в якому дивом зберіглися чудові розписи, автор яких невідомий. Фарби досі не втратили яскравості. На жаль, костел є взагалі безхазяйним - він навіть не внесений формально у реєстр пам’яток. Католицької громади у селі нема.  На півдні України, в Одеській області, є велике село Лиманське, що об’єднує зараз дві колишні колонії німецьких поселенців-католиків – Зельц та Кандель. Відповідно, в кожному був свій костел - Успіння Богородиці та Святої Трійці. Костел в Зельці (1901 р.) був найбільшим католицьким собором нашого півдня – більший навіть за ті, що будували у великих містах. Статус та розмір храму обумовлювався тим, що він був молитовним центром шести поселень. Цікавою ознакою костелу були дві високі вежі. Їх знесли ще у 1930-х, коли у костелі облаштували клуб. Щодо храму в Канделі, то його збудовано 1892 року, а згорів 1975-го, «урочисто» підпалений на 30-річчя радянської перемоги. В с. Сороцькому на Тернопіллі стоїть напрочуд стильний костел Матері Божої Неустанної Помочі, зведений 1907 року в стилі неоготики. Дуже цікавим елементом інтер’єру стали вітражі, які створювали французькі майстри. Головну шкоду костелові нанесла пожежа в середині 1980-х. Незважаючи на велику кількість занедбаних костелів в регіоні, саме сюди часто приїздять на фотосесії в готичному стилі.  Так само на Тернопіллі приваблює ще один костел – Яна Непомуцького в Турильче. Звели його 1871 року. В інтер’єрі досі можемо бачити розп’яття, вівтар, фігури святих. Цей костел чи не найбільше відповідає критерію «краса, яку ще можна врятувати». Тільки нещодавно споруду передали греко-католикам. І знову – Полтавщина. Тут, на околиці села Федорівка, з 1828 року стоїть церква Благовіщення в стилі класицизму. Храм закрили та пограбували в 1930-х, потім він пережив відродження з 1942 по 1963 роки, потім недовго побув складом, постраждав від пожежі, був формально узятий на облік державою, але до цього часу так і не відреставрований. Завершуємо нашу віртуальну подорож у с. Юнаківка на кордоні з РФ – це знов Сумська область. В 12 км від Басівки, де ми починали цей нарис, знаходиться село Юнаківка. Храм звели в період 1793-1806 рр. за проектом Олександра Палицина (1748-1816) – літератора, перекладача, архітектора, керівника гуртку митців та краєзнавців Слобожанщини. Гігантський храм закрили в 1960-х. 2004-го почали реставрацію, яка невдовзі припинилася. Всередині храму є сліди розписів та чудова ліпнина. Звичайно ж, цей нарис не висвітлює навіть двадцятої частини мартирологу закинутих або напівзакинутих культових споруд України. З тих, що варті уваги, можна назвати, наприклад, костели у Великих Межиріччях, Межирові, Підгайцях, Старому Вишнівці, Язлівці, синагоги в Гусятині, Дубно, Луцьку та тих самих Підгайцях, православний храм у Мойсівці Черкаської області тощо. І це – тільки деякі з об’єктів, які зберігають «тінь тіні» колишньої величі. Ще більше перебуває у геть понівеченому стані. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/150008