Інтер’єри колишніх маєтків та заміських особняків в радянські та пострадянські часи були понищені та розкрадені настільки ґрунтовно, що в наш час раптово знайдені десь в сільський школі чи агротехнікумі – колишньому палаці – фрагменти ліплення чи старий камін сприймаються ледве не як відкриття Ельдорадо. Ось тому Контракти.uа вирішили познайомити читачів з шістю цікавими садибами, в яких можна побачити фрагменти внутрішнього оздоблення.  Біленьке, Запорізька область: палац Миклашевських Ця садиба – одна з найцікавіших на півдні України. Його розвиток почався 1802 року, коли село віддали очільнику Катеринославської губернії Михайлу Миклашевському (1756-1847). Протягом трьох поколінь цього роду Біленьке було центром землевласницької економії, столицею їхніх неозорих степових володінь. Старий Миклашевський заповів Біленьке наймолодшому зі своїх синів, Іллі (який народився, до слова, коли батькові було 65 років). Садибний будинок, що існує, збудував в 1880-х третій з власників – Михайло Ілліч (1853-1916). Архітектором став О. Гаген (1856-1914). Стиль садиби можна визначити як суміш псевдоруського з неоренессансом, а за матеріалом – це класичний «цегляний стиль». Ззовні будинку ми можемо побачити відкриту дерев’яну веранду, та під нею – металевий дашок ганку. Всередині на нас очікують кахляна підлога, чавунні гвинтові сходи, різьблена дерев'яна стеля у головній залі та ліпнина – у танцювальній. При цьому слід враховувати, що будинок дещо втратив у своєму зовнішньому вигляді – давно демонтовано шпиль на вежі, а в 1990-х знято старі двері парадного входу.  Обабіч головного будинку знаходяться два корпуси, так само цегляні. Вони зазнали більших втрат за радянський період, будучи неодноразово переплановані та ремонтовані. Весь комплекс споруд зайнятий школою. Вишеньки, Чернігівська область: палац Румянцева Російський фельдмаршал та полководець Петро Румянцев-Задунайський (1725-1796) з 1764 року керував малоросійськими губерніями. Посада та статки робили його найвпливовішим урядовцем нещодавньої Гетьманщини. Головною резиденцію серед численних володінь Румянцева були саме Вишеньки. Архітектор тутешнього дивного за плануванням та архітектурою палацу невідомий, але більшість дослідників схиляється до того, що це міг бути великий зодчий Василь Баженов (1738-1799). Причому і Баженов, и Румянцев були масонами, а схема палацу припускає певне трактування з символічної точки зору. В цілому ж план споруди нагадує велику літеру «Е» - натяк на ім’я імператриці Катерини ІІ.  Палацові корпуси з численними нішами з’єднані закругленими галереями, а в центральній частині височіють дві круглі зубчасті башти. Ще дивнішою споруда стала після того, як син фельдмаршала, Андрій, під час суперечок з приводу продажу палацу 1809 року зруйнував його частину, фактично переполовинивши споруду. Таким чином він, як стверджують в документах, хотів анулювати угоду про продаж маєтку.  В наш час палац використовується як їдальня дитячого табору. Де-інде, особливо ж – в центральній залі, збереглися тонкі ліпні прикраси в дусі арабесок.  Не менш цікавим об’єктом у Вишеньках є Успенська церква, збудована 1787 року у стилі як раз строго класицизму. В Україні залишилося небагато храмів з двома вежами на фасаді, і це – один з найдовершеніших зразків.  Говори, Хмельницька область: палац Стадницьких-Тишкевичів Палац у стилі класицизму в цьому сели на Поділлі збудували ще у ХVIII ст. магнати Стадницькі. На межі XX ст. його розбудували та прикрасили ззовні скульптурними головами левів, які й досі є головною його ознакою. Після 1917 року в Говорах облаштувався агротехнікум. Нинішній Шевченківський зал – колишній центральний – все ще прикрашено коринфськими пілястрами, чудовим фризом, а над дверима знаходяться рельєфи із зображеннями людських обличь та квітковими мотивами. В іншому кабінеті можна побачити орнаментовану стелу з гербами Стадницьких. Фрагменти картин на стінах знаходяться і в одному з підсобних приміщень.  Парк маєтку досі великий та доволі затишний. Під ним проходять дренажні системи - і, звичайно, залишки цих систем породили пласт легенд про підземні ходи, які ведуть з помістя бозна куди. Ісаєве, Одеська область: палац Курісів Великий заміський котедж в цьому селі на березі Тилигульського лиману спорудила 1905 року родина Курисів. В радянську добу його займали різні учбові заклади, технікум тут діє і в наш час. Збереглися дерев'яні сходи, ліплення на стінах, плитка на підлозі, вітражні вікна, парадні двері на східному фасаді. А в колишній їдальні під дивовижної краси стелею з рослинним малюнком в стилістиці «квіткового модерну» стоїть унікальний предмет меблів – розсувний дубовий обідній стіл на тонкої роботи ніжках. Нова Чортория, Житомирська область: палац Оржевських В цьому селі розташована одна з дійсно добре збережених провінційних садиб в нашій країні. Чавунні сходи з перилами у вигляді листя каштана і геральдичним драконом ведуть через сходовий майданчик з двома дзеркалами та чудовим модерним вітражем на тему античних міфів на другий поверх, де на відвідувачів очікують ліпнина в центральній залі, мармуровий камін та інші принади садибного життя сторічної давнини. У Новій Чорториї багато на що можна дивитися і поза палацом. Так, парк оточений огорожею з чудовою ажурною брамою ще часів Прушинських, цікавими є і господарські споруди, а всередині парку стоїть храм-усипальня останніх власників - Оржевських. Її розписував знаменитий Михайло Нестеров (1862-1942). Однак поховань там давно немає – все було викинуто на смітник ще в 1920-х, та й розписи великого художника понищені. Окремої уваги заслуговує гігантський паровий млин - єдина пам’ятка національного значення серед споруд такого штибу в Україні. Збудували його ще 1870 року, і 130 років він вправно молов зерно, допоки не перестав працювати на початку 2000-х. Епічних розмірів споруда з боку палацу має 5 поверхів, а з боку ставка – 7.  Стара Прилука, Вінницька область: палац Мерінга Цей палац називають «близнюком» київського Маріїнського палацу. Є навіть версія, що його також зводили у XVIII ст. Інші ж дослідники стверджують, що реконструював прилуцький палац у формах, близьких до Маріїнського, тільки останній його власник – Сергій Мерінг (1867-1920), міністр торгівлі та промисловості Української держави гетьмана Скоропадського в 1918 році. Інтер’єри палацу здатні вразити й досі – «турецьке» оздоблення вестибюлю першого поверху, кахляні стіни та підлога, дерев’яні сходи на другий поверх, могутня дубова стеля в бібліотеці, стелі в інших кімнатах. В наш час в ньому працює школа-інтернат. Стан палацу визнаний аварійним, але найбільш необхідні роботи з ремонту все ж таки періодично проводяться.  Окрім самого палацу, перлиною Старої Прилуки є храм Покрова, зведений 1910 року. Церква стоїть на околиці палацового парку. Повнуверсіюстаттіможнапрочитати тут. Павло Ковальов