Чернігівщина пропонує пам'ятки майже на всі смаки - від міст з багатою історією (наприклад, Ніжин або Прилуки) до заповідників і чудових парків. Є тут і славні монастирі, і старовинні садиби, і невеликі містечка, в яких не очікуєш побачити щось більше, аніж районний будинок культури - але відкриваєш для себе тутешню провінцію в усе новому й новому світлі. Незважаючи на значні втрати, область залишається однією з найбільш туристично привабливих в країні. Отже, Контракти.uа запрошують познайомитися з несподіваною Чернігівщиною. Почнемо з Густинського монастиря, який виник 1600 року на острові, оточеному болотами. Сюди прийшли декілька ченців з Києво-Печерської лаври. Вже невдовзі новий скит став користуватися шануванням місцевих жителів, а потім його узяли під опіку багаті роди, як-от Самойловичів, Вишневецьких, а пізніше - Горленків. 1671 року в обителі звели існуючий Троїцький собор. До кінця XVIII в. монастир досяг піку слави - тоді його називали «другою Лаврою». І саме тому за часів Катерини II він, одним з перших на Гетьманщині, був скасований - надто вже нелояльною вважалася тутешня братія. Монастир відродили в середині ХІХ ст., але при цьому позбавили усіх згадок про «мазепинське», тобто козацьке, минуле: знищили або вивезли «не ті» ікони, книги тощо. Далі його зачиняли в 1924-1941 рр., та з 1959-го по 1993-й. Нині територія монастиря підтримується в зразковому порядку. Крім собору, можна побачити надбрамну Петропавлівську церкву, трапезну з Воскресенської церквою (відтворену, щоправда, в «російською стилі», бо це монастир МПЦ), пройтися уздовж монастирських стін довжиною 558 м. З боку річки слід оглянути цікавий інженерний об'єкт - «Густинську гать». Це єдина в Україні насипна дамба, що збереглася до наших днів. Споруда сягала 8 м в ширину і 3 м у висоту, спираючись на 6 дубових мостів. Її насипали як шлях до головних воріт обителі в ті часи, коли вхід був саме з боку річки. Про історію споруди можна прочитати на встановленому поруч стенді. Перше містечко в нашому нарисі – Ічня. Тут народилися письменник Степан Васильченко (Панасенко; 1878-1932) і скульптор Іван Мартос (1754-1835), автор одеського монумента Дюку де Рішельє та скульптур Мініна і Пожарського в Москві, а також літературознавці, етнографи і історики брати Маслови - Сергій (1880-1957) і Василь (1884-1959). Про всіх них можна дізнатися в краєзнавчому музеї. Окрема експозиція в ньому присвячена відомому художнику Миколі Ге (1831-1894), який з 1876 р. жив на хуторі Іванівському біля Ічні, де й похований. Будинок художника спалили в більшовицьке лихоліття, але пов'язані з ним матеріали частково вціліли. Центральна частина міста цікава для любителів провінційної архітектури - тут багато старовинних будиночків, деякі з яких доволі імпозантні. Зберіглися й три церкви. Найстаршою вважається Воскресенська (1810 р.) Приблизно в ті ж часи збудована й Преображенська. Але найбільш незвичайним є Миколаївський храм-дзвіниця - залишок великого храму, знесеного в 1930-х. Дзвіниця 70 років слугувала пожежною каланчею.  А ось сільце Жукля в Корюківському районі близько кордону з РФ «ховає» справжній шедевр - храм Покрова (1913 р.). Його стиль визначають як суміш неоруського з українськими елементами. До слова, цей «російський» храм першим на Чернігівщині, 2009 року, перейшов з Московського патріархату до Київського. Автором проекту вважається член імператорської родини, великий князь Петро Миколайович Романов (1864-1931), який був непоганим архітектором-аматором й другом господаря Жуклі - барона Миколи Комстадіуса (1864-1917). Безпосередній нагляд над будівництвом здійснювали архітектори А. Білогруд та П. Княгинецький. Внутрішнє оздоблення в більшовицькі часи було втрачено. Крім храму, в селі збереглася і будівля школи, зведена Комстадіусом. Містечко Короп приваблює тим, що тут зберіглося чотири храми і синагога, й також майже недоторканим залишився центр міста. Головною пам'яткою Коропа вважається Іллінська церква-фортеця. Її аналогів в країні немає! Навіть незважаючи на руїнований стан, вона справляє незвичайне враження. Деякі дослідники відносять її найдавнішу частину до XV-XVII ст., вважаючи частиною оборонних споруд. Пізніше над початковим корпусом будівлі була зведена масивна вежа, де знаходилися гармати, і прибудований корпус для складу снарядів. І тільки в середині XVII ст. звели баню, а бійниці переробили в вікна.  Навпроти Іллінської - Вознесенська церква (1764 р.) в стилі козацького бароко. Ще одна церква, Феодосіївська, досі не повернута віруючим - в ній знаходиться краєзнавчий музей. А в Успенській церкві (1894 р.) настоятелем був батько революціонера та винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича (1853-1891). Останньому в місті присвячений окремий музей. Наступне містечко, куди ми зазирнемо – давній Любеч, що знаходиться на річковому кордоні з Білоруссю. Тут народився преподобний Антоній - майбутній засновник давньоруського організованого чернецтва і Києво-Печерської лаври. Тут він вирив дві перші печери, в яких і мешкав, тренуючи дух і тіло. Печери знайти нескладно: по центру встановлені покажчики в напрямку всіх пам'яток. Найцікавіший період розвитку Любеча припадає на період, коли в місті облаштував резиденцію Павло Полуботок - наступник Мазепи. Від нього залишилася будівля кам'яниці – одна з лічених такого типу споруд цивільної архітектури на Лівобережжі. В кінці XVIII ст. Полуботки поріднився з сербами Милорадовичами, які володіли містечком до 1917 року. За радянських часів Любечу сильно не пощастило – було розібрано усі 5 його дерев'яних храмів. Вцілів лише класицистичний Преображенський собор, який будувався як усипальниця Милорадовичів.  Відправимося далі до Міжрічінського природного парку, створеного 2002 року на місці військового полігону. Свого часу звідси в три етапи виселили людей, ліквідувавши до 30 населених пунктів. Вільхові ліси, що ростуть серед болотних драговин, дюни, соснові ліси із заростями оленячого моху, вересові пустки - тутешні ландшафти являють собою ілюстрацію для підручника про природу Східного Полісся. В парку мешкають рисі, лосі, олені, кабани, вовки, бобри тощо, а рівно й безліч птахів, серед яких журавель, орлан і лелека.  В селах, що лишилися на території парку, збереглися старі хати, два дерев'яних храми, будівлі дерев'яних шкіл. Величезний інтерес представляє й музей лісового побуту – по суті, краєзнавчий для цього величезного району Чернігівщини. Ще один природний парк в нашому нарисі - Мезинський. У нього входять 8 окремих заказників, два місцевих пам'ятника природи - дуб віком 800 років і 150-річна ялинова алея. Напрочуд мальовничим є заплавне озеро Підкова, що входить в список найбільш незвичайних і обов'язкових до відвідування озер в Україні. 1908 року в Мезині було відкрито значну стоянку давньої людини. Найцікавішими виявилися 5 куполоподібних жител, споруджених з кісток мамонта та жердин, й накритих шкурами. Модель такого житла можна побачити в археологічному музеї Академії наук. Будівля Мезинського музею є пам'яткою архітектури ХVIII ст. Крім археологічних знахідок, в ньому представлені і експонати з історії місцевості. А в місті Мена знаходиться колись єдиний на весь СРСР зоопарк в районному центрі. Засновано його було 1976 року зусиллями місцевих амбітних можновладців. Тільки за перші п'ять років існування зоопарк прийняв майже мільйон відвідувачів. У 1990-х частина тварин довелося продати, але основний «кістяк» видів (зараз їх понад 130) вдалося зберегти. Тепер на 3 га мешкають леви, тигри, бізон, верблюд, ведмідь, кінь Пржевальського, кенгуру, камерунська коза, мавпи, численні птиці й всі види домашніх тварин, наявні на території України. І при цьому нормально розмножуються вже в багатьох поколіннях. Радимо відвідати й старовинне місто Остер. В першу чергу, воно відоме рештками давньоруського храму – т.зв. Юр'євою божницею 1098 року. Колись храм цей височів в центрі фортеці. Нині він - єдиний зразок архітектурної школи Переяславського князівства, і один з 19 пам'яток архітектури Стародавньої Русі на території України. За 900 років церква майже зруйнувалася в результаті пожеж і зсувів, і більшу її частину розібрали. В 1990-х споруду віддали Київському патріархату. На стінах є цінні фрагменти давньоруських розписів.  Є в Острі і ще одна церква - Воскресенська, нині головна. Вона була зведена в 1845 році. Навколо неї - церковне кладовище. Крім того, Остер ще з царських часів був дачно-курортним місцем для чернігівської і київської еліти. Одним із зразків дачно-садибної архітектури є будинок генерала В. Солонини (1897 р.) З 1919 р. в ньому міститься краєзнавчий музей, де представлено багато речей, які належали роду Солонін - світильник, гобелен і крісло XVII ст., а рівно й інші раритетні експонати, як-от панагія Святої Варвари - пам'ятник ювелірного мистецтва XII ст. Нарешті, зазирнемо до Сосниці - місця народження Олександра Довженка (1894-1956). Музей в рідному будинку митця відкрився ще 1960 року. У ньому все відтворено так, як описано в «Зачарованій Десні». Поруч встановлено пам'ятник режисерові. Але Сосниця не обмежується тільки пам'яттю про Довженка. Колись значний повітовий центр, місто зберегло цікаві пам'ятки архітектури – в першу чергу, представницьку будівлю жіночої гімназії в стилі модерн. Цікавою є й будівля краєзнавчого музею, що знаходиться в будинку лікаря Щербатова (1870 р.)  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/114117 Павло Ковальов