НОВОСТИ ДНЯ: Україна перейде на зимовий час в останню неділю жовтня  На Марсе точно была вода: NASA подтвердило существование древнего озера   Хаббл запечатлел завораживающие столкновение двух галактик   Температура воздуха будет прогреваться до 18°: в Укргидрометцентре рассказали, когда в Украине потеплеет  Ефективних препаратів проти COVID-19 досі немає, можна лише полегшити стан – академік  Космический корабль NASA врежется в астероид   Переменная облачность и прохлада — погода в Украине на 15 октябрявсе новости дня
Фоторепортажиметки: Черкаська область
  • Бурштин, моди, сірники та іграшки: що ще можна побачити в незвичайних музеях України Бурштин, моди, сірники та іграшки: що ще можна побачити в незвичайних музеях України

    Вишукані сукні та дивні іграшки, старовинні авто та сірникові етикетки, найбільша в світі колекція писанок та «схована на виду у всіх» в центрі Львова колекція військової форми - чого тільки не побачиш в українських музеях! Контракти.ua презентують нову добірку музейних колекцій країни. В Запоріжжі, у нетрях промзони, «заховався» найбільший приватний музей техніки в Україні. Зветься він «Фаетон», на честь відповідного автоклубу, з колекційної збірки якого все почалося. Тут, в колишніх цехах на площі майже в 300 кв. м, виставлені понад 40 зразків авто- і мототехніки з 1920-х по 1980-ті. Експозиція розподілена на цивільну та військову частини. Військовий автопарк включає, крім зібрання зразків другої половини ХХ ст., такі раритети, як «Додж», «Вілліс» і «Опель», найстарішу «ходову» вантажівку в Україні - ГАЗ-АА 1935 р., радянську реактивну систему залпового вогню «Катюша» тощо. Під стелею висить одномоторний літак часів Другої Світової. Є і окрема зала для стрілкової та холодної зброї, і ця зала може б вважатися окремим зброярським музеєм – настільки багато тут експонатів.  В «цивільному» автозалі привертають увагу «Шевроле» декількох моделей, «Форди», «Кадилаки» тощо. Поруч - машини «для народу»: «Фольксвагени» та «Трабанти», ЗІСи та ЗІМи, «Шкоди» та «Олдсмобілі». Окремий зал заповнений побутовим антикваріатом: медалі, прапори, значки, журнали, плакати, інструменти, численні зразки побутової техніки.  Покинемо Запоріжжя та відправимося до с. Вереміївка на лівобережжі Черкащини. Воно відоме тим, що на його околиці з початку 2000-х будується «хутір Тараса Бульби» (він же - музей «Козацькі землі України»), створений істориком, мистецтвознавцем, поетом та художником Володимиром Недяком. Головними об’єктами просто неба є чотири діючі вітряки (споруди 1896-1914 років). Крім того, на хуторі побудовані стайні, кошари, колодязь, комори, льох. Поступово зводиться та облаштовується й головне музейне приміщення – «полковницька світлиця», куди має бути перевезена гігантська етнографічна колекція Недяка: понад 2 тис. зразків старовинного одягу, 4 тис. рушників, дерев'яна сакральна скульптура, ікони, меблі, сотні одиниць різноманітної зброї, включно з рідкісними козацькими фальконетами, жорна – словом, все, що характеризує життя та побут цих степових земель з XVII по XX ст. Є тут і зібрання кам’яних баб – незмінних «маркерів» Дикого поля, цього козацького фронтіру. Ще одна «фішка» музейного хутора – тварини: на хуторі живуть вівці, кози, корови, коні, воли, буйволиця, безліч птахів. Тому екскурсія сюди дуже корисна для усіх вікових категорій. Також на хуторі було знято декілька фільмів. В Харкові є декілька цікавих приватних музеїв, серед яких відзначимо колекцію сірникових етикеток – найбільшу в Україні та одну з найбільших в Європі. Зібрав її пан на ім’я Володимир Лінивий. На полицях створеного ним музею - понад 1 тис. сірникових коробок, а в альбомах – ще понад 6 тис. етикеток – смішних, пафосних, «просвітницьких», гумористичних, патріотичних, передвиборних, рекламних тощо. Тут можна побачити рідкісні серії випусків з акторами, письменниками, пам'ятками і відомими харків'янами. У колекції є цікаві екземпляри з Угорщини, Австрії, Італії, Індонезії, Індії, Таїланду, Канади, США, Австралії, Куби. Є міні-сірники 2 см завдовжки, і величезні - в 20 см. Крім того, В. Лінивий багато років збирає на своєму подвір'ї демонтовані бюсти, пам'ятники і фрагменти монументів Леніну та іншим вождям більшовицької революції. В останні роки його колекція, через декомунізацію, активно поповнюється.  У Львові, прямо на пл. Ринок, розташований, як не дивно, не дуже відомий туристам музей – «Галерея українського військового однострою», хоча існує він з 2002 р. Створив його Богуслав Любів, художник-дизайнер і кравець, який чверть століття тому зайнявся реконструкцією українських мундирів періоду визвольних змагань 1914-50-х рр. На основі старих лекал ним були пошиті перші зразки уніформи, відтворюваної до деталей - від стрічок до орденських планок. На цей час в галереї представлено близько 40 зразків уніформи усіх військових формувань України першої половини ХХ ст., починаючи від молодіжних організацій «Сокіл», «Січ» і «Пласт», мундири Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії, армії УНР, Гетьманської Варти, УПА тощо.  Єдиний в Україні музей бурштину та виробів з нього знаходиться у Рівному. Тут, зокрема, можна побачити диск-амулет, виготовлений близько 2,5 тис. років тому - найдавніший знайдений в Україні бурштиновий виріб, та злиток віком понад 2 млн років – це найстарший екзепляр колекції. В експозиції представлені числені картини, елементи одягу, прикраси і посуд, тонкість виготовлення яких вражає уяву. Не менш вишуканими є і інтер’єри зведеного в стилі модерн Будинку вчених (кол. особняк Вігдоровича), де розташований музей. А ось єдиний в світі музей писанки знаходиться у Коломиї на Івано-Франківщині. Зведений він 2000 року в стилі великоднього яйця. Саме на Прикарпатті традиції фарбування яєць до Великодня набули особливого розвитку, та практично в незмінному вигляді збереглися по наш час. Інтер'єр унікальної будівлі створений з різнокольорового скла, що відтіняє і підкреслює сотні писанок різних розмірів, утворюючих особливі композиції і візерунки. Всього колекція музею налічує понад 10 тис. експонатів, які презентують традиції великоднього розпису різних регіонів України, а також всіх земель, на яких розсілилися українці по світу. У музеї проводяться майстер-класи з писанкарства. Відзначимо й три київських музеї. Перший знаходиться біля пл. Слави, зветься Victoria Museum, і є приватним музеєм міських мод періоду 1830-1920-х рр. Його засновниця та куратор – Вікторія Лисенко – почала збирати колекцію одягу та аксесуарів Британії вікторіанської доби (тому назва музею має декілька сенсових навантажень). Колекція містить бл. 100 чоловічих та жіночих костюмів, а також понад 800 експонатів, які характеризують моду обраної доби. Сукні, костюми і різні аксесуари новому музею надали українські колекціонери О. Шереметьєв, Г. Кокоріна, Т. Дмитренко, В. Гресь та ін. Виставлені тут і речі, які зберігалися в запасниках музеїв. Представлена в тутешніх вітринах і мода, по якій одягалися і піддані імперії Російської - в першу чергу, періоду Срібної доби (1890-1917 рр.) Victoria Museum обладнаний за зразком аналогічних західних музеїв: створено відповідний клімат, захист від сонячного світла, всі експонати забезпечені спеціальною підсвіткою, можна скористатися аудіогідами тощо.  З 2005 р. в Києві, на Кловському узвозі, існує Національний музей іграшки. Його зібрання іграшок вважається одним з найбільш повних в Східній Європі. У музеї - понад 10 тисяч експонатів: ляльки, що повторюють моди семи десятків років, ведмежата і зайці, піонери і солдати, перша штучна ялинка з курячого пір'я і діюча модель парової машини, космічні кораблі і заводні автомобільчики 1960-х й навіть комічна кукурудза-неваляшка, що незмінно викликає своєю формою веселі емоції як у дітей, так і у їх батьків. В музейних вітринах представлені і ексклюзивні авторські роботи, і барвиста колекція українських народних іграшок – до прикладу, гуцульських сирних іграшок, технологія виготовлення яких не має аналогів в світі. Також в музеї постійно проходять тематичні виставки.  Національний музей бджільництва розташований на півдні столиці неподалік скансену в Пироговому. Тут можна почути про життя бджолиної сім'ї, технології, повір'я і легенди, пов'язані зі медозбором, спостерігати за життям бджіл у спеціальних демонстраційних вуликах. І, звичайно ж, мед в цьому музеї можна спробувати та придбати. Крім того, на території діє кабінет апітерапії й медового масажу. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/107364. Павло Ковальов

    19.02.2021 42 8064
  • Садиби Черкащини: замки, парки і старосвітські маєтки (частина 2) Садиби Черкащини: замки, парки і старосвітські маєтки (частина 2)

    В цьому нарисі разу мова піде про ти маєтки Черкащини, які варті уваги і відвідин, незважаючи на те, що їх головні палаци, а часто й інші будівлі, розібрані. Контракти.ua запрошують на нову прогулянку черкаською землею. Почнемо з шевченківських країв, з села Козацьке – колишнього маєтку таких родів, як Голіцини, Куракіни та Врангелі. Парк, який розкинувся на 50 га, складається з двох частин, в дальній з яких знаходився до 1918 року величний неоготичний палац, спалений вояками Григорія Котовського. А найбільш примітну частину палацу – вежу - розібрали вже на початку 1950-х. Нині ж важко знайти навіть його зарослі фундаменти, й лише потужні напівпідвальні стіни однієї з господарських будівель вказують на те, що колись тут височів один з найбільш імпозантних палаців регіону. Найцікавіша туристам частина парку знаходиться ближче до вулиці. Вхід в неї оформлений все ще елегантними воротами, на яких все ще бачимо напис «ПТУ». У цій частині парку стоїть кілька так само неоготичних будівель, у т.ч. будинок управляючого, та досі працює млин 1909 року побудови. Зберігся і перший поміщицький будинок князів Голіциних, який був навчальним корпусом ПТУ. Нині він майже повністю зруйнований, однак коробка стін ще тримається. Треба розуміти, що це - один з найстаріших садибних будинків на Черкащині, і вже за цим фактом будівля, що гине на очах, вимагає негайної реставрації. Одна з господинь помістя, Варвара Голіцина стала дружиною барона Георгія Врангеля - рідного дядька відомого полководця російської громадянської війни. Георгій Врангель і звів в 1885-му палац з вежею, який спалили бандити Котовського. Донька Варвари і Георгія, Тетяна була дружиною київського губернського предводителя дворянства Михайла Куракіна. В його часи були зведені вказані господарські споруди та будинок управляючого. Георгій, Варвара та їхня донька, яка померла в дитинстві, були поховані в сільській церкві. При руйнуванні храму напіврозбиті біломармурові саркофаги винесли на місцеве кладовище. Причому, хто похований під четвертим саркофагом, залишається невідомим, як і доля власне баронських кісток. На лівому березі Дніпра знаходиться помістя Прохорівка. Тут 30 років мешкав Михайло Максимович (1804-1873), перший ректор Київського університету. У Прохорівці він і похований. Найвідомішими гостями маєтку були Микола Гоголь і Тарас Шевченко. Гоголь, нібито, саме тут почув легенду про мертву панночку. Для Шевченка відвідування Прохорівки в 1859-му зіграло фатальну роль. Саме тут його востаннє заарештували за «блюзнірство над імператором та імператрицею» в місцевій корчмі, та пізніше депортували з України. За переказами, Тарас полюбляв сидіти під могутнім дубом, якому наразі понад 600 років. Будинок Максимовича, в якому за радянських часів був головний корпус санаторію «Жовтень», розібрали в 1970-х. Частина інших будівель збереглася. Продовжує стояти в Прохорівці й дерев'яна Іллінська церква (1709 р.) В місті Кам'янка знаходиться маєток Давидових, який складається з декількох цікавих об’єктів. Цій садибі за радянських часів відносно пощастило: незважаючи на втрату головної будівлі і родової церкви, вона була досить відома і популярна через перебування тут декабристів, Пушкіна, а пізніше – Чайковського. Господар Кам’янки, Василь Давидов (1780-1855), був одним з активних змовників, і помер в Сибіру буквально перед амністією. Власне, від самої садиби збереглися лише три об'єкти - грот, невеличкий млин в стилі класицизму, і «Зелений будиночок» - гостьовий флігель Давидових. Південне товариство декабристів, багато в чому, сформувалося саме в цьому будиночку. Щодо Пушкіна, який гостював у Кам'янці декілька разів у 1820-22 рр., то він тут просто радісно «тусив» в приємному товаристві. Приємно було гостювати тут і Чайковському, сестра якого була одружена з сином Василя – Левом (1837-1896). Тому композитор приїздив сюди 28 років поспіль. Поруч з парком знаходиться і ще один музей - краєзнавчий, облаштований в будинку Льва Давидова. Головний же палац Давидових був розібраний ще в перші роки після падіння монархії. Церкву-усипальню Давидових знесли вже за брежнєвських часів, причому невідомо куди поділи рештки похованих там, що свідчить про подвійне ставлення радянської влади навіть щодо тих представників дворянства, хто нею шанувався як «прогресивні діячі». Проте на околиці Кам’янки все ще стоїть найпізніший за часом зведення палац ще одного з Давидових – центр поміщицької економії. Будинок в стилі модерн «за наступництвом» став конторою радгоспу, але вже багато років руйнується, як і сусідні господарські споруди. А це єдиний в області приклад палацу часів модерну! В с. Синиця від неоготичного маєтку баронів Корфів залишився тільки могутній міст – дев’ятиаркова споруда, побудована з суто німецькою ретельністю. Будинок управляючого і кілька господарських будівель також частково збереглися, як і фрагменти огорожі. Баронський парк займає понад 44 га, і являє собою тінистий і грунтовно зарослий лісовий масив, в якому ще можна розрізнити прокладені Корфами стежки. Ще менше пощастило і ансамблю в селі Мошни. На місці спаленого 1919 року палацу князя Михайла Воронцова (1782-1856) наразі стоїть головний корпус санаторію «Мошногір’я». Якщо резиденції Воронцова в Одесі і Алупці збереглися, то в Мошнах знищили геть усе, включно з оранжереєю, альтанками та парковим павільйоном! Дещо постраждали в радянську добу і само містечко Мошни: в ньому розібрали дерев’яні церкви та частину дерев’яних споруд лікарні, а костел переробили під автопідприємство. Проте два найцікавіших об’єкти в містечку залишилися. По-перше, це незвичної архітектури Преображенська церква в фірмовому «воронцовському» стилі (1839 р., арх. – італієць Д. Торічеллі; її зменшена копія - церква Іоанна Златоуста - є головною в Ялті). По-друге, це єдиний дерев'яний витвір Владислава Городецького – центральний корпус земської лікарні (1894 р.) Варті уваги також будівлі земської управи, жіночої школи (будівля закинута), поміщицької контори. Усі вони знаходяться вздовж центральної вулиці, тому знайти їх неважко.  Окремою пам’яткою є музей Тараса Шевченка в колишньому заїжджому дворі міщанина Нагановського. Річ в тім, що цей будинок зберіг свою архаїку та автентику з Тарасових часів. Шевченко провів тут кілька днів після арешту в Прохорівці, і звідси його повезли далі - в Черкаси.  Село Велика Бурімка на лівому березі належало родинам Фролових-Багреєвих та Кантакузенів-Сперанських. Розкішна, неготичного стилю, резиденція князів була спалена в січні 1918-го, разом з бібліотекою і архівом. Руїни остаточно розібрав колгосп в 1970-х. До наших днів збереглися в напівзруйнованому стані млин, стайні та флігель. У парку є ставок з чотирма острівцями, пагорб давньоруського городища, «дуб Хмельницького» і три сосни, що ростуть з одного стовбура («Три сестри»). У місті Монастирище парк колишнього маєтку Подоських є центральним міським. В ньому зберігся перебудований невеличкий палацик, а також декілька господарських споруд.  В смт Стеблів влітку 2017 року вигорів і частково обрушився будинок поміщика Голованівського. Цей невеликий особняк стоїть в парку навпроти головного об'єкта культурного життя Стеблева - родинного будинку Івана Нечуя-Левицького, в якому знаходиться цікавий музей класика, що виконує, водночас, й функцію краєзнавчого. Не так давно (2008 року) був розібраний і поміщицький будинок XVIII ст. в с. Сарни. Його продали на злам як колишній дитячий садок, хоча будівля зберігалася певні риси невеликого особняка в стилі класицизму. Щоправда, в Сарни все одно варто заїхати - заради величезного водяного млина 1850-х років. Всередині навіть можна побачити старовинні механізми. Від десятків інших маєтків регіону не залишилося навіть слідів. Така доля спіткала садибу Мойсівка, яку іменували «Лівобережним Версалем». На початку 1840-х тут кілька разів побував Шевченко - вже як шановний гість і популярна «зірка». В 1912 році будинок викупили в казну, обладнавши в ньому телефонну станцію і квартири для земських вчителів. Меблі вивезли і продали з аукціону. Ну а в 1918-му його повністю спалили. До нашого часу в Мойсівці не залишилося ані господарських будівель, ані парку, ані надгробків біля понівеченого храму Петра і Павла (1808 р.), який, стоячи посеред поля, єдиний нагадує про назавжди загиблий світ. Так само нічого або самі парки залишилися від маєтків у Смілі (парк Самойлових, з якого зробили недоладно оформлений ЦПКіВ), Таганчі, Бачкуриному, Ягубці (є рештки невідомого призначення споруд в парку). Окрема доля – у парку с. Голованівка. Тутешня садиба належала Терещенкам, й була розібрана тільки 1976 року. При цьому парк зберегли, і навіть зробили його заповідним. Він зветься Атаманський, а його головною принадою є джерело «Живун» - одне з численних чудес природи Холодного Яру, до якого Голованівка належить. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/105205 Павло Ковальов

    28.12.2020 46 7211
  • Садиби Черкащини: замки, парки і старосвітські маєтки (частина 1) Садиби Черкащини: замки, парки і старосвітські маєтки (частина 1)

    Черкаська область - центр правобережної Наддніпрянщини. В XVIII столітті, з закінченням турецько-татарських нападів, ця територія починає «обростати» садибами, в яких оселяється спочатку польська, а потім - місцева українська, російська та інша аристократія. На наш час в області налічується майже 40 садиб, від яких залишилися будь-які матеріальні сліди - в більшості своїй, у вигляді парків та господарських будівель. Контракти.ua запрошують здійснити подорожі деякими з цих маєтків. Почнемо з вже достатньо відомого, але все ще загадкового та незмінно велично-містичного палацу-замку в с. Леськове. Він – найбільша споруда в стилі неоготики на українських теренах. Маєток, парк якого розкинувся на території бл. 90 га, з 1770 року належав чотирьом поколінням польського роду Даховських.  Гігантський палац Даховські спорудили, аби «втерти носа» Потоцьким, слава про уманський парк яких не давала спокою усім сусіднім поміщикам. Брати Карл і Казимир Даховські збудували цілий ансамбль – не тільки палац, але й численні присадибні споруди, стайні і довжелезний паркан. Син Казимира, Тадеуш (1868-1951), влаштував ще одну добудову-перебудову палацу, й у підсумку споруда стала неправильної форми. Замок являє собою, фактично, два корпуси, вміло з'єднаних. 1920-го Тадеуш виїхав до Варшави, вивезши туди й родинні скарби. З 1950-х в замку доволі довго знаходився шпиталь для офіцерів з нервово-психічними розладами. І хоча з початку 2000-х майно шпиталю було вивезено, будівля продовжує перебувати на балансі Міноборони та дуже сильно руйнуватися. Фактично, замок гине на очах… За радянських часів парк Даховських цілеспрямовано засадили щільними рядами дерев - так, нібито, легше було маскувати секретний об'єкт, яким вважався госпіталь. Тепер величезні стовбури підступають до самих стін палацу, надаючи йому додаткову похмурість - і одночасно, «підгризають» його фундаменти. Крім того, частина підвалів давно затоплена, а через будівлю пройшла величезна тріщина. Більшість господарських приміщень, значна частина огорожі, і навіть одна старовинна ваза біля палацу збереглися - і саме своєю занедбаністю надають ансамблю примарну чарівність. В містечку Тальне на нас чекає мисливський будинок Шувалових. Свого часу Тальне було обрано в якості резиденції Ольги Потоцької (1802-1861) - доньки відомих власників Софіївки. Вона перевезла в Тальне і прах своєї знаменитої матері, поклавши його в місцевій церкві. За радянських часів храм розібрали, прах загубився, зате вдалося врятувати надгробну плиту Софії - вона, поряд з кількома надгробками роду Шувалових, з початку 1990-х лежить біля одного з фасадів палацу, формуючи імпровізований цвинтар. Онук Ольги, Павло Шувалов (1847-1902), почав зводити існуючий мисливський палац в стилі французьких замків Луари. Проект склав датський архітектор Андерс Клемменсен (1852-1928), і це єдине на території України творіння уродженця Данії! Клемменсен спроектував будівлю з двох частин - житлової та господарської. Господарське крило має вигляд фахверкової конструкції, а житлова частина нагадує той самий французький замок. Над входом зберігся і герб роду, а три бані на будівлі символізують три шолома на гербі. Скарби палацу вивезли в Умань в кінці 1920-х, де їхні сліди загубилися. В 2000-х почалася реконструкція палацу, але вона й досі незавершена, через що палац руйнується. На першому поверсі ще є мармурова підлога, вціліли і сходи з дерев'яними перилами. Підвал розчищено, і в нього навіть можна спуститися.  А в місті Шпола стоїть резиденція Олександра Абази (1821-1895), аристократа молдавського походження, міністра фінансів Російської імперії. Палац зведений в стилі пізнього класицизму, в 1858 році. Декор його фасаду має яскраво виражені молдавські мотиви. Найцікавішою частиною палацу є галерея на ажурних залізних колонах. Місцева легенда стверджує, що в одній з них можуть бути замуровані якісь скарби. В будівлі знаходиться інтернат для важких підлітків, тому всередину потрапити неможливо. Ще одне варте безумовної уваги місце – Мліїв, «яблунева столиця» України, де жили та працювали видатні підприємці та садівники з родини Симиренків. Головний садівник роду – Лев Платонович (1855-1920), заклав тут сад з найбільшою в Європі колекцією плодово-ягідних і горіхоплідних культур та першу наукову сортову станцію в імперії. Тут його і вбили перевдягнені в бандитів чекісти у передніч Різдва 7 січня 1920 року. Будівля станції збереглася, і продовжує нести свою функцію. Вона являє собою зразок цікавого перехідного стилю - пізнього українського модерну радянських часів. Перед нею стоїть пам'ятник Льву Симиренку. По парку розкидані і господарські споруди ХІХ століття - лабораторії, зерносховища, оранжереї. Зберігся і перший одноповерховий будинок родини, зведений ще в 1855 році - тепер в ньому знаходиться музей Симиренків. Дожила до наших днів і Троїцька церква, біля якої поховані представники родини, включно зі Львом Платоновичем. Серед шевченківських місць Черкащини варто виділити с. Будище, де збереглася садиба Павла Енгельгардта, кріпаком якого був Тарас. Це була літня резиденція пана. Будищанська дача для нас цінна ще й тим, що є однією з небагатьох справжніх споруд, що зберігають пам'ять про дитинство і юність Шевченка. За радянських часів в будівлі знаходилася школа, а в 2011 році почалася реконструкція будинку і парку, на жаль, зупинена через відсутність фінансування. З тих пір будинок знаходиться в стані «пофарбованих руїн». Під загрозою і величезні дуби віком від 800 до 1000 років, що ростуть поблизу будинку. Поруч з селом є старовинний вітряк. Далі подамо нарис ще декількох історичних садиб, вартих нашої уваги. По-перше, це Дібрівка. Скромний будиночок тут збудував поміщик Драчевський. В 1880-х роках його придбали представники роду Антоновичів. Будинок Драчевських-Антоновичів зберігся відносно непогано, встигнувши побувати і інтернатом, і лікарнею, і конторою колгоспу.  В іншому селі, Доброму, бачимо будинок небагатого поміщика, причому стоїть він на фундаменті замку першої половині XVI ст. Для будівництва використовували нижню частину замкових стін. У XIX ст. село належало такому собі Флоріанові Ружицькому. Зараз будівля перебуває у запустінні. В іншому селі - Мокра Калігорка - маєтком володіли декілька родів, а існуючий палац звели росіяни Лопухіни. В них село купив Олексій Нейдгардт (1863-1918) - катеринославський губернатор (1905-1906) та родич прем'єр-міністра Столипіна (його сестра був дружиною прем'єра). Маєток він використовував, як літню дачу на півдні. Останній раз Нейдгардт побував в Калигорці влітку 1916-го, а 1918-го він був розстріляний в Нижньому Новгороді. У будинку ж вже десятки років знаходиться поліклініка. Ще одне село – Мар’янівка – надлежало родині поляків Козаковських. Отсанній пан був розстріляний 1920 року у Умані. У 1930-му поміщицький маєток став центральною садибою колгоспу «13 років Жовтня», й тому вцілів. Також на Черкащині збереглися ще декілька невеликих садиб, як-от в с. Пеніжкове, де можна побачити не тільки головний будинок поміщиків Русецьких (нині в ньому живуть люди), а й господарські будівлі та кам'яні сходи до ставка. В сусідньому селі Чайковка розташовується маєток Гуляницького (побудовано в 1885-1905 рр.), а в с. Ботвинівка (між Леськовим і Доброю) цікавої архітектури панський будинок довгий час був зайнятий школою, а нині використовується як господарське приміщення. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/104932 Павло Ковальов

    24.12.2020 35 9616