Вишукані сукні та дивні іграшки, старовинні авто та сірникові етикетки, найбільша в світі колекція писанок та «схована на виду у всіх» в центрі Львова колекція військової форми - чого тільки не побачиш в українських музеях! Контракти.ua презентують нову добірку музейних колекцій країни. В Запоріжжі, у нетрях промзони, «заховався» найбільший приватний музей техніки в Україні. Зветься він «Фаетон», на честь відповідного автоклубу, з колекційної збірки якого все почалося. Тут, в колишніх цехах на площі майже в 300 кв. м, виставлені понад 40 зразків авто- і мототехніки з 1920-х по 1980-ті. Експозиція розподілена на цивільну та військову частини. Військовий автопарк включає, крім зібрання зразків другої половини ХХ ст., такі раритети, як «Додж», «Вілліс» і «Опель», найстарішу «ходову» вантажівку в Україні - ГАЗ-АА 1935 р., радянську реактивну систему залпового вогню «Катюша» тощо. Під стелею висить одномоторний літак часів Другої Світової. Є і окрема зала для стрілкової та холодної зброї, і ця зала може б вважатися окремим зброярським музеєм – настільки багато тут експонатів.  В «цивільному» автозалі привертають увагу «Шевроле» декількох моделей, «Форди», «Кадилаки» тощо. Поруч - машини «для народу»: «Фольксвагени» та «Трабанти», ЗІСи та ЗІМи, «Шкоди» та «Олдсмобілі». Окремий зал заповнений побутовим антикваріатом: медалі, прапори, значки, журнали, плакати, інструменти, численні зразки побутової техніки.  Покинемо Запоріжжя та відправимося до с. Вереміївка на лівобережжі Черкащини. Воно відоме тим, що на його околиці з початку 2000-х будується «хутір Тараса Бульби» (він же - музей «Козацькі землі України»), створений істориком, мистецтвознавцем, поетом та художником Володимиром Недяком. Головними об’єктами просто неба є чотири діючі вітряки (споруди 1896-1914 років). Крім того, на хуторі побудовані стайні, кошари, колодязь, комори, льох. Поступово зводиться та облаштовується й головне музейне приміщення – «полковницька світлиця», куди має бути перевезена гігантська етнографічна колекція Недяка: понад 2 тис. зразків старовинного одягу, 4 тис. рушників, дерев'яна сакральна скульптура, ікони, меблі, сотні одиниць різноманітної зброї, включно з рідкісними козацькими фальконетами, жорна – словом, все, що характеризує життя та побут цих степових земель з XVII по XX ст. Є тут і зібрання кам’яних баб – незмінних «маркерів» Дикого поля, цього козацького фронтіру. Ще одна «фішка» музейного хутора – тварини: на хуторі живуть вівці, кози, корови, коні, воли, буйволиця, безліч птахів. Тому екскурсія сюди дуже корисна для усіх вікових категорій. Також на хуторі було знято декілька фільмів. В Харкові є декілька цікавих приватних музеїв, серед яких відзначимо колекцію сірникових етикеток – найбільшу в Україні та одну з найбільших в Європі. Зібрав її пан на ім’я Володимир Лінивий. На полицях створеного ним музею - понад 1 тис. сірникових коробок, а в альбомах – ще понад 6 тис. етикеток – смішних, пафосних, «просвітницьких», гумористичних, патріотичних, передвиборних, рекламних тощо. Тут можна побачити рідкісні серії випусків з акторами, письменниками, пам'ятками і відомими харків'янами. У колекції є цікаві екземпляри з Угорщини, Австрії, Італії, Індонезії, Індії, Таїланду, Канади, США, Австралії, Куби. Є міні-сірники 2 см завдовжки, і величезні - в 20 см. Крім того, В. Лінивий багато років збирає на своєму подвір'ї демонтовані бюсти, пам'ятники і фрагменти монументів Леніну та іншим вождям більшовицької революції. В останні роки його колекція, через декомунізацію, активно поповнюється.  У Львові, прямо на пл. Ринок, розташований, як не дивно, не дуже відомий туристам музей – «Галерея українського військового однострою», хоча існує він з 2002 р. Створив його Богуслав Любів, художник-дизайнер і кравець, який чверть століття тому зайнявся реконструкцією українських мундирів періоду визвольних змагань 1914-50-х рр. На основі старих лекал ним були пошиті перші зразки уніформи, відтворюваної до деталей - від стрічок до орденських планок. На цей час в галереї представлено близько 40 зразків уніформи усіх військових формувань України першої половини ХХ ст., починаючи від молодіжних організацій «Сокіл», «Січ» і «Пласт», мундири Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії, армії УНР, Гетьманської Варти, УПА тощо.  Єдиний в Україні музей бурштину та виробів з нього знаходиться у Рівному. Тут, зокрема, можна побачити диск-амулет, виготовлений близько 2,5 тис. років тому - найдавніший знайдений в Україні бурштиновий виріб, та злиток віком понад 2 млн років – це найстарший екзепляр колекції. В експозиції представлені числені картини, елементи одягу, прикраси і посуд, тонкість виготовлення яких вражає уяву. Не менш вишуканими є і інтер’єри зведеного в стилі модерн Будинку вчених (кол. особняк Вігдоровича), де розташований музей. А ось єдиний в світі музей писанки знаходиться у Коломиї на Івано-Франківщині. Зведений він 2000 року в стилі великоднього яйця. Саме на Прикарпатті традиції фарбування яєць до Великодня набули особливого розвитку, та практично в незмінному вигляді збереглися по наш час. Інтер'єр унікальної будівлі створений з різнокольорового скла, що відтіняє і підкреслює сотні писанок різних розмірів, утворюючих особливі композиції і візерунки. Всього колекція музею налічує понад 10 тис. експонатів, які презентують традиції великоднього розпису різних регіонів України, а також всіх земель, на яких розсілилися українці по світу. У музеї проводяться майстер-класи з писанкарства. Відзначимо й три київських музеї. Перший знаходиться біля пл. Слави, зветься Victoria Museum, і є приватним музеєм міських мод періоду 1830-1920-х рр. Його засновниця та куратор – Вікторія Лисенко – почала збирати колекцію одягу та аксесуарів Британії вікторіанської доби (тому назва музею має декілька сенсових навантажень). Колекція містить бл. 100 чоловічих та жіночих костюмів, а також понад 800 експонатів, які характеризують моду обраної доби. Сукні, костюми і різні аксесуари новому музею надали українські колекціонери О. Шереметьєв, Г. Кокоріна, Т. Дмитренко, В. Гресь та ін. Виставлені тут і речі, які зберігалися в запасниках музеїв. Представлена в тутешніх вітринах і мода, по якій одягалися і піддані імперії Російської - в першу чергу, періоду Срібної доби (1890-1917 рр.) Victoria Museum обладнаний за зразком аналогічних західних музеїв: створено відповідний клімат, захист від сонячного світла, всі експонати забезпечені спеціальною підсвіткою, можна скористатися аудіогідами тощо.  З 2005 р. в Києві, на Кловському узвозі, існує Національний музей іграшки. Його зібрання іграшок вважається одним з найбільш повних в Східній Європі. У музеї - понад 10 тисяч експонатів: ляльки, що повторюють моди семи десятків років, ведмежата і зайці, піонери і солдати, перша штучна ялинка з курячого пір'я і діюча модель парової машини, космічні кораблі і заводні автомобільчики 1960-х й навіть комічна кукурудза-неваляшка, що незмінно викликає своєю формою веселі емоції як у дітей, так і у їх батьків. В музейних вітринах представлені і ексклюзивні авторські роботи, і барвиста колекція українських народних іграшок – до прикладу, гуцульських сирних іграшок, технологія виготовлення яких не має аналогів в світі. Також в музеї постійно проходять тематичні виставки.  Національний музей бджільництва розташований на півдні столиці неподалік скансену в Пироговому. Тут можна почути про життя бджолиної сім'ї, технології, повір'я і легенди, пов'язані зі медозбором, спостерігати за життям бджіл у спеціальних демонстраційних вуликах. І, звичайно ж, мед в цьому музеї можна спробувати та придбати. Крім того, на території діє кабінет апітерапії й медового масажу. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/107364. Павло Ковальов

Представлена в цьому нарисі десятка музеїв охоплює всі регіони країни - від містичних Карпат до веселої Полтавщини, від Харкова до Одеси, від оригіналів Малевича в сільській глушині до промислових артефактів, пов'язаних з епохою, коли Україна була найбільшою нафтовидобувною територією в Європі. Контракти.ua запрошують пройтися по всіх цих залах та експозиціях. У Верховині Івано-Франківської області існує музей гуцульської магії. Тут можна дізнатися про карпатських магів – мольфарів. Мольфарство як невід'ємна частина гуцульських традицій - пряма спадщина язичницьких культів, що ніколи не зникали в цих місцях. А насильницька смерть найвідомішого мольфара - Михайла Нечая (1930-2011) - тільки додала цій традиції похмурого ореолу.  Головне в музеї магії – розповідь екскурсовода. Тут і з'ясовується, що нібито звичайний ніж здатний розігнати хмари, посох - примирити подружжя, а музичний інструмент - дримба - налаштувати енергетичне поле людини. Магічна колористика гуцульського одягу, розповіді про давні обряди, символи та замовляння, які по цю пору практикуються в горах – все це мало кого залишає байдужим. В музеї проводяться і майстер-класи з виготовлення магічно «навантажених» артефактів або ж по техніці секретного листування, яким передавалися знання від одного покоління мольфарів до іншого.  Тепер переміщуємося на Полтавщину. Аби по-справжньому серйозно відтворити антураж наддніпрянського весілля, слід відвідати музей в с. Великі Будища поблизу Диканьки. Цей музей - свого роду театралізована експозиція. Весілля тут все частіше проходять цілком реальні (заяву можна подати до сільради) - під «чуйним керівництвом» народного ансамблю «Берегиня». Якщо відвідувачам пощастить, вони потраплять на «весільний переполох», і опиняться на гулянці як глядачі. Якщо ні – умовне весілля влаштують на основі групи самих туристів: виберуть молодих, дружок, батьків, сватів – і після цього почнеться справжній «інтерактив» з вітаннями, подарунками, стравами традиційної кухні та незмінним самогоном!  В Харкові є можливість завітати до самого пікантного музею України! Він створений в 1999 році при кафедрі сексології та медичної психології тутешньої медакадемії та позиціонує себе як науково-просвітницький. В 12 залах розповідають про сексуальні культури різних регіонів світу, а також - про статеву поведінку тварин. Можна побачити репродукції картин і малюнків на відповідну тему, скульптури і статуетки, найрізноманітніші «іграшки для дорослих», починаючи з прадавніх часів.  Тепер відправимось на південь. Музей звуку колекціонера Василя Пінчука в Одесі - це величезна колекція звукозаписної апаратури від музичної шкатулки до плеєра, через грамофони і патефони, вінілові платівки і бобінні магнітофони. Зібрана тут і всіляка звукозаписна апаратура - і «шпигунська», і естрадна, і спеціальні мікрофони для вождів СРСР. Ви знайдете тут прямого попередника плеєра - «мікіфон», який був винайдений ще 1924 року в Швейцарії, і передовий німецький радіоприймач часів Третього Рейху, і не менш передовий радянський радіоприймач «Фестиваль», створений 1957 року, а дізайн якого був вкрадений у США...  Містечко Хорошів на Житомирщині відоме своїм музеєм коштовного та напівкоштовного каміння. Довгий час музей мав прикладне значення, як геологічна експозиція при підприємстві «Кварцсамоцвіти», яке видобуває камені з багатющих покладів українського Полісся. 2001 року колекцію визнали національним надбанням України. Тут зібрано 1,7 тис. експонатів, включаючи гігантські кристали кварцу, топазу і берилу, що не мають аналогів в світі – наприклад, гігантський топаз в 28,5 кг, або ж топази ювелірної якості, що мають власні імена - «Академік Ферсман», «Казка» тощо. А один з залів експозиції радує відвідувачів численними виробами з дорогоцінних каменів. У Вінниці, на території підприємства з переробки вторсировини, влаштовано музей «колишнього побуту». Його створив В'ячеслав Воєводін, який довгі роки трудився тут комірником. В колекції Воєводіна до двох тисяч експонатів, знайдених на сміттєзвалищі: німецька бритва 1695 року (!), самовари, посуд, картини, статуетки, ордени, значки, практично цілі сервізи, безліч усілякої апаратури, не кажучи вже про книжки - зібраній «на смітнику» бібліотеці можна позаздрити.  На Черкасщині, на хуторі з дивною «французькою» назвою – Шампанія, що розташований між двома головними «шевченківськими» селами - Моринцями і Шевченкове - знаходиться найбільший в країні приватний музей військових артефактів. Його створив учасник афгано-радянської війни, колишній військовий та волонтер Олег Бойко. Рідкісні зразки зброї, чудово збережена форма різних армій і епох, колекція німецьких пропагандистських плакатів часів Другої Світової та жетонів російських «іхтамнетов» з нинішньої донбаської війни, не кажучи вже про особливо повну «афганську» частину колекції - все це багатство можна оглянути в трьох залах. Усього тут зібрано майже 30 тис. експонатів, 80% з яких - дійсні раритети. З 2011 року, коли музей відкрився, його відвідали туристи з 130 країн. Місто Ніжин на Чернігівщині має декілька незвичних музеїв, але зупинимося в цьому нарисі на одному з них -  Ніжинській поштовій станції. Перебування в цьому невеличкому, в дві кімнати, музеї буквально занурює в атмосферу Ніжина середини XIX ст., коли це повітове місто було перехрестям доріг на Москву, Петербург, Одесу, Харків, Царство Польське тощо. Власне, експозиція розташована у флігелі станційного наглядача. В будиночку відтворена обстановка середини ХІХ ст. зі справжними експонатами. Крім того, в музеї проводяться виставки, присвячені відомим уродженцям Ніжина або особам, з ним пов'язаним.  В Пархомовці Харківської області є художній музей, який називають «сільським Ермітажем». Тут можна побачити роботи Кандинського, Малевича, Рєпіна, Реріха, Айвазовського, Тропініна, Боровиковського, Кіпренського, Левітана, Сєрова, Бенуа, Васильківського, Княжицького, Глущенка, голландців XVII ст. Рейсдала та Хоха, митців XVIII ст. – француза Фрагонара та італійця Пиранезі. А ще - оригінал знаменитого «Голуба миру» Пікассо, подарований цьому музею самим митцем.  Якщо ж підтвердиться ще і справжність офортів, приписуваних Рембрандту, робіт Гогена, Сезанна, Мане і Пісарро, а також іспанця Мурільо (XVII ст.), то колекція в Пархомівці може бути віднесена до найбільших живописних збірок країни. І це – не враховуючи ікон та предметів побуту, дбайливо зібраних в цьому колишньому графському палаці родини Підгоричані. Цей унікальний музей виник у 1955-му зусиллями сільського вчителя Панаса Луньова (1920-2004). Той почав створювати при школі постійну експозицію живопису, й дуже швидко налагодив контакти спочатку з колекціонерами, потім - з головними музеями СРСР, а пізніше й зарубіжжя, та особисто з відомими художниками (включаючи того ж Пікассо). І усі вони дарували свої полотна для демонстрації в далекому селі...  Окремо варто зазначити, що Казимир Малевич саме в Пархомівці провів частину дитинства. Будинок, в якому жив його батько - керуючий цукровим заводом, зберігся. Нарешті, знову повертаємося на захід країни. Тут, в передмісті міста Надвірна – селі Пнів – є музей нафтопромислів Галичини. Він висвітлює той феноменальний період, коли Галичина була нафтовим центром Європи. В музейній кімнаті розповідається про історію виникнення нафтовидобувної промисловості в регіоні, демонструються інформативні стенди та документи, присвячені цьому досить маловідомому аспекту економічної історії України. Але головні експонати знаходяться просто неба - справжнє обладнання тих буремних часів, причому в більшості своїй - в робочому стані.  Повну версію статті можгна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/105630  Павло Ковальов

Якщо обчислювати український «пуп землі», то, глянувши на мапу, стає зрозумілим: він точно знаходиться в Кіровоградській (поки ще не перейменованої) області. А місто Кропивницький, центр цієї області – мабуть, чи найменш відомий туристам обласний центр. І це при тому, що місто - справжній архітектурний заповідник, який здатний здивувати «по-повній» (що і сталося з автором). Контракти.ua запрошують познайомитися з цим незвичайним містом, що зберігає пам'ять про відомих людей - від родин Тарковських і Тобілевичів до всемогутнього свого часу більшовика Зінов’єва, від глави уряду УНР Винниченка до таємничого колекціонера Ільїна... Отже, 11 фактів про Кропивницький Єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча Місто змінило шість назв. Найдовше воно проіснувало під назвою Єлизаветград (1784-1924). В радянський період спочатку місто стало Зінов'євськом - на честь народженого в ньому видного більшовицького діяча Овсія-Гірша Радомисльського (Григорія Зінов'єва; 1883-1936). Після того, як Зінов’єв був репресований, місто 1934-го перейменували на честь іншого більшовика – Сергія Кірова (спочатку просто в Кірово, а згодом, 1939 року, зробивши обласним центром, назвали Кіровоградом). 2016 року, після тривалих дискусій, було затверджено нову назву - на честь Марка Кропивницького (1840-1910), засновника професійного українського театру. І тепер це єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча. Перший цукровий завод в України та перший «цукровий олігарх» В Єлизаветграді заснований 1785 року перший в Україні цукровий завод. Батьком нашої цукрової промисловості став купець з Чернігова Іван Масленников. Невдовзі він став мільйонщиком, першим в Єлизаветграді володарем титулу купця І гільдії, а згодом - і дворянином. Правда, остання подія сталася 1806 року, коли він вже мешкав в Херсоні. Найстаріший залізничний міст в Україні В Кропивницькому 13 мостів, і поступається він в цьому плані тільки Києву. Найбільш цікавим є залізничний міст-віадук через Інгул, опори та обриси якого зберігаються в незмінному вигляді з 1865 р. Більше того: цей міст був першою в Російській Імперії спорудою такого роду (залізничний віадук). А ще певний час він був найвищим залізничним мостом в Європі! Перша цивільна друкарня в Україні Для друкування книг т.зв. «цивільним», або ж спрощеним, шрифтом, в 1764 р. в новоутвореній фортеці Св. Єлизавети заснована друкарня за ініціативою новоросійського генерал-губернатора Мельгунова, в якого тут була резиденція. Однак вже наступного року установи губернії переведено до Кременчука, куди переїхала і друкарня. До наших днів збереглася тільки одна книга, надрукована того року - комедія «Кавовий дім». Примірник знаходиться в Петербурзі. В місті зародився професійний український театр Історія театру пов'язана з історією ремісниче-грамотного училища, заснованого 1867 р. викладачем М. Федоровським. В цьому навчальному закладі був гурток хорового співу, драматичний гурток та власний оркестр. Драмгурток відвідували брати Іван і Микола Тобілевичи (які згодом візьмуть псевдоніми Карпенко-Карий і Садовський). Композитор П. Ніщинський спеціально для цього хору написав музичну п'єсу «Вечорниці», яку поставили в 1875 р. У виставі брав участь М. Кропивницький. Й саме від цієї вистави йде відлік історії трупи, яка в жовтні 1882 р. поставить саме в Єлизаветградському театрі «Наталку Полтавку», а пізніше отримає назву «театр корифеїв». Перший пам'ятник вченому-гуманітарію в Україні Віктор Григорович (1815-1876) був філологом-славистом, професором одночасно декількох університетів. Після виходу у відставку переїхав до дітей в Єлизаветград, де і помер. Роль Григоровича у вивченні мов і літератур слов'янських народів є дуже важливою. Мармуровий бюст на могилі вченого постав 1892 р. Гроші на спорудження дали понад 120 жертводавців. На жаль, кладовище, на якому були поховані Григорович та інші видатні містяни, було знищено, однак бюст частково зберігся. Його наприкінці 1960-х перенесли на новий цвинтар, а пізніше копію бюсту поставили біля будівлі Технічного університету. Перший повноцінний пам'ятник Леніну в Україні Як виявляється, перший великий пам’ятник Леніну в Україні (не бюст і не тимчасова скульптура) постав 1925 року в Ковалівському парку міста, яке тоді звалося Зінов’євськом. Пояснюється це просто: товариш Зінов’єв наказав на своїй малій батьківщині відкрити пам’ятник другові, з яким мешкав в відомому «шалаші». Відкриття сталося 7.11.1925 р. Пам’ятник простояв до літа 1941-го, коли його звалили німці, а за 6 років на тому ж п’єдестали встановили точну копію. Цей «Ілліч» простояв до зими 2014-го. Єлизаветград - батьківщина видатних людей В місті народилися: письменник і політик, голова Ради міністрів в 1917-18 рр. Володимир Винниченко (1880-1951),  поет Арсеній Тарковський (1907-1989), письменник Юрій Олеша (1899-1960), композитор Юлій Мейтус (1903-1997), піаністи Генріх Нейгауз (1888-1964) та Кароль Шимановський (1882-1937) тощо. Дитинство чи юність в Єлизаветграді провели видавець і меценат Євген Чикаленко (1861-1929), польський письменник Ярослав Івашкевич (1894-1980), фізик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм (1895-1971), письменник Юрій Яновський (1902-1954), поет Євген Маланюк (1897-1968), у 1925-му працював драматург Микола Куліш (1892-1937).  Місто, як уже зазначалося, пов'язано з іменами родини Тобілевичів: Івана Карпенка-Карого (1845-1907), Миколи Садовського (1856-1933), Панаса Саксаганського (1859-1940), акторки Марії Заньковецької (1854-1934) та всього колективу «театру корифеїв».  Таємна колекція простого електрика – загадка та скарб міста Найпопулярніший і найбільш таємничий персонаж нещодавньої історії міста - простий електрик Олександр Ільїн (1920-1993), який зібрав унікальну колекцію книг і творів мистецтва. Точна вартість колекції досі невідома – найменша з цифр говорить про 100 млн доларів! Ці скарби збагатили місцеві музеї і бібліотеки, зробивши їх одними з найбагатших в Україні, але особистість Ільїна та обставини, за яких він збирав свою колекцію, залишаються темами для суперечок і спекуляцій. Найбільш поширеною є версія про таємний «партійний общак» або КПРС, або КДБ, а Ільїн був лише таким собі «охоронцем-скарбником». Цю версію показано в російському фільмі «Синдром дракона» (2012 р.) Місто кавалеристів і пілотів Два спеціалізованих навчальних заклади в різний час впливали на історію і соціальну структуру міста. Це юнкерське кавалерійське училище та вище училище цивільної авіації. Юнкерське училище було засновано 1865 року і згодом стало одним з трьох в імперії постачальником офіцерських кавалерійських кадрів, і єдиним на території України. Воно проіснувало тут до 1935-го (звичайно, в радянську добу як просто кавалерійське). Що стосується льотного училища, то воно було створено в 1951 р. як військове. У 1960 р. його його перепрофілювали в школу вищої льотної підготовки - другий в СРСР виш інженерів-пілотів цивільної авіації. З 2011 р. заклад зветься «Льотна академія Національного авіаційного університету». В 2015 р. на його території відкрився музей-літак. Кропивницький – «царство» цегляного модерну Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть у Єлизаветграді склався власний архітектурний стиль, який був місцевою версією модерну. Основним матеріалом була червона цегла, тому більшість будинків має відповідний колір. Дуже високий ступінь збереженості забудови того періоду робить місто музеєм просто неба. Єлизаветградський модерн пов'язаний, в першу чергу, з іменами двох архітекторів - Якова Паученка і Олександра Лишневського. Ім’ям першого (помер 1914 року) названа головна пішохідна вулиця. Лишневський пізніше переїхав до Петербурга, де також звів велику кількість дуже цікавих будівель. Він помер в блокаду, 1942-го року. В наступному нарисі ми розповімо про основні пам'ятки міста. Повну версію статті можна прочитати тут: kontrakty.ua/article/102246 Павло Ковальов