На 1914 рік Київ був розбудовувся шаленими темпами, випереджаючи по кількості кубометрів нового житла Одесу, Харків та «дихаючи у спину» Петербургу. Тут було зведено чи не рекордне для Російської імперії число прибуткових будинків висотою понад чотири поверхи. Тодішня преса, до слова, щосили обговорювала і засуджувала будівництво «позбавлених смаку монстрів, зведених з безсоромним купецьким шиком та такою ж безсоромною швидкістю». Контракти.ua склали топ-9 знакових багатоповерхових будинків позднеімперского періоду. Для початку – декілька загальних даних. За 1897-1905 рр. в Києві було побудовано 850 прибуткових будинків, у 1907-1914 рр. – близько 1000. У 1914 р. видано дозвіл на будівництво ще 76 будинків, більша частина яких була закінчена до 1917 року. До нашого часу збереглися більше 80% такого роду будинків, зведених з 1887 по 1918 роки. Ціна квартир залежала, багато в чому, від поверху. Найбільш престижними вважалися другий і третій. Площа кімнат зазвичай становила 15-30 кв. м в квартирах з 3-5 кімнат, і 30-50 кв. м - у великих квартирах.  Рентабельність володіння прибутковими будинками була дуже високою - 10-12%, тоді як рента цінних банківських паперів - 4-4,5%.  На жаль, близько десятка шедеврів архітектури, які відігравали дуже важливу роль у формуванні образу і силуету міста, загинуло в пожежах Другої Світової. В цілому, радянські часи для колишніх прибуткових будинків характеризувалися перетворенням їх в величезні комуналки, нищенням внутрішнього, а, подекуди, і зовнішнього, декору. В наші часи насунулася ще більша проблема - багато з них опинилося на десятки років років у руїнованому стані, і досі доля багатьох досі не вирішена.  Почнемо огляд з будинку Бендерського (1897 р.; вул. Вел. Васильківська, 25). Архітектором його був В. Городецький, і це один з перших його суто житлових проектів. Складно уявити, що колись будинок виглядав геть по-іншому. В 1930-х роках з нього показово збили всі «буржуазні» прикраси. Приводом для розправи над декором став шматок карниза, який завалився на тротуар. В 1943 р. будинок горів, і був відновлений у вигляді 1930-х. Але в під’їзді, що дивно, досі зберігаються грати сходів та навіть візерунчасті двері ліфту часів Городецького.  На 1914 р. квартири тут оцінювалися понад 2000 руб. за 6 кімнат, і понад 2200 - за 8, що включало його в першу десятку найдорожчих прибуткових будинків міста. При цьому квартир менш ніж в 4 кімнати в будинку не було.  Наступний наш «герой» - будинок Мороза (1910-12 рр.; вул. Володимирська, 61/11). Зовнішнє декорування цього кутового гіганта є доволі простим, проте унікальними для Києва за фактом збереженості є інтер'єри під'їзду і, як досі стверджується, декількох квартир.  У вестибюлі бачимо витонченої роботи мармурову фігуру сидячої дівчини. Збереглися первісні світильники під стелею і одне з перил маршових сходів італійського мармуру. В деяких квартирах збереглися первісні підлоги і фризи під стелею, на яких використовуються мотиви «квіткового модерну».  До послуг мешканців був ліфт Otis, первісну сантехніку ставила англійська фірма Poре. У будинку були пральня, котельня, і практично у кожного власника - телефон. 6-кімнатні апартаменти (з кухнею і 2 кімнатами для прислуги) на другому поверсі коштували 3100 руб. на рік. 8-кімнатні на більш високих поверхах - до 3400 руб. Інші квартири, в залежності від поверху і розташування вікон (у двір або на вулицю) - від 2184 до 2293 руб.  Далі переміщуємося на Андріївський узвіз, 15. Відомий будинок Орлова (1900-1902 рр., він же - «замок Річарда») цінувався, в першу чергу, за пейзажі з вікон. Цей будинок оповитий декількома скандалами та легендами, починаючи з того, що його зводили незаконно, без дозволу, та ще й за «краденим» проектом одного з нереалізованих петербурзьких будинків. Коли ж Орлова вбили влітку 1910 року на Далекому Сході, його дружина вирішила цю нерухомість продати, аби оплатити борги чоловіка. З того часу і почалися поширюватися легенди про «прокляття» цього будинку тощо.  Вартість квартир в «замку» нам достеменно невідома. На перших трьох поверхах знаходилися чотири квартири з різним числом кімнат, четвертий поверх займала величезна квартира з 11 кімнат (!), на п'ятому знаходилися 3 квартири. У цокольному поверсі були льодовик для зберігання продуктів, бакалійна та м'ясна лавки, перукарня тощо. До розселення будинку в 1980-х в під'їзді можна було побачити живопис з ангелятами і квітами… Далі в нашому нарисі поговоримо про два будинки Л. Гінзбурга. Перший зберігся. Він збудований 1900-1901 рр., і стоїть на вул. Городецького, 9. Цей квартал називають ще «Київський Париж». Близько року після спорудження це був найвищий будинок Києва - 32,5 м, до того ж, на його даху було 5 дерев'яних веж, покритих оцинкованих залізом, кожна по 6,4 м висотою.  Будинок обійшовся Гінзбургу в 573,4 тис. руб. Особливістю його були двоповерхові магазини. Квартири в 11, 9, 3 і 2 кімнати займали ще чотири верхні поверхи. Всього квартир було 14.  Про інтер'єри будинку ось уже 70 років можна говорити тільки в минулому часі. Зберіглися кріхти, здебільшого – відновлені після пожежі 1941 року. Тоді ж відтворили й більшу частину декору, а ось башти - не поновили. В тому ж кварталі Гінзбург звів 1912 року звів найбільший прибутковий будинок Києва – справжній хмарочос. Гігантська споруда мала адресу вул. Інститутська, 14-18: саме на цьому повороті вулиці тепер знаходиться сквер Небесної Сотні.  Гігантська споруда мала форму букви h, а корпуси - різну поверховість, що обумовлено складним рельєфом. Будівництво обійшлося в 1,5 млн руб. Висота корпусів становила 53 м, на вершині знаходилася вежа зі шпилем висотою 14,5 м. Загальна висота будинку - 67,5 м, що за рахунок розташування на високій точці робило будинок домінантою центру, відмінно видною і за Дніпром. В 1912-41 рр. це була найвища будівля в Україні!  У двох корпусах хмарочоса знаходилися 94 квартири - від 2 до 11 кімнат. Частина приміщень використовувалася під готель. При цьому вартість квартир в будинку не перевищувала 2000 руб. Є дані за 1917 рік, згідно з якими квартири тут коштували від 1300 до 1700 руб. Після вибухів 1941 року рештки зруйнованого гіганта розібрали, поставив трохи далі місця торцового корпусу готель з показовою назвою «Москва». Наступний «фігурант» - будинок Сироткіна (1902 р.) - стоїть на вул. Володимирська, 39/24. 10 років він був найвищим житловим будинком Києва (42,5 м з башточкою на куті) - аж до появи хмарочоса Гінзбурга. Квартири в такому будинку вважалися справді елітними: три найбільші з них, по 7-8 кімнат, коштували по 2500 руб. на рік.  В середині 1980-х увесь будинок поставили на реставрацію, яка й досі не завершена, хоча було декілька спроб відкрити тут готель. Інтер’єри не зберіглися – те, що існувало ще в 1980-х, було знищено пожежею та тривалим «недоремонтом».  Знаковим для Києва є і комплекс будинків Родзянка, зведених в 1908-1911 рр. по Ярославому Валу, 14а-14 г. У будинку 14б збереглася значна частина інтер'єрів колишньої 6-кімнатної квартири господаря - вітальня, кабінет, зал, будуар, а на другий поверх ведуть парадні сходи з дзеркалами і жіночими статуями внизу. В цій тут розташовується з 1988 року театр «Сузір'я».  У 1911 році квартира, подібна по плануванню до хазяйської, коштувала 1800 руб. на другому та третьому поверхах. Така ж квартира, але на четвертому-п'ятому поверхах, коштувала 1750 руб., а 5-кімнатна - від 1450 до 1500 руб.  Дуже престижним був і один з двох будинків міського голови І. Дьякова, що в 1912-1941 рр. стояв на пл. Франка, 4 – там, де зараз пам’ятник письменникові. Квартири в ньому сумарно коштували чи не дорожче, ніж у всіх інших прибуткових будинках міста, беручи до уваги і хмарочос Гінзбурга. За даними 1917 року, вартість 6-кімнатних квартири на третьому і четвертому поверхах перевищувала 2 тисяч руб. Найдешевшими вважалися квартири в підвалі і на верхньому поверсі. Річний прибуток від здачі квартир, а також лавки на першому поверсі, становив 51380 руб. Чому на цьому місці після Другої Світової вирішено було нічого не будувати, залишається нез'ясованим.  Ну а найдорожчим та найпрестижнішим прибутковим будинком Києва маємо вважати відомий «будинок з химерами» В. Городецького на Банківській, 10. В ньому було усього 7 квартир. На першому і другому поверхах 9-10-кімнатні квартири (квартира самого Городецького мала 13 кімнат) оцінювалися в 3500 руб., а 8-кімнатна квартира на третьому поверсі - 2750 руб. «Скромні» 2-3-кімнатні квартири з вікнами на двір коштували по 420-510 рублів - набагато дорожче, ніж аналогічні у будь-якому іншому будинку міста.  У 1918 році найдорожчі квартири тут, включаючи і колишню квартиру Городецького, коштували 7593 руб. Зростання цін, ясна річ, був обумовлене інфляцією і революційними потрясіннями, але цей рекорд, з формальних міркувань, можна вважати не побитим. Таким чином, Городецький залишив Києву дійсно унікальний в усіх відношеннях будинок. Повну версію статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/101696  Павло Ковальов

На початку ХХ сторіччя місто, зараз відоме як Кропивницький, а тоді – Єлизаветград - було одним з найбільш передових серед повітових центрів Російської імперії. В ті роки сформувався неповторний архітектурний вигляд міста, який можна вважати за своєрідний феномен, місцевий варіант історизму та модерну. Ступень збереженості старої забудови в Кропивницькому є дуже високою, за критеріями «музейності» та атмосферності його можна впевнено ставити в один ряд з Одесою, Львовом, Чернівцями, Івано-Франківськом, Сумами. Контракти.ua підготували маршрут, проходячи яким, можна побачити головні пам'ятки міста. Місто виникло в 1750-х роках як Фортеця Святої Єлизавети. Воно одразу стало найважливішим торговим вузлом Центральної України, брамою до причорноморських степів, які тільки почали тоді засвоюватися, а вже за століття гордовито йменувало себе «маленьким Парижем», розбагатівши на цукрі та пшениці. На 1900 рік в ньому були усі головні ознаки благоустрою - телеграф, каналізація, водогін з більш ніж 300 колонок, електростанція і навіть трамвай, який за датою відкриття (липень 1897 р.) став четвертим в імперії. А населення в Єлизаветграді було більше, ніж в деяких столицях губерній, як-от Чернігів, Херсон чи Полтава: 1897 року в місті проживало 61,4 тис. осіб. Прогулянку Кропивницьким почнемо з найбільшої збереженої земляної фортеці в Україні. Щоправда, її зіркоподібний багатокутник побачити можна хіба з висоти. Нині фортеця – це ґрунтовно зарослі вали, рови і бастіони, всередині яких ще з 1780-х, коли звідси вивели гарнізон, отаборився військовий шпиталь. Поруч – меморіал воякам Другої Світової, доповнений стендами на честь героїв АТО.  Далі прямуємо до мосту через річку Інгул. Дорогою не можемо не помітити велику церкву Різдва Богородиці (1812 р.) Храм був заснований в слободі грецьких переселенців. Він ніколи не закривався, тому всередині можна побачити ікони XVIII ст.  Перейшовши міст, ми опиняємося на вулиці Великій Перспективній. Одразу ліворуч стоїть імпозантний будинок - т.зв. «Пасаж Шполянського» (№ 60, 1893 р.), в якому знаходиться Музей мистецтв.  Якщо повернути праворуч, на вулицю Преображенську, то за ринком ми побачимо Спасо-Преображенський собор. Його побудували старообрядці 1813 року. Зараз, звичайно ж, він є суто православним. Далі вздовж Великої Перспективної стоїть низка цікавих будівель, серед яких особливо виділяється кол. головопоштамт (адреса – по вул. Гоголя, 72, 1893 р.) На іншій стороні вулиці, на місці мерії, до початку 1950-х стояв кафедральний Успенський собор. Перед мерією - пам'ятник О. Пашутіну (1846-1905) - багаторічному міському голові (з 1878 року до смерті), історику-краєзнавцю. Саме на його мерство і припадає розквіт Єлизаветграда імперської доби. Далі Велика Перспективна виводить на головну площу міста - Героїв Майдану. Вздовж вулиці, фасадом на площу, стоять декілька цікавих будинків, але для початку пропонуємо зайти за будівлю мерії (на її місці колись розташовувалася справжня ратуша), де на вул. Чмиленка, 74, стоїть кол. лікарня Вайсенберга (1898 р.) Оглянувши її, повертаємося назад вулицею Чмиленка, та на розі площі зупиняємося перед ефектним кутовим будинком № 84/37 – колишнім готелем. Його фасадом повзуть кам'яні змії, тримаючи в пащах яблуко. В будинку знаходяться різноманітні організації.  Йдучи далі вулиці, невдовзі бачимо ансамбль видатних споруд – хоральної синагоги (№ 90/40, 1897 р.) та будинку рабина (№ 60, музична школа № 1). В будівлі синагоги з 1998 р. діє музей «Євреї Єлисаветграда». Кількість останніх та їхня роль в житті міста була дуже значущою: перепис 1926 року зафіксував 18,5 тис. євреїв, що складало понад 27% населення. В наш час євреїв в Кропивницькому залишилося хіба 0,1%. Будинок рабина недарма займає музична школа – в ньому народився композитор Ю. Мейтус (1903-1997). Батько Мейтуса придбав будинок (рабин жити в ньому відмовився, вважаючи занадто розкішним) під власну клініку. При цьому Мейтус-старший був пристрасним меломаном, тому в нього гостювала та концертувала уся музична еліта Єлизаветграда, у т.ч. батько та син Нейгаузи – Густав та Генріх (1888-1964) – композитор та піаніст.  Повернувши від синагоги вулицею Пашутінською, за квартал опинимося на перетині з вулицею Паученка - головним пішохідним променадом міста. Одразу бачимо два дуже цікавих об'єкта – будинки краєзнавчого музею (№ 40) і кол. лікарні Гольденберга (№ 45/35).  Музей знаходиться в чудової архітектури особняку (1895-1910 рр.) негоціанта Абрама Барського. Той не встиг пожити в завершеному будинку, бо був 1907 року вбитий анархістами-рекетирами, такого ж єврейського походження. Проте всередині відтворені інтер’єри з меблями того часу, а експозиція музею вважається – після поповнення на по. 1990-х експонатами з унікальної колекції О. Ільїна (про неї можна прочитати в попередньому нарисі) – найбагатшою серед подібних в українських обласних центрах.  Далі нам потрібно пройти чотири квартали по вулиці Паученка до № 89 – особняка, в якому розміщено музей художника О. Осмьоркіна (1892-1953). Музей було відкрито в будинку, який збудував для себе архітектор Паученко - дядько Осмьоркіна. Таким чином, будівля зберігає пам'ять відразу про двох видатних людей. Радимо відвідати цей музей та дізнатися про атмосферу «Срібного століття» в Єлизаветграді. Якщо відправитися у зворотному напрямку, то опинимося на центральному міському променаді - кол. вул. Двірцевій. Вздовж неї стоять понад 20 пам’яток архітектури, серед яких відзначимо № 17 – кол. контора Петроградського міжнародного кредитного банку (зараз – ресторан), № 15 – особняк Марущака (обласна бібліотека для юнацтва), № 9 – Гостинний двір (управління СБУ), № 7 – театр «Ілюзіон» (школа мистецтв) тощо. Вулиця Паученка виводить на площу перед міським театром (1865 р.), в якому почалася історія трупи М. Кропивницького, й, відповідно, усього славнозвісного «театру корифеїв».  Район, що прилягає до театру з північного заходу, зветься Ковалівкою. Тут в середині XIX ст. звели військове містечко для юнкерського кавалерійського училища (зараз тут військовий ліцей «Сокіл»). Ансамбль містечка включає триповерховий палац, штабний і навчальний корпуси, манеж та стайні. Парк перед головним корпусом – колишній училищний плац.  За парком, в житловій частині району, знаходяться кілька примітних об'єктів - зокрема, Покровська церква (1849 р., вул. Олефіренка, 14), кол. Реальне училище (1873 р., машинобудівний коледж, вул. Олефіренка, 6), лікарня Св. Анни (1904 р., пологовий будинок, вул. Ганни Дмитрян, 1). Лікарня була названа на честь її засновниці - благодійниці грецького походження Ганни Матракі (Дмитрян; 1843-1913). Далі наш шлях лежить на вулицю Чикаленка, 1, де розташований музей заводу Ельворті (до 2016 р. - «Червона зірка»). Завод заснували британці Роберт (1846-1925) і Томас (1847-1891) Ельворті в 1874 р. Вже за десяток років по відкриттю продукція англійської якості почала користуватися таким успіхом, що брати відкрили свої філії у, власне, Британії, а пізніше - і в США. Так Єлизаветград став відомим у світовому масштабі. Родина Ельворті володіла підприємством до 1918 року, а в ранню радянську добу тут збирали чи не перші в УРСР трактори. В будинку, де жили брати і перебувала контора заводоуправління, відкрито музей, а перед ним встановлено пам'ятник цим двом джентльменам.  Прогулянку Кропивницьким, особливо в теплу пору року, варто завершити візитом в дендропарк, який знаходиться недалеко фортеці, з якої ми починали нарис. Парк став популярним після реконструкції в сер. 2000-х, коли в ньому висадили понад 100 сортів тюльпанів різних кольорів і відтінків. Усього ж квітів тут - понад 2 млн. 2008 року дендропарк був визнаний кращим парком в Україні. На його території - розважальна зона з десятками атракціонів, кав’ярнями та ресторанами.  Повний текст статті читайте тут: http://kontrakty.ua/article/102341 Павло Ковальов

Якщо обчислювати український «пуп землі», то, глянувши на мапу, стає зрозумілим: він точно знаходиться в Кіровоградській (поки ще не перейменованої) області. А місто Кропивницький, центр цієї області – мабуть, чи найменш відомий туристам обласний центр. І це при тому, що місто - справжній архітектурний заповідник, який здатний здивувати «по-повній» (що і сталося з автором). Контракти.ua запрошують познайомитися з цим незвичайним містом, що зберігає пам'ять про відомих людей - від родин Тарковських і Тобілевичів до всемогутнього свого часу більшовика Зінов’єва, від глави уряду УНР Винниченка до таємничого колекціонера Ільїна... Отже, 11 фактів про Кропивницький Єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча Місто змінило шість назв. Найдовше воно проіснувало під назвою Єлизаветград (1784-1924). В радянський період спочатку місто стало Зінов'євськом - на честь народженого в ньому видного більшовицького діяча Овсія-Гірша Радомисльського (Григорія Зінов'єва; 1883-1936). Після того, як Зінов’єв був репресований, місто 1934-го перейменували на честь іншого більшовика – Сергія Кірова (спочатку просто в Кірово, а згодом, 1939 року, зробивши обласним центром, назвали Кіровоградом). 2016 року, після тривалих дискусій, було затверджено нову назву - на честь Марка Кропивницького (1840-1910), засновника професійного українського театру. І тепер це єдине місто в Україні, назване на честь театрального діяча. Перший цукровий завод в України та перший «цукровий олігарх» В Єлизаветграді заснований 1785 року перший в Україні цукровий завод. Батьком нашої цукрової промисловості став купець з Чернігова Іван Масленников. Невдовзі він став мільйонщиком, першим в Єлизаветграді володарем титулу купця І гільдії, а згодом - і дворянином. Правда, остання подія сталася 1806 року, коли він вже мешкав в Херсоні. Найстаріший залізничний міст в Україні В Кропивницькому 13 мостів, і поступається він в цьому плані тільки Києву. Найбільш цікавим є залізничний міст-віадук через Інгул, опори та обриси якого зберігаються в незмінному вигляді з 1865 р. Більше того: цей міст був першою в Російській Імперії спорудою такого роду (залізничний віадук). А ще певний час він був найвищим залізничним мостом в Європі! Перша цивільна друкарня в Україні Для друкування книг т.зв. «цивільним», або ж спрощеним, шрифтом, в 1764 р. в новоутвореній фортеці Св. Єлизавети заснована друкарня за ініціативою новоросійського генерал-губернатора Мельгунова, в якого тут була резиденція. Однак вже наступного року установи губернії переведено до Кременчука, куди переїхала і друкарня. До наших днів збереглася тільки одна книга, надрукована того року - комедія «Кавовий дім». Примірник знаходиться в Петербурзі. В місті зародився професійний український театр Історія театру пов'язана з історією ремісниче-грамотного училища, заснованого 1867 р. викладачем М. Федоровським. В цьому навчальному закладі був гурток хорового співу, драматичний гурток та власний оркестр. Драмгурток відвідували брати Іван і Микола Тобілевичи (які згодом візьмуть псевдоніми Карпенко-Карий і Садовський). Композитор П. Ніщинський спеціально для цього хору написав музичну п'єсу «Вечорниці», яку поставили в 1875 р. У виставі брав участь М. Кропивницький. Й саме від цієї вистави йде відлік історії трупи, яка в жовтні 1882 р. поставить саме в Єлизаветградському театрі «Наталку Полтавку», а пізніше отримає назву «театр корифеїв». Перший пам'ятник вченому-гуманітарію в Україні Віктор Григорович (1815-1876) був філологом-славистом, професором одночасно декількох університетів. Після виходу у відставку переїхав до дітей в Єлизаветград, де і помер. Роль Григоровича у вивченні мов і літератур слов'янських народів є дуже важливою. Мармуровий бюст на могилі вченого постав 1892 р. Гроші на спорудження дали понад 120 жертводавців. На жаль, кладовище, на якому були поховані Григорович та інші видатні містяни, було знищено, однак бюст частково зберігся. Його наприкінці 1960-х перенесли на новий цвинтар, а пізніше копію бюсту поставили біля будівлі Технічного університету. Перший повноцінний пам'ятник Леніну в Україні Як виявляється, перший великий пам’ятник Леніну в Україні (не бюст і не тимчасова скульптура) постав 1925 року в Ковалівському парку міста, яке тоді звалося Зінов’євськом. Пояснюється це просто: товариш Зінов’єв наказав на своїй малій батьківщині відкрити пам’ятник другові, з яким мешкав в відомому «шалаші». Відкриття сталося 7.11.1925 р. Пам’ятник простояв до літа 1941-го, коли його звалили німці, а за 6 років на тому ж п’єдестали встановили точну копію. Цей «Ілліч» простояв до зими 2014-го. Єлизаветград - батьківщина видатних людей В місті народилися: письменник і політик, голова Ради міністрів в 1917-18 рр. Володимир Винниченко (1880-1951),  поет Арсеній Тарковський (1907-1989), письменник Юрій Олеша (1899-1960), композитор Юлій Мейтус (1903-1997), піаністи Генріх Нейгауз (1888-1964) та Кароль Шимановський (1882-1937) тощо. Дитинство чи юність в Єлизаветграді провели видавець і меценат Євген Чикаленко (1861-1929), польський письменник Ярослав Івашкевич (1894-1980), фізик, лауреат Нобелівської премії Ігор Тамм (1895-1971), письменник Юрій Яновський (1902-1954), поет Євген Маланюк (1897-1968), у 1925-му працював драматург Микола Куліш (1892-1937).  Місто, як уже зазначалося, пов'язано з іменами родини Тобілевичів: Івана Карпенка-Карого (1845-1907), Миколи Садовського (1856-1933), Панаса Саксаганського (1859-1940), акторки Марії Заньковецької (1854-1934) та всього колективу «театру корифеїв».  Таємна колекція простого електрика – загадка та скарб міста Найпопулярніший і найбільш таємничий персонаж нещодавньої історії міста - простий електрик Олександр Ільїн (1920-1993), який зібрав унікальну колекцію книг і творів мистецтва. Точна вартість колекції досі невідома – найменша з цифр говорить про 100 млн доларів! Ці скарби збагатили місцеві музеї і бібліотеки, зробивши їх одними з найбагатших в Україні, але особистість Ільїна та обставини, за яких він збирав свою колекцію, залишаються темами для суперечок і спекуляцій. Найбільш поширеною є версія про таємний «партійний общак» або КПРС, або КДБ, а Ільїн був лише таким собі «охоронцем-скарбником». Цю версію показано в російському фільмі «Синдром дракона» (2012 р.) Місто кавалеристів і пілотів Два спеціалізованих навчальних заклади в різний час впливали на історію і соціальну структуру міста. Це юнкерське кавалерійське училище та вище училище цивільної авіації. Юнкерське училище було засновано 1865 року і згодом стало одним з трьох в імперії постачальником офіцерських кавалерійських кадрів, і єдиним на території України. Воно проіснувало тут до 1935-го (звичайно, в радянську добу як просто кавалерійське). Що стосується льотного училища, то воно було створено в 1951 р. як військове. У 1960 р. його його перепрофілювали в школу вищої льотної підготовки - другий в СРСР виш інженерів-пілотів цивільної авіації. З 2011 р. заклад зветься «Льотна академія Національного авіаційного університету». В 2015 р. на його території відкрився музей-літак. Кропивницький – «царство» цегляного модерну Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть у Єлизаветграді склався власний архітектурний стиль, який був місцевою версією модерну. Основним матеріалом була червона цегла, тому більшість будинків має відповідний колір. Дуже високий ступінь збереженості забудови того періоду робить місто музеєм просто неба. Єлизаветградський модерн пов'язаний, в першу чергу, з іменами двох архітекторів - Якова Паученка і Олександра Лишневського. Ім’ям першого (помер 1914 року) названа головна пішохідна вулиця. Лишневський пізніше переїхав до Петербурга, де також звів велику кількість дуже цікавих будівель. Він помер в блокаду, 1942-го року. В наступному нарисі ми розповімо про основні пам'ятки міста. Повну версію статті можна прочитати тут: kontrakty.ua/article/102246 Павло Ковальов