Багато десятків років у квітні магнолії університетського ботсаду приваблюють своєю красотою та ароматом киян та гостей столиці. Навіть війна не змогла завадити яскравому весняному цвітінню. Поруч із квітучими магноліями призначають побачення, проводять фотосесії та відпочивають родинами після повсякденних справ. Блідо-рожеві та білі квіти з тонким ароматом дарують гарний настрій. Магнолії ботанічного саду ім. акад. О. В. Фоміна закарбовані в мистецтві: в книгах, у піснях, на картинах. «Вечірній Київ» побував у ботсаду та поспілкувався з українським художником, керівником артстудії Едуардом Межулом. Пан Едуард вже 35 років приходить на пленери для створення картин квітучих магнолій: «У 1976-му, наукова співробітниця та дослідниця Тамара Коршук разом з архітекторами зеленого будівництва Емілією Шараповою та Ольгою Міщук заклала «Сад магнолій». Цей своєрідний живий музей просто неба багато років чарує душу відвідувачів своєю чистотою, ніжністю та гармонією». В «Саду магнолій» представлено декоративне дерево магнолії Суланжа, що було виведено у Франції в 1820 році. Колишній дипломат французької армії Етьєн Суланж-Боден після поразки під Ватерлоо у 1815 році залишив службу, організував та очолив Королівський інститут садівництва, де створив гібрид із двох різних магнолій. Дика магнолія переважно росте на території Південної та Північної Америки, а декоративна широко розповсюджена в садах та парках багатьох країн світу. У Києві акліматизацію в більш суворому кліматі магнолій розпочато з 1905 року академіком Олександром Фоміним. «Побачивши мої картини з магноліями в 1990 роц пані Тамара Коршук запросила мене на екскурсію до ботсаду. Багато розповідала про ці рослини, подарувала свою наукову монографію «Листопадні магнолії». На жаль, перша рослина, яку описував в 1925 році Олександр Фомін, не збереглася. Але й досі квітнуть дерева, що вперше розпустилися через рік після чорнобильської трагедії», — показав дерева пан Едуард. Квіти магнолії рятують людей своєю чарівною ніжністю та ароматом, насолодитися їхнім цвітінням можна переглянувши фоторепортаж Бориса Корпусенка.