Перша — 18 листопада, «Михайло Андрієнко-Нечитайло. Херсон — Париж». Друга, наступного дня — «Те, що болить». Перша — одного художника, друга — колективна. Михайло Андрієнко-Нечитайло народився та виріс у Херсоні, а більшу частину життя мешкав у Парижі. Він є представником спільноти, відомої як Паризька школа (École de Paris). Роботи, що представлені, стисло показують шлях творчих пошуків митця. Це перша в Україні його персональна виставка, вона присвячена третій річниці визволення Херсона від російських загарбників та створена спільно з Херсонським обласним художнім музеєм імені О. О. Шовкуненка. Друга виставка складається з кількох блоків. Центральна частина «нехудожня»: в найбільший залі фотографії разом з текстом розповідають про бійців 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, які або зникли безвісти, або загинули, або потрапили у полон. Цей документальний проект «Не народжені для війни» створений їх родинами. Остання зала наповнена живописними картинами, скульптурами, фотографіями дійсних та колишніх військовослужбовців, а також волонтерів. Це проект «Мистецтво, що повертає до життя». Твори різняться і тематикою — якісь цілком мирні, якісь пов’язані з війною. А починається виставка фотографіями Юрія Білака, українця, який зараз мешкає у Франції. На них зображені діти на тлі зруйнованих споруд, в рідних для них місцях — «Дитинство, що втратило тишу». Виставка присвячена Дню захисту дітей, Дню Гідності та Свободи, Міжнародному дню волонтера та Дню Збройних сил України. Обидві триватимуть залишок листопада та майже весь грудень. Дві виставки в неділю завершують свою роботу: «ВІЧ-НА-ВІЧ з Іваном Айвазовським» (про неї ми писали раніше) та Триєнале сценографії імені Данила Лідера «Київська школа». На останній представлено театральні костюми та ескізи до них, макети сцен, фотографії з вистав. Ці предмети пов’язані з театральними подіями, які відбувалися протягом останніх трьох років. Виставка робиться вшосте. З 14 листопада по 2 грудня проходить Фестиваль сучасного колажу CUTOUT 2025. А майже до кінця січня триває виставка «Олександр Мурашко. Київські вібрації», що присвячена 150-річчю від дня народження цього видатного живописця. Текст та фото — Олександр Зубко

З 18 жовтня у Києві триває виставка видатного українського живописця. Найбільше він цікавий фахівцям своїми експериментами з фарбами, тож і називається вона «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». У мирний час гості Національного художнього музею України, де організовано виставку, не могли б не помітити його монументальну роботу «Похорон Кошового». Проте вона не експонується зараз, натомість на виставці багато портретів, і не всі з них дуже відомі. Роботи є живописні, а є графічні, представлені також кілька ескізів. Загалом картин близько п’ятдесяти. Олександр Мурашко народився 150 років тому: 7 вересня 1975 року. Ще один ювілей — це перша персональна виставка художника за останні 25 років. Половину свого недовгого життя він провів у Санкт-Петербурзі, Парижі та Мюнхені, де навчався, а значна частина дитинства минула на Чернігівщині. Проте з 1907 року і до своєї загибелі у 1919 році він лишався у Києві, де активно займався творчістю, освітою та вихованням нових художників, громадською роботою. Виставка працює до 26 січня 2026 року. Текст та фото — Олександр Зубко

У п’ятницю, 10 жовтня, добірку своїх робіт під назвою «Простір невизначеності» представив молодий український художник Дмитро Доценко. Вони мають більше, ніж два просторові виміри, але менше, ніж три: тверді фрагменти картин розташовані паралельно стінам та збоку від зображення. Частиною експозиції є також відео інсталяція. Виставка іншого нашого сучасника, Михайла Гуйди, одна з тих двох, що завершують свою роботу цієї неділі. Насправді, вона планувалася до 31 серпня, але була продовжена. Вона є частиною проекту «Діалог крізь віки», ідеєю якого є поєднання творів художників минулого та сучасності. Роботи класиків взяті з колекції Національного музею «Київська картинна галерея», а виставка називається «Михайло Гуйда і класики». Друга виставка, що завершується — «Кров з молоком». Вона присвячена темі тіла у живопису, графіці, скульптурі та фотографії у різноманітних значеннях та проявах ще з XVIII століття та по сьогодні. Роботи надали галереї, приватні колекціонери та сам музей. До 26 жовтня триватиме виставка видатного пейзажиста та мариніста Івана Айвазовського. Вона продовжує серію «Віч-на-віч», що складається з творів ХІХ століття, які є у колекції  музею. Експозиція складається з трьох живописні картин, однієї графічної роботи, фотографій полотен, що були втрачені під час Другої світової війни, та відеопрезентацієї інших творів Івана Костянтиновича. Експозиція додатково оформлена предметами побуту корінного населення Криму. До кінця листопада працює виставка, присвячена маєтку, в якому розміщений музей (і називається вона «Терещенківська, 9»), та його мешканцям. Тут багато фотографій інтер’єрів, членів сім’ї Терещенків, панно з пояснювальними текстами. Виставлено також елементи оригінального оздоблення: меблі, скульптури, і ще одна картина Івана Айвазовського. Текст та фото — Олександр Зубко

Дві живописні: «Олексій Шовкуненко. Херсон – Київ» та «Всесвіт Володимира Микити», одна — фотографічна, колективна експозиція трьох авторів під назвою «Прямуючи до свого /Я/». Ми повсякчасно знаходимось під загрозою авіаційного бомбардування або ракетного обстрілу, але 10 жовтня 2022 року ракета впала на дитячий майданчик між музеєм та Червоним корпусом Університету імені Шевченка. Тому після початку великої війни «Київська картинна галерея», як і всі музеї України, змушена була внести кардинальні зміни до своєї виставкової діяльності. Роботи з колекції музею приймають участь у міжнародних проектах, а головне приміщення «Київської картинної галереї» функціонує насамперед як виставковий простір, де представлені вітчизняні митці, від класиків до зовсім молодих. Таких подій за час повномасштабної війни відбулося вже кілька десятків. Відкриття найновішої виставки відбулося вчора, 28 січня, і на ній був присутній сам майстер — Володимир Микита, мешканець Закарпаття, йому днями виповниться 94 роки. Друга живописна виставка, Олексія Шовкуненка, триває з 24 січня, на ній представлені роботи майстра, який покинув нас ще у 1974 році. А народився він аж 1884 року, тобто він був сучасником революційних перетворень у мистецтві та суспільному ладі. Всі полотна Володимира Микити присвячені Закарпаттю, Карпатам та мешканцям цих країв, а от Олексій Шовкуненко не має такої міцної прив’язки до малої батьківщини. Особливо на ранніх картинах багато пейзажів його рідного Херсону та околиць, пізніше їх заміняють індустріальні об’єкти Одеси та Запоріжжя, далі видно, що автор мандрував по усьому СРСР. Багато в нього портретів, натюрмортів. Експозиції цих митців можна розглядати і окремо, слідкуючи за змінами у їх техніці та світогляді, а можна і паралельно, оскільки кожен є представником різних живописних шкіл, різних регіонів України і різних епох. Третя і найменша експозиція відкрилася 21 січня і складається з фотоекспериментів Тетяни Потоцької, Дмитра Труша, Олександра Сергієнка. Тут і амбротипія, і колажі, і зовсім неочікувані поєднання технік. Таким чином зайнята майже третина приміщень музею, що донедавна використовувалися для демонстрації предметів мистецтва. Музей працює, і варто пам’ятати, що не припиняються також інші, не такі помітні аспекти його діяльності: науковий, реставраційний, впорядкування колекції та багато іншого. Текст та фото — Олександр Зубко

Із Нідерландів в Україну передали артефакти з чотирьох музеїв Криму, які були представлені на виставці «Крим: золото й таємниці Чорного моря». Давні скіфські артефакти виставлялися в музеї Алларда Пірсона в Амстердамі у час, коли Росія окупувала Крим. Після незаконної анексії Криму і держава Україна, і керівництво музеїв у в окупованому Криму вимагали їхнього повернення. Після тривалих судів Апеляційний суд Амстердаму ухвалив рішення передати так зване «скіфське золото» державі Україна. Йдеться понад 565 предметів із Музейного фонду України. Здебільшого – це археологічні знахідки. Грошова вартість колекції складає майже 10 мільйонів євро, а в історично-культурному плані – вони безцінні... Тепер артефакти зберігатимуться у Національному музеї історії України.