Дві живописні: «Олексій Шовкуненко. Херсон – Київ» та «Всесвіт Володимира Микити», одна — фотографічна, колективна експозиція трьох авторів під назвою «Прямуючи до свого /Я/». Ми повсякчасно знаходимось під загрозою авіаційного бомбардування або ракетного обстрілу, але 10 жовтня 2022 року ракета впала на дитячий майданчик між музеєм та Червоним корпусом Університету імені Шевченка. Тому після початку великої війни «Київська картинна галерея», як і всі музеї України, змушена була внести кардинальні зміни до своєї виставкової діяльності. Роботи з колекції музею приймають участь у міжнародних проектах, а головне приміщення «Київської картинної галереї» функціонує насамперед як виставковий простір, де представлені вітчизняні митці, від класиків до зовсім молодих. Таких подій за час повномасштабної війни відбулося вже кілька десятків. Відкриття найновішої виставки відбулося вчора, 28 січня, і на ній був присутній сам майстер — Володимир Микита, мешканець Закарпаття, йому днями виповниться 94 роки. Друга живописна виставка, Олексія Шовкуненка, триває з 24 січня, на ній представлені роботи майстра, який покинув нас ще у 1974 році. А народився він аж 1884 року, тобто він був сучасником революційних перетворень у мистецтві та суспільному ладі. Всі полотна Володимира Микити присвячені Закарпаттю, Карпатам та мешканцям цих країв, а от Олексій Шовкуненко не має такої міцної прив’язки до малої батьківщини. Особливо на ранніх картинах багато пейзажів його рідного Херсону та околиць, пізніше їх заміняють індустріальні об’єкти Одеси та Запоріжжя, далі видно, що автор мандрував по усьому СРСР. Багато в нього портретів, натюрмортів. Експозиції цих митців можна розглядати і окремо, слідкуючи за змінами у їх техніці та світогляді, а можна і паралельно, оскільки кожен є представником різних живописних шкіл, різних регіонів України і різних епох. Третя і найменша експозиція відкрилася 21 січня і складається з фотоекспериментів Тетяни Потоцької, Дмитра Труша, Олександра Сергієнка. Тут і амбротипія, і колажі, і зовсім неочікувані поєднання технік. Таким чином зайнята майже третина приміщень музею, що донедавна використовувалися для демонстрації предметів мистецтва. Музей працює, і варто пам’ятати, що не припиняються також інші, не такі помітні аспекти його діяльності: науковий, реставраційний, впорядкування колекції та багато іншого.

Розпочався він у 2018 році і відтоді не переривався. Більше того, в 2022 році було проведено фестиваль у Великій Британії, в Оксфорді, а в 2023 році в Грузії, у Тбілісі. Він поєднує класичну музику, як симфонічну так і камерну, а також джаз, електронну музику, авангард. Тут відбуваються театральні вистави, експонуються твори образотворчого мистецтва, показуються кінофільми. Під ясенем, якому вже сто років, проходять бесіди та дискусії.    

Подія відбулася 16 травня, експозицію розміщено в Українському домі. Обидва творчі об’єднання, «Живописний заповідник» та «Паризька комуна», утворилися наприкінці 1980-х — початку 1990-х років, і стали важливим етапом у формуванні великої кількості нині відомих в Україні та за кордоном художників. Багатьох вже нема на світі. На виставці представлено близько трьох сотень робіт від півсотні авторів, і були вони створені в часи активної діяльності об’єднань. Академічних творів серед них нема. Більшість картин ніколи не експонувалися. Виставка триватиме по 30 червня.