2 червня в Національному музеї «Київська картинна галерея» відкрилася виставка «Новий мілітарний пейзаж». На ній представлені роботи двох авторів, які утворюють творчу групу Forest Brothers: Ігоря Гусєва та Стаса Жалобнюка.  Переважно це живописні пейзажі, а також малюнки на основі з сторінок радянських ідеологізованих книжок, аплікації та інші експериментальні роботи. Вони розміщуються на першому поверсі музею, у лівому крилі. Виставка працюватиме до 12 липня.  Наразі працюють всі зали музею і навіть непарадна сходова клітка між першим та другим поверхами. В останньому випадку це виставка «Твоє світло» трьох авторок: Ганни Гідори, Ганни Криволап та Ганни Миронової. Це переважно живопис, роботи розташовані у залах другого поверху лівого крила, під скляним дахом та, як вже згадувалося, на сходах. Експозиція працює до 5 липня. У приміщеннях другого поверху але правого крила триває персональна виставка художниці Руслани Потапенко «Геометрія світла». Це живописні картини, створені під впливом ікон. Експозиція працює до 20 червня. Інші приміщення другого поверху займає виставка «Ілля Рєпін. Реаліст і мрійник». Легко здогадатись, що вона складається з робіт одного з найвідоміших живописців України та колишньої Російської імперії. Більшою частиною вони є часткою фондів «Київської картинної галереї». Також надали свої експонати (картини, документи, книжки) Національний музей Тараса Шевченка, Національний художній музей України, Артфундація «Дукат». Виставка працюватиме до 30 вересня. В маленькому залі на першому поверсі, справа, триває виставка «Херсон. Шовкуненко. Врятоване». Тут представлено дев’ять робіт художника, які уникли викрадення з Херсонського обласного художнього музею під час окупації: вісім знаходились на реставрації в іншому місті, одна не була помічена загарбниками у музеї. Велика виставка Олексія Шовкуненка тут проходила півтора роки тому, ми про це розповідали. Ця ж експозиція працює до 26 липня. Текст та фото — Олександр Зубко

Дві з них — персональні, і, за збігом, присвячені художникам з однаковими прізвищами: Анатолію Марчуку та Івану Марчуку. Обидва мають звання спочатку Залуженого, а згодом і Народного художника України. Обидва є членами Національної спілки художників України. Обидва експериментували з техніками та стилями. В обох виставки приурочені до їх ювілеїв — 70-тиріччю першого та 90-торіччю другого. Можливо через більш тривалу практику Іван Марчук є лауреатом Шевченківської премії. А можливо тому, що створив унікальну техніку пльонтанізму, це коли зображення складається ніби з численних кольорових ниток. Виставка Анатолія Марчука «Земне у сув'язі з небесним» відкрилася 9 березня у Національному музеї Тараса Шевченка і займає хол та зали правого крила першого поверху. Виставка Івана Марчука «Я сколихнув цей світ» відкрилася 12 березня в Музейно-виставковому центрі «Музей історії міста Києва» та займає майже всі виставкові приміщення його чотирьох поверхів. А з 7 березня в Національному музеї «Київська картинна галерея» працює виставка «Карпати. Ці гори не знають покори». Її презентація відбулася 10 березня. Складається вона з творів українських художників, що присвячені цим горам та які створені переважно у період з п’ятдесятих по сімдесяті роки минулого сторіччя. Це майже п’ятдесят імен різних шкіл та різних регіонів країни. Текст та фото — Олександр Зубко

Так називається виставка, що проходить в Національному центрі «Український Дім» з 5 березня по 12 квітня. Це друга масштабна експозиція творів цього стилю, перша відбувалася взимку 2017–2018 років, про неї теж був наш фоторепортаж. Організатори розказують, що не старалися потрапити на свято 8 березня, це випадковість, а хотіли вони окремо розказати про жінок українського монументалізму, тому що їм слави дісталося ще менше, ніж чоловікам — майже всі представники школи або загинули, або опинилися в таборах, а твори їх планомірно знищувалися. Тим не менш, для виставки вдалося зібрати не лише живописні та графічні твори, а також скульптури, книжки з ілюстраціями бойчукістів, фотографії мозаїк, фресок і самих художників. Текст та фото — Олександр Зубко

Тільки-но вчора, у суботу, 7 лютого, почала роботу чергова експозиція серії «Віч-на-віч» (в матеріалах для іноземців пропонується французький варіант — «Tête-à-tête»). Концепція проекту полягає у тому, аби, спираючись на колекцію музею, систематично знайомити глядачів з творами видатних художників XIX та початку ХХ століть. Попередня була присвячена Івану Айвазовському, а цього разу героєм є полько-український художник Вільгельм Котарбінський. Він є яскравим представником епохи модерну, а улюблені його сюжети були з часів античності. Про це розказують виставкові картини: «Пісня ранку» присвячена Давньому Риму, велике полотно «Жертва Нілу» — про гоніння християн у римському Єгипті. Також про християнство рідка робота у техніці сепії «Терновий вінок». Сюжети з грецької міфології представлені на монументальній картині «Битва кентаврів з лапіфами» та на компактнішій — «Сатир». Два портретних панно «Жінка з глеком» та «Жінка з голубами» є варіаціями на тему античності. І в сюжетах, і в техніці, і в світогляді вгадуються сучасники та часто товариші художника: Віктор Васнєцов, Михайло Нестеров, Павло та Олександр Свєдомські, Михайло Врубель, Генріх Семирадський. Останні тридцять років життя Вільгельм Котарбінський переважно провів у Києві. Експозиція триватиме до кінця квітня. А з вівторка, 3 лютого, працює виставка грузинсько-українського художника Темо Свірелі (справ. Тенгіз Цховребов, груз. თემო სვირელი) «ADAMIANEBI / ЛЮДИ / PEOPLE». Він був учасником протесту у Грузії 1989 року та обох наших Майданів, також останню частину життя (двадцять років) провів у Києві. Виставлено п’ятнадцять картин, це зовсім інших символізм, світогляд та техніка. Експозиція запланована до 8 березня. До 22 лютого триває виставка «Олександр Мурашко. Київські вібрації», присвячена 150-річчному ювілею живописця. А от проект «Мистецький родовід. Спадковість і новаторство» тимчасово замкнуто через великий холод в його залах. За планом він мав би працювати ще весь лютий. Текст та фото — Олександр Зубко

Остання, «Земля Івана», відкрилася ввечері 12 грудня, на найостаннішому — п’ятому поверсі Національного центру «Український Дім». Тут експозиції влаштовуються вкрай рідко, тим цікавіше сюди потрапити і принагідно роздивитись вітражі під самою стелею і споглянути крізь усі поверхи вниз, на монументальну частину виставки «Хліб». Експозиція під дахом присвячена художникові Івану Приходьку, якого не стало цього року. Його жанр — наївне мистецтво, але це не тому, що надбання майстрів були для нього недоступні. Навпаки, він вчився все свідоме життя і вибір стилістики був глибоко усвідомлений. Більше всього представлено його живопису, також є скульптури, і на двох великих екранах постійно демонструються документальний фільм Андрія Лисецького «Земля Івана» (2019) та підбірка відеофрагментів. В центрі експозиції — розмальований бубен, він згадується в інших творах. Виставка «Хліб», що згадувалася вище, розпочала роботу ще 4 грудня. Вона міждисциплінарна: тут і живопис, і скульптура, і обрядові предмети, і господарчі, і документальні матеріали (як паперові документи, так і фотографії) та ще багато всього, що дозволяє з різних боків подивитись на таке явище, як хліб. А вчора, 11 грудня, на найнижчому поверсі, біля кафе та гардеробу, було урочисто відкрито експозицію «100 кіз Лесі Патоки». Це авторське бачення найпопулярнішого образу українських народних свят. Усі виставки працюють до 18 січня 2026 року. Текст та фото — Олександр Зубко

Перша — 18 листопада, «Михайло Андрієнко-Нечитайло. Херсон — Париж». Друга, наступного дня — «Те, що болить». Перша — одного художника, друга — колективна. Михайло Андрієнко-Нечитайло народився та виріс у Херсоні, а більшу частину життя мешкав у Парижі. Він є представником спільноти, відомої як Паризька школа (École de Paris). Роботи, що представлені, стисло показують шлях творчих пошуків митця. Це перша в Україні його персональна виставка, вона присвячена третій річниці визволення Херсона від російських загарбників та створена спільно з Херсонським обласним художнім музеєм імені О. О. Шовкуненка. Друга виставка складається з кількох блоків. Центральна частина «нехудожня»: в найбільший залі фотографії разом з текстом розповідають про бійців 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, які або зникли безвісти, або загинули, або потрапили у полон. Цей документальний проект «Не народжені для війни» створений їх родинами. Остання зала наповнена живописними картинами, скульптурами, фотографіями дійсних та колишніх військовослужбовців, а також волонтерів. Це проект «Мистецтво, що повертає до життя». Твори різняться і тематикою — якісь цілком мирні, якісь пов’язані з війною. А починається виставка фотографіями Юрія Білака, українця, який зараз мешкає у Франції. На них зображені діти на тлі зруйнованих споруд, в рідних для них місцях — «Дитинство, що втратило тишу». Виставка присвячена Дню захисту дітей, Дню Гідності та Свободи, Міжнародному дню волонтера та Дню Збройних сил України. Обидві триватимуть залишок листопада та майже весь грудень. Дві виставки в неділю завершують свою роботу: «ВІЧ-НА-ВІЧ з Іваном Айвазовським» (про неї ми писали раніше) та Триєнале сценографії імені Данила Лідера «Київська школа». На останній представлено театральні костюми та ескізи до них, макети сцен, фотографії з вистав. Ці предмети пов’язані з театральними подіями, які відбувалися протягом останніх трьох років. Виставка робиться вшосте. З 14 листопада по 2 грудня проходить Фестиваль сучасного колажу CUTOUT 2025. А майже до кінця січня триває виставка «Олександр Мурашко. Київські вібрації», що присвячена 150-річчю від дня народження цього видатного живописця. Текст та фото — Олександр Зубко

З 18 жовтня у Києві триває виставка видатного українського живописця. Найбільше він цікавий фахівцям своїми експериментами з фарбами, тож і називається вона «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». У мирний час гості Національного художнього музею України, де організовано виставку, не могли б не помітити його монументальну роботу «Похорон Кошового». Проте вона не експонується зараз, натомість на виставці багато портретів, і не всі з них дуже відомі. Роботи є живописні, а є графічні, представлені також кілька ескізів. Загалом картин близько п’ятдесяти. Олександр Мурашко народився 150 років тому: 7 вересня 1975 року. Ще один ювілей — це перша персональна виставка художника за останні 25 років. Половину свого недовгого життя він провів у Санкт-Петербурзі, Парижі та Мюнхені, де навчався, а значна частина дитинства минула на Чернігівщині. Проте з 1907 року і до своєї загибелі у 1919 році він лишався у Києві, де активно займався творчістю, освітою та вихованням нових художників, громадською роботою. Виставка працює до 26 січня 2026 року. Текст та фото — Олександр Зубко

У п’ятницю, 10 жовтня, добірку своїх робіт під назвою «Простір невизначеності» представив молодий український художник Дмитро Доценко. Вони мають більше, ніж два просторові виміри, але менше, ніж три: тверді фрагменти картин розташовані паралельно стінам та збоку від зображення. Частиною експозиції є також відео інсталяція. Виставка іншого нашого сучасника, Михайла Гуйди, одна з тих двох, що завершують свою роботу цієї неділі. Насправді, вона планувалася до 31 серпня, але була продовжена. Вона є частиною проекту «Діалог крізь віки», ідеєю якого є поєднання творів художників минулого та сучасності. Роботи класиків взяті з колекції Національного музею «Київська картинна галерея», а виставка називається «Михайло Гуйда і класики». Друга виставка, що завершується — «Кров з молоком». Вона присвячена темі тіла у живопису, графіці, скульптурі та фотографії у різноманітних значеннях та проявах ще з XVIII століття та по сьогодні. Роботи надали галереї, приватні колекціонери та сам музей. До 26 жовтня триватиме виставка видатного пейзажиста та мариніста Івана Айвазовського. Вона продовжує серію «Віч-на-віч», що складається з творів ХІХ століття, які є у колекції  музею. Експозиція складається з трьох живописні картин, однієї графічної роботи, фотографій полотен, що були втрачені під час Другої світової війни, та відеопрезентацієї інших творів Івана Костянтиновича. Експозиція додатково оформлена предметами побуту корінного населення Криму. До кінця листопада працює виставка, присвячена маєтку, в якому розміщений музей (і називається вона «Терещенківська, 9»), та його мешканцям. Тут багато фотографій інтер’єрів, членів сім’ї Терещенків, панно з пояснювальними текстами. Виставлено також елементи оригінального оздоблення: меблі, скульптури, і ще одна картина Івана Айвазовського. Текст та фото — Олександр Зубко

14 вересня у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відбулося музичне закриття виставки живопису «Бентежні роки. Митці з України в École de Paris». Вона складалася з творів двадцяти чотирьох митців, українців за походженням, які зібралися у Парижі та працювали тут між двома світовими війнами. Відрізняються жанри та техніки, автори походять з різних міст, містечок та сел. По-різному склалися і їхні долі. Сам термін «Паризька школа» досить умовний: під ним мистецтвознавці мають на увазі художників, як працювали в столиці Франції від початку XX сторіччя до його середини і загалом не були ідейно єдині. Картини надали галереї та приватні особи. В фіналі вечора відбувся виступ відомого українського джазового гурту Merry Mary з програмою «Шалені. Божевільні. Джаз в Парижі 20-30х». Виконувалися популярні джазові твори тієї епохи, авторів з США та Франції. Текст та фото — Олександр Зубко

В програмі: закриття художніх виставок, показ відеофільму «Bouquet Kyiv Stage 2025 — серце Європи б’ється в Україні», концерт музики Валентина Сильвестрова у виконанні піаніста Євгена Громова. Все це відбуватиметься на території Національного заповідника «Софія Київська». Сам фестиваль проходив рівно місяць тому, тривав чотири дні — з 14 по 17 серпня, він давно став місцем зустрічі своїх давніх прихильників (він відбувся вже ввосьме) та нових гостей. Попри постійну повітряну загрозу вся програма була виконана. Текст та фото — Олександр Зубко