22 травня в Українському домі відбулося відкриття виставки «ПроЗорі». На ній зібрано більше двохсот арт-об’єктів: живописних полотен, ескізів, скульптур, колажів, аплікацій, мультимедійних інсталяцій, а також фотографій архітектурних споруд та предметів оздоблення, які ще існують чи вже зникли. Їх авторами є відомі українські митці: Ада Рибачук та Володимир Мельніченко (спільні роботи підписували «АРВМ»), Федір Тетянич, Валерій Ламах, Флоріан Юр’єв. Художні роботи супроводжуються біографічними довідками, висловлюваннями художників, поясненням контексту, в якому їм довелося існувати та творити. Це була друга половина XX сторіччя, і якісь експерименти лишись лише в проектах, якісь вдавалося втілити, проте частина була знищена ще за Радянської влади, частина була зруйнована в часи незалежності, щось, як концертно-конференційна зала Українського інституту науково-технічної та економічної інформації МОН України авторства Флоріана Юр’єва, зникає прямо зараз. Виставка в Українському домі триватиме з 23 травня по 29 червня. Паралельно на інших майданчиках проходять три експозиції, що присвячені деяким з заявлених авторів:виставка «Приснився мені сон. Федір Тетянич» в артфундації «Дукат», з 29 травня по 30 липня;документальний виставковий проект «Коли руйнується світ» у виставковому центрі «Жива пам’ять», присвячений трагедії Бабиного Яру, що був розроблений АРВМ, з 29 травня по 31 липня;виставка «Щоденник Ади Рибачук» в музеї АРВМ, з 21 травня по 15 жовтня. Текст та фото — Олександр Зубко  

Дві живописні: «Олексій Шовкуненко. Херсон – Київ» та «Всесвіт Володимира Микити», одна — фотографічна, колективна експозиція трьох авторів під назвою «Прямуючи до свого /Я/». Ми повсякчасно знаходимось під загрозою авіаційного бомбардування або ракетного обстрілу, але 10 жовтня 2022 року ракета впала на дитячий майданчик між музеєм та Червоним корпусом Університету імені Шевченка. Тому після початку великої війни «Київська картинна галерея», як і всі музеї України, змушена була внести кардинальні зміни до своєї виставкової діяльності. Роботи з колекції музею приймають участь у міжнародних проектах, а головне приміщення «Київської картинної галереї» функціонує насамперед як виставковий простір, де представлені вітчизняні митці, від класиків до зовсім молодих. Таких подій за час повномасштабної війни відбулося вже кілька десятків. Відкриття найновішої виставки відбулося вчора, 28 січня, і на ній був присутній сам майстер — Володимир Микита, мешканець Закарпаття, йому днями виповниться 94 роки. Друга живописна виставка, Олексія Шовкуненка, триває з 24 січня, на ній представлені роботи майстра, який покинув нас ще у 1974 році. А народився він аж 1884 року, тобто він був сучасником революційних перетворень у мистецтві та суспільному ладі. Всі полотна Володимира Микити присвячені Закарпаттю, Карпатам та мешканцям цих країв, а от Олексій Шовкуненко не має такої міцної прив’язки до малої батьківщини. Особливо на ранніх картинах багато пейзажів його рідного Херсону та околиць, пізніше їх заміняють індустріальні об’єкти Одеси та Запоріжжя, далі видно, що автор мандрував по усьому СРСР. Багато в нього портретів, натюрмортів. Експозиції цих митців можна розглядати і окремо, слідкуючи за змінами у їх техніці та світогляді, а можна і паралельно, оскільки кожен є представником різних живописних шкіл, різних регіонів України і різних епох. Третя і найменша експозиція відкрилася 21 січня і складається з фотоекспериментів Тетяни Потоцької, Дмитра Труша, Олександра Сергієнка. Тут і амбротипія, і колажі, і зовсім неочікувані поєднання технік. Таким чином зайнята майже третина приміщень музею, що донедавна використовувалися для демонстрації предметів мистецтва. Музей працює, і варто пам’ятати, що не припиняються також інші, не такі помітні аспекти його діяльності: науковий, реставраційний, впорядкування колекції та багато іншого. Текст та фото — Олександр Зубко