Перша — 18 листопада, «Михайло Андрієнко-Нечитайло. Херсон — Париж». Друга, наступного дня — «Те, що болить». Перша — одного художника, друга — колективна. Михайло Андрієнко-Нечитайло народився та виріс у Херсоні, а більшу частину життя мешкав у Парижі. Він є представником спільноти, відомої як Паризька школа (École de Paris). Роботи, що представлені, стисло показують шлях творчих пошуків митця. Це перша в Україні його персональна виставка, вона присвячена третій річниці визволення Херсона від російських загарбників та створена спільно з Херсонським обласним художнім музеєм імені О. О. Шовкуненка. Друга виставка складається з кількох блоків. Центральна частина «нехудожня»: в найбільший залі фотографії разом з текстом розповідають про бійців 82-ї окремої десантно-штурмової бригади, які або зникли безвісти, або загинули, або потрапили у полон. Цей документальний проект «Не народжені для війни» створений їх родинами. Остання зала наповнена живописними картинами, скульптурами, фотографіями дійсних та колишніх військовослужбовців, а також волонтерів. Це проект «Мистецтво, що повертає до життя». Твори різняться і тематикою — якісь цілком мирні, якісь пов’язані з війною. А починається виставка фотографіями Юрія Білака, українця, який зараз мешкає у Франції. На них зображені діти на тлі зруйнованих споруд, в рідних для них місцях — «Дитинство, що втратило тишу». Виставка присвячена Дню захисту дітей, Дню Гідності та Свободи, Міжнародному дню волонтера та Дню Збройних сил України. Обидві триватимуть залишок листопада та майже весь грудень. Дві виставки в неділю завершують свою роботу: «ВІЧ-НА-ВІЧ з Іваном Айвазовським» (про неї ми писали раніше) та Триєнале сценографії імені Данила Лідера «Київська школа». На останній представлено театральні костюми та ескізи до них, макети сцен, фотографії з вистав. Ці предмети пов’язані з театральними подіями, які відбувалися протягом останніх трьох років. Виставка робиться вшосте. З 14 листопада по 2 грудня проходить Фестиваль сучасного колажу CUTOUT 2025. А майже до кінця січня триває виставка «Олександр Мурашко. Київські вібрації», що присвячена 150-річчю від дня народження цього видатного живописця. Текст та фото — Олександр Зубко

У п’ятницю, 10 жовтня, добірку своїх робіт під назвою «Простір невизначеності» представив молодий український художник Дмитро Доценко. Вони мають більше, ніж два просторові виміри, але менше, ніж три: тверді фрагменти картин розташовані паралельно стінам та збоку від зображення. Частиною експозиції є також відео інсталяція. Виставка іншого нашого сучасника, Михайла Гуйди, одна з тих двох, що завершують свою роботу цієї неділі. Насправді, вона планувалася до 31 серпня, але була продовжена. Вона є частиною проекту «Діалог крізь віки», ідеєю якого є поєднання творів художників минулого та сучасності. Роботи класиків взяті з колекції Національного музею «Київська картинна галерея», а виставка називається «Михайло Гуйда і класики». Друга виставка, що завершується — «Кров з молоком». Вона присвячена темі тіла у живопису, графіці, скульптурі та фотографії у різноманітних значеннях та проявах ще з XVIII століття та по сьогодні. Роботи надали галереї, приватні колекціонери та сам музей. До 26 жовтня триватиме виставка видатного пейзажиста та мариніста Івана Айвазовського. Вона продовжує серію «Віч-на-віч», що складається з творів ХІХ століття, які є у колекції  музею. Експозиція складається з трьох живописні картин, однієї графічної роботи, фотографій полотен, що були втрачені під час Другої світової війни, та відеопрезентацієї інших творів Івана Костянтиновича. Експозиція додатково оформлена предметами побуту корінного населення Криму. До кінця листопада працює виставка, присвячена маєтку, в якому розміщений музей (і називається вона «Терещенківська, 9»), та його мешканцям. Тут багато фотографій інтер’єрів, членів сім’ї Терещенків, панно з пояснювальними текстами. Виставлено також елементи оригінального оздоблення: меблі, скульптури, і ще одна картина Івана Айвазовського. Текст та фото — Олександр Зубко

4 вересня в Українському домі відбулося відкриття великої персональної виставки видатного українського фотографа Олександра Глядєлова. Він почав знімати ще наприкінці 80-тих років, а відомим став своїми гостросоціальними роботами. Це навіть більше, ніж фотожурналістика, бо деяким серіям Олександр присвячує по кілька років. Так, свого часу справжнім вибухом для вітчизняного медіапростору стали його фоторозповіді про безпритульних дітей; широко відома серія, присвячена темі СНІДу, багато часу фотограф присвятив проблемі епідемії туберкульозу в Україні та різним аспектам позбавлення волі. Олександр документував численні воєнні конфлікти та їх наслідки по всьому світу, фіксує війну Росії проти України. Він досі знімає на плівку, часто сам друкує фотографії. Виставка триватиме до 5 жовтня, за цей час також відбудеться авторська екскурсія експозицією та презентація книги Олександра Глядєлова від IST Publishing. Текст та фото — Олександр Зубко  

22 травня в Українському домі відбулося відкриття виставки «ПроЗорі». На ній зібрано більше двохсот арт-об’єктів: живописних полотен, ескізів, скульптур, колажів, аплікацій, мультимедійних інсталяцій, а також фотографій архітектурних споруд та предметів оздоблення, які ще існують чи вже зникли. Їх авторами є відомі українські митці: Ада Рибачук та Володимир Мельніченко (спільні роботи підписували «АРВМ»), Федір Тетянич, Валерій Ламах, Флоріан Юр’єв. Художні роботи супроводжуються біографічними довідками, висловлюваннями художників, поясненням контексту, в якому їм довелося існувати та творити. Це була друга половина XX сторіччя, і якісь експерименти лишись лише в проектах, якісь вдавалося втілити, проте частина була знищена ще за Радянської влади, частина була зруйнована в часи незалежності, щось, як концертно-конференційна зала Українського інституту науково-технічної та економічної інформації МОН України авторства Флоріана Юр’єва, зникає прямо зараз. Виставка в Українському домі триватиме з 23 травня по 29 червня. Паралельно на інших майданчиках проходять три експозиції, що присвячені деяким з заявлених авторів:виставка «Приснився мені сон. Федір Тетянич» в артфундації «Дукат», з 29 травня по 30 липня;документальний виставковий проект «Коли руйнується світ» у виставковому центрі «Жива пам’ять», присвячений трагедії Бабиного Яру, що був розроблений АРВМ, з 29 травня по 31 липня;виставка «Щоденник Ади Рибачук» в музеї АРВМ, з 21 травня по 15 жовтня. Текст та фото — Олександр Зубко  

Дві живописні: «Олексій Шовкуненко. Херсон – Київ» та «Всесвіт Володимира Микити», одна — фотографічна, колективна експозиція трьох авторів під назвою «Прямуючи до свого /Я/». Ми повсякчасно знаходимось під загрозою авіаційного бомбардування або ракетного обстрілу, але 10 жовтня 2022 року ракета впала на дитячий майданчик між музеєм та Червоним корпусом Університету імені Шевченка. Тому після початку великої війни «Київська картинна галерея», як і всі музеї України, змушена була внести кардинальні зміни до своєї виставкової діяльності. Роботи з колекції музею приймають участь у міжнародних проектах, а головне приміщення «Київської картинної галереї» функціонує насамперед як виставковий простір, де представлені вітчизняні митці, від класиків до зовсім молодих. Таких подій за час повномасштабної війни відбулося вже кілька десятків. Відкриття найновішої виставки відбулося вчора, 28 січня, і на ній був присутній сам майстер — Володимир Микита, мешканець Закарпаття, йому днями виповниться 94 роки. Друга живописна виставка, Олексія Шовкуненка, триває з 24 січня, на ній представлені роботи майстра, який покинув нас ще у 1974 році. А народився він аж 1884 року, тобто він був сучасником революційних перетворень у мистецтві та суспільному ладі. Всі полотна Володимира Микити присвячені Закарпаттю, Карпатам та мешканцям цих країв, а от Олексій Шовкуненко не має такої міцної прив’язки до малої батьківщини. Особливо на ранніх картинах багато пейзажів його рідного Херсону та околиць, пізніше їх заміняють індустріальні об’єкти Одеси та Запоріжжя, далі видно, що автор мандрував по усьому СРСР. Багато в нього портретів, натюрмортів. Експозиції цих митців можна розглядати і окремо, слідкуючи за змінами у їх техніці та світогляді, а можна і паралельно, оскільки кожен є представником різних живописних шкіл, різних регіонів України і різних епох. Третя і найменша експозиція відкрилася 21 січня і складається з фотоекспериментів Тетяни Потоцької, Дмитра Труша, Олександра Сергієнка. Тут і амбротипія, і колажі, і зовсім неочікувані поєднання технік. Таким чином зайнята майже третина приміщень музею, що донедавна використовувалися для демонстрації предметів мистецтва. Музей працює, і варто пам’ятати, що не припиняються також інші, не такі помітні аспекти його діяльності: науковий, реставраційний, впорядкування колекції та багато іншого. Текст та фото — Олександр Зубко