Вікторії 23 роки, її чоловік Юра вирішив вступити до лав ЗСУ у перший тиждень повномасштабного вторгнення. Влітку 2022 року Юрко був на службі в Сумській області за 4 км від російського кордону. Туди Вікторія їздила протягом 4 місяців, в надії зачати дитину. Кожна їх зустріч могла бути останньою, тому Вікторія дуже засмучувалась та ображалась на своє тіло, коли не вдавалось завагітніти. Зараз вони очікують народження немовляти. Юрко продовжує службу, а Вікторія чекає повернення чоловіка та сама готується до пологів. Їхню історію дивіться у фільмі Сашка Брами.

Володимиру Шпіці-старшому днями 57. Зараз він на Донеччині. Щоранку застеляє ліжко: «Мене дід з дитинства привчив. Щоб день вдався». Потім іде на ранкову пробіжку, вмивається — та до роботи. Приймає доповіді від побратимів. Володимир Шпіка-молодший служить у штабі Львова — цього року бійця перевели зі східного напрямку. Чоловіки з династії військових, обоє пройшли АТО. «Найголовніше — це люди. Озброєння і техніка без людей — це просто купка металу. Людей треба берегти», — каже Шпіка-старший. Він застав різні часи армії: СРСР, перші роки незалежності, коли військо розкрадалася, початок АТО, коли армія була неготовою до нападу рф, трансформацію з 2016 року та нові тяжкі виклики та втрати після 24 лютого. Як воно — іти військовим, коли війна вже в тебе вдома? Які пам’ятні речі з АТО береже родина? Як українська армія змінилася з Другої світової до 2023-го? І що подобається чоловікам у їхній службі? Дивіться до Дня Незалежності документальний фільм hromadske «Зв’язок».