НОВОСТИ ДНЯ: Крымские татары получат компенсации за репрессии РФ – Разумков  Кравчук обратился к Владимиру Зеленскому  ЕВА назвала семь шагов, которых бизнес ждет от будущего главы государства  У Зеленского уже заговорили, что не будут снижать тариф и сажать людей  В Москве украли картину Левитана за 2 миллиона  Медведев оценил выборы в Украине и заявил о возможности наладить отношения с Россией   У христиан восточного обряда началась Страстная неделявсе новости дня
Жизнь и Стиль
Общество
16.01.2019 4280

Житомирщина: 10 підказок для мандрівника

Житомирська область не обділена увагою туристів. Коростишівські кар'єри і скелі в Денишах, таємниче Кам'яне село, безсмертне місто-анекдот Бердичів, романтична садиба Верхівня, де творив великий Бальзак - всі ці точки досить відомі потенційному мандрівникові. Більш-менш «розкрученими» в останні роки стали також древлянська столиця Коростень з фестивалем дерунів та музей дорогоцінних каменів в Хорошевому (Володарськ-Волинському). Плюс музей космонавтики в Житомирі - й багато хто ставить собі «галочку» про ознайомлення з визначними пам'ятками області. Не будемо сперечатись: наведений перелік непоганий, але далеко не повний - це приблизно третина цікавих місць в області. Контракти.uа вирішили допомогти у знайомстві з цим регіоном. Для початку презентуємо 10 об'єктів, більшість з яких хоча й згадується в путівниках по області, але все одно опиняється в тіні «конкурентів».

Барвинівка: останній дубовий гігант Волині

Над селом, яке до 1960 року мало незвичайне ім'я - Монахиня, - підноситься храм Вознесіння Христового. Рік його будівництва - 1794-й. Такі церкви перестануть зводити вже десятиліттям пізніше. Висока красуня з дубу і буку, гучна і світла, пофарбована традиційною «єпархіальною» блакитною фарбою пізніх царських часів. Її пропорції досконалі, автентичність майже повна - в 1887 році храм оновлював власник села, пан Тишкевич. Православний храм оновлював, зауважимо. Втім, Житомирщина показувала іноді й не такі приклади відносин польської еліти і українського селянства, про що буде мова в нарисі про село Романівка.

25_big

Величні та стрункі обриси Вознесенського храму

За твердженнями місцевого священика, бук для церкви доставляли з самісіньких Карпат. Навіть якщо це й не так, і прибули вони, наприклад, з Кременецького кряжа, все одно поєднання цих двох видів деревини - єдине на всю Україну. Притому, схоже, букова частина - як раз та, яку оновлював Тишкевич, розібравши храм до рівня першого поверху. Дуб темний, а бук світліше - різниця в століття, що впливає на відтінок деревини, все ще помітна, тому й в інтер'єрі церкви відчуваєш мимовільний символізм: від темного «земного» низу піднімається вгору все більш світла хвиля букових колод, ніби підносячи в горню височінь...

Та й інтер'єр тут справжній, що для провінційних сільських церков - випадок рідкісний. За радянських часів храм перетворили на зерносховище, причому «полінувалися» прибрати чудовий іконостас в дусі «народного бароко». Так і дивився Спас Нерукотворний роками на гори зерна, які засипали його по самі очі. Зверніть увагу і на пишну скульптурну «Голгофу» - взагалі, католицький вплив в оздобленні храму відчутний, що ріднить його вже з уніатської церковної традицією..

130613_big_18

А чому ж барвинівський храм - «останній» в своєму роді? Справа в тому, що в Україні на даний час не зберіглося храмів поліської школи в такому стилі, «законсервованому» в довгі польські століття на Правобережжі. Російська імперія швидко уніфікувала церковну архітектуру, ставлячи по селах храми за типовими проектами, а атеїстичні часи знищили майже всі аналогічні церкви. Так і дожив дубово-буковий велетень до наших днів один.

Городківка: елегантна неоготика Святої Клари

Цей невеликий костел буквально проситься на кіноплівку. Та й фотографів він «любить», кокетно повертаючись до них найнесподіванішими ракурсами. Свята Клара Асізька (1194-1253), послідовниця засновника ордену францисканців і засновниця ордена кларисок, напевно, схвалила б архітектурну стилістику храму - в її час на «руїнах» колишнього романського якраз зароджувався «модний» готичний стиль. А перед нами - вже суміш неоготики і неороманського стилю, талановита інтерпретація, 1913 року побудови.

gorodkivka-mal

Костел Святої Клари (фото - Р. Маленков)

Храм приваблює своєю безпекою (фото М. Рітуса із зображенням костелу винесено також як головна до статті). Історія його наступна: костел заповіла побудувати власниця села (яке мало колись дивне ім'я Халаїмгородок) Клара Івановська в пам'ять своїх чоловіка і доньки. Правда, син Клари Євстахій із завданням не впорався - будівництву чергового вогнища «латинської віри» заважали офіційна влада. Після його смерті Халаїмгородок відійшов спорідненому родові Жмігродських. Вони й здійснили волю пані Клари. Їх імена, також як прізвища архітектора, технолога і першого священика костелу, написані на плиті, умурованої в одну зі стін.

kostel-svyatoj-klary-3

Двері в костелі також збереглися з часів побудови

Костел двічі закривали - в 1935 і 1961 роках. Після другого закриття знищили орган, статую Богоматері і розписи. Наприкінці існування СРСР його повернули вірянам, які провели ремонт храму. Сьогодні тут правлять монахи ордену кармелитів.

Городське: затишний лісовий монастир і фестиваль в поліській хаті

Неподалік Коростишева знаходиться невелике село - колись, судячи з назви, досить значуще поселення. Поблизу нього, серед лісу, розташована обитель на честь Святого Духа. Заснована вона була на початку 2000-х років митрополитом УПЦ КП Житомирським і Овруцьким Ізяславом. Митрополит потрапив на цьому місці в аварію: старі «Жигулі», на яких він об'їжджав тоді ще не дуже численну єпархію, ледь не злетіли з дороги - завадив камінь, в який уперся автомобіль. Вирішивши, що це є дивом та знаком, владика вирішив заснувати поблизу монастир.

img_4e0adc345443e

Вхід до будинку настоятеля

Крім головного, напівпідземного, храму - аскетичного і чудово «вписаного» в лісовий пейзаж, всі інші споруди в монастирі - дерев'яні. Працювали місцеві матера, які знають свою справу: обитель, здається, зійшла з картинок про перші лісові громади, що виникали тут за часів становлення християнства. Тут все просто, без пафосу. Можна спокійно вклонитися мощам великих святих - Пантелеймона, Ніни, Варвари. Тиша та спокій...

Особливе місце - меморіальний комплекс «Українська Голгофа», присвячений жертвам геноциду українського народу і репресій проти православного духовенства.

img_4e0adbe20009a

«Українська Голгофа»

Популярність Свято-Духівської обителі зростає, хоча тутешні насельники за нею аж ніяк не женуться. Справа в тому, що село Городське ось уже понад 10 років є місцем для етнофестів та різноманітних свят, які розповідають про історію Полісся.

Центром цих заходів служить музей і культурно-мистецький центр «Поліська хата». Він з'явився в 2008 році, коли автор проекту Інна Величко, разом з кількома однодумцями, викупила один з будинків, побудованих ще в XIX столітті. З того часу в старій поліської хаті нічого не змінювалося: інтер'єр, піч, обстановка - все справжнє. Оновлюють тільки солом'яну стріху та білять стіни. Предмети старовини збирали в самому Городському та в навколишніх селах. Сюди приїздять по кілька тисяч туристів на рік. Найбільш популярний з фестивалів, які проходять тут - «Житичі», що відбувається у липні.

om_06061718_111

«Поліська хата»

Телефон «Поліської хати»: 067-723-53-82.

Заздрівка: головна баптистська церква Російської імперії

Німці з'явилися в тутешніх краях задовго до світових воєн ХХ століття. У 1850-60-х роках спочатку на Волині, а потім і по всьому Поліссю розселилися колоністи, які прийшли з території Царства Польського, де для них скасували пільги. Вони почали перетворювати ці дикі лісові землі, з суто німецькою педантичністю розчищаючи ділянки в лісі і осушуючи тисячолітні ділянки боліт (і як вони не здогадалися, що під ними лежить такий знайомий їм бурштин?)

Дивовижний і зовсім невідомий факт: саме в тутешніх краях до кінця XIX століття проживало 10% від всього німецького населення Російської імперії. Жили за своїми звичаями, мали парові машини, фабрики по їх ремонту і виробництву, обробляли худу волинську землю за передовими технологіями, шили одяг і взуття, монополізували значну частину лісових промислів, і навіть вирощували тут тютюн! Причому у німецьких фермерів все росло і процвітало навіть в самі неврожайні роки.

1913-333

Німці міста Житомира. Фото 1913 року

Згуртованості колоністів сприяли і релігійні традиції. Нові землі вони вважали дарованим їм у випробування працьовитості і стійкості Садом Божим, лише «трохи» зарослим - в прямому і переносному сенсі. Церкви спочатку рубали з дерева (деякі з них збереглися), а потім прийшов час і кам'яних кірх. Третьою за часом побудови з баптистських церков на Волині і став храм в колонії Нойдорф (нинішня Заздрівка), побудований в 1866 році.

Уже через десяток років церква в Нойдорфі вважалася найвпливовішою і відомою серед Спілки баптистських церков Російської імперії, маючи статус «материнської». Нойдорф став центром тяжіння всіх баптистів величезної країни..

zaz-mal2

Кірха в Нойдорфі (фото - Р. Маленков)

У 1896 році стару дерев'яну кірху замінили на нову, яку ми й бачимо. Шпилів і бань на ній ніколи не було - зайва «розкіш». Спокійне і заможне життя закінчилось в Нойдорфі, як і для всіх німців Російської імперії, з Першою Світовою війною - їх почали виселяти подалі від лінії фронту та відбирати землю, випереджаючи дії більшовиків. У 1930-х потенційних зрадників, що вижили вусупереч революції і Голодомору, почали і зовсім відправляти у сибірську далечинь (до Другої Світової, зауважимо, залишалося ще півдесятиліття). Кірхи після цього, звичайно ж, одразу закрили.

У 1941-43 рр. частина депортованих зуміла «просочитися» крізь радянський фронт і повернутися в рідні краї. Нова влада відразу сформувала з них антипартизанські загони, залучали екс-колоністів і для роботи в каральних органах. Хоча пішли на «брудну роботу» далеко не все - багатьом не дозволяли ті самі релігійні переконання...

800px-

Аналогічна по архітектурі і часу побудови кірха в самому Житомирі

У 1943-му брати по крові та ґрунту погнали волинських німців в примусовому порядку «нах фатерлянд», але цим не врятували від Совєтів: після війни «двічі зрадників» спеціально розшукували і повертали в СРСР, де їх знову чекала в кращому випадку Сибір (а багатьох - і куля СМЕРШу). У 1950-х деякі сім'ї знову повернулися. Розсіялися між людей, і, здавалося б, міцно забули свою віру і походження. Але ні: таємні баптистські «збіговиська» на Житомирщині КДБ активно розкривав і на рубежі 1980-х...

А кірха в Нойдорфі стоїть й донині. І діє. Сюди їдуть з усієї України, і не тільки з неї, баптисти, які знають про її минулий статус. Вціліли в Нойдорфі-Заздрівці й багато будинків колоністів - так і стоять вони, як залишки окремої цивілізації, забутої «німецької Волині» - чергової непізнаної сторінки нашого загальноукраїнського минулого.

Лебедівка: костел допоміг спорудити ... Ленін?

Найімовірніше, це місцева легенда, й до того ж досить дивна. Нібито костел, що стояв в селі, дозволив спорудити сам вождь світового пролетаріату, до якого з далекої лісової Лебедівки з цією метою дісталися ходоки. Мабуть, тільки дозволом вождя і можна було пояснити, чому в 1925-27 роках в країні, де переміг атеїзм, вдалося звести досить великий костел. Причому, звести цілком офіційно. Ленін, правда, з 1922 року перебував у недієспроможному стані, а з 1924 року і взагалі лежав в мавзолеї, але факт залишається фактом - костел споруджували вже при більшовиках

leb

Ось він - «ленінський» костел. І не скажеш, що побудований в 1920-х...

Є й інша версія про рік його побудови: спорудили храм за 4 місяці в 1920-му році майстер Свідерський з синами. Це теж сумнівно: якраз в тому році котилися через тутешні ліси кіннотники Будьонного в веселому марші на Варшаву, і до костелів вони, м'яко кажучи, ставилися не дуже добре (читаємо хоча б «Конармію» Бабеля). Потім сюди, звичайно, ненадовго «забігли» поляки, які погнали доблесних будьонівців у зворотньому напрямку, але навряд чи їх місячного перебування вистачило б на спорудження такого великого храму.

Значить, все-таки добрий вождь пролетаріату, хитро посміхнувшись в хирляві вуса, і не чекаючи впадіння в маразм, «підмахнув» якийсь папірець про будівництво костелу в далекому і нічим йому не знайомому поліському селі? Загадка... У всякому разі, вже в 1935-му войовничим безбожникам, які прийшли влаштовувати в будівлі сховище зерна, було неможливо пред'явити той самий указ Ілліча - ніби його й не було.

.

111135_original

Костел закрили, ксьондза, який стверджував, що він тут служить з дозволу покійного вождя, відправили «провітритись» до Сибіру. Однак «ленінський» костел виявився міцним горішком - відкритий знову німецькою владою, він пережив руйнування веж в 1961-му, і продовжує діяти до сих пір. Повторимося: роки будівництва роблять його унікальним, бо перед нами - єдиний костел в Україні, побудований за радянської влади!

Нова Чортория: «палац Петлюри» і велетенський вітряк-завод

Село це знаходиться майже на кордоні з Хмельниччиною, на річці Случ. Саме в ньому розташована одна з найбільш добре збережених провінційних садиб в нашій країні. Але відома ця садиба поки лише окремим ентузіастам і місцевим краєзнавцям.

Засновники села, як можна зрозуміти з назви - польські магнати Чарторийські. Потім господарі змінювалися, але нас цікавлять два останніх роду - Прушинські та Оржевські. Перші заклали, власне, палац і парк - ще на початку XIX століття. Але основний комплекс, що зберігся до наших днів, звели вже Оржевські.

006cw0rk

Величезний млин буквально оглушує своїми розмірами. Один з найбільших в країні

Почалося все з гігантського парового млина. За своїми розмірами він входить до п'ятірки найбільших в Україні. Величезна будівля зведена 1870 року. Оржевські поставили виробництво на широку ногу - тут мололи до півмільйона пудів щорічно. З боку палацу вона має п'ять поверхів, а з боку ставка - всі сім. І, до речі, служить за призначенням і понині!

Потім Оржевські встановили навколо парку огорожу з ажурними воротами, звели службові будівлі (зокрема, будинок воротаря в стилі неоренесансу), а також надбудували палац другим поверхом. Провели вони і реконструкцію інтер'єрів - і вам обов'язково потрібно побачити цю красу минулих часів! Тут зберігся чудовий вітраж на тему античних міфів, чавунні сходи з решіткою перил у вигляді листя каштана і геральдичним драконом, два величезних дзеркала, мармуровий камін і стеля з ліпниною в центральному залі..

88664433

Знаменитий вітраж в центральній частині палацу. Привіт з витонченої епохи символізму

4 грудня 1919 року в цій будівлі відбулася знакова і сумна подія: остання нараду Симона Петлюри з командирами армії і членами уряду УНР. Констатувавши розвал армії, від якої тоді залишалося не більше 7 тисяч багнетів, Петлюра наказав розпустити збройні сили і перевести їх на партизанський стан. На наступний день він відбув до Варшави, де незабаром знайшов нового союзника у вигляді відродженої Польщі. Історики тепер критикують рішення Верховного отамана, вказуючи, що положення збройних сил УНР було не так безнадійно, як здавалося Петлюрі, але, на жаль, історія не може змінитись...

Причиною доброго стану садиби стало розміщення в ньому з 1920 року аграрного технікуму. Зберіглася в парку і велика церква - колишня родинна усипальниця Оржевських. Її розписував знаменитий Михайло Нестеров. Однак більшовики викинули останки «гнобителів» на смітник, а храм осквернили так ґрунтовно, що від розписів великого художника вже до кінця 1930-х мало що залишалося...

006f4afz

Палац Прушинських-Оржевських. Вид з фасаду

Овруч: тут древній храм вабить таїнством краси...

Ви очікуєте побачити в маленькому містечку серед поліських лісів величезний давньоруський храм? Ще й реконструйований великим архітектором, що починав з церковного будівництва, а закінчив у статусі головного метра радянської архітектури? Знайомтеся - Василівський собор в Овручі!

План і силует храму вже в роки його будівництва були незвичайні - вважається, що в Овручі, подалі від усталених канонів, творив великий давньоруський зодчий Петро Мілонєг. Дві круглі сходові вежі - для XII століття явище дивне, характерне більше для західноєвропейської архітектури того часу. Звели собор приблизно в 1190 році за наказом невгамовного князя Рюрика Ростиславича, відомого тим, що шість разів опановував Київ, 1203 року піддавши його жорстокому розгрому - найсильнішому в передмонгольску епоху. І все-таки князь в історії залишився не тільки як руйнівник, але і як будівельник - на його замовлення Мілонєг звів в княжої резиденції храм, що змагався з соборами столиці, до якої Рюрик Ростиславич так прагнув...

887766552222

Вигляд розвалин Василівського собору до початку реконструкції

Вже у XVI столітті Василівський собор являв собою ґрунтовну руїну, серед стін і зводів якої звели дерев'яну церкву. Її змінила наступна церквиця, розібрана за старістю, а стіни древнього храму все ще стояли, повільно вкриваючись тріщинами. Більша з частина впала тільки в 1840-х роках, коли собор вперше вирішили відремонтувати. У результаті до початку ХХ століття це місце являло собою скопище мальовничих руїн.

І ось в 1907-1909 роках Овруч з Богом забутого містечка став майданчиком для самої ґрунтовної в пізні царські часи реставрації - тут почав реалізовуватися проект фактичного відродження з нуля древньої святині. Автором проекту став геніальний Олексій Щусєв (1873-1949). Кошти на відновлення храму збирали всі православні церкви імперії, значні пожертви зробила родина Миколи II, який вніс 10 тис. рублів.

88665544

Так собор виглядає зараз

Щусєв відтворив собор на свій розсуд, поклавши початок усім наступним дискусійним реконструкціям «під старовину» - аж до нинішніх, і викликавши в той час таку ж критику колег. Але опікуном проекту був сам цар (він навіть приїхав в глухий Овруч на освячення храму), тому Щусєв відразу став академіком архітектури. Попереду у нього було будівництво мавзолею Леніна - індульгенція від всіх репресій, і неофіційне звання «першого серед рівних» радянських архітекторів.

Крім побудови фактично нової будівлі, Щусєв спорудив поруч і корпуси монастиря в стилі північної новгородської архітектури. До розписів собору залучили, зокрема, Костянтина Петрова-Водкіна. Так як подекуди збереглися фрагменти стародавніх фресок, їх вміло скомпонували з новими розписами.

16547_20131230_021218

Розписи Василівського собору акуратно з'єднують геній XII століття з початком XX-го

Храм закрили 1935-го. Потім монастир діяв з 1944 по 1959 роки, а в 1990-му знову відкритий - і знову як монастирський.

І, якщо ви вже опинилися в Овручі, відвідайте місцевий краєзнавчий музей, і зійдіть на пагорб, де знаходиться Преображенський собор - ще один храм з незвичайною історією. Колись тут височів єзуїтський колегіум, потім на його основі відкрили православний храм, знесений в 1930-х. 1993-го собор відтворили - і він став першою ластівкою відновлення з нуля храмів на всій території України. Як бачимо, Овруч прямо-таки знакове місце для реставраторів!

Адреса краєзнавчого музею: вул. Франко, 8. Телефон: 041-484-37-68.

Рогачі: забутий шедевр в грецькому стилі

Незважаючи на те, що будинок роду Корницьких в невеликому селищі на кордоні Житомирської та Вінницької областей перебуває нині в запустінні з натяками на дуже повільну реставрацію, відвідати його варто. Адже невідомо, коли будівля може впасти... Поки ж в 10 км від райцентру Ружин ми все ще можемо спостерігати чудовий палац в стилі неокласицизму.

n_2712168_1

Палац-вілла поступово перетворюється на пустку

Корницкі стали власниками тутешніх земель тільки в XIX столітті, і довгий час задовольнялися невеликим старосвітським будинком. Однак в 1908 році господар садиби познайомився з Каролем Іваницьким (1870-1940) - одним з абсолютно забутих нині архітекторів, поляком за походженням, який працював по всій території України, і зокрема, творив в Києві (ним зведені будинок по вул. Хмельницького, 32, і будівля католицької лікарні). Іваницький створив легкий і елегантний палац, затвердивши свою репутацію талановитого зодчого, у якого з того часу до кінця життя не було проблем з замовленнями.

Розповідати про колишні розкоші садиби Корницьких можна довго, як і з ностальгічним сумом милуватися каштановою алеєю, що веде до фасаду палацу з чудовими стрункими колонами коринфського стилю і фамільним гербом.

24450_b88_ht8np2

Елегантність будівлі відчувається і зараз, незважаючи на його стан

До 1995 року тут була школа, і тому його грунтовно перепланували. Залишки ліпнини на стелях декількох приміщень ще «живі» - особливо варто звернути увагу на голови героїв грецького епосу в колишній їдальні.

Романівка: мала батьківщина Максима Рильського

Незважаючи на те, що великий поет народився в Києві, саме Романівка стала його справжньої малою батьківщиною - Максим провів тут майже все дитинство і юність. Будівля, в якому нині музей, була побудована батьком поета, Тадеєм Рильським, як школа. Для цього він дозволив селянам розібрати старий фамільний будинок, а в новозбудованій школі викладав спочатку сам, а потім, 1918-19-го, вчителював і його знаменитий згодом син.

37579_html_38dd0d0d

Максим Тадейович Рильський

Тадей Рильський (1841-1902), польський шляхтич, був, поряд з Володимиром Антоновичем, одним з найяскравіших представників т.зв. «хлопоманства», причому любов до православних селян для нього була не тільки гаслом - мало того, що Рильський-старший протегував православну віру та був покровителем народної освіти, він ще й одружився на простій селянки, Меланії (1861-1936), яка подарувала йому трьох синів, з яких майбутній поет, Максим (1894-1964), був молодшим. Романівка була центром українофільства - друг і соратник Тадея Рильського Антонович взагалі жив тут, як у себе вдома. Природно, зростаючи в такій атмосфері, сини Тадея стали патріотами української справи.

CKWs1iFWcAER2xH

Тадей Рильський, юний Максим і Володимир Антонович. Фото кінця 1890-х років

В окрузі все нагадує про рід Рильських. Тадей, Меланія, і один з братів Максима, Богдан, поховані на місцевому кладовищі. По цю пору на березі річки стоїть липа, під якою Максим Тадейович полюбляв сидіти як в дитинстві, так і в зрілі роки, коли приїздив до Романівки. Щороку, в дні цвітіння бузку, в селі проводиться свято «Романівська весна».

Сама музейна експозиція розміщена в чотирьох залах. Тут докладно розповідається про рід Рильських, про епоху, в яку жив його батько, і, звичайно ж, про самого Максима Тадейовича. Багато хто тільки тут вперше дізнається значущі факти з життя поета - наприклад, про членство його в літературному співтоваристві «неокласиків», практично всі учасники якого були репресовані, про тюремний досвід самого поета, заарештованого в 1931-му, або про гігантську популярність «останнього шляхтича» української літератури в кінці 1950-х й на початку 1960-х років.

muzei-i-pamiatnik

Будівля школи-музею і пам'ятник Рильському

Час роботи музею: 10.00-18.00, крім неділі та понеділка. Остання субота місяця - день безкоштовного родинного відвідування.

Яроповичі: дерев'яна казка

І знову перед нами - диво. Чудо поки ще збереженого садибного будинку, який міг безліч разів згоріти - від 1917-го до часів нинішніх. В цьому милому будиночку до 2008 року розташовувалася місцева школа. Начебто недавно це було, а будівля вже руйнується. Тому поспішайте бачити - ось уже кілька років обіцяють тут відкрити краєзнавчий музей, але поки потрібно провести хоча б невідкладну «реанімацію», а приватного інвестора, як у Рогачах, не знайшлося.

Хто будував цю «іграшку» з дерев'яним різьбленим ганком? Пан Сигізмунд Котюшінскій, місцевий цукрозаводчик, в самому кінці XIX століття. У деяких джерелах стверджується, що будинок зведений в стилі українського бароко, але скоріше, в наявності еклектика і вплив «дачної архітектури». Зате будівля відразу ж оздоблювалася усіма зручностями - в першу чергу, каналізацією та паровим опаленням. Тому в ній і влаштували школу.

yar-mal

Чарівний дерев'яний будинок в Яроповичах (фото - Р. Маленков)

Село (знаходиться воно в Андрушівському районі) розташоване на місці стародавнього городища Ярополча (види з городища приголомшливі). Крім будинку-«іграшки», на центральній вулиці села можна побачити кам'яний будинок, який, ймовірно, має відношення до цукрового заводу, згорілого в період громадянської війни.

Ось такою вийшла наша перша подорож Житомирським краєм. Незвичайність цієї землі часом складно вловити в гамірі та суєтності нашого сьогодення, але якась невидима струна натягнута тут - і співає пісню про волхвів, що пйщли до лісів та не повернулися, про чорних вовків, які біжать крижаними болотами, про заховані на межі дня і тіні святилища, давніші, ніж навіть відоме нам «язичництво»...

Павло Ковальов

Оценка материала:

5.00 / 5
Житомирщина: 10 підказок для мандрівника 5.00 5 5
Жизнь и Стиль / Общество
16.01.2019 4280
Еще материалы раздела «Общество»