НОВОСТИ ДНЯ: В Британии завершилось голосование за нового премьера  Разгар вступительной кампании в Украине: количество абитуриентов выросло  Доступ к российским соцсетям и сервисам восстановлен не будет - СНБО   Что обязательно стоит знать об абрикосах  Должен знать каждый: Супрун рассказала, как оказывать помощь в случае ДТП  Боевиков на Донбассе хоронят, как скот - СМИ   Вопрос коалиции не актуален – Разумковвсе новости дня
Жизнь и Стиль
Общество
17.04.2019 19530

Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен

Західний «кут» Полтавської області має по краях своє тримістя: Пирятин, Лохвицю та Лубни. Вони ніби окреслюють трикутник – осереддя колишньої Вишневеччини – чи не найбільшої приватної латифундії світу, яка до 1648 року керувалася з Лубен. Багато крові та води в Сулі та Хоролі утекло з тих часів. Тут народились Григорій Сковорода та Василь Симоненко, тут бавить око візерунчаста геометрія шкіл, споруджених в стилі українського модерну Опанасом Сластіоном. В затишній Березовій Рудці палац сумлінно ховає таємницю кохання Шевченка та таємницю місцевої піраміди. Є тут і інші піраміди - дивні пагорби, нібито посічені терасами прадавніх цивілізацій. Колись гриміли в цих краях буремні повстання та згоряли ракетами людські долі. Ми проїдемось умовно коловим маршрутом, на якому нас чекають садиби, монастирі, церкви, усипальні, таємниці, любовні історії та кінодекорації. Контракти.uа знову зовуть на Полтавщину.

Березова Рудка: донька Шевченка, храм в піраміді та велика авантюрниця

Цей маєток є фамільним домом родини Закревських, які мешкали в ньому протягом 5 поколінь. Для того, аби завітати до них, треба трохи від’їхати від траси Київ-Полтава. Елегантної архітектури палац з 1838 року стоїть серед старого саду. Його стіни пам’ятають веселі часи кутежів та кохання 1840-х років, коли у подружжя Платона та Ганни Закревських гостювали і Тарас Шевченко, і Євген Забіла, і забутий нині поет-герой Кавказьких війн Яків де Бальмен.

BR-bond

Фасад палацу в Березовій Рудці (фото - А. Бондаренка)

Шевченко регулярно приїздив сюди в 1845-47 роках до Платона та Ганни Закревських. Він навіть написав портрети господарів. В ті роки - буремно-богемної Тарасової молодості - товариство повіс-«мочеморд», до якого належав Тарас, чи не в повному складі упадало за красунею Ганною. Відверто кажучи, вона не була вірною дружиною – а ось далі ми вступаємо у світ припущень, де відомо тільки те, що, окрім Тараса, її кохали і Забіла, і де Бальмен.

Цікаві факти:

У червні 1845 року, акурат через 9 місяців після зустрічі Ганни з Тарасом в Петербурзі, в цьому маєтку народилась дівчинка Софія, яку чоловік Ганни – Платон – одразу не вважав своєю. Але що ж було робити? Дивно, що дитину взагалі не віддали до монастиря. Софія отримала належну її стану освіту, а ось шлюб узяла вже в зрілому віці – з американцем Джеймсом Феленом, який був на 30 рокі старшим за неї. Подружжя поїхало до США. Фелен сильно пив, та помер приблизно у 60 років, Софія ж прожила до початку ХХ сторіччя. Ми практично нічого не знаємо про її американську долю – але ж так цікаво та приємно визнавати, що можлива єдина Тарасова донька мешкала аж у Новому Світі…

br

Інша дитина Платона та Ганни – Ігнатій – уславився тим, що збудував усипальню у вигляді піраміди (її фото, зроблене А. Бондаренком, поставлене як головне для статті). Він був членом масонської ложі (символом якої є, у т.ч., піраміда) та окультистом, останні роки провів на лікуванні в Єгипті, та остаточно упевнився там у необхідності своєрідного синтезу релігій. Ідея поховати себе і піраміді виникла у нього явно не без прикладу з сусіднього повіту, де 1877-го (першим на теренах Російської імперії) поховав свою дружину в храмі-піраміді такий собі капітан Білевич.

Цікаві факти:

Закревський спорудив піраміду у 1899 році біля фамільної церкви, над склепом усіх своїх пращурів. Стіни він наказав розписати як цитатами з Біблії, так і єгипетськими ієрогліфами, а на вершині піраміди була встановлена привезена з Єгипту статуя богині Ізіди. Ізіду розтрощили 1919 року, тоді ж знищили написи та викинули на смітник кістки «пригноблювачів народу». Єдине, що зберіглося всередині – підлога. Цеглу для неї привезено з фабрики харківського підприємця Бергенгейма – постачальника імператорського палацу в Лівадії та «будинку з химерами» у Києві.

20180929-DSC_4390-1024x681

Всередині понівечена піраміда виглядає так

1892 року в Березовій Рудці народилась чи не найлегендарніша постать з Закревських – Марія (Мура), майбутня баронеса Бенкендорф-Будберг - «червона Мата Харі», агентка одразу трьох розвідок, коханка таких непересічних діячів, як британський посол в Радянській Росії Локкарт, голова петроградської ЧК Петерс, «буревісник революції» Максим Горький та великий фантаст Герберт Уеллс.

Цікаві факти:

Марія отримала букет троянд від самого Сталіна за те, що фактично вмовила Горького повернутися у СРСР. При цьому вона надійно сховала від вождя народів «секретну» частину архіву письменника, заявивши, що «буревісник» сам спалив його. Більше того: Сталін дарував їй права та відрахування на усі закордонні видання Горького - вважається, за якісь безцінні послуги перед ВЧК-НКВС.

mura2

Марія Закревська-Бенкендорф-Будберг - рокова жінка буремної епохи

Цікаво, що британська розвідка її також не чіпала – чи через давні зв’язки з Локкартом, який був вдячний їй за своє врятування з більшовицької в’язниці, чи за інформацію, яку вона видавала на британських комуністів та їхніх симпатиків, у т.ч. на Герберта Уеллса. Окрім того, вона була деякий час й агенткою нацистів - зокрема 1941 року намагалася влаштувати змову, аби усунути Де Голля від керівництва французькою еміграцією Спротиву.

А ще Березова Рудка уславлена тим, що в ній народився Дмитро Луценко (1921-89) – автор пісні «Як тебе не любити, Києве мій» та багатьох інших. Усього на його пісні писали музику 63 композитора (!) Щорічно у вересні в селі проводиться фестиваль «Осіннє золото», присвячений пам'яті поета.

br2

Дмитро Луценко та композитор Ігор Шамо (за роялем) працюють над черговою піснею на слова Луценка

Про все це, ще й у набагато розширеному форматі, ви дізнаєтесь в музеї, який знаходиться у палаці Закревських.

Адреса: вул. Паркова, 1. Часи роботи: 10.00-17.00, по буднях; на вихідних – за домовленістю. Телефони: 05358 6-61-78, 6-61-10, 6-61-17.

Пирятин: не тільки сир, але й дивний собор та відома бензоклонка

Пирятин відкривається з боку київсько-полтавської траси відомою «пізанською» водонапірною вежею, що стоїть поруч автостанцією та ринком. Вежа, побудована 1951 року, з того часу помітно похилилась, та давно не функціонує, але залишається символом міста. Її уславив радянський фільм «Королева бензоколонки», який знімали на заправці, що й досі існує – звичайно ж, в інших декораціях – біля вежі.

pir2

Вежа та легендарна бензоколонка

Але ж головна пам’ятка міста – собор Різдва Богородиці (1781 р.) – єдиний такого типу в Україні. Він унікальний: річ у тім, що істориками архітектури та археологами доведено, що будівлю починали зводити як цивільну споруду (судячи з усього, полкову скарбницю), й тільки через деякий час, після пожежі, в якій загинули усі церкви міста, з неї зробили храм.

Собор двічі зачинявся радянською владою, а наприкінці 1980-х ненадовго став краєзнавчим музеєм. Але вже 1990-го року музей переїхав у приміщення на вул. Пушкіна, 47.

pir1

Собор Різдва Богородиці - перлина Пирятина

Раз вже мова зайшла про музей, радимо відвідати його. Будинок, у якому він знаходиться, належав родині Гаркуш-Згурських. Експозиція розташована в 5 залах, де знаходиться майже 2 тис. експонатів, серед яких - бронзовий пірнач першої половини XVIІ ст. та оригінал листа, написаного останнім отаманом Запорізької Січі Петром Калнишевським.

Часи роботи музею: 8.30-17.30, з перервою о 12.00-13.00, окрім неділі та понеділка. Остання субота місяця - санітарний день. Телефон: 05358-205-08..

Біївці та Тарандинці: рідна хата та школа великого поета

Скільки ж геніїв слова народила земля Полтавська! Й не тільки Котляревським та Гоголем вона уславлена. Чи на найвидатніший та найяскравіший з поетів-шестидесятників, сурмач свого покоління, перша жертва «приморозків» на межі «відлиги» - Василь Симоненко (1935-63) народився в невеличкому сельці Біївці на річці Удай, у Лубенському районі, дещо в стороні від битих шляхів.

sim

Василь Симоненко. Світлина 1962 року

Василь зростав тут з матір’ю та дідусем, звідси долав 9 кілометрів пішки до школи, що в сусідньому селі Тарандинці. Його хата нічим не відрізняється від сусідніх, таких само бідних. Вражає більш ніж скромний інтер’єр «щасливої» селянської родини післяголодоморної доби - піч, козацька скриня (єдиний предмет, який доводить непросте походження Симоненка по лінії матері – не з селян-«гречкосіїв», а з козацького роду), жердка, стіл та ікони у кутку - нечувана річ для тієї атеїстичної доби, навіть у селі.

В рідній хаті поета все побудовано на емоціональній розповіді пані Ганни – завідувачки музеєм, та на віршах самого поета – чи не найтрагічнішого з наших ліриків середини сторіччя. Свідоцтва вражень відвідувачів – у книзі відгуків.

sim1

Багато хто саме на батьківщині Симоненка відкриває для себе заново цього митця слова, який став вже дещо «забронзовілим» класиком зі шкільних підручників – навічно молоде обличчя худорлявого юнака, який писав, особливо в останні три роки, далеко не «лауреатську» поезію.

Телефон: 050-5225962, Ганна Брусилова (завідуюча).

У Тарандинцях, в школі, де навчався Василь, також є музейна експозиція.

Телефон: 095-1765620, Свiтлана Яценко.

Чорнухи: тут народився Сковорода та творив Опанас Сластіон

Попрямуємо далі до Чорнух. Це село (а колись – доволі значне містечко) поблизу кордону з сучасною Чернігівщиною відоме як місце народження 1722 року найвидатнішого нашого філософа – Григорія Сковороди.

Рідна садиба козацького сина, який став чи не останнім «мандрівним старцем» в європейській філософсько-богословській традиції, ретельно відтворена 1972-го. Експозиція розміщена в шести залах, та налічує більше 5 тис. експонатів. Музей одночасно виконує і роль краєзнавчого. Історії Чорнух присвячено перший зал. Інші ж чотири кімнати розповідають про Григорія Савича.

chorn3

Поруч з будинком стоїть пам’ятник Сковороді. Але більше уваги заслуговує інший пам’ятник - погруддя, встановлене 1922 року за проектом іншого великого уродженця Полтавщини – скульптора та кінорежисера Івана Кавалерідзе. Не так вже багато оригінальних монументів роботи цього майстра (бо, наприклад, київська «княгиня Ольга» - це копія) зберіглося в Україні - як і в цілому монументів 1920-х років.

Адреса: вул. Центральна, 45. Часи роботи: 9.00-17.00, з перервою у 12.00-13.00. Вихідні – неділя та понеділок. Телефон: 05340-51473. Сторінка у фейсбуці: www.facebook.com/Чорнухинський-музей-ГССковороди-родинне-гніздо-філософа-424536587749012/ 

Окрім музею, в Чорнухах є що подивитись в історико-архітектурному сенсі. В першу чергу, це школа, збудована в 1900-1903 роках за проектом великого майстра українського модерну Опанаса Сластіона (1855-1933). Тривалий час його творчість особливо не згадувалась, а також просто не вважалась за варту уваги. Однак саме Сластіон був тією людиною, завдяки якому Лохвицький повіт (до якого входили Чорнухи) у 1910-16 роках став полем для творчого експерименту – на його теренах було реалізовано 8 проектів шкіл в стилі українського модерну.

Chornukhynskyi_01

Школа, побудована О. Сластіоном. Стан на 2016 рік

Зараз більша частина з них є офіційно визнаною частиною культурної спадщини під назвою «Школи Лохвицького земства».

Цікаві факти:

На цей час виявлено більше 50 шкіл авторства Сластіона у Лохвицькому та Чорнухинському районах Полтавщини, Варвинському районі Чернігівщини та Роменському районі Сумщини. 39 з них мають охоронні статуси.

Також Сластіон побудував в Чорнухах земську лікарню. На жаль, нещодавно силует будівлі, в якій зараз вже немає лікарні, був спотворений не дуже вдалою реконструкцією.

Ще одна школа - попередниця Сластіонової - збудована у 1900-1903 роках, і знаходиться у набагато кращому стані, порівняно з більш молодшою «колегою».

chern1

Школа 1903 року побудови, де й досі вчаться діти

Поруч з лікарнею стоїть невеличкий садибний будинок, щодо архітектора та колишнього власника якого сперечаються краєзнавці. У чому вони згодні – так це в тому, що постав він в середині XIX сторіччя, а отже, є найстарішою спорудою Чорнух.

Лохвиця: єврейське щастя колишнього повітового центру

Далі нас чекає Лохвиця. Це місто є локальною столицею аж з 1802 року, коли його зробили центром великого повіту. З 1923-го воно «успадкувало» статус райцентру. За царським переписом 1894-го, тут мешкало 11 тис осіб, з них 8 тис. – євреї.

Цікаві факти:

Євреям в Лохвиці належали: друкарня, єдина в містечку лазня, кінотеатр, обидві готелі, обидві перукарні, обидві кав'ярні і універсальний магазин, в якому продавалося все, починаючи з дамської пудри і закінчуючи мисливськими рушницями. Навіть єдиний в містечку лісопромисловець був євреєм.

lox3

Колись синагога в Лохвиці виглядала так

Зрозуміло, що через таку кількість єврейської людності в Лохвиці не бракувало підприємницької ініціативи: справно функціонували декілька цегляних заводів та водяних млинів, миловарний завод та тютюнова фабрика, а також 16 інших невеличких промислових закладів. Щороку в місті збиралися 17 ярмарків. До цього слід додати статус залізничної станції, через яку товари йшли аж на портову Лібаву (сучасна Лієпая в Латвії), й, таким чином, на простори світового ринку.

На головних вулицях та площі Лохвиці царювали споруди громадського призначення, збудовані приблизно в один час – торгові ряди, поліцейська управа (нині музей), будинок повітового з’їзду, будинок повітового дворянства (зараз філія «Полтаваобленерго»), будинок Товариства сільських господарів (1907 р., районна бібліотека), реальне училище (1910 р., головний навчальний корпус медучилища), жіноча гімназія (чи не найстарша збережена громадська споруда – 1887 р., зараз це СПТУ № 27), єврейські та православні школи. Усі вони створюють дійсно непотворну, та навіть у чомусь неочікувану, атмосферу цивілізованого містечка пізньої імперської доби.

lox1

Благовіщенська церква

Цікаві факти:

В Лохвиці було шість храмів, з яких зберігся один – Благовіщенська церква 1800 року. Про іншу церкву – Михайлівську – нагадує фігурна огорожа навколо дитячого садку, що побудований на місці храму.

А ось колишня міська синагога стоїть у руїнах. Великий єврейський цвинтар (кіркут) в Лохвиці також зберігся частково, але все одно є найбільшим з кіркутів на Лівобережжі.

Перебуває в напівзруйнованому стані й будівля тютюнової фабрики Євеля Дунаєвського. На її фасаді й досі збереглися вензелі з літерами «Е. Д».

lox4

Фабрика Дунаєвського була однією з найвідоміших в імперії

Цікаві факти:

Дунаєвські взагалі були тим прізвищем, з яким пов’язувалась свого часу Лохвиця. Взагалі-то їх - переселенців сюди з Дунаївців на Поділлі, було декілька гілок. До однієї із них належав й Ісак Дунаєвський (1900-1955) – видатний композитор радянської доби. Будинок, в якому він жив, зберігся.

В Лохвиці також є пам’ятник Сковороді роботи того ж самого І. Кавалерідзе, й так само відкритий 1922 року, одночасно з погруддям у Чорнухах.

Адреса музею в Лохвиці: вул. Шевченка, 48. Часи роботи: 8.00-17.00, на вихідних – 10.00-15.00, окрім понеділка. Телефон: 05356-31158. Сайт -  https://lokhvitsyamusey.wixsite.com/lokhvitsya

Хорошки: містична долина Сонця, де знімали веселий фильм

Прямуємо на південний схід від Лохвиці, та опиняємось у «кіношних» місцях. «Весілля в Малинівці» - фільм 1967 року - став радянською кінокласикою, а одесит Михайло Водяний, який зіграв у ньому чи не найпомітнішу свою роль, з того часу уславився на весь Союз як дрібнохитрий ад’ютант «пана-отамана Грицияна Таврійського». Цей фільм частково знімали у Хорошках Лубенського району, у колишньому маєтку князів Щербатових 1848 року побудови.

xor2

Кадр з фільму, зроблений перед фасадом садиби в Хорошках

Можна по-різному ставитись до цього фільму, який був продуктом своєї епохи, де поверхнево-карикатурний сюжет «витягнули», як часто було в кіно тих часів, гра акторів та десятки фраз, що стали мемами. До слова, слід згадати, що п’єса, покладена у його основу, написана «славетного» 1937 року, а автор лібрето та пізніше сценарію фільму Леонід Юхвід народився в Гуляй-Полі – а це «як би натякає»…

Цікаві факти:

Хорошки не є єдиною адресою кінозйомок відомої комедії. Вітряк та декілька сцен відзняли в селі Маківці цього ж Лубенського району, монастир, де розмістився загін отамана Грицияна – це Мгарський монастир під Лубнами (про нього буде розділ далі), а павільйонні сцени – на кіностудії «Ленфільм». Щодо природи, то, за різними даними, її знімали дійсно в Малинівці – але вже Глобинського району Полтавщини. Хоча й мешканці села Малинівка на Харківщині щиро вважають, що це відбувалось в них. І там, і там дивом знаходяться свідки тих подій…

xor3

Сучасний стан палацу Щербатових

Зараз від садиби залишились самі руїни – з 1990-х, після виїзду звідти школи, будинок розграбували. І все ж таки життя в Хорошках вирує, причому – доволі цікаве. Адже 2015 року садибу купило подружжя Михайла та Світлани Знайків. Світлана, ентузіастка зеленого туризму та органічного життя на лоні природи, позиціонує себе також і як знавця езотерики та шанувальниця місць сили. Ось таке місце вона й побачила в Хорошках, назвавши його «Рамайдан» - тобто «площа Сонця».

Знайко запевняє, що тутешні пагорби, які оточують долину та постають над рікою Сула – не що інше, як старовинні кургани, або ж навіть піраміди (!), а уся долина нібито буквально б’є енергетичними струменями. Коштів на відновлення палацу Щербатових нові власники поки не зібрали, але фестивалі та інші заходи в Хорошках тепер проходять регулярно, що дійсно зробило село одним з центрів зеленого туризму в області.

xor1

Світлана та Михайло Знайки - господарі «Долини Рамайдан»

Сайт «Долини Рамайдан»: http://ramaydan.com/kontakti/

Лубни: столиця Вишневиччини

Мандруючи далі на південь, ми опиняємось у Лубнах – тисячолітньому місті, яке згадується ще Володимиром Мономахом. Колись саме тут була справжня столиця усього Лівобережжя - у складі Речі Посполитої. Більше півсторіччя, аж до 1648 року, Лубни були центром володінь родини Вишневецьких.

Цікаві факти:

Латифундія Вишневецьких було найбільшим магнатським володінням в історії Європи. Вона нараховувала 56 міст та містечок, й тільки на території лівобережної Вишневиччини мешкало 288 тис. осіб, що сплачували 1 млн 200 тис. злотих прямого податку, не рахуючи інших зборів. Останній з польських господарів Лубен, Ярема Вишневецький, утримував до 20 тисяч надвірного війська, яким і воював з повстанцями Хмельницького.

wis

Найбільші магнатські володіння всередині Речи Посполитої на 1647 рік. Основна частина Вишневеччини - праворуч, брунатного кольору

Яремі було, що втрачати – адже коли 1648 року до стін Лубен наблизилася Богданова армія, Ярема сховав свої скарби десь у нетрях розгалужених підземель під Лубнами та організовано відступив з міста. З ним пішло багато городян – не тільки євреїв та поляків, а і з українського почету, адже чи не кожний в Лубнах якимось чином працював на Ярему.

Скарби ті не знайдені й досі. Достеменно відомо, що він не узяв з собою великого обозу – отже, вони все ще лежать десь в лубенській землі. Час від часу в місті виникають провали, під час яких заходять нові підземні ходи та приміщення, але системно їх не досліджувала жодна влада. Рештки ж палацу, узятого штурмом та зруйнованого через декілька днів після уходу Яреми, поступово розбирались протягом трьох сторічь. Більш ніж активно копирсалися в Яреминих пивницях ще російські вояки XVIII сторіччя, коли облаштовували на палацовому пагорбі земляну фортецю. А сліди вже цієї фортеці зрили військові радянські, які облаштувались на горі після Другої Світової.

wis2

Образ Яреми Вишневецького у «канонічному» виконанні Анджея Северина («Вогнем та мечем», 1999 р.)

Цікавий факт:

В 1920-х були виявлені рештки підземного ходу з замку до ріки. Там знайшли сотні скелетів: під час штурму козаки знайшли вихід та підпалили, після чого обгорілий звід звалися, поховавши свої жертви – здебільшого, захисників замку з українських же мешканців Лубен.

Другий розквіт міста почався в XIX сторіччі. Як і в Лохвиці, з того часу до нас дійшло багато будинків, які утворювали обличчя значного повітового центру. Мабуть, чи не найрозкішнішою з них є будівля жіночого єпархіального училища, зведена 1907 року за проектом відомого харківського архітектора О. Бекетова із застосуванням мотивів українського модерну. Зараз це школа № 10.

lub3

Неповторна архітектура будівлі жіночого єпархіального училища

Суто до українського модерну належить інша визначна споруда Лубен – земська лікарня (вул. Толстого, 16\27), яку звів 1915 року відомий в майбутньому архітектор Дмитро Дяченко (1887-1942), репресований радянською владою (найбільш відома його споруда – будівлі Сільськогосподарської академії в Голосіївському лісі у Києві).

Більшість визначних будівель старих Лубен знаходиться на вулицях Ярослава Мудрого, Григора Тютюнника та вулиці Монастирській. Варто побачити: духовне училище, нині фінансово-економічний коледж (1885 р., вул. Я. Мудрого, 23/1), окружний суд, зараз - райдержадміністрація (1910 р., пл. Кузіна, 19), дворянське зібрання, нині - міськвиконком (1912 р., просп. Володимирський, 12 – цікавий зразок неоготики, за що його практично офіційно називають «ратушою» - див. фото нижче), елегантну водонапірну вежу (1911 р., вул. Тютюнника, 15), колишній приватний маєток, де зараз знаходиться відділ СБУ (вул. Франка, 38), міськрайсуд на ул. Монастирській, 17 та колишній штаб дивізії під № 71 на тій самій вулиці (1910 р.) До найстарших цивільних споруд міста відносяться дві – на вул. Шевченка, 16 (1780 р.) та будівля на вул. Монастирській, 11.

lub8

Дворянське зібрання, яке ще іменують «ратушою»

З храмів в місті зберіглася тільки церква Різдва Христового 1884 року, зараз відновлена після спотворень в радянські роки. Вона стоїть біля парку колишньої садиби Полторацьких та центрального міського стадіону.

Цікавий факт:

Саме в цій садибі народилась Ганна Полторацька, у заміжжі - Керн (1800-1879) – одна з найвідоміших коханок Пушкіна, якій він присвятив чи не найвідоміший ліричний вірш «Я помню чудное мгновенье». Вона була донькою міського голови Лубен Петра Полторацького, а Керн – це прізвище першого її чоловіка, який був, доречи, старшим за неї на 35 років. Сам Пушкін бував у Лубнах двічі: у 1820 та 1824 роках, і, звичайно ж, зупинявся саме у Полторацьких.

kern

Ганна Керн у віці 20 років

Звичайно ж, слід завітати й до напрочуд цікавого краєзнавчого музею, який, нарешті, відкрився після багатьох років реставрації.

Цікавий факт:

Лубенський музей – найстаріший такого роду на Полтавщині. Він бере свій початок від приватного музею родини Скаржинських, заснованого 1885 року. Колись в ньому нараховувалось до 20 тисяч експонатів, у т.ч. багато артефактів з палацу Вишневецького. Зараз про палац нагадує лише фрагмент колони, який стоїть на подвір’ї музею.

Але ж історія Лубен така багата, що й зараз в музеї є, на що подивитись: цінна колекція нумізматики, церковного начиння, екземпляри першої друкованої під час т.зв. «Лубенської республіки» 1905 року україномовної газети «Хлібороб», матеріали про видатних уродженців Лубенщини.

lub1

На подвір'ї Лубенського музею. Фундамент колони з палацу Вишневецького - ліворуч

Адреса: вул. Ярослава Мудрого, 30/25. Часи роботи: 8.00-17.00, окрім середи. Телефон: 05361-72030.

Мгарський монастир: місце святих див

Цю обитель поблизу Лубен заснували ті самі Вишневецькі. Річ у тім, що мати Яреми, Раїна, була, на відміну від сина, ревною вірянкою православного обряду. Тому 1619 року вона допомагала митрополитові Ісаї Копинському засновати тут монастир. Хоча гроші на нього виділяв, будучи вже так само ревним, але католиком, і Ярема, про що ченці не дуже полюбляли згадувати.

Головний собор монастиря збудований 1692 року за проектом архітектора з Вільни Іоганна-Баптиста Зауера, автора Троїцького собору на Болдіних горах в Чернігові.

mgar3

В монастирі поховано декілька видатних церковних діячів. Найвідомішим з них є екс-патріарх Константинопольський Афанасій, який 1654 року помер у Мгарі, повертаючись з Москви через Україну.

Цікаві факти:

Афанасія поховали сидячи, згідно до традиції погребінь першоієрархів в східних православних церквах. Через вісім років його мощі були виявлені нетлінними. Вони зберігались у монастирі до 1922 року, поки їх не забрали для дослідження до Харкова. Тіло святителя не зважились знищити, аби не наразитись на міжнародний скандал - адже він був греком. Зараз мощі, так само у сидячому положенні, знаходяться у кафедральному Благовіщенському соборі Харкова.

mgar4

Мощі патріарха Афанасія в Благовіщенському соборі Харкова

На місці, де перед смертю молився патріарх, була закладена монастирська дзвіниця, остаточно добудована тільки через півсторіччя. Є при монастирі і окремий скит з храмом цікавої архітектури. В скиту знаходиться могила 17 монахів включно з ігуменом Амвросієм, вбитих більшовиками в ніч з 18 на 19 серпня 1919 року. Вони нині відомі як «мгарські новомученики».

Монастир, звичайно ж, був закритий в радянські часи. На початку 1930-х на його території влаштували інтернат для дітей «ворогів народу», потім – військову частину. Після Другої Світової тут розмістили військові склади, а 1985 року – піонерський табір. Монахи повернулися сюди 1993-го, та за практично три десятиріччя навели зразковий порядок.

mgar2

Скит Мгарського монастиря

Додаймо, що Мгарська обитель все ще належить московській церкві в Україні, але сайт монастиря - двомовний.

Сайт монастиря: https://www.mgarsky-monastery.org.ua/uk/

Таким чином, ми зробили коло від Березової Рудки до Лубен, охопивши західну та північно-західну частину Полтавщини. Нагадуємо, що наша попередня мандрівка полтавськими теренами була від Миргорода до Диканьки. І наші подорожі Полтавщиною не завершені - отже, чекайте нових вражень від краєзнавчих нарисів на сторінках «Контрактів».

Павло Ковальов

Оценка материала:

5.00 / 2
Полтавщина: що треба побачити від Пирятина до Лубен 5.00 5 2
Жизнь и Стиль / Общество
17.04.2019 19530
Еще материалы раздела «Общество»