7 лет генералу Назарову. Справедливое наказание или удар по боевым офицерам? Обзор мнений

Виктор Трегубов, блогер
По ситуации с Назаровым могу сказать точно лишь одно - кажется, нам нужны военные трибуналы. Серьезно, может, с его стороны действительно присутствовала халатность. А может, и нет, и взятый им риск был оправдан в той ситуации - и кто ж виноват, что иногда и при оправданном риске все идет по наихудшему сценарию. Не знаю. Для этого надо иметь на руках все его разведданные на тот момент - и еще желательно иметь опыт командования.
А вот в чем я уверен, так это в том, что офицеры очень насторожатся, когда за боевой приказ дядьке семь лет выпишет гражданская тетя с начесом из горсуда. Пусть лучше офицеров судят офицеры - тогда, по крайней мере, решения судов будут иметь много меньше вероятности деморализовать всех, кто хоть иногда принимает решения с риском для чужих жизней.
Думаю, каждый, кто служил в ВСУ с 2014 года и позднее, по мобилизации или добровольно, знает некоторые особенности психологии большинства кадровых офицеров. Очень плохие особенности. Очень негативно сказывающиеся на боеспособности.
Первая - это страх перед вышестоящим начальством. Реально. Там, где диалога с командиром о сколь-либо значимых вопросах можно избежать, офицер его избежит.
Вторая - это страх подставиться. Офицеры прикрывают задницу сотней бумажек, тратя на это уйму времени, строя многоэтажные потемкинские деревни и совершая множество практически бессмысленных ритуалов - лишь бы не было фактической возможности к ним придолбаться. По возможности избегают принятия решений вообще: работает без него, пусть и плохо - ну и пусть дальше работает. "Инициатива кое-что делает с инициатором", как у нас говорят.
Я более чем уверен, что излечение этих фобий увеличило бы боеспособность украинской армии так, что это было бы хорошо заметно. С 2014-го жизнь эти болезни потихоньку лечила. Кто-то исцелялся, учился принимать решения и жить с этим, а кто-то продолжал сидеть в углу и спихивать ответственность.
Сейчас решение по Назарову - это вопль на всю страну. "Эй, вторые, вы были правы и умнички! Эй, первые, итить вы лохи!" Это страшно. Правда страшно.
Думаю, именно этим объясняется то, что такая доля служивших сейчас схватилась за голову. Генералов в войсках вообще не любят, на самом деле. Военные к ним скорее негативно предвзяты. Но просто те, кто видел кухню изнутри, слишком хорошо представляют, во что это может вылиться в структуре, где страх перед ответственностью есть одной из главных проблем.
Алексей Петров, блогер и офицер ВСУ
Хреновая тема начинает закручиваться. Очень...
Дескать если брать в расчёт ситуацию с осуждением генерала Назарова, сейчас любого офицера у которого погибли солдаты можно, и даже вроде бы нужно осудить. И значит сейчас пойдут под суд легендарные капитаны, майоры и полковники...
На войне понятие риск, такая же обыденность, как и простые потребности человеческого организма. Но риск должен быть оправдан и сведен к минимуму, чтобы безликие солдаты, о которых сейчас никто и не вспоминает, верили этому командиру. Шли за ним, и выполняли его приказы не только сегодня, а завтра и послезавтра. Вчера в коментах на разных ветках, начитался достаточно бреда.
"Вот теперь командир не пошлет танк на штурм блокпоста, потому что там могут быть ПТУР"... Нахера передергивать тему, мне так и не понятно, но всё же. Если командир, со словами, "Та не ссыте, мы там уже десять раз ездили и если шо, то у тебя же есть динамическая защита", пошлет броню в гордом одиночестве на штурм, и потеряет при этом бойцов, то этот командир преступник. А вот если сначала этот блокпост хорошо причешит артиллерия, танк будет работать под прикрытием пехоты, арта готова при необходимости поддержать снова, и если всё же штурмовая группа понесет потери, то кто упрекнет в этом командира? Да. Война. Здесь убивают.
Вы так усиленно топите за генерала, который или не обратил внимание на доклад о том, что у сепаров, которые шарятся в районе аэропорта есть ПЗРК, или не придал этому значение, но почему-то все как рыбы молчат за ребят которых уже нет. Их предупредили, о том, что вам могут влепить ракету, на высоте пару км, но вы не ссыте и если шо, борт сядет и на одном движке, мы уже сто раз так делали?
На войне отправляют на верную смерть?! Это из какой советской книжки или же фильма? Ну отправили Илы на верную смерть, и что дальше? Комбриг приземлился, второй борт, который к слову сказать сепары и без подсветки тепловых ракет визуально наблюдали, а третий борт ушёл! Если бы не зэушка, то Ил бы сел и с поврежденным двигателем? Возможно. А кто может гарантировать, что в таком случае, не сбили бы третий борт?
Да. Было двадцать семь успешных рейсов, и ребят обстреливали из стрелкового оружия, но сколько раз при этом по ним работали из ПЗРК? И если уж война есть война, то чего прекратили полёты? Подумаешь, угробили 49 человек? Ничего страшного, бывает...
Легко что-то говорить, когда ты жив, но давайте будем откровенны сами перед собой, чтобы мы подумали, если бы перед посадкой в самолёт, нам сказали, что самолёт вероятнее всего собьют, но он может сесть и на одном двигателе, так что волноваться нет смысла?! И сел бы в этот самолёт сам генерал?
Правильно ли судить генерала во время АТО, я не знаю. Но в чем я уверен, так это в том, что люди, которые могут одним росчерком пера отправить десятки людей на верную смерть, не должны иметь индульгенции!
И да... Офицеры теперь обидятся и не будут отдавать приказы там какие-то? Но и солдаты тоже могут психануть и не захотят больше терпеливо сидеть под обстрелом, когда "выехать не можем, так что ответки не будет", а ты смотришь на календарь, всё прекрасно понимаешь и считаешь когда же у этой грёбанной гвоздики закончится бэка и она спокойно свалит...
Очень хреновая тема. Очень... И лучше бы её закрыть как можно скорей.
P.S. Я за два с половиной года видел разных генералов и полковников. Командующих секторов с большими звёздами, которые на позициях были чаще, чем комбриг и полковников которые за год на передовой были максимум полчаса в общей сложности.
Юрий Бирюков, советник президента
У очень многих армейцев что-то сломалось внутри. Поговорил с одним, поговорил с другим. Кавалеры, рыцари, орденоносные, известные, легендарные... И все задают вопрос - так теперь нам тоже готовиться? Мы тоже отдавали приказы, зная про опасность. Мы тоже отправляли "на верную смерть". Это вообще, как бы дико это не звучало, распространенное на войне - отправлять на верную смерть. Это дико звучит. Так же дико, как и сама война. Гражданский судья, вот без разницы о самой личности, сможет понять и определить? Кто следующий? Гром? 72? Днепр? Самара? Майк? Чайка?
Александр Сурков, волонтер
Суддя-цивільна жінка "чесно" виконала всі завдання обвинувачення влупила Назарову сім років ув'язнення, а бюджету в особі МО нарахувала двадцять мільйонів компенсації... Павлоградська тво Феміди мабуть досі не второпала, що наші літаки у чотирнадцятому збивали не українські генерали, а російські терористи ... Цих суддів треба стерілізувати, щоб посліду не давали, по-іншому ніяк не вийде здихатись ...
Serg Marco, волонтер
Мдааа… 7 лет дали генералу который командовал войсками в период жесточайших пи$₩@резов за погибших десантников, но зато не вынесен ни один приговор сепароорганизаторам которые поддержали создание Л/ДНР от чего погибли тысячи человек.
По моему наша система правосудия окончательно ебн&$@сь.
Ну что, давайте идти далее по списку. Садить комбригов, комбатов, ротных у которых гибли люди. Так победим.
Макс Колесников, блогер и ветеран АТО
Для меня очевидно, что оценке приговора схлестнулись два условных лагеря.
Первый лагерь - это сторонники мыслевируса "Генералы пи###сы", для которых Назаров виновен уже потому, что носит погоны генерал-майора.
Второй стоит на позиции "Армия воюет, поэтому не трожьте наших". Эти оправдывают Назарова, поскольку в отличие многих лампасоносцев он таки принимал решения и действовал как военный, защищающий свою страну.
Ни те ни другие как правило не читали приговор и не видели доказательств. У них есть позиция, под которую они подгоняют отношение к этому приговору и Назарову лично.  Не надо так. Не все генералы пи###сы, но и не все воюющие ангелы.
Сейчас бы Павлоградскому суду и прокуратуре не останавливаться, а вынести приговоры и дать сроки:
- за разворовывание армейского имущества;
- за дерибан земли Минобороны;
- за распил полигонов и казарм;
- за отсутствие боеспособных частей по состоянию на начало 2014 года;
- за продажу новой техники, когда армии оставлялись развалюхи;
- за невыполнение контрактов по поставкам в армию;
- за то "питание", которым солдат кормили.
И конечно много много приговоров военкомам за откосивших от службы и мобилизации. Мнооооого приговоров.  Что там с этим у нашей генпрокуратуры, справятся? Волнуюсь что-то
Екатерина Золоторева, блогер
По генералу Назарову. На мой взгляд ситуация странная. Да, трагедия. Одна из самых памятных авиакатастроф. Но судить такого человека имеет право исключительно военный трибунал. Ибо никто кроме военных не имеет право оценивать степень целесообразности соотношения тех или иных принятых решений во время войны.
Совершенно дикий кмк приговор для человека, взявшего на себя огромную ответственность на момент самого серьезного разлома. Все ошибаются. И ценой военных ошибок всегда являются люди. Потому еще раз – только военные спецы могут оценивать соотношение между риском и возможным профитом. 7 лет...Немало. Немало.
Віталій Гайдукевич, журналіст
Чи слід було засудити ідеологів лінії Мажино, що вони вирішили "Німеччина не нападе на Голландію"? Напала. Лінія нафіг не врятувала Францію. Багато жертв.
Чи слід було судити керівництво британського адміралтейства за те, що взагалі випустили в море лінкор Худ і "худою" палубною бронею - гордість флоту Її Величності помер абсолютно безглуздою смертю. Багато жертв.
Чи слід було судити вищі чини США, за те, що не передбачили Перл-Харбор? Багато жертв.
Чи знає хтось, що в Другу Світову десантна операція (парашутна чи посадковим способом) вважалася успішною, якщо якщо загинуло тільки 50% особового складу?
Чи в курсі хтось, що не було жодної висадки десанту (будь-якого) в Другу Світову, коли втрати серед десантників були 10% бодай.
Чи в курсі хтось, що левова частка втрат серед десантників була не на землі - їх збивали в літаках на підльоті, їх розстрілювали, коли вони були із куполами в небі, їх скидали в море помилившись координатами за поганої погоди...
Чи в курсі хтось, що в WWII на доукомплектування після Сицилій і Маркет гарденів десантні дивізії йшли в повному складі, бо дивізії мали втрати часом до 75%. Ви знаєте, що таке 75% дивізії?
Я до чого... Війна, це вибір. Вибором генерала Назарова було або ризикнути і рятувати тих, хто був в Луганському аеропорту. Якщо вдасться - уникнути жертв тих, хто в оточенні, надіславши їм допомогу. Але був ризик втратити борт. Можна було не ризикувати, але тоді це було покинути на призволяще тих,хто тримав Луганський аеропорт. В обох випадках були б жертви. Бо війна. Чи будуть покаранням 7 років за вироком суду?
Це смішно. Для людини, котра робить вибір довічним покаранням буде усвідомлення, що через неправильний вибір загинули люди. Це внутрішня кара...
А от для тих офіцерів , що зараз на передовій постає інший вибір - а чи варто ризикувати, якщо за ймовірні втрати тебе можуть судити? Судити цивільним (!) судом. А якщо не ризикувати, то не діяти? Перейти в пасивний режим присутності в окопі? Стати просто мішенню? А скільки жертв буде від ТАКОГО вибору?
Військовий, вдягаючи погони вже робить вибір, котрий не під силу нікому з нас - цивільних - військовий обирає в разі потреби померти за свою Країну. Бо це шлях ВОЇНА. Складний і страшний вибір дял людини будь-якої в принципі, а для молодого лейтенанта - тим більше. Але цей вибір усвідомлюють.
До якого вибору штовхає військового суд над генералом Назаровим? Покласти на стіл погон? Бо якщо за і без того складний вибір (з котрим ти житимеш до скону) тебе ще й судять, то навіщо все це?
Рустам Ганеев, волонтер
Те, кто сейчас защищают генерала (да, он все еще генерал со льготами, пенсией, с бесплатным проездом членов семьи к месту отпуска) Назарова. Они же на самом деле защищают не "касту военных", не благородного кшатрия, которого трусливые гражданские предали суду. Они защищают сам "принцип Убийцы"....
В чем заключается "принцип Убийцы": В том, что вы наделяете кого-то правом решать кому из ваших подчиненных не смотря на разведданные, на подавляющее превосходство противника в силах, на бесполезность проведения операции ЖИТЬ ИЛИ УМЕРЕТЬ.
Когда мой напарник по Луганской области Виктор Кузнецов докладывал о полной осаде аэропорта в который всеми правдами и неправдами прорывался с водой и едой, я дублировал это все по своим каналам и мы в один голос твердили одно "готовьте отход, аэропорт не возможен к использованию". Но генерала-майора Назарова, закончившего в 1983 году КВОКУ это не ебло, он решил что для него удачно проведенная (при успехе) десантная операция принесет погоны генерал-лейтенанта, а там, глядишь и повышение, чем черт не шутит. Но Русские сбили ИЛ.
Витя, закосив под дурачка, первым из наших прибыл на место крушения, когда обломки еще не остыли и на месте были сепары, он рисковал своей жизнью (в очередной раз) в надежде что кто-то мог уцелеть. Потом ребята с осажденного аэропорта доставали то что осталось от пацанов из обломков самолета, выковыривали из гусениц сварившейся БМДэшки, от "шишиги" остался только обгоревший двигатель, некоторые серьезно двинулись башкой. О том чтобы отправить останки в Луганский морг речи не шло, всё что осталось сложили в контейнер и оставили на окраине летного поля, на месяц на летнем солнце. Потом, договорившись с сепарами, отправили домой на контейнеровозе.
С тех пор для Вити живой человек не имел запаха, честно старик, с тобой рядом иногда невозможно было находиться, но я то все понимал.
Генерал-майор Назаров продолжал исполнять обязанности начальника оперативного штаба АТО и в дни Иловайска, в ответ на множественные донесения о введении кадровых войск РФ на территорию Украины и готовящемся охвате частей из наших секторов "Б" и "Д" (командующие ген. Хомчак и ген. Литвин) он отвечал матом что "я вас посажу".
Но не смерти ребят делают генерал-майора Назарова убийцей, убийцей его делает верность "принципу Убийцы", его слепая вера в то что его слово и его воля являются непоколебимой истиной в последней инстанции, другими словами этот недалекий совковый лейтенантик уподобил себя в этих вопросах Г-споду Б-гу.
А вот ответственность за все это несет не только он один, а несем все мы. Неожиданный вывод да? Как? Почему? Все очень просто, именно мы - народ Украины
позволяем чтобы в нашей армии и нацгвардии отсутствовали пресловутые "стандарты НАТО" уже 3й год войны, потому что "стандарты НАТО" это в первую очередь система STANAG при которой принятие решения остается за тем кто видит ситуацию перед глазами, т.е. в случае ЛАГ начальник обороны аэропорта принимал бы решение об операциях штаб АТО снабжал бы его только информацией. В случае с Иловайском русские дали нам прекрасный урок пользования стандартами STANAG когда сводные бтг принимали тактические решения на месте.
Но защитникам генерал-майора Назарова, этого просто не понять. 7 лет, Б-же мой....
Дмитро Вовнянко, блогер та боєць АТО
Ми генерала посадили!
Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок схожа,
Коли думки на лобі у тебе нема…
Радій Україна! Здійснилася твоя найбільш заповітна мрія! Ти посадила генерала. Генералу Назарову визнаному винним в загибелі ІЛ-76, самий справедливий і об’єктивний в світі суд міста Павлоград вліпив 7 років. Гарантію даю, вчора численні натовпи українського люмпена радісно залили сливу, повторюючи одне одному: «Так їм! Хай знають, що суд існує! Що суд у нас – народний!» (читай – а нєфіг було читати книжки і готуватися до іспитів, коли ми з тобою буквар зкурювали).
Суд визнав у діях Назарова бездіяльність і службову халатність. Чому? Та кожному інтернет-хомячку відомо. Бо коли нещасний ІЛ-76 з 40 десантниками і 9 членами екіпажу відправлявся в Луганськ, Назаров типу знав що там терористів є ПЗРК – але не сказав пілотам. От літак і прилетів… Правильно я виклав загальновідому версію?
У загальновідомої версії є правда деталі, які руйнують її при найменш детальному перегляді. По-перше – про застосування терористами ПЗРК проти українських повітряних цілей українська преса на той момент ревіла же кілька місяців як. Рев той, щоправда, у професійних пілотів викликав щонайменше скепісіс – не збивають з ПЗРК цілі що летять на віддалені менше 1000 м, але хіба українська преса може брехати?
Друге. У ті часи десантники могли просто не піднятися на борт – і їм нічого не було б. «Вантаж 500» тобто відмовники, у кожній частині тоді до 50% особового складу становили – і нічого. Та й професійні пілоти знають 2001 засіб не злетіти, якщо відчувають загрозу своєму життю. Розумієте, пілоти – то такі люди, робота яких постійно літати верхи на 1-4 двигунах. Для яких ризик – частина професії. Які зі смертю сплять щоночі як із солодкою коханкою. Тому до делікатного питання власної безпеки пілоти ставляться дуже й дуже серйозно, якщо відчувають підступ – в них миттю засмічуються фільтри, відмовляють закрилки, барахлить електроніка, тощо й тощо. Тут – нічого подібного не було, тобто пілоти рішення про зліт прийняли свідомо з повною відповідальністю за зроблене.
Третє. Загиблий літак пілотував гвардії підполковник і заступник командира бригади Білий Олександр Іванович. Ще один літак з трьох, що сідали тої ночі в аеропорту Луганська пілотував командир бригади полковник Мимриков. Мені хочуть довести, що комбриг і заступник комбрига – старші офіцери і досвідчені пілоти не знали штабної інфи, яка стосувалася, на секундочку, їхнього ж власного життя? Що вони тою інфою не поцікавилися? Що вони не вміють дізнаватися таку інфу не тільки від командування, а й з сотні інших джерел? Вам самим не смішно?
Четверте. Вже писано-переписано, причиною загибелі ІЛ-76 був НЕ ТІЛЬКИ ПЗРК. ПЗРК вирубив на ІЛ-76 двигун, але на літаку їх чотири. Залежно від ситуації пілот міг продовжити посадку, зайти на друге коло, увести літак на основний аеродром, нарешті. Технічно – ніяких проблем. АЛЕ. Зразу за ПЗРК по літаку запрацювала зенітна установка. ЗУ. Вона зруйнувала механізацію крила і ОТ САМЕ ЦЕ і стало причиною загибелі борта.
Чому так сталося? Та тому, що напередодні десантники 80-ї бригади, що обороняли Луганський аеропорт зняли охорону зі злітно-посадкової смуги. Тому що, до терористів прийшло підкріплення і для оборони десантникам банально бракувало людей. Їх як раз і віз згиблий ІЛ. Десантники знали – у терористів сил для захоплення ЗПС нема. Наступного дня до місця розташування ворожої ДРГ вони дісталися взагалі без перешкод (і знайшли там невідстріляну «Іглу»). Так, десантники не врахували, що ворожа ДРГ так нахабно наблизиться до ЗПС і спрацює по літаку. Але, ну не було у десантників сил брати всю ЗПС під охорону. Розумієте? НЕ БУЛО.
А навіщо ж тоді було взагалі летіти? «Было полное окружение… иначе было никак. У ребят и продукты питания, и боекомплект уже заканчивались. Надо было всё равно выполнять эту задачу, вот в чём суть» - полковник Мимриков в інтерв'ю Serg Marco. Розумієте? Вибір був, або – здійснювати політ і доставляти вантажі, або – здавати Луганський аеропорт. Край.
І ще деталь. Після загибелі ІЛу залогу аеропорту продовжували забезпечувати – суходолом. Рейдовими групами на броні. Нам чомусь ніхто не каже скільки людей було втрачено у цих рейдових групах – щось мені підказує, що не менше 49. Як вам отака правда? Подобається? Рве шаблон?
Чому її ніхто не знає? А кому вона цікава? Відтоді як Серж Марко провів своє власне розслідування і опублікував результати, його інформація в кращому разі була не помічена, в гіршому – об’явлена брехнею порохоботів. Я й сам, можливо, не повірив би в добуте Сержем, якби не мав кількох авіаторів серед родичів і якби на учебці не перетнувся з пацанами з 25-ки, що сиділи тоді на аеродромі Маріуполя і не почув би від них багато такого, що примусило замислитися. Суд допитував полковника Мимрикова. Суд допитував офіцерів 80-ї бригади. Суд мав всю цю інформацію. Чому ж суд виніс саме таке рішення?
А тому, що суддя – теж людина. Суддя – теж читає інтернет і дивиться телевізор. Суддя з маленького провінційного Павлограду здатен уявити який накат піде на нього в разі, якщо його рішення не задовольнить громадську думку. Гарантію даю, формально до рішення суду прискіпатися буде нереально – все вірно і вивірено. По формі все вірно, а по суті… А по суті, суддя просто зняв з себе відповідальність і вирішив: «Хай Назаров подає апеляцію, і хай вищі інстанціях беруть відповідальність на себе».
Що це означає? Рівно те, що суду в Україні НЕМА. Забудьте. Якщо суд перетворився з установи, що встановлює факти і дає їм оцінку, на слугу громадської думки – це не суд. Це – такий собі публічний пахолок. Це означає, що аби суди виносили потрібні рішення, треба правильно працювати з громадською думкою. Це означає, що коли до влади прийде команда, яка встановить монополію на формування громадської думки, приборкувати суди їй буде вже не потрібно – ті самі все збагнуть. А це означає…
Україна, чим ти краща за запоребрик? Чим відрізняєшся? Мовою? Кольором прапору? Я сподівався на більше…
Так, можливо Назаров – потвора, на якій тавра ставити немає де. Можливо? Ну так судіть його за те, чому він потвора. Терміни давайте за те чому він потвора. Але наразі термін йому по факту впаяли за те, що ворожа ДРГ зробила те, для чого їх взагалі створюють. Сім років йому дали за те, що у червні 2014 р. він намагався Луганський аеропорт обороняти, а не здав його пацакам. Здав би аеропорт – не мав би проблем. А так – небо у клітинку.
І Назаров – не єдина жертва. За всіма істериками навколо справи про загибель ІЛа, непоміченим лишився подвиг полковника Мимрикова, який за кілька днів після, під ворожим вогнем, ІЛ-76 що сів в аеропорту (дуру висотою з чотирьохповерховий будинок) підняв у небо і увів на велику землю неушкодженим. Технічно - неймовірно складна задача. Але кому те цікаво?
Радій Україно. Здійснилася мрія дебіла. Генерала ти посадила. Балдій.