Історія з Надією Савченко: спецслужби «зробили» Надю, як маленьку?

Українські спецслужби "зробили" Надю, як маленьку. Може, вона від природи і не дурна людина, але в неї немає загальної культури й ерудиції. Думаю, що навряд чи вона чула про операцію "Трест" (створену у 20-і роки фальшиву антирадянську організацію, яка виманювала з-за кордону противників більшовицького режиму). Або про старий як світ трюк: до нерядового полоненого, що сидить у камері смертників, приходить один із силовиків, які його тримають, і каже: "Я розчарувався у нашому керівництві і наших ідеалах, я вже давно таємно на вашому боці". Далі він влаштовує полоненому втечу і сам тікає разом із ним, бо йому ж назад не можна – розстріляють. Полонений щиро йому вдячний, приводить до своїх, вводить у керівництво. Класичний сценарій "внєдрєния". Перепрошую, але щоб попастися на такий розводняк, треба бути лохом. Ні, скористатися пропозицією втечі, якщо альтернатива смерть, звичайно, не гріх, але ж після того необхідно максимально віддалити "рятівника" від себе і всіх своїх контактів. Йому можна одноразово добре заплатити, а далі треба перервати будь-яке спілкування з ним.
Так само до Надії, яка, вочевидь, була помічена у радикальних висловлюваннях, підійшов "об'єкт А" - скоріше за все, офіцер СБУ. Добре жилося тому офіцерові – йому навіть не довелося удавати з себе когось іншого – наприклад, людину з кримінальних кіл, правозахисника чи закордонного бізнесмена. Він (або вони) прийшов до Савченко під справжнім обличчям і сказав, що йому (або комусь іншому з його структури) доручено її ліквідувати (згадайте трюк з камерою смертників). Але він не хоче того робити, а хоче замість того разом з нею ліквідувати усю владну верхівку. Далі він допомагає їй перетинати лінію розмежування (беручи тим самим під контроль усі її пересування) і пише її на приховану камеру. Зараз Надія робить добру міну при поганій грі, стверджуючи, що все це робилося з її відома. Але ніхто у здоровому глузді не погодиться добровільно на фіксацію такого компромату проти себе.
Причому, якщо атаку на Верховну раду з купою "випадкових" жертв ще можна представити як народне повстання, захоплення військовими разом з народом адміністративних будівель тощо, то плани щодо дня народження Турчинова (як би хто не ставився до очільників нашої держави) – це знищення владної верхівки (і владної вертикалі, що набагато гірше) шляхом теракту. Це не підтримає на офіційному рівні взагалі ніхто – не тільки західні лідери, а й Путін. Хунти (тобто, військового перевороту, після якого до влади приходить якийсь генерал) в такому разі не буде. З елементарної причини: жоден генерал, навіть найбільш амбітний, не підпишеться на явний теракт. Генерали так не роблять. Вони спочатку домовляються між собою, потім оточують військами урядовий квартал і виставляють владі ультиматуми. Вони хочуть перехопити систему управління державою – а зовсім не знищити її.
Версія Надії, що вона вивозила зброю з ОРДЛО до України задля того, щоб довести, що ця зброя вкрадена з українських складів і продана "сєпарам", не витримує критики – адже якщо зброя вже на підконтрольній Україні території, як довести, що перед цим вона була в бойовиків ОРДЛО?
Поведінка Надії під час брифінгу, перепрошую за брутальне порівняння, нагадує мені бачену колись передачу про упійманого міліцією старого педофіла. Його жертвами ставали малолітні хлопчики-безхатченки, яких він заманював до себе і підгодовував. Журналіст під камеру поспілкувався з цими хлопчиками. Так ось, один із них, замість виставити себе жертвою чи просто відмовитись говорити прилюдно на ці теми, тримався зверхньо і значущо, говорив високопарними натяками – так, ніби йому відома якась вища таємниця, недосяжна простим смертним, які й чути її не гідні, та й почувши, не здатні будуть утямити. Дивлячись на нього, так і хотілося сказати: "Що ти випендрюєшся? Мали тебе в одне місце, та ще й задешево".

Закінчую, як завжди, на позитиві. Про що свідчить історія з Савченко? Одне з двох. Або про те, що знищення в Україні системи управління готували не російські спецслужби - інакше як могли вони так тупо спалитися? – і це є добре. Або про те, що російські спецслужби поступаються нашим, і це ще краще.
Автор: Олена Білозерська, журналіст, блогер, боєць Української Добровольчої Армії