Низькі очікування і високі ставки: навіщо Трамп зустрічається з Путіним?

Вже сам факт, що за прикладом радянсько-американських взаємин часів розпалу "холодної війни" російсько-американський саміт відбувається на нейтральній території – в Фінляндії, для знавців є чітким сигналом – обидві країни визнають, що відносини між ними знаходяться у глибокій кризі, яка не дозволяє сторонам говорити про можливість приймати одна одну на своїй землі.
Проте це зовсім не означає, що ставки в великій геополітичній грі низькі.
Відтак, як на мене, є два важливі питання, які варто ставити у зв’язку з демонстративно заявленими низькими очікуваннями цього обговорюваного і ненависного для багатьох саміту в Хельсінки – навіщо це Трампу і Путіну?
При чому ці питання необхідно ставити в значно ширшому контексті, ніж оприлюднена програма зустрічі лідерів США і Росії, яка включає низку традиційних для таких подій епізодів – зустріч віч-на-віч, переговори в форматі делегацій, спільна прес-конференція тощо.
Що хоче виграти на чи від цієї зустрічі Трамп, і чому Путін думає, що може виграти?
З різних причин, але рішення про зустріч є непростим для обох лідерів.
Трамп, як би він це не заперечував, фактично перебуває під слідством за підозрою у зв’язках його передвиборчого штабу з росіянами, яких вже тепер офіційно, в суді, звинувачено у втручанні в виборчу кампанію США. По суті ці звинувачення задовго до появи подання на притягнення до відповідальності 12 російських офіцерів ГРУ, представлених в останній робочий день перед самітом незалежним прокурором Робертом Мюллером, стали причиною рішення Конгресу США обмежити президента США у можливості змінювати політику США щодо Росії. І, здається, це було не останнє подібне рішення.
Державна служба і система державної влади США назагал навіть через півтора роки після інаугурації строптивого 45-го президента США Дональда Трампа демонструє дивовижну здатність діяти самостійно, виходячи з власного розуміння пріоритетів і цінностей американської нації. Офіційна Москва, яка традиційно любить апелювати до легальності і легітимності, замість того, щоб скористатися наданою можливістю в незалежному американському суді довести, що «их там нет», натомість змушена була заявляти про чиєсь у США бажання зіпсувати атмосферу саміту в Хельсінки.
Але це дрібниці у порівнянні з тим, як подання на притягнення до відповідальності 12 офіцерів Головного розвідувального управління МО РФ зіпсувало святкову атмосферу у відомстві, де донедавна вважалось, що непоміченими, героїчно служать хакери-диверсанти. Справа в тому, що підписані прокурором Мюллером звинувачення містять стільки деталей про самих звинувачених і їх діяльність (імена, звання, посади, номери військових частин, адреси, способи проникнення в мережі США, способи оплати, способи спроб «замітати сліди» своєї діяльності тощо), що усі російські контррозвідки ближчим часом з ніг збиватимуться – розбиратимуться: звідки все це американці взяли, і якщо це вони змогли оприлюднити, то що ж іще вони знають про «Акваріум» і його «фауну і флору», про що не говорять вголос? Ну, нехай розважаються – може буде менше часу пакостити в Україні.
Ще більш неприємним це подання є і для Дональда Трампа, який вже щонайменше півроку звичними методами інформаційних наскоків через соцмережі та менш помітними зусиллями внутрішньополітичних інтриг намагається скомпрометувати слідство, що очолює нинішній незалежний прокурор і колишній голова ФБР Роберт Мюллер. В основі позиції Трампа покладені прості тези – що би там не шукали незалежні прокурори, це не стосується Трампа особисто, слідство непрофесійне і неефективне, та й взагалі, чи було російське втручання у вибори чи виборчі системи США?
У відповідь Роберт Мюллер описав широкі концентричні кола навколо проблематики, якою його найняв займатися Мінюст США. Незалежний прокурор прискіпливо вивчив росіян, їх методи роботи, їх зв’язки в оточенні Дональда Трампа тощо. Тепер ситуація виглядає таким чином, що факт російського втручання можна вважати фактично доведеним. Перед і післявиборче оточення Трампа, і це теж офіційно встановлено, а звинувачення передані до суду, здійснило немало зловживань, в тому числі мало незаконні контакти з росіянами. Тому з лютого-березня цього року команда Роберта Мюллера і правова команда Дональда Трампа серйозно і затято дискутують можливість допиту у цій справі самого президента США. Доходило до того, що Роберт Мюллер загрожував прислати президенту повістку.
Схоже, що Дональд Трамп у притаманному стилі – йти напролом – найкращою тактикою захисту вважає напад. І зустріч з Володимиром Путіним є для нього своєрідним наступальним маневром: Трамп намагається продемонструвати, що йому нічого боятися, бо він не має ніяких незаконних зв’язків з Росією і Путіним, що він може вільно зустрічатися з Путіним і в обличчя висловлювати йому претензії або просто не погоджуватися (що має бути принциповою відмінністю між ним і його попередником у президентському кабінеті). Ну, і передвиборчі обіцянки потрібно дотримуватися.
З точки зору субстантивного легше перерахувати теми, на які можуть говорити президенти Росії і США в Хельсінки, ніж навіть наближено спрогнозувати, про що вони можуть домовитися. Порядок денний саміту, безперечно, має включати і Сирію, і Україну, і ядерні озброєння, і Іран, і ціни на енергоносії, а відтак – «Північний потік-2».
Для Володимира Путіна саміт теж не є простим рішенням. Після вдаваних та реальних досягнень в Україні, Сирії, на виборах і референдумах в ЄС, на чемпіонаті світу з футболу тощо, приходять тяжкі роздуми про ціну питання і про можливості Росії витримати конфронтацію зі США.
Останнім часом зовнішньополітична ситуація для РФ не була тріумфальним маршем. Санкції проти Росії все ще тривають і розширюються. Вони завдають серйозного удару по репутації і по майбутньому становищу РФ в світі. Російські глобальні доктрини хоч і реалізуються в частині зменшення впливу США та ЄС, але неоднозначні у питанні покращення можливостей для самої РФ. Санкції мають складний і погано зрозумілий ефект на російську економіку. Роз’єднаний і політично неготовий до конфронтації з Росією (чи будь-ким) Захід все ж таки веде військові приготування, об’єднується в найскладніших ситуаціях і намагається організовано протидіяти російським спецслужбам і спецзасобам впливу. Останнім часом США з партнерами завдали кілька дуже болючих ударів по російському самолюбству в Сирії (реальні втрати, можливо, і непринципові для РФ, але предмет для роздумів з’явився). На цьому тлі розгортаються проблеми з країнами-сателітами – Вірменією і Білоруссю (наразі усе ще контрольоване Росією, але тенденції неприємні). Україна опирається і, здається, не поспішає програвати\розвалюватися попри усі немалі зусилля, що докладаються до цього.
Але Володимир Путін попри явну і однозначну картину безпорадності у протистоянні зі США, все ж таки погодився на саміт. Перш за все тому, що не має іншого виходу. Росія замала і заслабка для того, щоб ігнорувати США. Так, на піку можливостей, РФ може створювати проблеми і звертати на себе увагу. І оскільки далі для Росії можливостей відкритого протистояння немає, то привернуту до себе увагу Путін має використати для початку торгу і переговорів. Це дає шанс виграти час, зняти зайву напругу, прикинути шанси і варіанти.
Інша причина – сам Дональд Трамп. Очевидно для Путіна комфортно зустрічатися зі світовим лідером, який так багато і пишно розсипався компліментами на його адресу. Але більш важливо те, що чинячи на РФ тиск в одних питаннях, в інших Дональд Трамп діє настільки необдумано, різко, категорично, прямолінійно, що розширює можливості для зовнішньополітичних маневрів Росії. Перш за все, мова йде про баланс американських та російських інтересів в Європі.
Так, неприкритий тиск США у виконанні Дональда Трампа на ФРН може у підсумку призвести до закриття проекту «Північний потік-2». Це буде для РФ втрата, але не стратегічна. Адже можливості нарощування поставок енергоносіїв в Європу існують. Для тиску на Україну тепер вже існують значно ефективніші за енергоносії механізми. Але найважливіше, що ціною питання може і, схоже, вже стала серйозна криза у відносинах США та європейських партнерів.
Гіпотетична втрата Росією «Північного потоку-2» в обмін на гіпотетичний розвал НАТО – чим не гра для Росії? І це далеко не єдиний гіпотетичний сценарій, що може бути делікатно прозондований під час зустрічі. Давайте пригадаємо оприлюднені в американських ЗМІ старання близькосхідного альянсу модерувати домовленість між РФ і США «Сирія в обмін на Україну».
Отже низькі очікування Дональда Трампа і Володимира Путіна від хельсінського саміту можуть бути лише позицією низького старту перед довгою дистанцією.
Автор: Богдан Яременко, дипломат, голова ГО «Майдан закордонних справ»