«Петрогвардія» та «ЗЕ-правда»: як запит на справедливість переміг запит на патріотизм

Можна скільки завгодно нарікати на «не такий народ», але, погодьтесь, партія з промовистою назвою «ЄС» за означенням має визнавати засадничий принцип демократії: джерелом влади є саме народ, подобається його вибір комусь чи ні. Якщо ви «За НАТО та ЄС», слід визнати абсолютну та розгромну перемогу ЗЕ-команди. І задуматись про її причини. Якщо звичайно вистачає інтелекту на щось, окрім «не такий народ» чи «підступи Кремля».
От я останні дні і думав, що переконало небувалий у новітній українській історії відсоток українських виборців двічі поспіль проголосувати за ЗЕ, який віднині став як безпрецедентним шансом, так безпрецедентним викликом для України. Бо все, що ми наразі знаємо про ЗЕ-команду, зводиться до двох речей: 1)НЕСМАК; 2)НЕВІДОМІСТЬ.
Так от, що кинуло український виборців у обійми невідомості та несмаку? Що так контрастувало з минулою владою, яка робила багато правильних речей, а проголошувала правильних ідей ще більше?
Після фальшиво-пафосного правління Петра виявилось, що народ спраглий двох речей: СПРАВЖНОСТІ та СПРАВЕДЛИВОСТІ. Як виявилось, у народу добра пам'ять: він не забув Гелетея на посаді міністра оборони, який випустив Гіркіна з Слов'янська в Донецьк, панамські офшори, які реєструвались особисто на гаранта в той самий час, коли під Іловайськом російські регуляри розстрілювали наших воїнів, не забув іподіяконом якої церкви був «томосоодержувач» та засновником якої партії і членом якого уряду був автор гасла «За НАТО та ЄС». Пам’ятав гешефти з Медведчуком, від яких смерділо російським газом, і нерозкриті справи Майдану. Народ бачив, що кількість магазинів «Рошен» збільшується в рази динамічніше за кількість нових танків у Збройних силах. А напередодні виборів народу нагадали про мародерів свинарчуків в «Укроборонпромі» та неймовірну жадібність гаранта, який волів будувати неякісні військові швидкі на «Богдані» та непридатну для моря річкову «Гюрзу-М» – на «Ленкузні», аби тільки гроші не йшли з «сім'ї».
Правління Петра з його фальшивим патріотизмом, який проповідувався з усіх трибун, але водночас дозволяв мародерствувати небагатьом наближеним до гаранта, зробило запит на щирість набагато актуальнішим за запит на патріотизм. Запит на радикальні зміни на порядок перекрив запит на «армію, мову, віру». Запит на справедливість вщент зруйнував запит на тяглість змін.
І нині ми повторюємо трагедію 100-річної давнини. Тільки в її російському варіанті. Коли «кто был ничем» – раптом стали усім. А вчорашні герої війни, аристократи, священство «православної імперії», блискучі інтелектуали срібного століття, виявились зайвими в «новом мире» більшовиків. Більшість з них так і не змогла змиритись із загибеллю «блискучої імперії», не знайшла в собі сили визнати правду більшовиків, не наважилась чесно сказати, що свій імперський титанік вони власноруч і назавжди пустили на дно.
Петро, в нинішній команді якого не бракує справді порядних, інтелектуальних та патріотичних людей, не хоче визнати очевидного: він, як колись Микола ІІ, зробив усе, аби в українській політиці трапився тектонічний зсув. Аби до влади абсолютно легітимно і тотально прийшли ЗЕ-більшовики з їхнім несмаком, хамством, показовими публічними порками та вірою у прості рішення складних питань. Але водночас з щирою вірою у свою місію та молодечим запалом. Безсумнівна перевага ЗЕ – що він справжній. Такий як є – хлопець зі спального району, що вибився в люди. І на тлі його хамовитої справжності особливо яскраво видно усю амбітну фальш петрового патріотизму.
Я не знаю, що принесуть Україні ЗЕ-більшовики. Розквітне вона з ними чи збанкрутує. Бо наразі перед Україною – чи не найбільша кватирка можливостей від часу падіння монополії на владу КПРС, але й найбільші ризики за всю історію незалежності. Але я точно знаю, що час Петра минув. Його преторіанці, згуртовані навколо Львова, схожі на врангелівську армію, оточену в Криму.
Вони розгублені, злі, ненавидять всіх, хто не поділяє їхній світогляд, готові нищити однодумців, як колись ОУНівці з бандерівського крила вбивали мельниківців, і не можуть змиритись з тим, що їх час минув. Бо вони ніколи не будуть настільки інтелектуально сміливими, аби визнати ЗЕ-правду – катастрофічний запит на СПРАВЖНІСТЬ і СПРАВЕДЛИВІСТЬ, який своїм тотальним фарисейством сформував українцях їхній лідер.
Але Атлантида Петра вже на дні. Якщо Зеленському не вдасться, точно не п'ятий президент очолить повстання проти шостого. Якщо вдасться – про часи Петра ностальгічно згадуватимуть хіба що старші галицькі інтелектуали у львівських кнайпах, як колись «офицеры его Величества» ностальгували за своєю імперію в кав'ярнях Істамбула...
Історія не знає кнопки RESTORE.
Автор: Геннадій Друзенко, правник, публіцист та громадський активіст