Легенда про мудрого падишаха Аль-Зелені та його вірного візиря Богдана ібн Андрія

- Мій вірний візирю, дума тяжка точить мій розум, розриває серце, тривожить душу. Чи дійсно люблять мене в народі?
- Авжеж люблять, мій падишаху, ось остання соціологія.
- Не пхай мені тих папірців, не вірю я астрологам та магам. Хочу сам переконатися. На власні вуха почути.
- Але ж ніхто вам в очі правди не скаже – зазначив мудрий візир.
- І то правда, не дарма тебе кличуть мудрим та продуманим – із захопленням вигукнув падишах. - Придумай щось!
- Ані слова більше, мій любий падишаху, нехай Всевишній продовжить роки вашого царювання. Є ідея. Ми можемо перевдягнутися простими мілленіалами, щоб нас ніхто не впізнав, і піти на звичайний Кyiv Food Market, де і послухаємо, як ваші піддані люблять вас.
- Вуста твої продукують більше меду для моїх вух, ніж всі вулики колишнього падишаха Аль-Юща, мій любий візирю. Не дарма я наблизив тебе до себе. Негайно роздобудь нам мілленіальскі костюми!
І, перевдягнувшись простими мілленіалами, відправились Аль-Зелені та ібн Андрій на звичайний ринок їжі, взявши з собою лише мінімальну кількість стражників та невільників із прес-служби. І ходили вони між рядами, і куштували вони просту їжу, і слухали розмови простих підданих. І переконався падишах, що піддані все ще люблять його, бо ніхто не сказав про нього поганого слова, а все лише кляли якогось фігляра.
Автор: Антон Ходза, блогер