Кліматичні зміни в Україні прискорюють технологічну еволюцію аграрного бізнесу. Виживе сильніший

Вже чотири роки поспіль на українських полях гуляє суховій і посуха триває понад півроку. Яких збитків через такі катастрофічні зміни клімату зазнають аграрії?

- Минулого року вже вдруге ми спостерігали осінню посуху, чого не було ніколи. Позаминулого року у нас просто не було високого врожаю, через те, що не було дощів. Ні південно-західні, ні північно-східні циклони до нас не доходили. Траплялося до смішного: над половиною села дощ пройшов, а над іншою - де наші поля, і не крапнув. Південь України, зокрема Одещина, через зміну кліматичних умов за сумами тепла зараз знаходиться в зоні субтропіків, але нема опадів. Осіння посуха два роки поспіль – це просто жах. Робити точні прогнози на наступний рік ніхто не береться, але всі стверджують, що тенденція невтішна, про що говорять численні публікації у ЗМІ. В Україні практично не залишилось земель з достатнім рівнем вологозабезпечення. Чернігівщина, Житомирщина, Рівненщина, Волинь, Львівщина завжди були зонами з достатнім рівнем вологи. А нині потерпають від посухи. Лише в лічених районах Прикарпаття задовільний коефіцієнт вологи. Зараз на Кіровоградщині, де знаходиться наше господарство, зона пониженої вологозабезпеченості. Якщо минулого року поверхневий шар ґрунту був зволожений на рівні 90% від прийнятної норми, то нині показник становить всього 37%. Дуже мало вологи на території Молдови, на Одещині, Черкащині, Кіровоградщині, Вінниччині та півдні Київщини. Як не дивно, на Запоріжжі, сході Херсонщини складаються більш сприятливий рівень вологозабезпечення.

Рентабельність середніх фермерських господарств впала суттєво – від третини до половини, залежно від регіону й деяких інших факторів. Маржинальність нашого господарства, приміром, знизилась удвічі.

Та минулого року, певно, більше, ніж через посуху, фермери втратили через необдумані кроки на фінансовому ринку – девальвація долара, розхитування валютних. Дрібні підприємства ще рік назад часто мали рентабельність вищу, ніж холдинги. Тепер наша маржинальність знизилась вдвічі, а де й більше. Дуже великих втрат зазнали господарства Одещини, південних регіонів, де була ще й дуже велика посуха. Однак в середньому минулого року від валютних гойдалок фермери втрачають більше, ніж від глобальних кліматичних змін. 

Подібні екстремальні умови – справжнє випробування для невеликих фермерських господарств. І ще більш відчутною стає конкуренція, особливо з великими агрохолдингами.

- Виживе сильніший. До пошуку нових підходів спонукають кліматичні зміни, зокрема дефіцит вологи. Одним з ключових моментів є обробіток грунту. Ігнорування цього фактору найімовірніше приведе до розорення – це просто справа часу.

Холдинги, звичайно, мають набагато більші ресурси як фермери. Концентрація техніки, велика кількість земель, а також організація роботи дозволяє холдингам ефективніше працювати і мати хороші врожаї. Переважний плюс багатьох холдингів – це значні експортні можливості та наявна власна переробка продукції. Наприклад, найбільший в Україні агрохолдинг Кернел займається вирощуванням, експортом зерна і переробкою соняшника. Це компанія №1 по виробництву соняшникової олії в світі. Проте не завжди великі компанії готові швидко змінити звичні для себе технології. Наприклад, той самий Кернел, придбавши «Дружба Нова» в Чернігівській області, виорав багаторічний ноу-тіл (земля без обробітку – ред.) і зараз знаходиться в пошуку нових технологічних рішень у вирощуванні зернових культур, наприклад, сидератів, що за попередньої агрономічного управління досить ефективно впроваджувалось.

В таких умовах вигравати буде той, хто володіє технологіями. Екстремальні умови виявляють слабкі і сильні сторони виробництва і його господаря. Для прикладу: у 2007 році, коли була сильна посуха, середня врожайність озимої пшениці була 30 ц / га, а в господарстві одного знайомого фермера, завдяки технологіям, отримали 47 ц / га.

В ситуації, коли є недовиробництво культури, виникає дефіцит товару, формується спекулятивна ціна на збіжжя. В таких обставинах легше продати врожай. І при цьому витрачається менше ресурсів, не виникає проблем зі зберіганням зібраного врожаю та більшими витратами на  транспортування. Коли ж великий врожай і збіжжя багато, тоді ціна на ринку спекулятивно занижена.

Не зважаючи на такі катастрофічні зміни клімату, деяким українським фермерам вдається збирати рекордні врожаї. Завдяки чому?

- Зміна технологій. Скажімо, зміна технологій обробітку ґрунту в нашому господарстві привела до накопичення вологи. Як бути далі, як утримати посіви, забезпечивши їх вологою? Тут є лише одне основне рішення: технологічний обробіток ґрунту.

Фермери навчилися акумулювати вологу в ґрунті. Стали менше землю «колупати». Наприклад, запустили в поле культиватор – 10 мм опадів зняли. Багато господарів перейшли на метод чизелювання, дехто вибирає ноу-тілл. У нашому господарстві використовується безвідвальний метод обробітку грунту. Ми не перегортаємо пласта, аби дати можливість волозі пройти глибше у ґрунт. Безумовно, це позначається на врожаї. Порівняно із сусідами, які досі працюють по класичній технології, ми маємо кращий врожай.

Із ситуації виходить кожен, як може. Наприклад, на півдні використовують сівозміни з озимими культурами та соняшником: соняшник, пшениця. Але найголовніше для вологозабезпечення рослин – це зрошення. А з поливом полів дуже скрутно. Бо на законодавчому рівні не зовсім врегульовано питання доступу до водних ресурсів.

Дуже важливо дотримуватися сівозміни. Якщо ігнорувати цей елемент технології, господарство матиме проблеми завжди. Сіяти одне й те саме – виснажувати ґрунт, провокувати його деградацію. Це те лихо, яке не за горами для українських сільськогосподарських земель. І женучись за прибутками, господарства з року в рік частенько працюють з однією-двома просапними культурами.

Зміна парадигми обробітку ґрунту знижує його ерозійність. Мудрі господарі – а таких все більше, - знаходять різні методи поліпшення ситуації. Раніше, скажімо, в нашому регіоні майже всі спалювали стерню, особливо кукурудзиння. І зараз  ще теж палають поля, але не так, як у попередні роки. У нашому випадку при безвідвальному обробітку ґрунту рослинні рештки не дають можливості волозі випаровуватись з верхнього шару ґрунту. Для цього купили техніку, яка дає можливість сіяти по рослинних рештках Завдяки такій технології ми сіємо кукурудзу та соняшник хоч і дещо пізніше за сусідів, але у вологу землю.

Безвідвальний обробіток ґрунту, який ми обрали, так само як і метод ноу-тіл дозволяє і ґрунт уберегти, і акумулювати осінню і зимову вологу, і врожаї отримувати. В Україні є поля, де ноу-тіл використовують більше 10 років. Самим яскравим прикладом є холдинг «Агро-Союз» із Дніпропетровщини.

Чи означає це, що на ринку набирає обертів тренд екологічного виробництва? Чи все ж це поки що поодинокі ініціативи?

- Такі великі врожаї, до того ж отримувані за таких складних умов, свідчать про одне: технологічно сільське господарство в Україні зробило великий крок вперед. Змінилися способи обробітку ґрунту, перш за все, якість сівби та догляду за рослинами. І мислення самих господарів на землі теж прогресивно змінюється, я б сказав у геометричній прогресії.

Деякі фермери шукають альтернативні культури, аби не втрачати врожаїв через зміни клімату. Чи замінить колосисту пшеницю і зелену кукурудзу в українських пейзажах інша культура?

- Дійсно, зміна культур може бути одним із варіантів виживання і навіть розвитку бізнесу. Зараз деякі компанії пропагують вирощування нуту (турецький горох). Але коливання ціни не дає можливості укріпитися цій культурі на нашому ринку. Та й взагалі бобові традиційно споживають на Сході (Індія, Пакистан, Шрі Ланка). Скажімо, бобові, вирощені в Україні, багато закуповує Туреччина, аби продавати потім у східні країни. А українці якось і не дуже споживають бобові, хоча ми вирощуємо багато сої, гороху. В ситуації, коли внутрішнє споживання продукту близьке до нуля і доведеться залежати від собівартості продукту за кордоном і від попиту в інших країнах, фермеру просто нецікаво інвестувати у освоєння технології вирощування нової культури. Та й з економічного боку це ще не виправдано. Проте є показові приклади вирощування гібридів сорго. В НВТ «Укрсорго» вдалось збирати до 150 ц сорго з одного гектара.

Найбільш маржинальні культури у нас – кукурудза, соняшник, ріпак, ситуативно – ранні зернові, пшениця. За останніми даними Міністерства економіки, експорт кукурудзи приніс минулого року $5,2 млрд, $3,78 млрд приніс експорт соняшникової олії, а пшениці експортували на $3,65 млрд. Це перша трійка в експорті країни. Ще $1,26 млрд виручили за рапс, $1,16 млрд – за соєві бобові, $975 млн – за соняшникове насіння.  

На яку культуру робитиме ставку цього року у своєму господарстві, зважаючи на таку сильну посуху і невтішні прогнози на цей рік?

- Найбільш рентабельна культура – кукурудза. Якщо буде посуха, то згідно технології, якої ми дотримуємося, будемо оптимізувати внесенням відповідних мінеральних добрив. За несприятливих погодних умов вологозабезпечення ми не вносимо їх високі дози, особливо азот. Крім того, ми вивчаємо досвід західних компаніях та українських спеціалістів по використанню препаратів-антистресантів для рослин. Крім того, ми вже повністю відмовилися від сої, від якої просто «горимо». Відсутність бобових просто руйнує сівозміну. Тому шукаємо їй заміну. Минулого року восени ми вперше за нашу історію господарювання лишились без озимого ріпака. Сходи ми отримали, та суховій не дав вкоренитися молодим рослинам.

Фермери у країнах Євросоюзу отримують через посуху фінансову підтримку з бюджету ЄС завдяки «Спільній програмі сільгоспполітики». Чи реагує якимось чином український уряд, Мінагрополітики на збитки українських фермерів через глобальні кліматичні зміни?

- До всього державного я особисто ставлюся скептично. Бо досі, якщо щось робилося, то за дивним принципом вибору. Виходом сьогодні буде, швидше, відміна державних дотацій, які нині є. Краще би державі виступати гарантом доступної ціни на добрива чи що інше. Скажімо, викупляючи ті самі добрива в не сезон і утримуючи ринок від спекуляцій в їх сезонний продаж. Однак, це величезні кошти, яких в бюджеті просто відсутні. А не навпаки, коли при дії програми компенсації з’являється корупційна складова. Або інший спосіб державної «допомоги» - дотування умовного гектара. Розумніше дотувати вироблену продукцію.

Дійсно великий поштовх для розвитку агровиробникам дали введення фіксованого сільськогосподарського податку та спецрежиму ПДВ в кінці 90-х та у певній мірі зниження відсоткових ставок по кредитах за часів прем’єр-міністра В. Ющенка.

А що стосується спеціальних програм, аби зарадити втратам сільського господарства від кліматичних змін, то такі наразі мені невідомі.

Бесіду вела Наталія Гамоля для КонтрактиЮА.