Американські протести як дзеркало української інфантильності

Кількість українців, які поспіхом побачили в американських протестах майже винятково заколот мародерів, свідчить наскільки ментально інфантильними залишається українське суспільство. Наскільки емоції домінують у нас над раціо. Наскільки ми не звикли критично аналізувати джерела та об’єктивно оцінювати різні точки зору. Спрощене, чорно-біле уявлення про реальність, однозначні оцінки неоднозначних подій, підсвідоме несприйняття усієї складності суспільних процесів, створюють ідеальний ґрунт для будь-якої пропаганди. На жаль, в силу мовної доступності в українському погляді на американські події почав домінувати російський наратив. Мовляв кольорові, насамперед чорні, маргінали, які традиційно не працюють, паразитуючи на «велфарі», скористались помилкою поліцейського, який ненавмисно задушив при затриманні чорношкірого рецидивіста – і за підтримки лівих радикалів та ліберальних ЗМІ кинулись трощити та грабувати Америку.

Мародерство та погроми дійсно мають місце в Штатах. У великих містах, насамперед у Нью-Йорку, вони набули потворних форм (хоча я поки не зустрічав інформації про атаки на приватні помешкання чи зґвалтування, а майно крамниць, ресторанів та бутиків в США майже завжди застраховане). Жодна притомна людина не стане виправдовувати погромників та захищати мародерів. Але зводити протести проти поліцейського свавілля, безкарності та надмірного застосування сили, які охопили всю Америку, до «заколоту мародерів» так само невірно, як і намагання представити їх відродженням ненасильницького руху за права афроамериканців під проводом Мартіна Лютера Кінга. Після здебільшого мирних протестів вдень, вночі нерідко на вулиці американських міст виходили гієни. Але слід пам’ятати, що зграї гієн годуються стервом, який залишають по собі леви. Мародери ніколи не йдуть в авангарді протестів. І апріорі неспроможні їх організувати. Мародери завжди паразитують на чужій війні.

І тому бачити погроми і не бачити справжню причину протестів, які охопили Америку – це свідомо чи несвідомо залишатись у полоні хибного наративу, який з такою заповзятістю розганяє роспропаганда: гуманність, свобода, ліберальні цінності ведуть до анархії та занепаду – тільки залізна рука, тільки поліцейська держава спроможні відновити порядок та захистити від хаосу та мародерів законослухняних громадян. Певен, що під останньою тезою з радістю підпишуться і Путін, і Трамп.

От тільки Америка – це не тільки Трамп. І не тільки нью-йоркський Мангеттен, який виявився безпорадним перед купкою погромників. Це і маленьке містечко Coeur d’Alene у штаті Айдахо, мешканці якого демонстративно вийшли на вулиці рідного міста з автоматичною та напівавтоматичною зброєю і тим у зародку відбили бажання «завітати» до них в гості заїжджих мародерів, але водночас не заважали місцевим активістам провести їхні акції протесту проти поліцейського насильства. Це і каліфорнійський юнак, який після нічних протестів приходить вдень відмивати вітрини на центральній вулиці свого міста, які розмалювали вандали. Це і легендарний генерал Джеймс Меттіс на прізвисько «Скажений пес», міністр оборони США у 2017-18 роках, який на днях звинуватив Дональда Трампа у «знущанні над нашою Конституцією» та назвав його «першим президентом на моїй пам’яті, який не намагається об’єднати американців чи принамні робити вигляд, що об’єднує, а натомість робить усе, аби роз’єднати нас» – після того, як президент заявив про готовність використати армію аби «відновити конституційний лад». Це і чинний Голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал армії Марк Міллі, що після заяв Трампа про готовність вивести на вулиці військових для придушення нагадав військовому командуванню, що американські вояки присягали на вірність Конституції США, яка гарантує американцям право на мирний протест та свободу висловлювань.

Бо Америка – це політія, у генотипі якої вкарбована проста істина: «Свобода лежить в серцях чоловіків та жінок; коли вона помирає там, жодна конституція, жоден закон, жоден суд не здатні врятувати її...» (ці слова належать судді Льорніду Хенду). Американці знають, що розбиті вітрини можна знову засклити, пограбований товар замінити у крамницях новим, попсовані приміщення відремонтувати і згорілі будинки відбудувати. Втрачену свободу повернути набагато важче. Іноді – неможливо.

І тому трапився дуже цікавий парадокс. Як слушно помітило одне російське видання, «за потрясшим США бунтом, для подавления которого брошены уже более 70 тысяч «штыков» национальной гвардии, следят сейчас почти во всем мире, но реакция сильно разнится. В России – это осуждение, недоумение, отвращение, изредка украинского типа злорадство, но в самой Америке – той самой, чьи города сейчас грабят и жгут – действия погромщиков вызывают массовую поддержку, что прекрасно видно по либеральным СМИ и социальным сетям». На жаль, значна частина українців, серед яких чимало ветеранів Майдану та російсько-української війни, бачать американські протести очима росіян, а не самих американців. Сумно, що вічна туга наших північно-східних сусідів за «сильною рукою», яка «прийде – порядок наведе», переважила в нас відданість свободі та гідності, яка робила нас так схожими на американців.

Напевно чимало моїх побратимів і посестер будуть щиро здивовані, але путінська оцінка поточних протестів у США виявилась для них набагато ближчою та зрозумілішою, аніж позиція президента Обами, генералів Меттіса та Мілла, озброєних мешканців Coeur d’Alene чи тих численних американських поліцейських, які разом з протестуючими стали на коліна, аби вшанувати пам’ять загиблого Джорджа Флойда...

Автор: Геннадій Друзенко, правник, публіцист  та громадський активіст