«Орлан», «Форпост» та «Оріон»: експертно про основні БПЛА ворога

На нижчому щаблі – це масові «Орлани», які ледь не десятками збиваються нашими воїнами, на вищому – ударно-розвідувальні «Оріони», які існують в одиничних екземплярах, але, як показала практика, не менш вразливі для вогню нашої ППО.

Поговоримо про «Орлан-10» – наймасовіший апарат цього класу, який використовується армією лаптєстану. За деякими даними, в немитій виготовлили до півтори тисячі цих невеличких літачків.

Спроєктовали «Орлан-10» в Санкт-Лєнінбурзі, на підприємстві «Спєциальний тєхналагічєскій центр». Випробування БПЛА почались ще 2010 р., а з 2013 р. він експлуатується збройними силами рашки.

«Орлан-10» має розмах крила трохи більше трьох метрів і важить в спорядженому стані 18 кг. Стартує він з катапульти, а приземляється на парашуті. Бензиновий двигун дозволяє апарату розігнатись до 150 км/год (робоча швидкість, зрозуміло, значно менша), а радіус дії становить 120 км – він обмежується досяжністю радіохвиль зі станції управління. Щоправда, в автономному режимі радіус може сягати 600 км. Але при цьому неможливий радіообмін зі станцією управління, а, значить, – виконувати своє головне завдання: коригувати вогонь артилерії. А саме на цьому й акцентують увагу творці «Орлана-10», підкреслюючи його «тісну інтеграцію» з САУ «Мста-СМ».

Напевно, читачі бачили не один знімок та відео зі збитими «Орланами»: пластикова пляшка як паливний бак, цивільна фотокамера, примітивний навігаційний пристрій... Чому такі рішення застосовані у військовому апараті? Виявляється, так було задумано: конструктори «Орлана-10» навмисне орієнтувались на використання доступних на ринку цивільних комплектуючих, щоб здешевити БПЛА. З початком агресії проти України в 2014 р. такий підхід дозволив ще й уникнути перебоїв з постачанням імпортних комплектуючих. Ми вже розповідали про французькі тепловізори, які встановлюються на «Орланах». А двигуни, наприклад, – японського виробництва, причому міністерство оборони рашки серед покупців цих виробів не значиться. Тобто, двигуни закуповуються через цивільних дилерів.

Як позначається використання цивільних комплектуючих на характеристиках «Орлана-10». З одного боку, це суттєво здешевлює апарат. За американськими оцінками, закупівельна вартість одного БПЛА (з урахуванням наземного обладнання і підготовки операторів) становить 87-120 тисяч доларів. З іншого – знижує його практичні характеристики. Скажімо, теоретично стеля «Орлана-10» сягає 5000 м. Але з огляду на слабкі параметри цивільних камер, він мусить знижуватись до кількох сотень метрів – інакше на екрані в опрератора буде неможливо щось розгледіти. А це одразу ж робить апарат вразливим для вогню не тільки ПЗРК, але й ЗУшок. Часом вдається збити «Орлан-10» навіть зі стрілецької зброї. Цивільні навігаційні модулі вразливі для засобів РЕБ, тобто, БПЛА можна посадити, навіть не ведучи по ньому вогонь.

І ще один нюанс треба взяти до уваги – обмежений ресурс. М-скалі про це пишуть неохоче, але проскакувала інформація, наче «Орлан-10» розрахований лише на 10-12 польотів.

«Орлан-10» добре знайомий нашим воїнам – перший БПЛА цього типу вони збили над Донбасом ще 28 травня 2014 р. А 13 жовтня 2018-го над Лисичанськом такий безпілотник був збитий українським вертольотом Мі-24П. Це стало першою повітряною перемогою сучасної української військової авіації.

За три місяці війни свинособаки втратили майже півтисячі БПЛА різних типів. Переважна більшість з них – це саме «Орлан-10». В деякі дні кількість знищених безпілотників цього типу сягає десятка. Чи можуть м-скалі компенсувати ці втрати? Річна продуктивність підприємства з виробництва «Орланів» становить 200-300 виробів. Тобто, втрати поточною продукцією не покриваються, і козломордим доводиться вдаватись до резервів – наприклад, забирати «Орлани-10» з міністєрства по чрєзвичайним сітуаціям. Ну, і звичайно, головне завдання для нашої дипломатії – добитись щільної блокади постачання на рашку виробів подвійного призначення. Це дозволить якщо не повністю ліквідувати, то суттєво обмежити виробництво «Орланів».

7 квітня здобиччю нашої протиповітряної оборони вперше стала ця рідкісна «пташка» – «Оріон», знаний також як «Іноходєц». Цей «аналоховнєт» є типовим породженням м-скальського карго-культу: «А давайтє сдєлаєм собствєнний Ріпер! Ілі хотя би Байрактар!». Проблема лише в тому, що у шишкостані з власних комплектуючих – лише лайно і палиці...

Проєктування «Оріона» здійснювалось з 2011 р. фірмою «Кронштадт». Її конструктори пішли шляхом китайських товаришів, які «змалювали» один до одного американський безпілотник MQ-9 «Ріпер», назвавши його СН-5. Однак м-скалі скопіювали лише форму, сам же безпілотник у них вийшов меншим, ніж американський оригінал чи китайська копія. Причина прозаїчна: брак двигунів потрібної потужності... Прототип «Оріона», який вперше піднявся в повітря 2016 р., обладнаний австрійським мотором «Ротакс» потужністю 115 к.с. Для серійних машин розробляється власних двигун АПД-110/120, однак чи вдалось довести його до пуття – невідомо.

«Оріон» не лише менший від «Ріпера» – він має ще й гірші льотні дані, особливо стелю. А цей показник для повільних безпілотників особливо важливий – їм бажано піднятися вище рівня ураження більшості ЗРК. «Ріпер» з цим справляється – його робоча стеля сягає 15 км. Китайський СН-5 літає трохи нижче – на 10 км. А ось «Оріон» не здатен піднятись вище 7,5 км. Навіть значно легший турецький «Байрактар» має стелю на 700 м більшу.

Маса корисного навантаження «Оріона» становить 200 кг. Але сюди входить і оптико-електронна станція (за визнанням самих же м-скалів – гірша, ніж на «Байрактарові») та інше радіоелектронне обладнання. Тобто, на зброю лишається зовсім небагато. За твердженням розробника, «Оріон» здатен нести дві керовані ракети під крилом і одну бомбу під фюзеляжем. Остання – це ФАБ-50, авіабомба масою півцентнера, яка ще в роки Другої світової використовувалась совєтською авіацією. І так – вона некерована! Використання таких боєприпасів з БПЛА, які мають невелике бойове навантаження, виглядає цілковитим абсурдом. Та, зрештою, хіба не є абсурдним саме існування шишкостану?

Тривалість польоту «Оріона», за заявами розробника, сягає 24 годин. Однак цей показник має сенс, хіба що, для класичних розвідувальних місій. А ось для розвідувально-ударних чи ударних операцій він позбавлений сенсу: що з того, що БПЛА може добу знаходитись в повітрі, якщо за дві-три години він витратить свої боеприпаси і змушений буде повертатись на аеродром?

У 2018 р. один з дослідних екземплярів «Оріона» «обкатали» в Сирії – але лише у розвідувальній комплектації. В листопаді 2019-го комплекс БПЛА (який включає три безпілотники і одну наземну станцію) передали м-скальським військовим для дослідної експлуатації, але вже 16 листопада вони благополучно розгепали одного з «Оріонів». Серійному виробництву цих БПЛА довший час перешкоджала відсутність виробничих потужностей у фірми-розробника. Лише у квітні 2021-го «Кронштадт» почав будівництво відповідного заводу в Дубні (Підмосков’я). Вважається, що досі виготовили не більше дюжини «Оріонів» – включно з дослідними екземплярами, а в строю знаходиться лише один комплекс. І наразі практика бойового застосування «Оріонів» в небі України цілком підтверджує вразливість цих БПЛА від вогню наших зенітних ракетних комплексів.

Отже, на нижчому щаблі – це масові «Орлани», на вищому – ударно-розвідувальні «Оріони».  А ось посередині... А посередині – досить цікавий апаратик під назвою «Форпост». Що ж це за виріб?

«Форпост» – це насправді й не «Форпост», а «Сьорчер ІІ» (Searcher ІІ), виріб знаної ізраїльської фірми ІАІ. Коли в 2000-х роках свинособаки намагались компенсувати своє відставання від цивілізованого світу в галузі безпілотної авіації, вони звернули увагу на вироби ізраїльтян – загальновизнаних лідерів у цій сфері. У 2009 р. м-скалі купили два «Сьорчери ІІ» для випробувань, а трохи згодом замовили вже промислову партію – 36 безпілотників. Нарешті, у 2012 р. почався випуск «Сьорчерів ІІ» під назвою «Форпост» на підприємстві «Уральській завод гражданской авіаціі» (трохи дивне уявлення про цивільну авіацію у козломомордих, чи не так?).

«Форпост», чи то «Сьорчер ІІ» – це одномоторний літачок з поршневим двигуном зі штовхаючим гвинтом. Він може стартувати і як звичайний літак (з аеродрому), і зі спеціальної пневматичної катапульти. Розмах крила дрона перевищує 8,5 метрів – тобто, він не такий вже й маленький. Максимальна злітна маса – 436 кг, з них 120 кг припадає на корисне навантаження. До складу останнього входить телевізійна і тепловізійна камери, а опціонально – ще й малогабаритний радар (зрозуміло, все – імпортне). М-скалі пристосували «Форпост» і для підвіски двох керованих ракет. Тривалість польоту (в розвідувальній конфігурації) сягає 15-18 годин, крейсерська швидкість – 140 км/год.

У «Форпостах» значною є частка імпортних комплектуючих, причому постачання їх продовжувалось і після початку агресії проти України в 2014 р. Тільки з 2019 р., за словами м-скалів, їм вдалось налагодити випуск повністю «імпортозаміщених» дронів. Тоді ж з’явився прототип «Форпост-Р» зі збільшеною до 500 кг злітною масою.

Українські зенітники вперше зіткнулись з «Форпостами» ще 2014 р. на Донбасі – і, як виявилось, ця «чудо-зброя» зовсім не є невразливою. Жертвами українського вогню стали, щонайменше, п’ять таких дронів, з них три – оригінальних «Сьорчери ІІ» ізраїльського виробництва.

У повномасштабній агресії проти України свинособаки використовують свої «Форпости», головним чином, на південному напрямку. Тут ці безпілотники знаходяться на озброєнні однієї з ескадрилей 43-го окремого морського штурмового авіаполку Чорноморського флоту, дислокованого в тимчасово окупованому Криму, на аеродромі Саки. Одним з головних завдань «Форпостів» є цілевказання для берегових ракетних комплексів «Бастіон», які використовуються м-скалями для ударів по Одесі. Зрозуміло, що з огляду на ці функції безпілотники є пріоритетними цілями для нашої ППО. І «Форпости» систематично збиваються – як це було в небі Одещини 2 і 7 травня.

Автор: Андрій Харук, військовий експерт