Розберемося: що ж воно таке – американський лендліз і як це працює

Перше, що треба розуміти. Коли кажуть про лендліз, який ось-ось почнеться і там нас чекають танки Abrams, літаки F16, ракети ATACMS, за які доведеться платити, якщо захочемо залишити собі після війни – це брехня. Вигадки. Фантазії. Люди, які таке кажуть – домірковують, видаючи бажане за дійсне. І спираючись на "досвід Другої світової війни", коли в Європі воювали мільйонні армії.

ATACMS нам не давали і не дають не через відсутність закону про лендліз, а через небажання це робити. Є лендліз чи його немає – це не магазин, де ви обираєте товари. Це документ взагалі лише для однієї людини – для президента США.

Лендліз – це не "продаж за гроші". Це не "продаж в кредит". Це не "оплатите тільки те, що вціліє і захочете залишити". Лендліз – це документ, який знімає з президента США необхідність узгоджувати кожен крок в питанні передачі України або іншим країнам Східної Європи військового обладнання, необхідного для захисту від російської агресії.

Це все. Лендліз нічого, крім зменшення бюрократичних процедур, не передбачає. Ні ракет, ні танків, ні умов оплати / не оплати. Умови передачі обладнання визначаються двосторонніми договорами (якщо вони будуть підписані).

Наприклад, абсолютно все обладнання може бути передане безкоштовно. Це те, що відбувається прямо зараз – безповоротна допомога "скороченнями Байдена". До речі, так звані "контракти на майбутнє" – вони також спочатку надійдуть США, а вже потім знову ж таки "скороченням американського президента" можуть бути передані Україні із запасів США, які будуть поповнені за цими контрактами (крім, можливо, випадків, коли передбачене інше – наприклад, міжнародна кооперація з відновлення танків в Чехії, але в цьому випадку мені складно сказати, бо послуга замовляється США і контракт виконується для США, а отже відремонтовані танки стануть власністю США, які можуть їх передати Україні).

Також сторони прямо зараз можуть домовитись про те, що після війни треба буде заплатити лише за те, що вціліє і що ми захочемо залишити в себе (наприклад, нам сподобались HIMARS, а США попросять їх повернути).

Або треба буде повернути все, крім того, що не вціліє (залишити не можна буде нічого навіть за гроші – якщо сторони так домовляться).

Або взагалі будь-які інші умови, які влаштують обидві сторони. Причому, враховуючи статус відносин та ситуацію в світі, такі перемовини (про подальшу долю обладнання) можуть взагалі бути проведені після війни, коли буде зрозуміла загальна картина – і з тим, що залишилось, і з тим, чи може Україна це оплатити.

І, так, звісно, може бути інакше: уряди двох країн домовляться прямо зараз, що все треба буде повернути. Підпишуть, наприклад, відповідний документ. Це також можливо, але нічого про це не чув.

Закріпимо. Лендліз – це не "програма лендлізу, яка передбачає...". Немає "програми лендлізу". І для СРСР не було "програми лендлізу". Бо щось надавали безкоштовно. Щось надавали в кредит. Для СРСР були одні умови. Для Британії та Франції – інші.

Закон про лендліз сам по собі нічого не передбачає, крім того, про що я написав вище. Це лише спрощення бюрократичних процедур для американського президента (в першу чергу). А про все інше сторони мають домовлятись.

І тепер головне питання.

Чи настав час говорити про те, що Україна повинна або ні платити за те, що отримує від США? Тобто, чи настав час говорити про те, що Україна має сплатити за HIMARS через кілька років? Або повернути їх?

З огляду на те, що відповідних перемовин не відбувається, наразі наші союзники не претендують на повернення того, що надали. І все, що надається, оплачується винятково американськими платниками податків (велика подяка американцям за це). Україна, яка наразі залежить від підтримки союзників, не має нічого платити за те, що отримує. Дякуємо.

Чи може це змінитись?

Закон про лендліз діє два роки – 2022 та 2023. І в будь-який час США можуть вирішити, що більше не можуть безкоштовно допомагати Україні. Або можуть ініціювати перемовини про це після війни.

Проте – ще раз – суть прийнятого закону не в можливості стягувати гроші з України, а в можливості швидко передавати Україні та іншим країнам Східної Європи все необхідне. А продати чи дати в кредит зброю США можуть і без лендлізу в будь-який час.

Ще важливо. Порівнювати лендліз Другої світової війни та лендліз для України некоректно. Бо суть лендлізу визначають двосторонні документи, а не назва закону.

Головна "програма лендлізу України" – це зустрічі Рамштайн, де визначають потреби України. Логістичний та керівний хаб союзників, що знаходиться в Німеччині. Саме там працює "лендліз", доповнюючи все, що нам надають десятки країн Заходу. Україна має колективний, світовий лендліз від десяткив наших союзників. І наразі цей лендліз для нас безкоштовний.

Повертаючись безпосередньо до США. Вашингтон вже надав нам десятки мільярдів доларів допомоги від американських платників податків. І ще десятки очікуються наступного року. Загалом підтримка України з боку США за два роки (цей та наступний) може сягнути $50-70 млрд. І це буде половина того, що США надали СРСР з 1941 по 1945 (за сучасними цінами). Тоді цього вистачило, щоб Сталін сказав: "Без цих машин, що поставлялися ленд-лізом, ми б програли цю війну".

З початку року США передали Україні більше 1000 одиниць військової техніки (офіційно), компенсуючи кількість – якістю (порівняно з тим, що має Росія). Незліченну кількість боєприпасів та спорядження. Чи потрібно Україні більше? Потрібно. Чому президент США не може одним махом виділити Україні $100 млрд грошей платників податків – це окрема історія. Але те, що нам дають, дає змогу йти вперед і перемагати.

Підтримка весь час зростає. І наразі вона виходить на динаміку $400 млн на тиждень/півтора тільки від США. Більше було тільки на День Незалежності – $3 млрд контрактів.

Резюме. Не слід очікувати на міфічний лендліз, де буде вся суперзброя і в необмеженій кількості. Лендліз формально діє вже з початку цього року – нам безкоштовно надають зброю. Закон, прийнятий США, спростив цей процес для президента США, також надавши додаткові можливості з прицілом на майбутнє.

Чи буде взагалі "а тепер за все платіть" – не впевнений. Всі західні країни, які нам допомагають (в тому числі грошима в бюджет на зарплати вчителів, лікарів, шахтарів та взагалі всіх бюджетників) чудово розуміють, що ми ще не скоро зможемо віддячити платникам податків в цих країнах. Скоріш за все буде так, що ще багато років колективний Захід допомагатиме нам відбудовувати Україну. Проте гадати я б не хотів.

І порада. Наразі можна просто сказати "дякую" під постами в соцмережах в західних медіа, коли мова про підтримку України. Не "чому так мало", а дякуємо, дорогі друзі, дякуємо. Ніколи не забудемо жодну країну, яка відгукнулась, коли нам було важко. Бо перемогти можна тільки разом.

Автор: Петро Шуклінов, журналіст