«Ми занадто просто розкидаємося людьми». Знову про мовне питання

Шкідливо провокувати внутрішні конфлікти. Це віддаляє не тільки перемогу, а й нормальне відновлення. В Україні є історичний ареал розповсюдження російської, який існує зараз доволі автономно від ареалу в РФ. В Україні є мільйони людей, для яких російська є рідною (мовою спілкування родини в кількох поколіннях). Такий високий рівень використання російської є наслідком політики Росії. Але це вже сталося. І ще треба враховувати що коли ми почнемо реінтегровувати назад Крим і ОРДЛО, ми матимемо справу з сотнями тисяч російськомовних. І з поколінням дітей, які вивчали виключно російську.

«Що, 30 років мало для лагідної українізації?» – це ідіотське питання-твердження. Адже більш-менш прийнятна мовна політика почалася тільки року так 2016-2017. Тобто їй лише 6 років. І якби не надзусилля Путіна (так, головний каталізатор українізації) такого строку в принципі замало для такого фундаментального світоглядного зсуву. І оце бажання зробити щось «швидше» тільки шкодить. Дуже просто розмірковувати про легкість українізації, коли ти народився в Івано-Франківську та жив там все життя. Навіть в умовному Дніпрі будуть нюанси. Для переходу російськомовної родини на українську потрібна згода обох у подружжі. І інших родичів. А це точно робить процес не дуже швидким. І травмованість суспільства війною дозволяє додатково використовувати фактор мови як росіянами, так і різними внутрішніми силами для здобуття політичних бонусів.

Ні, російська мова не є причиною агресії. Якби була – не було б війни проти Фінляндії чи Грузії. Причина агресії Росії – необхідність агресії для підтримки внутрішнього режиму. Російська мова це – як і будь яка мова – символічна система. Не більше і не менше. Але.

Від інформаційного простору РФ треба відгороджуватися. Мейнстрім їх контенту – мова ненависті, шовінізм, антигуманізм і обскурантизм. І не треба забувати, що перше, що росіяни роблять на окупованих територіях ще з 2014 – скасовують вивчення української і знищують книжки. Але аргумент «Росіяни так роблять – і ми маємо робити так саме» – дурня. Якщо дзеркалиш ворога – ти нічим від нього не відрізняєшся.

Намагання нав'язати українську інструментами насилля, глузування, образ – банально не ефективно. Якщо людина поки не готова перейти на українську, але при цьому вона проукраїнська, підтримує Україну у війні, аргумент про «мову агресора» для такої людини виглядає ідіотським. Бо вона ж не агресор, вона за Україну. І доводити людині, що це вона ідіот і неправильно розуміє патріотизм (ну тобто не як ви) – безглуздо. Ви тільки зашкодите.

Ми занадто просто розкидаємося людьми. Мінімум половина біженців – російськомовні, якщо цю тему перегріти – їм стане простіше прийняти рішення про неповернення. Нам не треба давати людям додаткові аргументи.

Завдання держави – стимулювати. Могли б трохи подумати над цим. Наприклад:

1. Будь-які форми підтримки (до прямих дотацій) україномовного контенту, в першу чергу спрямованого на дітей.

2. Розвиток альтернативної двомовності – українська та англійська замість української та російської. Це стратегічно вигідно. Це дасть позитивний економічний ефект. Це безпечно для українського майбутнього.

3. Серед можливих обмежень, які можуть працювати – на розповсюдження перекладів книг, фільмів, іншого контенту російською. На першому етапі – якщо є українська альтернатива. На другому етапі – повністю. Це і економічно доцільно. Наш ринок росте, російський – ні.

4. Після війни в країну її відбудовувати і жити приїдуть сотні тисяч людей, які будуть використовувати інші мови. І ось з ними точно відразу треба розмовляти англійською і навчати українській. Треба вже думати як організувати цей процес. Чи є у пана Лісового свіжі думки з цього питання?

Загалом. Росіяни завжди мріяли розколоти Україну через мовне питання, в них не виходило, і бажано щоб ми це не зробили замість них. Україна буде україномовною і англомовною. Але треба це зробити в адекватний спосіб.

Дякую за увагу!

Автор: Юрій Богданов, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики