Сакартвело, що з тобою? Що з тобою трапилося, Грузіє? Чому ти повірила Іванішвілі? Чому повірила росії?

Нам із заздрістю розповідали у ті далекі роки, що тільки Грузія з усіх незліченних союзних і автономних республік СРСР змогла добитися того, що грузинська мова була закріплена в конституції республіки як державна. І ми гадали: як вони змогли так “виборсатися” з рамок “нової історичної спільноти – радянського народу”?

У Грузії, у Батумі, в 1974 році я побачив те, що не бачив більше ніде в радянському союзі – цілу вулицю приватних крамниць – неначе в якійсь капіталістичній країні. І це тоді, коли приватне підприємництво в комуністичній імперії вважалося важким кримінальним злочином, за який могли засудити до смертної кари.

Грузія першою з республік, ще у 1989 році, провела референдум, на якому її народ проголосував за повну незалежність. А у квітні 1991 року ухвалила рішення про вихід з СРСР. І з неї брали приклад інші, в тому числі й Україна.

А успішна Революція троянд 2003 року послужила за взірець для Помаранчевої революції в 2004.

Ми завжди вважали, що Грузія випереджає Україну в реформах, національній свідомості, прагненні свободи, а її національна еліта – в рівні інтелекту.

Що ж трапилося з тобою, Грузіє?

Це втома від реформ? Втома від безперервної необхідності змін? Страх перед повторенням грізних подій 2008? Страх перед поверненням націоналізму Гамсахурдія? Чи прагнення спокійного життя, сподівання, що замуркотівши десь у підчерев’ї хижака, ви виторгуєте собі кілька років спокійного, мирного життя посеред горнила світової війни?

Боюся, не буде такого.

Усе це печально. Й не через те, що Україна втратила однодумця й союзника у важкий для себе час. Сумним бачиться майбутнє грузинського народу, яке обіцяє “Грузинська мрія” в обіймах імперії.

Грузія ж бо для відновлення цієї імперії в очах кремлівського старця є не менш сакральним жертвоприношенням, ніж Україна. Якщо не більш.

Я пам’ятаю радянську символіку 60-х і 70-х – трійця братніх народів Союзу: росіянин, українець... А третім був не білорус, як підказувала радянська логіка, а грузин. Саме Грузія – була визнана одним з трьох китів радянської імперії. Звідси й партикулярний прапор у руках людини з грузинським прізвищем над Рейхстагом. І один з “чотирьох танкістів” у легендарному польському серіалі.

І зрозуміло, чому. Бо Грузія для російського імперського мислення – це виключно батьківщина “батька народів” Йосифа Джугашвілі.

Культ особи Сталіна на той час вже давно був засуджений, але продовжував жити в свідомості “глибинного російського народу”. Чи вони чекали, що Горі делегує їм нового тирана для остаточного придушення вільнодумства на Русі? Так чи інакше, Грузію боялися і ... поважали.

Тому Путін, поки живий, не відчепиться від Грузії. Батьківщина Сталіна, зважаючи на всі сповідуванні ним міфи, неминуче має бути в складі нової імперії. Підкорення й приєднання Грузії, я так підозрюю, було б для нього ідеологічно й міфологічно масштабнішою перемогою, ніж анексія Білорусі, країн Балтії чи Середньої Азії.

Чи розуміє це та сучасна грузинська еліта, яка радіє “відновленню добросусідських відносин” з режимом міжнародного кримінального злочинця? Що вона відчуває? На що сподівається?

Автор: Євген Якунов, журналіст