Після війни: ветерани і суспільство чи суспільство ветеранів

1. Не у всіх військових буде ПТСР. Цей розлад розвивається у 3-6% військових в тих самих Штатах, і в нас не буде більше. Статистика звернень – не розладів – по кампанії в Іраку 15% від тих, хто приймали участь за всі роки присутності США там. В нас геть інший характер війни, більш важкий фізично, але в нас не буде внутрішніх конфліктів на тему «що я там взагалі робив і навіщо ця війна».

2. Не у всіх військових будуть проблеми з соціалізацією після війни. В нас мобілізаційна армія, люди пішли воювати вже добре соціально адаптовані. Повернення буде не простим, але більшість вже має нормальні навички в соціумі. Такого, як було зі строковиками після В’єтнаму чи Афганістану, коли нічого не побачивши в житті молоді хлопці йшли вбивати, а потім не могли дати собі раду на цивілці, з нашими військовими не буде.

3. Будуть економічні складнощі, але в країні буде йти органічне економічне відновлення, як всюди після війни, буде величезний попит на робочі руки. Звісно, на поновлення рівня економіки та життя піде багато часу. Але з голоду ми після перемоги точно вмирати не почнемо.

4. Не будуть ветеранів з кожного кута мучити тими самими «я вас туди не посилал». Ветеранів буде мільйон, з членами родин та друзями це кілька мільйонів, зі справді патріотичною частиною мирного населення це десятки мільйонів. Якщо якісь ваті після перемоги вистачать ідіотії бовкнути щось ветерану про «я тебе туди не посилав» – вангую чисельні переломи кінцівок у одного, відео з вибаченнями і урок для інших. Але це буде найрідкіше виключення. Вірю в повагу до ветеранів.

5. Поранених, травмованих дійсно дуже багато, державна система військової медицини не встигає всім надати якісне лікування. Але стільки цивільних лікарень, волонтерських організацій, закордонних установ надає допомогу – що з часом всі її отримають. Неможна покладати руки, бо вплив громадянського суспільства на те саме ВЛК колосальний. Я сам на власному досвіді це бачу.

Автор: Максим Колесников, ветеран (на фото)