Перевершити Сталіна: кого і як вбиває режим Путіна

16 лютого російський опозиціонер Олексій Навальний, який відбував покарання в колонії в Ямало-Ненецькому автономному окрузі РФ, помер. Хоча причина його смерті наразі невідома, західні лідери звинувачують режим кремлівського диктатора Володимира Путіна. Подія поповнила довгий перелік вбивств, що визначають обличчя сучасної Росії.  Цей перелік, звичайно, почав складатися задовго до приходу Путіна до влади. Однак дещо в Росії лишається незмінним і за часів Сталіна, і Путіна — “чистки” або ж смерті “за підозрілих обставин”.

ТСН.ua пропонує згадати про найгучніші з них.

Артем Боровик (загинув 9 березня 2000 року)

Артем Боровик — російський політичний оглядач і журналіст, який вирізнявся незалежністю своїх розслідувань. Його називали “потужною громадянською противагою” до влади Путіна і КДБ.

9 березня 2000 року він розбився у авіакатастрофі дорогою до Києва. Як писали ЗМІ, вбивство ретельно планувалося, і літак “підготували” до катастрофи. Сам Путін, імовірно, боявся, що Боровик стане на його шляху до другого президентства, оскільки того любили та поважали росіяни. Навіть якби журналіст не став балотуватися, то міг би становити серйозну загрозу для корумпованої російської влади — Боровик володів інформаційним холдингом “Совершенно секретно” та, як журналіст, був популярний у Росії та за кордоном.

Крім Артема Боровика, в авіакатастрофі загинули ще 8 осіб. Справа закрита, хоча не всі експерти погодилися з офіційною версією — “помилка екіпажу”.

Варто зауважити, що Путін, можливо, приховує той факт, що його справжня мати живе в Грузії і народила майбутнього главу Кремля від одруженого чоловіка. Саме через цю таємницю міг загинути журналіст Артем Боровик, літак з яким вибухнув безпосередньо перед першими виборами, за результатами яких Путін очолив РФ. Про скандальне розслідування розповів американсько-російський історик Юрій Фельштинський. Подробиці— тут.

Валентин Цвєтков (убитий 18 жовтня 2002 року)

Губернатор Магаданської області Валентин Цвєтков був убитий пострілом в голову в Москві на Новому Арбаті на порозі будівлі представництва області в столиці Росії. Основна версія — помста за його боротьбу з кримінальними угрупованнями на Далекому Сході, що прагнули підпорядкувати собі місцеву золотовидобувну і нафтову промисловість та розподіл промислових квот на вилов риби.

Сергій Юшенков (убитий 17 квітня 2003 року)

Ветеран демократичного руху, один з лідерів опозиційної партії “Ліберальна Росія” Сергій Юшенков був застрелений біля власного будинку в Москві. На той момент він очолював групу ліберальних депутатів Держдуми, які вимагали розслідування можливої причетності ФСБ Росії до серії вибухів будинків восени 1999 року в російських містах. Відповідальність за ці теракти, що стали приводом до початку другої чеченської війни, владою була покладена на бойовиків, що діяли в Чечні.

Юрій Щекочихін (помер 3 липня 2003 року)

Журналіст Девід Філіпов в статті “Десять критиків Володимира Путіна, які померли насильницькою смертю або за підозрілих обставин”, опублікованій на сайті газети The Washington Post, написав наступне. Юрій Щекочихін, журналіст і автор, який писав про злочинність і корупцію в колишньому Радянському Союзі, коли це було ще дуже важко робити, якось приєднався до нього під час поліцейського рейду наркопритонами в Філадельфії 1988 року.

Він розслідував вибухи будинків 1999 року для “Нової газети”, коли в липні 2003 його вразила таємнича хвороба. Він помер раптово, за кілька днів до того, як повинен був виїхати до Сполучених Штатів. Медичні документи Щекочихіна російська влада оголосила секретними. За офіційною версією, його смерть стала наслідком алергічної реакції на загальну інтоксикацію організму незрозумілого походження, проте багато хто схиляється до думки, що Щекочихін був отруєний талієм.

Микола Гиренко (убитий 19 червня 2004 року)

Антифашист і правозахисник, один з провідних російських експертів в області расизму та ксенофобії, Микола Гиренко був застрелений у своїй квартирі в Санкт-Петербурзі. Вбивці стріляли через двері. За версією суду, вбивство організували неонацисти. Гиренко був головним організатором та ідеологом роботи щодо правової протидії націонал-екстремізму в Санкт-Петербурзі.

Микола Гиренко брав участь у міжнародних правозахисних конгресах, чим викликав особливе роздратування у націонал-екстремістів, що повідомляли про це на сторінках націоналістичної преси.

Пол Хлєбников (убитий 9 липня 2004 року)

Головний редактор російської версії журналу “Форбс”, американський журналіст і публіцист російського походження Пол Хлєбников, який багато займався розслідуванням справ про корупцію у вищих ешелонах російської влади, був застрелений, коли виходив з будівлі редакції в Москві.

У цьому злочині підозрюється низка осіб, серед яких і два брати — уродженці Чечні Казбек та Магомед Дукузов. СБУ повідомила про затримання Магомеда у листопаді 2017 року. Там зазначили, що його розшукував Інтерпол, а сам він після втечі з Росії перебував у складі організованого злочинного угруповання, яке в Україні займалось вимаганням грошей у приватних підприємців.

Анна Політковська (вбита 7 жовтня 2006 року)

Одна з найвідоміших російських журналістів, що розслідувала численні випадки порушень прав людини, здійснених російськими військовими і прокремлівськими формуваннями в Чечні, Анна Політковська була застрелена в ліфті свого будинку в центрі Москви.

Вона була кореспонденткою “Нової газети”. В своїй книзі “Путінська Росія” вона звинуватила кремлівського лідера в тому, що він перетворив країну на поліцейську державу. Вона багато писала про зловживання в Чечні і кілька разів з'являлася на радіошоу в Москві.

У червні 2014 року за організацію цього вбивства були засуджені п'ять осіб, двоє з них отримали довічні терміни позбавлення волі. Однак замовники вбивства не знайдені і не названі досі. Політковська загинула в день народження президента Росії.

Путін заперечував причетність Кремля до вбивства Політковської, заявивши, що її “смерть сама по собі завдає більшої шкоди нинішній владі як в Росії, так і в Чечні... ніж її діяльність”.

Олександр Литвиненко (помер 23 листопада 2006 року)

Олександр Литвиненко був колишнім агентом КДБ, який помер через три тижні після того, як випив чашку чаю зі смертельним полонієм-210 в лондонському готелі. Британське розслідування показало, що Литвиненко був отруєний російськими агентами Андрієм Луговим і Дмитром Ковтуном, які діяли за наказом, “ймовірно, схваленим президентом Путіним”.

Росія відмовилася їх екстрадувати, а 2015 року російський диктатор вручив Луговому медаль за “заслуги перед вітчизною”. Після відходу з ФСБ, Литвиненко став активним критиком служби, якою керував Путін, і пізніше він звинуватив службу безпеки в організації серії вибухів будинків в Росії 1999 року, унаслідок яких загинули сотні людей.

За цим відбулося вторгнення Росії до Чечні того ж року, а разом з ним і прихід до влади Путіна. За підозрами, Березовський був причетний до, принаймні, частини плану, щоб привести Путіна до Кремля, але пізніше він спробував звинуватити президента РФ у вбивстві Литвиненка. Той, своєю чергою, звинуватив Путіна у вбивстві Політковської.

Станіслав Маркелов і Анастасія Бабурова (вбиті 19 січня 2009 року)

Маркелов був адвокатом з прав людини, відомим тим, що представляв чеченське цивільне населення в справах проти російської армії про порушення прав людини. Він також представляв журналістів, що опинилися в скрутному становищі після написання статей, що критикують Путіна, включаючи кореспондента “Нової газети” Анну Політковську, вбиту 2006 року. Маркелова застрелив озброєний чоловік у масці біля Кремля. Бабурову, також журналістку “Нової газети”, убили, коли вона намагалася йому допомогти. Російська влада заявила, що за цими вбивствами стоїть неонацистське угруповання, і двоє її членів були засуджені за їхнє вбивство.

Наталія Естемірова (вбита 15 липня 2009 року)

Наталія Естемірова була журналісткою, яка розслідувала викрадення і вбивства, які стали звичайним явищем в Чечні. Там проросійські сили безпеки здійснювали жорстоке переслідування, щоб знищити ісламських бойовиків, відповідальних за чи не найстрашніші теракти у країні. Як і журналістка Анна Політковська, Естемірова розповідала про цивільних осіб, які часто виявлялися між цими двома жорстокими сторонами.

Естемірову викрали біля її будинку, кілька разів вистрілили, в тому числі впритул у голову, і викинули в лісі поблизу. Ніхто не був засуджений за її вбивство.

Сергій Магнітський (помер 16 листопада 2009 року)

Юрист Сергій Магнітський помер в ув'язненні в листопаді 2009 року, після того, як його, імовірно, жорстоко побили, а потім відмовили в медичній допомозі. Він працював на британсько-американського бізнесмена Вільяма Браудера, розслідував справу про велике податкове шахрайство. Ймовірно, Магнітський був заарештований після того, як виявив докази того, що в шахрайство були вплутані поліцейські.

2012 року Магнітський був посмертно визнаний винним в ухиленні від сплати податків, а Браудер лобіював уряд США, щоб накласти санкції на тих, хто був причетний до його смерті. Закон про санкції названий на його честь, і відтоді застосовується до порушників прав в інших справах.

Михайло Бекетов (помер 8 квітня 2013 року)

Журналіст, головний редактор і засновник газети “Хімкінська правда” Михайло Бекетов, який займався справами про корупцію і боровся проти прокладання через підмосковний Хімкинський ліс швидкісної автомагістралі Москва — Санкт-Петербург, помер через п'ять років після звірячого побиття невідомими в своєму рідному місті Хімки, в результаті якого він став інвалідом.

Борис Березовський (помер 23 березня 2013 року)

Борис Березовський — російський бізнесмен та політик, зіграв одну з вирішальних ролей у приході Путіна до влади. Однак пізніше вступив із ним у гострий конфлікт, ставши одним із опонентів президента РФ, і виїхав до Великої Британії. Причиною втечі стало, зокрема, звинувачення у відмиванні грошей і спробі насильницького захоплення влади.

У 2013 році Березовський повісився. Однак, за висновками іншого розслідування, його задушили. Справу закрили.

Борис Нємцов (вбитий 27 лютого 2015 року)

У 1990-х роках Нємцов був політичною зіркою “молодих реформаторів” пострадянської Росії. Він став віце-прем'єр-міністром, і деякий час його вважали можливим майбутнім президентом, але 2000 року саме Путін змінив колишнього президента Бориса Єльцина. Нємцов публічно підтримав цей вибір, але його критика ставала все більш гучною, після того, як Путін обмежив громадянські свободи, і, в кінцевому підсумку Нємцов був відсунутий на задній план російського політичного життя.

Він очолив масові вуличні мітинги на знак протесту проти результатів парламентських виборів 2011 року та писав статті про корупцію чиновників. Його також кілька разів заарештовували, коли Кремль розправлявся з опозиційними мітингами.

У лютому 2015 року лише через кілька годин після призову приєднатися до демонстрації проти військової участі Росії в Україні Нємцову вистрілили в спину чотири рази невідомі нападники, за версією Кремля. Путін взяв розслідування вбивства Нємцова “під персональний контроль, але вбивця залишається на волі.

Микита Ісаєв (помер 16 листопада 2019 року)

Микита Ісаєв був перспективним політиком, головою руху “Нова Росія”. У російських ЗМІ його іноді називали “новим Навальним”.

Отруєння сталося в поїзді, там же настала і смерть.

За словами його подруги, з якою він їхав, Ісаєв прокинувся близько першої ночі і пішов до туалету, був довго відсутній, а коли повернувся, то тримався за живіт, у нього підкошувалися ноги і його трусило. Останніми словами, які він встиг вимовити, були: “Здається, мене отруїли”.

Родичі наполягли на поспішній кремації тіла, а причиною смерті 41-річного чоловіка спортивної статури був оголошений інфаркт.