Яким буде населення України 2040 року: існують три варіанти і хто будуватиме рай для українців

Демографічна криза в Україні стрімко поглиблюється. Щоб якось виправити ситуацію та розпочати зміни, уряд ухвалив Стратегію демографічного розвитку до 2040 року. Про це повідомляють Контракти.UA.

ТСН.ua з’ясовував, коли запрацює цей документ і чи стане він порятунком для країни.

Чого очікувати від Стратегії ми поцікавилися у Олександра Гладуна, заступника директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАНУ.

Коли запрацює "порятунок демографії"

– Кабмін ухвалив Стратегію демографічного розвитку до 2040 року. Коли вона запрацює і дасть перші результати, за яких умов?

– Стратегію ухвалили 30 вересня. Робота над її підготовкою тривала понад рік, до цього процесу були залучені численні фахівці з різних сфер, в тому числі, нашого Інституту. Наприкінці стратегії є затверджений Операційний план заходів. За місяць, має відбутися розроблення та затвердження плану заходів з її реалізації у 2024-2027 роках. Тобто за жовтень мають бути розроблені конкретні пропозиції. Після цього, в залежності від того, які напрямки та ключові орієнтири запропонують причетні міністерства та відомства, можна буде говорити про практичну реалізацію Стратегії. Зараз це просто документ.

До речі, план з реалізації стратегії має бути узгоджено з Мінфіном, бо певні заходи з демографічної політики повинні фінансуватися з держбюджету. У зв’язку з тим, що проблеми з фінансуванням є завжди, а під час війни, вони особливо відчутні, треба обирати основні напрямки, на які концентрувати зусилля.

Шість цілей з порятунку

– А які саме напрямки?

– Основні напрямки викладені у Стратегії – це її шість основних цілей.

Перша – створення умов для міграційного приросту населення та зниження рівня відтоку українців за кордон.

Друга – створення умов для підвищення рівня народжуваності та підтримка сім’ї.

Третя – зниження рівня передчасної смертності. Тобто питання смертності, здоров’я населення, а саме, що може зробити місцева влада, самі громадяни та МОЗ.

Четверта – активізація на ринку праці максимальної кількості громадян, які можуть працювати. Аби з одного боку наповнювати бюджет, а з іншого, щоб через зайнятість населення створити умови аби домогосподарства були економічно самодостатні у питаннях з виховання дітей.

П’ята – це адаптація соціуму до демографічного старіння та формування умов для активного довголіття. До речі, Україна не є "найстарішою" країною у світі, у Європі є держави, де рівень старіння вище ніж в Україні. Але ці процеси у нас, на жаль, тривають, і передусім через дуже низьку народжуваність. Тому частка людей у віці 60 років і старше буде постійно зростати. А це спричинить певний тиск на соціальну інфраструктуру і відповідно на бюджет держави, бо чисельність на ринку праці активного трудового населення буде зменшуватись.

Шоста – розвиток можливостей для якісного життя. Тобто питання безпечного довкілля, створення безбар’єрності на усіх об’єктах житлової та соціальної інфраструктури, механізми забезпечення громадян житлом, якість та доступність інфраструктури, соціальна згуртованість суспільства.

Загалом Стратегія виходить за вузькі рамки демографії, але з іншого боку, це правильно. Тому що зараз всі усвідомили, що демографічні процеси – це і є життя країни. Демографічна ситуація впливає на соціальну інфраструктуру, на розвиток економіки, а з іншого боку, рівень розвитку економіки та соціальної інфраструктури, впливає на демографічні процеси. Тобто це нерозривні речі.

– У Стратегії прогнозується, що у 2051 році населення України становитиме лише 25,2 мільйона осіб. Чому саме таке число? Які ще існують прогнози у документі?

– Тут варто зазначити, що розробка подібних документів має відповідну структуру. Спочатку описуються існуючі проблеми, далі йде оцінка реального демографічного стану. І наступне – стратегічні цілі, про які я вже розповідав.

Коли аналізувалася поточна демографічна ситуація, то використовувалися дані з різних джерел. Демографічний прогноз робив наш Інститут, результати дослідження частково увійшли до Стратегії. Він ілюструє, якою може бути ситуація, якщо нічого не виправляти у царині демографії.

Оптимістичний та песимістичний прогнози

– Якими бувають демографічні прогнози, вони якось поділяються на групи?

– Щодо прогнозів, то вони насправді є різні. Їх роблять фахівці ООН, ЦРУ, Євростату, наш Інститут, а також інші установи та організації.

При розробці прогнозів у дослідження закладаються різні параметри щодо народжуваності, смертності та міграції. Аналізується інформація за попередні роки, поточна ситуація і робиться експертне передбачення на майбутнє.

Залежно від цього експертного передбачення, ми можемо отримати різні прогнозні результати. А сам прогноз розробляється у декількох варіантах. Наприклад, цього року ми розробляли прогноз у трьох варіантах – оптимістичний, середній та песимістичний. За кожним з цих варіантів отримали різне число населення на різну дату.

У песимістичному прогнозі закладається відносно низька народжуваність, висока смертність та більш-менш висока міграція. При оптимістичному прогнозі, навпаки, що буде підвищуватися народжуваність та ставатиме меншою смертність. А у середньому варіанті прогнозу усі складові знаходяться між високими та низькими значеннями показників.

Скільки буде українців у 2040 році: три різні варіанти

– А як часто переглядаються ці прогнози і від чого це залежить?

– Вони постійно переглядаються. ООН, наприклад, переглядає свої прогнози, по всіх країнах світу, раз на два роки. Ми це робимо щорічно, бо є нагальна потреба врахувати поточну ситуацію.

При розробці прогнозів для України дуже важливим чинником є рік закінчення війни. Для оптимістичного прогнозу ми обрали, що війна закінчиться 2025 року, для середнього – 2026, а для песимістичного – 2028.  Але якщо війна не закінчиться у 2025 році, то наступного року нам доведеться знову переглядати усі прогнози.

– Тож скільки буде українців до 2040 року, які є варіанти прогнозів?

– За оптимістичного прогнозу українців у 2040 році буде – 31,5 мільйонів. За середнім варіантом – 28,9 мільйонів, а по песимістичному – 25,5 мільйона осіб. Ось вам наочна різниця за трьома різними варіантами прогнозу.

До речі, до війни ми розробляли прогнози в 6-7 варіантах, таку ж кількість варіантів робить зараз ООН.

Чи варто вірити довгостроковим прогнозам

– Як людям ставитися до прогнозу ООН, що українців у 2100 буде лише 15 мільйонів?

– Тут варто зазначити, якими бувають демографічні прогнози. Короткотермінові прогнози на 3-5 років є найбільш точними. Саме тому їх використовують для складання планів з соціально-економічного розвитку.

Середньострокові прогнози – менш точні, вони розробляються приблизно до 15 років. Але вони дозволяють, так би мовити, зазирнути у перспективу.

А ось довгострокові прогнози (25, 50, 100 років) варто розглядати, як прогнози-попередження, вони показують нам, що може статися, якщо нічого не змінювати. До речі, довгострокові прогнози також використовуються урядами країн для осмислення ситуації і висновків – влаштовують їх показані перспективи чи ні. Зазвичай вони нікого не влаштовують. І ці числа мають слугувати основою для проведення певної демографічної політики, щоб такі прогнози не реалізувалися.

Особливо це актуально для України, коли чисельність населення стрімко зменшується і нам треба терміново вживати заходів, щоб ці прогнози не реалізувалися.

Найбільша загроза для України

– Яка, на вашу думку, найбільша загроза для України після закінчення війни?

– Гадаю, найбільша загроза в тому, що у нас занадто низька народжуваність. Якщо людина не народилася, то вона й не проживе життя, не помре, не виїде за кордон, не повернеться в Україну. Тому народжуваність – головне.

Для того, щоб не відбувалося природного скорочення населення, 100 жінок повинні народжувати 210-220 дітей. Показник високий, навіть у Європі його не вдається досягнути. Але у нас занадто низька народжуваність. Якщо її вдасться більш-менш вивести на рівень 160-180 дітей на сто жінок, це вже для України буде непогано. Однак, чисельність населення все одно буде скорочуватися, але не такими стрімкими темпами, як зараз.

Загальмувати скорочення чисельності населення також можна збільшенням тривалості життя. А це вже проблема, як конкретної людини, яка має дотримуватися самозбережувальної поведінки, так і активних дій з боку системи охорони здоров’я, щоб надавати людям ефективну допомогу.

А що стосується війни, то багато що буде залежати від того, скільки людей повернеться до України після її закінчення. Зараз за кордоном через війну знаходиться понад 6 мільйонів українців, і якщо половина з них повернеться, то це для нас буде дуже не погано. Можливо, українців навіть і більше повернеться, але точного числа зараз ніхто не може назвати. Все залежить від того – на яких умовах і коли саме закінчиться війна. Тому демографічна ситуація в Україні дуже сильно залежить від ЗСУ та подій на фронті.

Якщо біженці обиратимуть інше громадянство

– Чи можна вважати суттєвою загрозою те, що наші люди будуть приймати громадянство тих країн, де перебувають. А після війни до жінок ще й виїдуть чоловіки?

– Ми прогнозуємо, що після війни, скоріш за все, будуть зустрічні потоки. Тобто частина людей повернеться до України, а частина чоловіків, поїдуть до свої дружин, якщо вони облаштувалися за кордоном. Таке дійсно можливе, і так, це загрозливо для демографії. Але зараз прогнозувати кількісні параметри – невдячна справа. Чим довше триватиме війна, тим менше громадян повернеться до України. Так, на жаль, відбувається завжди і всюди.

Цілком можливо, що частина громадян, які мали посвідку на тимчасове проживання у іншій країні, через деякий час будуть прагнути набути громадянства іншої держави. За таких обставин – кількість неповернень буде збільшуватися.

До речі, у кожної країни є свої вимоги щодо набуття громадянства – певна кількість років постійного проживання, рівень знання мови тощо. Тому частина наших громадян, можливо, будуть прагнути набути іншого громадянства, а частина з українським паспортом буде постійно проживати за кордоном.

Питання міграції поставлене на перше місце

– Зараз деякі соціологи стверджують, що Україну після закінчення війни будуть заселяти африканцями, мовляв, саме людьми з найбідніших країн, які ладні працювати за шматок хліба. Таке можливо?

– Зазначу, що у Стратегії питання міграції поставлене на першу позицію, хоча в проєкті, воно було на третьому місці, після народжуваності та смертності. Тобто уряд бачить міграційну проблему основною.

Якщо її розглянути, то вона має дві складові. Перше – це залучення людей на український ринок праці. Вже зараз багато підприємців кажуть, що нам не вистачає робочих рук через мобілізацію. Друга складова – це залучення мігрантів для покращення демографічної ситуації. Я ці дві проблеми розділяю як окремі, хоча вони у певному сенсі пов’язані між собою.

Щодо потреби у трудових мігрантах на ринку праці, то тут має працювати певний механізм. Його варто впроваджувати вже зараз або ж після закінчення війни і періоду відновлення. Тобто можна залучати на певні посади громадян інших держав, але лише на умовах контракту і на певний період – вони приїжджають, виконують якийсь об’єм робіт і на цьому крапка – їдуть додому, без перспектив для набуття громадянства.

Будівельники з Африки та Азії

– Чи відомо скільки нам потрібно трудових мігрантів, чи робилися такі розрахунки?

– Зараз визначити потребу у трудових мігрантах неможливо, бо після закінчення війни пройде демобілізація і частина людей все ж повернеться з-за кордону. Також важко сказати, яким на той момент буде ринок праці, бо багато підприємств пошкоджено або знищено Росією. Тому нам потрібен план економічного розвитку, щоб знати, на які галузі робити ставку після війни.

Наприклад, очевидно, що буде гостра потреба у фахівцях з будівельної галузі для відновлення житлових будинків та підприємств. Але ця потреба існуватиме не більше п’яти років, а далі вона відпаде. Тому залучення іноземних працівників можна розглядати на тимчасовій основі.

Причому дійсно виникає проблема з яких країн їх запрошувати. Україна – не найбагатша країна Європи, тому до нас поїдуть працювати люди з країн, де рівень життя ще нижче ніж у нас. Це можуть бути певні країни Азії та Африки.

До речі, щодо трудових мігрантів з Азії, то їх зараз дуже активно залучає Китай на свій ринок праці. Також Туреччина наймає таких робітників до себе. По заробітній платі, ми навряд чи зможемо конкурувати з цими країнами. Але гадаю, що такі мігранти все ж до нас приїжджатимуть.

Студенти-мігранти з роками на адаптацію

– Які загрози можуть виникати від безконтрольного завезення мігрантів?

– Тут потрібно врахувати, що це люди з іншою ментальністю, релігією  і це може викликати певне соціальне напруження всередині України.

Що стосується залучення мігрантів на перспективу постійного проживання в Україні, то це окрема і складна тема. Тут потрібно вирішувати з яких країн, у якому обсязі і як саме їх залучати.

Якщо ж таке рішення буде прийнято, то на мою думку, це потрібно робити лише через надання мігрантам освіти. Тобто щоб люди з інших країн приїжджали до нас виключно для отримання освіти. Вони будуть навчатися декілька років, адаптуватися до наших умов і пізніше самостійно вирішували – залишатися на постійне проживання чи ні.

Але підкреслюю, що все залежить від кількості мігрантів, бо існує певна загроза, якщо їх число буде надмірним, то можуть виникати певні конфлікти у суспільстві. Саме тому міграційне питання дуже і дуже складне.

Чи варто приваблювати мігрантів з Європи

– З яких країн слід запрошувати трудових мігрантів для відбудови України?

– Тут проблема якраз не в тому звідки їх запрошувати. А у тому, чи виявлять вони бажання до нас їхати. Ми можемо запрошувати людей з Польщі, але ж вони на наші зарплати не поїдуть. Можемо і французів запрошувати, ну може приїде якийсь інженер на високооплачувану роботу. І все. А на важку фізичну роботу навряд чи до України поїдуть люди з Західної Європи чи США.

– На початку минулого століття до України приїздили бельгійці, німці, англійці. Як можна зараз привабити людей з цих країн їхати до України, щоб вести бізнес, жити і працювати?

– Це стане можливим лише завдяки створенню всередині країни достойних умов проживання. Але є одне велике "але", навіщо нам чимось приваблювати "чужинців", якщо ми не можемо втримати своїх людей?

Як на мене, то тут потрібен суспільний  діалог всередині країни, аби ми для себе з’ясували: чому так багато громадян їдуть з нашої країни? Що їх тут не влаштовує? Розумієте, ми маємо створювати умови передусім для своїх громадян, а не для іноземців. Вкладати кошти у підтримку сімей, народжуваність, збільшення тривалості життя, але, передусім, для своїх людей.

Ми чомусь наївно думаємо, що приїдуть іноземці і побудують нам тут рай. Цього не буде! Кожен повинен побудувати свій рай сам. Але для цього треба створити умови. Зараз наших громадян щось не влаштовує, якщо вони їдуть. Треба зрозуміти, що саме, окрім війни. Це серйозна проблема, яка потребує досліджень та обговорення у суспільстві, в колі фахівців на загальнодержавному рівні.

Так, певні підприємці можуть до нас приїхати і, можливо, у щось будуть вкладати гроші. Але це лише підприємці. Можливо, для нашої економіки і буде від цього певна користь, але для демографії це не буде мати суттєвого впливу.

Раніше ТСН.ua розповідав про мінус 400 тисяч українців за пів року: як це пояснюють вчені та до чого тут мобілізація і важка зима.