Вибори-2012 на Львівщині: перемога понад усе

Де два опозиціонери, там три єдиних кандидати

Статус єдиного кандидата від опозиції у мажоритарному окрузі Львівської області – на вагу золота. Побутує загальне переконання, що той, хто має цей статус, автоматично стає фаворитом перегонів, а то й передчасним переможцем, якщо «пощастить» з округом. Зрештою історичні прецеденти підтверджують таку думку. У 2002 році майже в усіх (крім одного) округах Львівщини тріумфально перемогли узгоджені кандидати від «Нашої України». Саме тому за почесний ярлик «єдиний опозиційний кандидат» сьогодні точиться запекла боротьба серед усіх політичних сил, які не відносять себе до провладних. Ситуація ускладнюється в умовах надзвичайно мозаїчного і конкурентного політичного ландшафту Львівщини, де в місцевих радах представлені депутати від 46 різноманітних партій.

Наявність різних форматів опозиційних об’єднань (львівський КОД, центральний КОД і об’єднання «За Батьківщину») неабияк сприяє конфліктам між їхніми учасниками. Головний тон у місцевій дискусії щодо єдиних кандидатів задає львівський КОД. На своїх засіданнях члени львівського КОДу не втомлюються наголошувати на необхідності визначення єдиних кандидатів від опозиції в своєму середовищі – і виключно на місцевому рівні, остерігаючись навали опозиційних «парашутистів» з Києва.

Вже через місяць після ухвалення ВРУ виборчого закону представники львівського КОДу впевнено заявляли, що на 80% визначилися з кандидатами від опозиції в мажоритарних округах і готові завершити цей процес, при одній важливій умові – якщо «не вклиниться київський фактор». Київський фактор прогнозовано вклинився, але не одразу. Провісником майбутнього конфлікту стала Угода про спільні дії під час виборів між «Батьківщиною», «Фронтом Змін» і «Свободою» (так звана «Угода трьох») до якої формально «не підписали» інших учасників КОДу, хоча й запросили постфактум. На такі дії ображені опозиціонери відповіли власною «Угодою восьми» («Наша Україна», НРУ, «Українська партія», «Україна Соборна», УРП, УРП «Собор», ПРП і Партія захисників Вітчизни), яка мала показати, що КОД – це більше, ніж три партії. Поряд з тим, опозиціонери не боялися проріджувати свої ряди, якщо ловили когось на порушенні принципів КОДу. Так, з лав львівського КОДу було виключено Українську народну партію після того як її представники в обласній раді не долучилися до голосування за висловлення недовіри голові Львівської ОДА Михайлу Костюку.

Очевидно до остаточного зламу в свідомості львівських КОДівців призвела заява Арсенія Яценюка під час червневого візиту до Львова про те, що єдині опозиційні кандидати по Львівській області вже визначені і будуть остаточно затверджені керівництвом «За Батьківщину» після проходження індивідуальних співбесід в Києві. Після цього, з боку найменш рейтингових партій, на адресу опозиції ринули публічні звинувачення в монополізації КОДу та узурпації опозиційного руху.

Протистояння в колі місцевих опозиціонерів досягло апогею, коли через звинувачення у провокаторстві засідання КОДу демонстративно покинув Степан Кубів, голова обласного осередку ФЗ, керівник обласного штабу «За Батьківщину».

На фоні такої риторики, визначення кандидатур мажоритарників, які б влаштовували і львівський КОД, і об’єднання «За Батьківщину», і їхніх партнерів по центральному КОДу перетворюється на місію нездійсненну. Неучасть «Батьківщини», Фронту Змін і «Свободи» у підписанні «Порядку визначення єдиного кандидата в народні депутати України від опозиційних сил Львівщини», розробленого львівським КОДом, лише підтверджує це. Складається враження, що єдиною прийнятною для місцевих опозиціонерів альтернативою кулуарному визначенню єдиних кандидатів в Києві, може стати таке саме кулуарне визначення єдиних кандидатур, але у Львові.

Хто в домі господар?

Усю повноту влади і можливості впливу на виборчий процес у Львівській області розділяють між собою Партія Регіонів і ВО «Свобода». Однак це двовладдя є далеко не паритетним, якщо зважити на те, що «регіоналам» підконтрольні місцеві органи державної влади, тоді як «свободівці» переважають у представницьких органах місцевого самоврядування Львівщини і домінують в Львівській міській та обласній радах.

Структура районних державних адміністрацій повністю знаходиться у сфері впливу Партії регіонів. Переважна більшість голів РДА (15 з 20) є членами Партії регіонів. Голова Львівської ОДА Михайло Костюк (Генеральний директор «Укрзалізниці» в урядах Тимошенко і Азарова) формально є членом партії «Відродження» і навіть відмовився від офіційної пропозиції стати членом Партії регіонів. Однак публічно називає себе членом команди Президента.

Як не намагалася Львівська ОДА уникати ситуацій, що кидають на неї тінь відвертого симпатика Партії регіонів – таки не вийшло. Нещодавно один з шести заступників голови ЛОДА Михайло Янковський урочисто вступив до лав ПР. З огляду на обсяг своїх безпосередніх повноважень це, без сумніву, найкорисніша людина Партії регіонів в ЛОДА. Саме цей заступник здійснює керівництво головним управлінням з питань внутрішньої політики, преси та інформації облдержадміністрації, координує діяльність Головного управління МВС в області (яке він очолював в далеких 1997-1999 роках) і обласного управління юстиції, здійснює взаємодію з політичними партіями, громадськими організаціями, виборчими комісіями, народними депутатами і депутатами місцевих рад, судовими органами і прокуратурою.

«Свободі» ж за результатами місцевих виборів 2010 року вдалося провести в ради Львівщини рекордну кількість депутатів (1035), які є потужним агітаційним ресурсом партії. Але, якщо в обласному центрі партійці Тягнибока почувають себе повноправними господарями, то поза межами Львова гідну компанію в радах їм складають «Батьківщина» (674 депутати), «Наша Україна» (526) і «Фронт Змін» (353).

Є на кого опертися в місцевих радах Львівщини і партії влади, яка завжди може розраховувати на майже 600 депутатів, що є членами або балотувалися за поданням Партії регіонів, Народної партії, «Сильної України», партії «Відродження».

Партії на старті!

Показово, що Партія регіонів формально розпочала свою передвиборну кампанію саме зі Львова, провівши тут першу в Україні обласну передвиборну конференцію. Це в дечому нагадує тактику Олега Тягнибока, який чи не найчастіше відвідує з агітаційними візитами електоральну несприятливу для себе Донецьку область. В усьому іншому подібностей мало.

Найбільшим сюрпризом від регіоналів стало призначення керівником обласного штабу депутата Київської обласної ради Романа Редька, який, як подейкують, має неабиякий досвід організації виборчих кампаній. Тоді як нардеп Петро Писарчук, який очолював виборчий штаб «регіоналів» в минулому, і керівник фракції ПР в облраді Ігор Грищук, якого до останнього «сватали» на це місце – залишилися осторонь.

Про те, як партія влади буде проводити передвиборчу кампанію на Львівщині, дав чітко зрозуміти керівник обласного штабу ПР Роман Редько у своєму виступі на партійній конференції. Базовим елементом кампанії «регіоналів» є розбудова в межах кожної виборчої дільниці системи міні-штабів, головним завданням яких є виявлення прихильників ПР на закріпленій території. І другим елементом є максимальне поширення інформації про діяльність Партії, Президента та Уряду. Таким чином, Львівська область лише готується до реалізації стратегії, яка вже повним ходом впроваджується в інших регіонах України – через використання мережі соціальних працівників і популяризацію соціальних ініціатив Президента.

Об’єднання «За Батьківщину» і ВО «Свобода» максимально використовують ситуацію, спричинену прийняттям законопроекту закону «Про засади державної мовної політики», для мобілізації власних прихильників. Це проявляється у скликанні позачергових сесій рад, проведенні безстрокових пікетів та організації регулярних виїздів до столиці. Події у Львівській обласній раді набувають схожості з політичним протистояннями в стінах Верховної Ради. Так, депутати від Фронту Змін (Степан Кубів) і НРУ (Андрій Корнат) силою вивели керівника фракції ПР (Ігора Грищука) із зали засідань під час обговорення згаданого мовного закону.

Місцеві осередки партії УДАР не проявляють надмірної активності ні в агітаційній роботі, ні в опозиційних іграх щодо визначення першого серед рівних кандидатів, обмежуючись коментуванням резонансних подій лідером УДАРу у Львові Ярославом Гінкою. На кожному кроці відчувається віртуальна присутність Наталії Королевської, однак це жодним чином не задовольняє потреб місцевих виборців у безпосередній комунікації як з лідером, так і з регіональною командою проекту «Україна – вперед!».

Одномандатні округи: сім разів відмір – один раз відріж

Виборчих округів у Львівської області несподівано ніхто не відібрав. Їх, як і в минулому, лишилося 12 – 4 львівських і 8 в районах області. Хоча в середовищі політиків та експертів були величезні побоювання щодо можливих зловживань з кількістю та межами округів в регіоні. Проявом чого були відповідні звернення-прохання до ЦВК від депутатів Львівської міської та обласної рад. А політики від УДАРу навіть пропонували бойкотувати вибори до ВРУ у випадку зменшення кількості округів.

Межі округів майже не зазнали змін. Однак у двох випадках результати нарізки округів на Львівщині дивним чином спростили життя окремим кандидатам. До одного з округів Львова (№118) було віднесено увесь Пустомитівський район в якому давно і наполегливо працює з виборцями депутат облради і бізнес-партнер голови Львівської ОДА Богдан Дубневич. В результаті такої нарізки кількість виборців Пустомитівського району перевищила кількість львівських виборців в окрузі, що дозволяє кандидату виграти вибори у львівському окрузі, провівши успішну кампанію у прилеглому і переважно сільському районі. Ще в одному випадку з округу №120 (центр – м. Городок) було виключено місто Самбір. Очевидну користь від цього отримав голова Самбірської РДА Іван Білак (потенційний кандидат від ПР), який має конфлікті стосунки з муніципальною владою Самбора і ніби-то сам звертався до ЦВК з проханням віднести місто до сусіднього округу.

Від самовисування до партії влади – один крок

Список потенційних кандидатів Партії регіонів в одномандатних округах Львівщини не став сюрпризом. Як і очікувалося, ставка зроблена на керівників державних адміністрацій і бізнесменів, а не на політиків-регіоналів зі стажем – таких як нардеп Петро Писарчук чи колишній нардеп Олексій Радзієвський. Не до кінця вбитою інтригою залишається те, хто ж будуть ті негласні кандидати від партії влади, які, використовуючи класичне протистояння «єдиного опозиційного» і «єдиного провладного», без проблем розраховують забрати собі голоси відносної більшості виборців округу.

Братів Ярослава і Богдана Дубневичів– колишніх однопартійців керівника Львівської ОДА, «сірих кардиналів» Львівщини – опозиційні політики змальовують як типовий образ кандидатів, які здатні поламати усі плани опозиції - отримати своїх 130 мандатів в західних та центральних областях України. Вони успішні бізнесмени-господарники, пізнавані в окрузі, без негативного політичного іміджу, формально не належать ні до опозиції, ні до партії влади і можуть розраховувати щонайменше на лояльне ставлення місцевої адміністрації.

Ще один формально незалежний кандидат, шанси перемогти якого для об’єднаної опозиції виглядають примарними – Тарас Козак (екс-заступник голови Державної митної служби України). Конкуренцію Тарасу Козаку наважилася скласти журналістка видання «Лівий Берег» Тетяна Чорновіл, яка вже відкрито позиціонує себе єдиним кандидатом від об’єднаної опозиції в окрузі №120 (центр – м. Городок) і чи не єдина реалізовує на Львівщині кампанію «від дверей до дверей».

Затишшя перед бурею

Партія регіонів точно побореться за мандат в Дрогобицькому районі (округ №121), де у 1998 році перемагав теперішній міністр юстиції Олександр Лавринович, а в 2002 році місцевий олігарх Петро Димінський. Офіційно кандидатом від влади тут є Михайло Янковський (заступник голови Львівської ОДА). Однак тут є інші впливові провладні кандидати, які не полишають намірів балотуватися. Це Михайло Сендак (голова Дрогобицької РДА, екс-голова Львівської облради) і Лев Грицак (колишній міський голова Трускавця). Конкуренцію їм може скласти заступник керівника обласного штабу «За Батьківщину» Роман Ілик – у випадку, якщо йому не знайдеться місця в партійному списку об’єднаної опозиції.

У найвіддаленіших гірських районах Львівської області, які входять до округу №125 (центр – м. Старий Самбір) передбачається запекле протистояння між народний депутат 3-го скликання від Аграрної партії Орестом Фурдичком (сьогодні безпартійний) та Андрієм Лопушанським, екс-заступником голови правління НАК «Нафтогаз України», народним депутатом 5-го скликання.

Важковаговик, народний депутат і керівник обласної організації Партії регіонів Петро Писарчук, якого багато хто з соціологів вже бачив кандидатом у Франківському районі Львова (№117) або в рідному для нього окрузі №123 (центр – м. Перемишляни), за рішенням місцевих регіоналів балотуватиметься по партійному списку. Ця обставина на руку іншому нардепу Тарасу Стецьківу, який очевидно саме в якості єдиного кандидата від опозиції балотуватиметься у своєму 117-му окрузі Львова. Конкуренцію йому може скласти Юрій Михальчишин – молодий одіозний політик, який прославився своїми полум’яними мітинговими промовами і голосними закликами до галичан «викинути синьожопу банду з України», силами «Бандерівської армії». Одна з лідерів ВО «Свобода» Ірина Фаріон, яка за розрахунками соціологів має одні з найкращих шансів на перемогу, ймовірно балотуватиметься в львівському окрузі №116. Хоча багато хто х прихильників «Свободи», особливо з-поза меж Львова, мають неабиякі сподівання все ж побачити її кандидатуру у партійному списку. Серйозні наміри поборотися за перемогу у Львові має відомий львівський журналіст (телеканал ZIK) Дмитро Добродомов.

Якщо всупереч усім прогнозам Олег Тягнибок все ж вирішить шукати депутатське щастя в мажоритарному окрузі, то його вибір, швидше за все, впаде на округ №119 (центр – м. Броди), де йому вдалося двічі поспіль (у 1998 і 2002 рр.) виграти парламентські перегони. В протилежному випадку, на цей округ все одно претендує «Свобода» в особі керівника обласної організації партії, депутата облради Ірини Сех.

Округ №123 (центр – м. Перемишляни) поки що виглядає найменш конкурентним. Основними претендентами на мандат тут є Тарас Батенко (директор Львівської дирекції Магістрального нафтопроводу «Дружба») і народний депутат двох скликань Микола Ковзель («Батьківщина»). Залишається відкритим питання хто з них врешті представлятиме об’єднану опозицію.

В окрузі №124 (центр м. Сокаль) балотуватиметься чинний нардеп від «Нашої України» Володимир В’язівський, який бореться за право бути єдиним кандидатом і можливо Степан Курпіль (нардеп і співвласник газети «Високий замок»), якщо йому не знайдеться місця в партійному списку «За Батьківщину».

Отже, задовго до офіційного старту чітко проглядається характер передвиборної кампанії у Львівській області. Знову нам доводиться бути свідками передвиборної боротьби, де в діях сценаристів та акторів явно бракує винахідливості та новизни. Одні кандидати, ходять на мітинги, як на роботу, і якось без ентузіазму продовжують закликати громадян до активної боротьби зі «злочинним режимом». Інші, вчать громадян неозброєним оком бачити неочевидне – кардинальні зміни і суттєве покращення навколо. Треті, закликають забути про політику та апелюють до найприземленіших потреб виборців у «хлібі і видовищах», обіцяючи, що це не закінчиться ніколи, якщо вони отримають доступ до державного бюджету. В цій ситуації найбільша прикрість для львів’ян полягає в тому, що навколовиборчий істеблішмент «Галицького П’ємонту» йде у фарватері цих тенденцій і не пропонує нового стилю політики чи змісту передвиборної боротьби. Всупереч суспільному запиту на це, і не лише у Львові.

Олександр Неберикут, аналітик Громадянської мережі «ОПОРА», Львівське представництво